Нам потрібно йти на Захід не як ті, хто бере, а як співтворці

4952 0
Співзасновник комунікаційної компанії pro.mova Євген Глібовицький називає найважливішою для України не швидкість, а сталість змін та реформ, адже розвинений світ рухається повільно, але невпинно. Про трансформації, які переживає Україна в період незалежності, та про українськість як феномен експерт говорив на бізнес-сніданку, організованому юридичною компанією HD Partners.

Україна є дуже несподіваною для цілого світу країною. Рівень української травми часто виходить за межі європейської шкали вимірювання. Тому спостерігачам ззовні складно уявити те, що відбувається в нас. Але, коли трапляється серйозний зсув, суспільство не питатиме, що робити, у лідерів інших держав. Ми обрали шлях незалежності і сповнення її змістом, тому не мусимо питати дозволу ні в кого, а самі несемо відповідальність за наслідки наших рішень.

Уявлення, які описували Україну для нас самих і зовнішнього світу, формувались на початку 90-х. Для західних експертів Радянський Союз був цілісним простором, де діяли ті самі правила, й побачити відмінності між різними його частинами було складно. Після розпаду СРСР багато країн почали дивитись на Київ крізь призму Москви. Для них Україна, як і весь пострадянський простір, є певною формою російської периферії.

В кінці 90-х аналітичні та наукові середовища почали наповнюватись даними про інший, невидимий аспект. Пострадянський простір можна було порівняти з айсбергом. І якщо надводна, інституційна, частина була помітна відразу, то була ще й підводна: культура. Вона потребує складніших технологій та більше часу на дослідження, а також тривалої присутності в середовищі. Після десятка років досліджень можна було почати робити припущення про те, як ми виглядаємо, через вплив політичної культури, яка визначає характер наших інститутів.

Україна за визначенням інститутів влади ближча до Середземномор’я, ніж до Росії. В нас не можна побудувати стійку вертикаль влади – суспільство не дає цього зробити.

Формальна незалежність сталась із нами 1991 року, але наповнилася змістом 2013 року, під час Майдану. Цьому передували кілька важливих суспільних змін. До референдуму про незалежність був інший – про збереження Радянського Союзу. Більшість українських областей підтримали цю ідею, тоді як Львівська, Івано-Франківська й Тернопільська виступили проти. Тоді стіна між західним і радянським світом, яка раніше розділяла Берлін, пересунулась на Збруч і розділила Україну.

Референдум про незалежність відбувався під впливом шоку від  путчу в Москві, у страху, що всі ці проблеми перекинуться на нас. Голосування за незалежність значною мірою відбувалось у стані афекту від загрози, яка насувалась зі Сходу.

2004 року Центральна Україна вперше голосувала в коаліції з Західною. Берлінська стіна зсунулась на Схід.

Наступним її зсувом став ленінопад, що сформував новий кордон – уже всередині Сходу. Це був повільний процес приходу вільного світу в Україну. Очевидно, він не подобався Кремлю, тож там вирішили «випалити лісосмугу», аби припинити цей рух. Так з’явились окуповані частини Донецької і Луганської області.

Якщо питати про те, якою мовою ви розмовляєте, хто ваші герої, куди рухатись – на захід чи на схід, Україна виглядає розділеною навпіл. Та коли ми говоримо про цінності безпеки й виживання, українці від Луганська до Ужгорода бачать світ однаково: ключовим для України є вирішення питання безпеки.

Саме наявність «позиченої» безпеки, яку гарантувало НАТО, уможливила закладання підвалин сталого розвитку Західної Європи. Радянський Союз приніс в Україну зміни подібного типу: середню освіту, медичне забезпечення, інфраструктурні проекти. Але якою ціною? Нікого не питали, чого саме він хоче. Не коришся – тебе винищує система репресій. У плані безпеки Україна лишилась на показниках Європи ХІХ століття.

Європейський досвід модернізації ХХ століття – це рух знизу догори. Більше освіти, менше церкви та традицій, більш раціональні підходи. Натомість, рух розвитку України має інші ознаки. Він не протиставляється традиціям. Тому ми не можемо копіювати європейський досвід у моделюванні власного шляху.

Україна рухається вперед тоді, коли є широка ліберально-консервативна коаліція за підвищення безпеки.

Україна – мікс цінностей та культурних практик. Міста мають дуже сильні характери. Львів – це комфорт і якість життя. Івано-Франківськ – самозарадність і підприємливість. Одеса – швидкість транзакцій і опортунізм. Дніпро – амбітність планування. Донецьк – місто-продуктивність, дія: люди, які переїхали звідти до інших міст, дуже впливають на їхнє життя.

Київ – місто різних людей. Київська ідентичність дуже прозора, тому місто легко приймає мігрантів із інших міст. Це рідкісний феномен дуже відкритого середовища, яке всім дозволяє реалізуватись. Просто сплачуй рахунки і не примушуй інших змінюватись під тебе. Це канадська модель укорінення. Натомість, у Львові діє американська модель: ти залишаєш свою спадщину за собою, але неодмінно стаєш американцем і переймаєш тамтешні традиції.

Проте ми маємо безліч міст, які не мають визначеного характеру. Ці міста ще шукатимуть свою ідентичність. Це простір для творчості. Щоб реалізувати цей потенціал, бракує лише безпеки.

Українськість – це не лише традиційний, а й громадянський феномен. Це готовність бути тим, хто робить внесок в українську державу. Українцем можна стати з вибору. Тому ми маємо хороші умови для притягнення талантів та розвитку себе. Громадянський чинник є визначальним, але він не заперечує важливості традиційного. Немає конфлікту між тим, хто хоче робити щось для країни, й тим, хто є українцем традиційно. Українці з емпатією ставляться до травми іншого. Діяти по-українськи – це зважати на чужі почуття.

Ймовірно, в нас почне викристалізовуватись питання: що Україна дає світу?

Ми даємо унікальний досвід взаємодії між собою. Західний досвід – це зміни, які рухаються через інституції, згори вниз. Наш – зміни знизу догори, які починаються не з влади.

Ще один важливий досвід: на території України ми вивчаємо досвід того, як би Росія могла трансформуватись без того, щоб стати токсичною й не вибухнути.

Тепер українських експертів запрошують давати відповіді на загальноєвропейські питання. Ми здобули право голосу. Це покладає на нас відповідальність: ми маємо чути інших, уміти пояснювати та аналізувати, й говорити так, аби наш хід думок був зрозумілим.

Ми виходимо на Захід – і це одна з найфантастичніших новин. Але нам потрібно йти на Захід не як ті, хто бере, а як співтворці. 

 

Повний відеозапис зустрічі також можна переглянути за посиланням


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!