фото: portal.lviv.uа

Частина жителів Львова через психологічні та економічні негаразди забуває про елементарні правила людяності та співчуття, які й відрізняють Homo sapiens від решти істот на Землі, пише львів’янка Катерина Царик.

Уже давно не бачила на вулицях усміхнених облич. Чи то морозна зима так впливає на людей, чи то постійні негаразди на додаток до війни, але кілька неприємних для мене подій упродовж останнього часу ніби підводять до неприємної думки – люди у Львові настільки озлоблені, що готові роздерти одне одного буквально за дрібничку. Буйно цвітуть хамство та ворожнеча, а неповага  та байдужість до іншого стали ледь не суспільною нормою . Таке враження, що нормальні люди поволі перетворюються на загнаних звірів з відповідними реакціями: вижити має тільки сильніший, якщо не ти когось, то хтось тебе.

Кілька днів тому, коли на вулиці був добрий мороз, ми з дитиною зранку намагалися сісти в маршрутку. Людей багато, автобуси ходять рідко – тоді був лише один замість шести. Люди наче показилися, лізли (інше слово не передасть всієї «краси» процесу), наче то був останній корабель із планети Земля, яка має вибухнути за годину. Якийсь чоловік так відштовхнув мою дитину, що вона  ледь не залетіла під колеса. Апелювати до нього – нарватися на триповерхові матюки чи навіть кулаком в обличчя. Люди, що з вами сталося?

Читайте також: Догана за хамство. Звільняти лише у крайньому випадку

Незадовго до того я мала іншу пригоду з громадським транспортом – у зливу водій тролейбуса закрив переді мною двері і взагалі не реагував, хоча я стукала і в передні двері, і в лобове скло. Він не міг мене не бачити, простояв ще кілька хвилин на зупинці, але дверей так і не відчинив. Чим я перед ним завинила, мабуть, так і не дізнаюся, але хіба це нормально? Я могла би ще зрозуміти, якби він зачинив двері і поїхав – мовляв, графік і все таке. Але стояти кілька хвилин, бачити, що на дворі лиє, людина мокне і просто не відчинити двері… Вибачте, це за межею розуміння.

За сидячі місця в транспорті можуть навіть побитися. У поліклініці люди не пропустять без черги ні дитину, ні вагітну, ні інваліда. На вулицях господарі собак не прибирають за своїми улюбленцями, а якщо зробиш зауваження то почуєш у свою адресу триповерховий мат або й собаку спустять для розваги. Щоби наступного разу обійшла десятою дорогою і не заважала. Не встигнеш посадити квіти біля будинку, як їх тут же ж хтось зірве. Посадиш дерево – як не викопають, то зламають.

Водночас всі ці люди  хочуть жити в красивому місті, в заможній країні, хочуть реформ, хочуть в Європу. Лиш би тільки їм це принесли на блюдечку, а вони самі палець об палець не вдарили. Усе, що за межами їхньої квартири чи подвір’я, їх не стосується. Це має зробити Хтось – ЖЕК, влада району чи міста, президент вкупі з парламентом.

Через одного нарікають на владу – там суцільні хабарники, злодії та хапуги. Але при цьому добрі громадяни не забувають приліпити магніт  на лічильник (бо ж тарифи грабіжницькі), не платять податки принципово (бо це для лохів), не реєструють батьківство при народженні дитини ,ведуть тіньовий бізнес, не платять лікарняні робітникам і т. д – кожен може цей список продовжувати.  

Читайте також: Мережу обурив водій львівського автобуса, який зачинив дівчинку в салоні

То чим ці люди ліпші, за тих, на кого нарікають і яке вони мають право чогось вимагати, якщо самі не роблять майже нічого, щоби місто чи країна змінилися? Влада – плоть  від плоті народу, тому поки не зміниться народ, чекати на месій серед депутатів чи членів уряду нема чого. Мабуть, варто починати із себе – змінювати своє ставлення до будинку, в якому живеш, до людей, які тебе оточують: бодай не викидати сміття, де попало і не давати цього робити іншим. Можна ще спробувати не давати хабарі при найменших натяках і не попускати хамства комунальникам чи чиновникам. Так, це нелегко, бо треба вийти із зони комфорту, часом сваритися і вміти відстояти свої права. Але ж не можна бути такими інфантильними вже понад 25 років. «Хтося» за нас не зробить ліпшим ні двір, в якому ви живете, ні вулицю, ні країну. 

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.