Фото: i.ytimg.com
Львовознавець Іван Радковець розмірковує над тим, чому День міста став святом для гостей Львова, а не його жителів, і як це можна було би змінити.
Найліпше моє ставлення до того, як тепер відзначають у Львові День міста, відображає вірш, що його колись склав мій брат Петро:
Спекотний літній день сьогодні в місті Львові
Туристи тут і там, львів’яни на природі.
Читайте також: Люди твого міста. Батяри Радковці про Львів-Вавилон
На жаль, День міста Львова тепер не для львів’ян. Чому так сталося? Це карнавал, який поволі переростає у фарс. Карнавал, незрозумілий для львів’янина, який має чіткі уявлення про те, для чого саме призначені певні місця у його рідному місті. Наприклад, коли ми кажемо «Високий Замок», то у львів’янина не виникне асоціація з туалетом. Коли говоримо «Цитадель», то немає асоціації зі словом «готель», бо в цьому місці загинули сотні тисяч людей і воно не може слугувати місцем для розваг. Коли кажемо «Личаківський цвинтар», то люди не йдуть туди на трапезу чи забаву. Точно так само слово музей ніколи не асоціювалося зі сніданком. Музей не дають до кави, якраз навпаки. А про барбекю та палац Потоцьких якось і згадувати не хочеться.
Зрештою, сьогодні зранку львів’яни, які поспішали до праці (бо нині у державі робочий день), мали клопоти – центральну частину міста перекрили через святковий парад – і це ні разу не додало святкового настрою. Бо ж коли маршрути переінакшують, львів’яни не відчувають святочної атмосфери, а резонно запитують: «Для кого свято?».
Читайте також: Львів святкує День міста. Оновлена програма
Зараз день міста святкують не львів’яни – святкують туристи і гості. А день міста має бути святом не тільки для вулиці Руської та площі Ринок, а й для Замарстинова та в Рясного. Але чи мешканці Рясного асоціюють себе з тим Львовом, який має понад 760 років? Тому свято Рясного – будь ласка, свято Сихова – прекрасно. А потім чому б ці локальні свята не зробити загальноміським? У Львові шість районів, отже раз на два місяці можна влаштовувати свято якогось району і як підсумок – свято міське, головними учасниками якого будуть жителі цих же районів, які, наприклад, здобули певні перемоги у районних конкурсах.
Можна робити свята вулиці і навіть подвір’їв, адже подвір’я у Львові були донедавна чимось особливим і надавали місту саме львівського шарму. У п’ятницю ми з Маркіяном Нестайком відкрили виставку, присвячену власне старим львівським подвір’ям – намагалися зафіксувати залишки того світу, якого у Львові стає все менше – його активно забудовують, будинки, де жили покоління корінних міщан, викуповують, і на їхньому місці постають як не готелі, то хостели для туристів. І в цих подвір’ях виникають нові мікросвіти, на жаль, не притаманні для Львова.
У деяких великих дворах була також власна топоніміка. Наприклад, у подвір’ї на вулиці Лисенка, де я виріс, був двір, де жили свого часу Іван Франко та Михайло Павлик. Але подвір’я називалося «Куряче», бо після Другої світової війни там жили юдеї, які тримали курей для своїх ритуальних потреб. Тому нічого дивного не було для мене в тому, що зранку в дворі посеред Львова міг запіяти когут.
Колись у цих подвір’ях росли квіти, дерева, там були пісочниці, в яких бавилися діти. Їх стає все менше, бо все менше там живе львів’ян.
Наприкінці 70-на початку 80-х ці подвір’я почали асфальтувати, намагаючись таким чином «навести порядок». Однак модернізатори не взяли до уваги, що ґрунт вбирав воду, а коли поклали бетон, то вода почала сходити в пивниці мешканців або стояла в дворах.
Читайте також: Нетуристичний Львів. Затишна вуличка у центрі, де зупинився час. Фото
Дуже багато туристів сприймають Львів тільки за фасадами, не бачать того світу, в якому виріс львів’янин, бо він виріс не перед будинком, а за ним. Для нього звичайними були свої топоніми в цьому світі – зліва був куточок пані такої, а справа – іншої. То був окремий мікросвіт, жителі якого знали, що в одному місці можна відкопати австрійські набої, а в другому – радянські.
На своєму прикладі можу сказати, що я в подвір’ї на Лисенка, 7, крім патронів, знаходив людські щелепи, бо в сусідньому будинку за часів війни німці влаштували госпіталь. Знаходив навіть цілі кахельні печі, закопані в землю.
На жаль, львівські подвір’я стали зайвими для самого міста. А ще не так давно Львів складався з таких мікросвітів, і кожен з них мав свої особливості, традиції і неповторні запахи. Запахи того Львова, який уже не повернути.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
