фото: galagov.tv, lifeinslovakia.com, akcent.org.ua, newmusicco.com, kp.20minut.ua, slovovolyni.com
Про необхідність створення міжнародних шкіл та приклад УКУ
Павло Шеремета,
голова дорадчої ради Львівської бізнес-школи УКУ
Я маю особисту дилему: де мають вчитися мої діти? Зараз багато часу проводжу у Львові. Сім’я жила би тут, якби була міжнародна школа. Це дуже важливо, якщо ми хочемо, аби місто стало міжнародним, глобальним, мало велику кількість експертів (у яких, очевидно, також є свої діти). У Києві є п’ять-шість міжнародних шкіл. Можна пропонувати, аби вони відкривали у Львові свої філії. Бажано, щоб така школа була не єдина: важливо створити конкурентне середовище. Такі школи, де викладають іноземною мовою, є не з дешевих, але їх поява дуже важлива для розвитку міста.
Читайте також: Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
Наведу приклад Малайзії, де я жив кілька років і де мої діти ходили до міжнародної школи. Малазійська держава не підтримує китайські школи. Вона підтримує малайзійські. 25% тамтешнього населення – китайці. Хто підтримує китайські школи (які, до речі, є приватними і значно кращими)? Їх підтримує місцевий бізнес: формують батьківські комітети, різноманітні фонди підтримки шкіл.
Гуманітарна політика Львова – це питання розвитку, конкурентоздатності міста, а також питання людського капіталу, здоров’я, освіти та продуктивності. У світі є маса грошей. У Штатах, у Південно-Східній Азії... Треба виходити на ці джерела, маючи репутацію, довіру, стукаючи у різні двері, підтримуючи взаємини.
Читайте також: Павло Шеремета про те, чому у Львові має подорожчати проїзд
Нам треба вчитися в Українського Католицького Університету і розуміти, що нема чого чекати від держави. Порятунок – у наших руках. Маємо переконувати львів’ян інвестувати в освіту, розвивати фонди при школах, виходити на інші фінансові ринки, залучати кошти. Це важка і потужна праця, але вона дасть свій результат.
Про державні субвенції та приватні садочки
Валерій Веремчук,
керівник депутатської групи «Народний контроль» у ЛМР
фото: drohobych.com.ua
Цього року бюджетами різних рівнів передбачено виділити на освіту в місті 964 мільйони гривень. Із них майже 538 мільйонів – це субвенція із державного бюджету на школи. На львівські садочки держава виділить 390 мільйонів гривень (минулого року було 315 мільйонів). Це є найбільша стаття витрат бюджету міста. І в сумарному, й у відсотковому значенні. Під час розрахунку визначають, скільки грошей іде на одну дитину в день: чи то шкільного, чи дошкільного віку.
Читайте також: У Львові виконком затвердив показники бюджету на 2016-ий. Таблиця
Факти ми знаємо: багато приміщень стоять, руйнуються, у них живуть безхатченки. Наведу приклад Риги, яка за три роки вирішила проблему черг у садочках. Там запропонували платити із бюджету приватним садочкам за кожну дитину таку ж саму суму (у них це 140 євро), як і в звичайних садочках. Решту доплачували батьки, якщо хотіли кращих умов для дитини. Було би добре, якби наша фінансова система могла дозволити запровадити щось подібне. Це би допомогло розвантажити черги й дало б можливість молодим батькам працювати.
Про необхідні базові умови, премії та інноваційні класи
Андрій Москаленко,
заступник мера Львова з питань розвитку
фото: smartundp.wordpress.com
Треба бути свідомими того, що розвиток – не в цифрах. Кошти йдуть на багато базових речей: харчування, зарплати, нарахування. Зважаючи на те, скільки у місті є шкіл, скільки вчителів, – це громіздка сума. Із 2008 року освіта стала єдиною сферою в місті, яка не зазнала скорочень. Навіть у часи кризи та війни.
Читайте також: 25 освітніх новацій: дитсадки сімейного типу та 12 років у школі
Хочу зауважити три речі:
- По-перше, освіта не розвиватиметься, якщо вчителі отримуватимуть 1100 чи 1500 гривень на місяць: варто їх преміювати. Цього року ми запровадили премії для освітян і тренерів. Сто найкращих працівників кожної зі сфер отримуватимуть щороку винагороду, розміром 20 тисяч гривень. Це спосіб продемонструвати, що ці люди – важливі для міста.
- По-друге, ненормально, коли дитина заходить у школі до туалету, а туалету (як такого) немає: треба забезпечувати базові речі в закладах освіти.
- По-третє, мають з’явитися інноваційні класи: хімії, біології, математики, – заняття в яких допомагали б краще зрозуміти зацікавлення та вміння дитини.
Про важливість технічних професій та високих зарплат вчителів
Юрій Кужелюк,
керівник фракції «Громадянська позиція» у ЛМР
фото: wikipedia.org
Я розумію дечиє зверхнє ставлення до слюсарів чи токарів. Однак, коли у когось прориває труба, то ми шукаємо саме слюсаря. У Львові є «Політехніка», яка випускає десятки тисяч студентів інженерної спеціальності, які кудись мусять іти працювати. Є ще Львівський національний університет, Лісотехнічний університет… Студенти цих вишів також мають знайти роботу. Адже де може працевлаштуватися випускник електромеханічного чи машинобудівного факультету, як не серед гайок і шайб? Така специфіка цього навчання.
Зараз чимало предметів у школі відбивають у дитини охоту до навчання. Ми вчимо дітей за методом «прочитав і забув» замість того, аби вчити їх думати, аналізувати й запам’ятовувати. Варто зауважити, що ІТ-технологіями можуть займатися ті, хто має необхідний рівень IQ. Основна маса людей, на жаль, має IQ нижчий за цей рівень. Однак вони також повинні знайти роботу і заробляти собі на життя.
Читайте також: ТОП-10 найпопулярніших спеціальностей у вишах Львова: інфографіка
Ситуація у Львові зараз така: місто забезпечує освітнім закладам дах, енергозберігаючі вікна, систему опалення. Усе решта – забезпечують батьки. Місто не може багато чого робити через обмежене фінансування. Звісно, повинна бути й елітарна та приватна системи навчання, які дозволятимуть батькам змінити умови для своїх дітей. Проте більшість львів’ян не мають для цього можливостей. Як представники влади, ми мусимо думати про цих людей. Я погоджуюся, що висока зарплата, імовірно, нічого не змінить у якості освіти. Та якщо вона буде низькою, то вона нічого не змінить точно.
Про навчання вдома та необхідність об’єднуватися
Світлана Кіка,
ініціаторка альтернативного освітнього проекту «Я – школа»
Маємо міняти не фасад, а саму структуру освіти. Я знаю чимало батьків, які хочуть не виходити на роботу після закінчення декретної відпустки, а присвятити час дітям. Є інформація, що у Києві розглядають можливість об’єднання батьків (не обов’язково педагогів за освітою), які хочуть взяти на себе організацію дитячого дозвілля. Умови такі: якщо вони знаходять необхідне приміщення комунальної власності, то можуть його орендувати за певну плату. Якби подібна ідея запровадилася (спочатку навіть на рівні експерименту) у нашому місті, це була би значна допомога нам. Адже у Львові є батьки, які цього хочуть. Легше об’єднатися кільком мамам у режимі чергування. Діти будуть під наглядом дорослих, а матері тим часом краще зможуть розплановувати свій час – без прив’язки до дітей. За таких умов батьки не страждають через те, що у дитсадках немає вільних місць або ж через те, що вихователі там отримують маленьку зарплатню.
Читайте також: Освіта 3.0. Львів’янка, яка не віддасть дітей у школу
Наш альтернативний освітній проект називається «Я – школа». Ми були приємно здивовані, коли нас безкоштовно прихистила районна бібліотека. Однак, це трохи не те, що потрібно насправді. Є нюанси із законодавчим оформленням: не так легко оформити дитину на екстернат. Це ніби й не заборонено на загальноукраїнському рівні, але на місцевому рівні чиновники цього бояться. Це також варто брати до уваги.
Про децентралізацію та нові моделі розвитку освіти
Ігор Бущак,
монтессорі-методист, тренер і консультант із питань освіти й виховання дітей дошкільного віку
фото: www.youtube.com
Якщо говорити про візійні речі в освіті, то їх є багато: ми повинні мати відкриті простори, робити дітям доступ до бази знань, створювати зв’язки із закордоном. Уже в наступному навчальному році децентралізація освіти разом з іншими процесами та реформами переведуть школу у місцеве самоврядування. Тобто вирішуватимуть на місцях, що робити з дошкільною, початковою та середньою освітою. Хотілося би вже думати про «дорожню карту»: що ми будемо робити 1 вересня 2016 року, що ми зробимо 1 вересня 2020 року? Тепер це на наших плечах – на плечах місцевого самоврядування.
Читайте також: Монтессорі? Репортаж з львівського дитсадка
Мер Львова оголосив, що освіта є пріоритетним напрямком у місті. Шкода, що це звелося лише до умов. Нині міська влада має шукати моделі, як саме треба розвивати освіту. Маємо прагнути, аби 20% закладів Львова були провідними – міжнародними, інноваційними. Можливо, саме з таких шкіл ми створимо локомотиви, до яких потягнуться інші. Натомість мусимо бути готові власноруч приводити школи до порядку, ставити нових прогресивних директорів, а поруч з ними – призначати завучів, які також розумітимуться у сфері освіти.
Читайте також: 6 світів. Як виховують дітей у різних країнах?
Успішна модель, на мою думку, така: співпраця вже сформованого колективу освітян із новими інноваційними людьми, які запропонують цікаві ідеї щодо зміни системи. Завдяки взаємодії цих двох груп, ми зможемо міняти освітню систему у Львові. Тим часом міська влада засвідчить свою готовність до реформ у цій сфері, коли на посаді керівника управління освіти буде не «виконуючий обов’язки», а людина, якій нададуть карт-бланш на реальні зміни у Львові.
Про успішність львівських школярів та співпрацю
Андрій Шевців,
голова фракції «Самопоміч» у ЛМР
фото: lviv.samopomich.ua
Маю зауважити, що Львів – на другому місці в Україні за результатами ЗНО. Якщо враховувати кількість населення і те, що в Києві мешканців – набагато більше, то ми займаємо перше місце. Також маємо хороші результати на загальноукраїнських олімпіадах. Багато молоді зі Львова їде на навчання за кордон і почуває себе там упевнено.
У львівських школах і садочках, де є ініціативний колектив, де люди горять бажанням, можна чимало всього змінити і розвинути. Але таким людям потрібна підтримка. Відділи освіти мають вникати у кожен сантиметр роботи вчителя, класного керівника, директора. Особливо важливо допомагати в господарській частині.
Читайте також: Батьки знатимуть, на що витрачає гроші школа
Дитина не може виховуватися вдома, у кімнаті, без належних умов, і бути після цього конкурентоспроможною. Раніше в українських селах практикували: є громада, яка розвиває церкву; громада, яка розвиває народний дім; громада, яка розвиває школу. Це наш із вами обов’язок. Візію будемо малювати разом. Не варто розмежовувати на: батьки, батьківський комітет, влада, чиновники, депутати, – усі маємо діяти спільно.
Про розширення горизонтів планування та вимогливого споживача освітніх послуг
Олександра Коваль,
президент ГО «Форум видавців»
Для того, щоб культура приносила прибуток, у неї треба робити великі та системні інвестиції. Не сподіваймося, що віддача відбудеться упродовж року чи навіть п’яти років. Це все довготривалі проекти. Так само і з освітою. Для того, аби наша освіта вийшла на належний рівень, її горизонт планування має сягати не року, двох чи п’яти, а десяти років – аж поки буде вирощене і виховане нове покоління.
Читайте також: Люди Твого міста: Олександра Коваль
Для якісних змін у системі освіти варто підготувати тих, хто ці зміни буде впроваджувати. Отримати міжнародну допомогу – методичну й консультаційну – реально. Мені особисто хотілося б, аби наша система освіти нагадувала фінську. Щонайперше, маємо змінити навчальні програми. На жаль, законодавство не передбачає регіональних програм. Українська система освіти є під державним контролем. Можливо, це і добре. Але як би могла міська влада позитивно впливати на освіту у Львові? Робити доплати за рахунок місцевого бюджету.
Ми говоримо про те, що є вимогливі споживачі готельних, туристичних послуг. Але ніхто не каже, що є вимогливий споживач освітніх послуг. Хто ним може бути? По-перше, це батьки, які розуміють вплив якісної освіти на формування своєї дитини. Сподіваюся, що у Львові таких батьків є більше, аніж будь-де в Україні. По-друге, це бізнес. А так виглядає, що бізнес не завжди пам’ятає про те, що навіть його власний успіх залежить від якості кадрів, які він приймає на роботу.
Читайте також: Місто стало рагульським, – Олександра Коваль про те, як змінився Львів
Щодо міжнародних та елітарних шкіл: ізолювати своїх дітей від навколишнього середовища – це, звісно, спосіб бути впевненими, що з дітьми все гаразд. Але варто пам’ятати, що рано чи пізно такі діти повернуться до реальності. Якщо різниця між цими рівнями буде сильно відрізнятися, то їм не буде комфортно, вони не розумітимуть потреб цього середовища. А, як відомо, еліта потрібна Україні для того, аби робити кращим своє життя і разом з тим розвивати своє оточення, бути жертовним і охочим допомогти.
Читайте також: Освіта та наука серед пріоритетів у розвитку Львова. Думки експертів та львів'ян
Дискусія «Загальна візія стратегії розвитку Львова на найближчі 5 років» стала першою із серії новоствореної дискусійної міської платформи «Твоє місто Львів». Проект реалізовується за підтримки Європейського фонду за розвиток демократії (European Endowment for Democracy).
Підготувала Юлія Сабадишина
