Notice: Undefined variable: image in /usr/local/www/apache22/data/tvoemisto.tv/lib/specialprojects.php on line 155
Львів'янка поскаржилася на умови в пологовому. Що відповів лікар

Львів'янка поскаржилася на умови в пологовому. Що відповів лікар

20952 46
Нещодавно журналіст Наталя Горбань написала на своїй facebook-сторінці про неприйнятні умови у палаті для породіль Львівської обласної клінічної лікарні, в яку вона потрапила після народження сина. Tvoemisto.tv розпитало у головного лікаря Михайла Гички, скільки таких палат є в лікарні, чим годують жінок, які щойно народили, хто відповідає за психологічний стан молодої мами та хто вчить її правильно годувати немовля.

«Рівно місяць минув, як я народила в пологовому Львівського медінституту своє маля  Ярему. Мені б святкувати маленьку круглу дату, але дуже хочеться розказати вам про сумне. Про те, як маленькі українці з’являються на світ у наших пологових...», – написала молода мама. 

«Як головний лікар, я завжди казатиму, що у нас найкраще пологове відділення у Львові. Хоча пацієнти так не вважають. Ми інтегруємось у Європу, відповідно, усі хочуть, щоби були такі умови, як у європейських країн. Але, на жаль, цього не буде. Тай й закритися для ремонту на певний період нам дуже важко, адже перинатальний центр не працює, і ми змушені приймати дуже велику кількість пацієнтів», – такими словами зустрів журналіста Tvoemisto.tv головний лікар Львівської обласної клінічній лікарні Михайло Гичка.

Лікар наголошує, що протягом останніх десятиліть у лікарні не проводили жодного капітального чи поточного ремонту. Якщо і відбувалися певні роботи, то за кошти спонсорів та за рахунок «доброї волі добрих людей».

Михайло Михайлович зауважує, що пологове відділення клінічної лікарні не є звичайним, здебільшого воно приймає вагітних із екстрагенітальною патологією, тобто жінок, що хворіють на цукровий діабет чи інші захворювання або ж мають проблеми із розвитком плоду. Також тут приймають пацієнток із передчасним пологами.

«Цього року певну суму було виділено з обласного бюджету. За ці кошти ми поміняли операційний стіл і світильник, купили інкубатор для новонароджених дітей. І це все. На жаль, достатнього фінансування немає: і на поточний, і на капітальний ремонт грошей ані з обласного, ані з державного бюджету не виділяють», – пояснює Михайло Михайлович.

«УМОВИ. ВОДА. Уявляєте, у медзакладі, де людям накладають шви або й роблять повноцінні операції (кесарів розтин), в обід по кілька годин немає води. Принаймні ті дні, що я там була, так було. У туалеті – теж. Про важливість гігієни для людей, у яких свіжі шви, думаю, розказувати не варто. Про важливість гігієни, коли ти повертаєшся до дитини, якій від кількох годин до кількох днів, – думаю, також. Щоб ви розуміли, за ті кілька обідніх годин сморід із туалету чути навіть в коридорі. Питання: у Львові наче вже давно не відключають воду за графіком. То що це таке? Вони так економлять? А якщо в цей час хтось народжує, то персонал хоч миє руки перед тим, як приймати пологи, чи так – вологими серветками?» – пише журналістка.

Головний лікар навідріз заперечує проблему із постачанням води (зокрема – призупинення в обідні години) і запевняє, що з цим проблем у пологовому відділенні та й у всій лікарні немає, якщо не враховувати випадків тимчасової несправності водопроводу. «Спільним водогоном обслуговується наша лікарня та майже половина Личаківського району. Якщо є якась несправність у системі водогону, тоді постачання води припиняється на деякий час. Але окрім цього є резервуар, тож у разі виникнення таких непередбачених ситуацій, водою ми забезпечені», – додає лікар.

Михайло Михайлович запевняє, що опалення теж в нормі, адже у палаті, де народжують дітей, температура повітря не може бути нижчою за 25 °C. Іноді доводиться навіть влітку опалювати, якщо цього вимагають погодні мови.

«ТУАЛЕТ і ДУШ. Може, я суб’єктивна, але, здається, в медінституті вважають, що приниження – це важлива частина народження (принаймні, якщо ти не потрапив у платну палату). «Душ» у цьому пологовому на другому поверсі в правому крилі – це такий собі піддон у загальному туалеті. Без жодної ширми чи шторки. Навпроти вікна, за десять метрів від якого – вікна сусіднього корпусу. Тобто будь-хто, хто заходить в туалет або хто працює чи проходить в сусідньому корпусі, може на тебе подивитись. І це ще не все. Душу, як такого, немає. Лише кран. Тож шви, шановні жінки, обмивайте з пляшки. А коли йдеш в туалет – кабінки настільки малі, що мої коліна (при зрості 1.65 м) впиралися в двері»– пише Наталія Горбань.

Цілком задовільним називає Михайло Михайлович і стан санітарних умов, й облаштування кімнат. «Сімнадцять палат відремонтовано, – розповідає лікар. – І тільки у двох немає душу, але пацієнтки можуть піти у загальний».

«Відповідно до надходження грошей, ми стараємося ремонтувати палати, але поки не встигаємо привести до ладу усі. Так, є кращі та гірші, але розрив між ними невеликий, – каже Михайло Михайлович. – У всіх можна народжувати. А яка жінка в котру палату потрапить, не залежить від домовленостей чи загальної черги, адже наше пологове відділення не є плановим. До нас привозять із цілої області важких пацієнтів».

Для жінок у пологовому відділенні, так як і для усіх пацієнтів лікарні, держава виділяє катастрофічно низьку суму на харчування – усього сім гривень на день на одного пацієнта. Що з цим робити та як вирішувати питання, головний лікар поки не знає. «Одразу вам скажу, раціон дуже бідний. Про належну норму вітамінів не може бути й мови. На жаль, це факт, бо що можна придбати за сім гривень? – скаржиться Михайло Михайлович. – Я не можу дозволити, щоб одних обділяли, а для інших готували щось краще».

«На твій біль тут підкреслено не зважають, а при можливості не гребують тим, щоби зробити його сильнішим і показати, хто в домі господар. Перший огляд. Оглядає черговий. У мене починаються перейми. Я починаю дихати правильно так, як навчалася два місяці перед пологами на курсах, щоби мінімізувати біль. Черговий замість того, щоб перечекати ще кілька десяток секунд, доки закінчиться перейма, гаркає: «не дихайте так голосно, я нічого не чую», – пише жінка.

Головний лікар пояснює, що у пологове відділення приходять працювати ті, що мають скерування із МОЗ чи з Департаменту охорони здоров’я. Безпосередньо в лікарні не проводить жодної додаткової перевірки. Маючи відповідний сертифікат, вони не працюють самі, а з лікарем, який має першу категорію. Після п’яти років роботи працівники проходять атестацію, отримують відповідну категорію – першу чи другу. І кожних п’ять років підтверджують або підвищують свою кваліфікацію.

Проте Михайло Михайлович готовий вірити працівникам «на слово». «Особисто я проти цих переатестацій, адже якщо лікар закінчив медуніверситет і отримав певну спеціалізацію, він повинен сам над собою працювати і не треба більше його атестувати. А ці всі перевірки тільки створюють зайвий клопіт: лікарі ходять на курси, читають лекції… Це дуже об’ємний і непотрібний процес», – каже лікар.

«...коли нас врешті оформили, вибігає пані в білім халаті і каже: «Віддячте, чим можете, персоналу», – пригадує Наталія Горбань.

Головний лікар поки не знає, як «вслідкувати за усіма», аби знизити факти корупції в лікарні. «Усі працівники ознайомлені із відповідним законом про корупційне запобігання, і кожен лікар, завідувач відділення під ним підписався. Тому я сподіваюся, що вони не будуть вимагати хабарів. Але за кожним не прослідкуєш, це факт, – пояснює Михайло Михайлович. – Утім, прикро, що люди спершу дають, а потім приходять і кажуть, що від них щось вимагали. Або не давайте, або, якщо хтось вимагає від вас грошей, то прийдіть і скажіть мені – і тоді вже ми будемо приймати міри».

«Тільки «професіонал-акушер» (вони мають бути і психологами, бо мали б допомогти жінці розслабитись, що вкрай важливо під час пологів), може почати розмову з того, що моє ім’я «Наталія» якесь неправильне, або паспортистка мене неправильно записала, бо має бути «Наталя». І кричати на мене, бо я дихаю не за її методикою, а за іншою (їх є кілька), або за те, що я поставила руку не на ту жердину на шведській стінці, на яку треба було б», – стверджує журналіст. 

«Окрім своїх прямих обов’язків, усі наші працівники є добрими психологами. Вони розуміють матерів, що переживають, адже більшість дітей народжується недоношеними. Звісно, у нас ще є професійні психологи, які більш конкретно працюють з такими жінками. У нашому пологовому відділенні народжує багато жінок, які ще не досягли повноліття: був випадок, коли народжувала дитина, яка мала 11 років. Звісно, з такими пацієнтами потрібно проводити додаткову психологічну підготовку», – пояснює лікар.

Згідно з інструкціями МОЗ, після народження дитина повинна полежати на животі мами протягом двох годин, щоб отримати правильну мікрофлору. Михайло Михайлович каже, що цього правила у пологовому відділенні дотримуються, але якщо трапляються складні випадки, пов’язані із важким станом здоров’я жінки чи дитини, то таку процедуру доводиться скорочувати.

«...усі заходять із питанням: «Є молоко?». Хоча молоко є майже у всіх, за винятком цих 2%, а решта – це проблема прикладання, вміння чи бажання. І хоча в перші три дні молока не має бути. Має бути чайна ложка молозива. Завдяки такому «професіоналізму», мама, яка того не знала і не встигла прочитати ті ж плакати на коридорі, одразу почне панікувати – бо ж молока немає! І побіжить за сумішшю», – пише молода мама.

Зі слів головного лікаря, у пологовому відділенні клінічної лікарні за грудне вигодовування відповідають акушер, лікар та неонатолог. Вони вчать, як правильно прикладати дитину до грудей.

На що скаржаться породіллі безпосередньо головному лікарю?

«Іноді скаржаться, що працівники вимагають гроші, що медсестра чи лікар зайвий раз не підійшли, коли ті просили. Скарги надходять постійно: як усні, так і письмові. Але найчастіше пацієнтки незадоволені санітарними умовами», – розповідає Михайло Михайлович. – Річ у тім, що загалом у пологовому відділенні є 110 акушерських ліжок для вагітних, або породіль, а приймає лікарня 165 пацієнтів. У палатах, які були розраховані на одну людину, лежать три. Лікарня не може сказати «ми не беремо». Якщо пацієнтів є більше, аніж лікарня може прийняти, то, відповідно, погіршуються й умови. Ми чекаємо, коли відкриється перинатальний центр, тоді, сподіваємося, ситуація покращиться».

Довідково: У Львівській області за рік приймають 30 тисяч пологів, з них 10 тисяч – у Львові. Проте із чотирьох пологових відділень у місті працює лише два. Міський перинатальний центр ось уже третій рік закрито на ремонт. 

Розмовляла Оксана Лісна,
фото Петра Ткачишина

Інтерв'ю Твого міста