Львів'янка поскаржилася на умови в пологовому. Що відповів лікар
«Рівно місяць минув, як я народила в пологовому Львівського медінституту своє маля – Ярему. Мені б святкувати маленьку круглу дату, але дуже хочеться розказати вам про сумне. Про те, як маленькі українці з’являються на світ у наших пологових...», – написала молода мама.
«Як головний лікар, я завжди казатиму, що у нас найкраще пологове відділення у Львові. Хоча пацієнти так не вважають. Ми інтегруємось у Європу, відповідно, усі хочуть, щоби були такі умови, як у європейських країн. Але, на жаль, цього не буде. Тай й закритися для ремонту на певний період нам дуже важко, адже перинатальний центр не працює, і ми змушені приймати дуже велику кількість пацієнтів», – такими словами зустрів журналіста Tvoemisto.tv головний лікар Львівської обласної клінічній лікарні Михайло Гичка.
Лікар наголошує, що протягом останніх десятиліть у лікарні не проводили жодного капітального чи поточного ремонту. Якщо і відбувалися певні роботи, то за кошти спонсорів та за рахунок «доброї волі добрих людей».
Михайло Михайлович зауважує, що пологове відділення клінічної лікарні не є звичайним, здебільшого воно приймає вагітних із екстрагенітальною патологією, тобто жінок, що хворіють на цукровий діабет чи інші захворювання або ж мають проблеми із розвитком плоду. Також тут приймають пацієнток із передчасним пологами.
«Цього року певну суму було виділено з обласного бюджету. За ці кошти ми поміняли операційний стіл і світильник, купили інкубатор для новонароджених дітей. І це все. На жаль, достатнього фінансування немає: і на поточний, і на капітальний ремонт грошей ані з обласного, ані з державного бюджету не виділяють», – пояснює Михайло Михайлович.
«УМОВИ. ВОДА. Уявляєте, у медзакладі, де людям накладають шви або й роблять повноцінні операції (кесарів розтин), в обід по кілька годин немає води. Принаймні ті дні, що я там була, так було. У туалеті – теж. Про важливість гігієни для людей, у яких свіжі шви, думаю, розказувати не варто. Про важливість гігієни, коли ти повертаєшся до дитини, якій від кількох годин до кількох днів, – думаю, також. Щоб ви розуміли, за ті кілька обідніх годин сморід із туалету чути навіть в коридорі. Питання: у Львові наче вже давно не відключають воду за графіком. То що це таке? Вони так економлять? А якщо в цей час хтось народжує, то персонал хоч миє руки перед тим, як приймати пологи, чи так – вологими серветками?» – пише журналістка.
Головний лікар навідріз заперечує проблему із постачанням води (зокрема – призупинення в обідні години) і запевняє, що з цим проблем у пологовому відділенні та й у всій лікарні немає, якщо не враховувати випадків тимчасової несправності водопроводу. «Спільним водогоном обслуговується наша лікарня та майже половина Личаківського району. Якщо є якась несправність у системі водогону, тоді постачання води припиняється на деякий час. Але окрім цього є резервуар, тож у разі виникнення таких непередбачених ситуацій, водою ми забезпечені», – додає лікар.
Михайло Михайлович запевняє, що опалення теж в нормі, адже у палаті, де народжують дітей, температура повітря не може бути нижчою за 25 °C. Іноді доводиться навіть влітку опалювати, якщо цього вимагають погодні мови.
«ТУАЛЕТ і ДУШ. Може, я суб’єктивна, але, здається, в медінституті вважають, що приниження – це важлива частина народження (принаймні, якщо ти не потрапив у платну палату). «Душ» у цьому пологовому на другому поверсі в правому крилі – це такий собі піддон у загальному туалеті. Без жодної ширми чи шторки. Навпроти вікна, за десять метрів від якого – вікна сусіднього корпусу. Тобто будь-хто, хто заходить в туалет або хто працює чи проходить в сусідньому корпусі, може на тебе подивитись. І це ще не все. Душу, як такого, немає. Лише кран. Тож шви, шановні жінки, обмивайте з пляшки. А коли йдеш в туалет – кабінки настільки малі, що мої коліна (при зрості 1.65 м) впиралися в двері», – пише Наталія Горбань.
Цілком задовільним називає Михайло Михайлович і стан санітарних умов, й облаштування кімнат. «Сімнадцять палат відремонтовано, – розповідає лікар. – І тільки у двох немає душу, але пацієнтки можуть піти у загальний».
«Відповідно до надходження грошей, ми стараємося ремонтувати палати, але поки не встигаємо привести до ладу усі. Так, є кращі та гірші, але розрив між ними невеликий, – каже Михайло Михайлович. – У всіх можна народжувати. А яка жінка в котру палату потрапить, не залежить від домовленостей чи загальної черги, адже наше пологове відділення не є плановим. До нас привозять із цілої області важких пацієнтів».
Для жінок у пологовому відділенні, так як і для усіх пацієнтів лікарні, держава виділяє катастрофічно низьку суму на харчування – усього сім гривень на день на одного пацієнта. Що з цим робити та як вирішувати питання, головний лікар поки не знає. «Одразу вам скажу, раціон дуже бідний. Про належну норму вітамінів не може бути й мови. На жаль, це факт, бо що можна придбати за сім гривень? – скаржиться Михайло Михайлович. – Я не можу дозволити, щоб одних обділяли, а для інших готували щось краще».
«На твій біль тут підкреслено не зважають, а при можливості не гребують тим, щоби зробити його сильнішим і показати, хто в домі господар. Перший огляд. Оглядає черговий. У мене починаються перейми. Я починаю дихати правильно – так, як навчалася два місяці перед пологами на курсах, щоби мінімізувати біль. Черговий замість того, щоб перечекати ще кілька десяток секунд, доки закінчиться перейма, гаркає: «не дихайте так голосно, я нічого не чую», – пише жінка.
Головний лікар пояснює, що у пологове відділення приходять працювати ті, що мають скерування із МОЗ чи з Департаменту охорони здоров’я. Безпосередньо в лікарні не проводить жодної додаткової перевірки. Маючи відповідний сертифікат, вони не працюють самі, а з лікарем, який має першу категорію. Після п’яти років роботи працівники проходять атестацію, отримують відповідну категорію – першу чи другу. І кожних п’ять років підтверджують або підвищують свою кваліфікацію.
Проте Михайло Михайлович готовий вірити працівникам «на слово». «Особисто я проти цих переатестацій, адже якщо лікар закінчив медуніверситет і отримав певну спеціалізацію, він повинен сам над собою працювати і не треба більше його атестувати. А ці всі перевірки тільки створюють зайвий клопіт: лікарі ходять на курси, читають лекції… Це дуже об’ємний і непотрібний процес», – каже лікар.
«...коли нас врешті оформили, вибігає пані в білім халаті і каже: «Віддячте, чим можете, персоналу», – пригадує Наталія Горбань.
Головний лікар поки не знає, як «вслідкувати за усіма», аби знизити факти корупції в лікарні. «Усі працівники ознайомлені із відповідним законом про корупційне запобігання, і кожен лікар, завідувач відділення під ним підписався. Тому я сподіваюся, що вони не будуть вимагати хабарів. Але за кожним не прослідкуєш, це факт, – пояснює Михайло Михайлович. – Утім, прикро, що люди спершу дають, а потім приходять і кажуть, що від них щось вимагали. Або не давайте, або, якщо хтось вимагає від вас грошей, то прийдіть і скажіть мені – і тоді вже ми будемо приймати міри».
«Тільки «професіонал-акушер» (вони мають бути і психологами, бо мали б допомогти жінці розслабитись, що вкрай важливо під час пологів), може почати розмову з того, що моє ім’я «Наталія» якесь неправильне, або паспортистка мене неправильно записала, бо має бути «Наталя». І кричати на мене, бо я дихаю не за її методикою, а за іншою (їх є кілька), або за те, що я поставила руку не на ту жердину на шведській стінці, на яку треба було б», – стверджує журналіст.
«Окрім своїх прямих обов’язків, усі наші працівники є добрими психологами. Вони розуміють матерів, що переживають, адже більшість дітей народжується недоношеними. Звісно, у нас ще є професійні психологи, які більш конкретно працюють з такими жінками. У нашому пологовому відділенні народжує багато жінок, які ще не досягли повноліття: був випадок, коли народжувала дитина, яка мала 11 років. Звісно, з такими пацієнтами потрібно проводити додаткову психологічну підготовку», – пояснює лікар.
Згідно з інструкціями МОЗ, після народження дитина повинна полежати на животі мами протягом двох годин, щоб отримати правильну мікрофлору. Михайло Михайлович каже, що цього правила у пологовому відділенні дотримуються, але якщо трапляються складні випадки, пов’язані із важким станом здоров’я жінки чи дитини, то таку процедуру доводиться скорочувати.
«...усі заходять із питанням: «Є молоко?». Хоча молоко є майже у всіх, за винятком цих 2%, а решта – це проблема прикладання, вміння чи бажання. І хоча в перші три дні молока не має бути. Має бути чайна ложка молозива. Завдяки такому «професіоналізму», мама, яка того не знала і не встигла прочитати ті ж плакати на коридорі, одразу почне панікувати – бо ж молока немає! І побіжить за сумішшю», – пише молода мама.
Зі слів головного лікаря, у пологовому відділенні клінічної лікарні за грудне вигодовування відповідають акушер, лікар та неонатолог. Вони вчать, як правильно прикладати дитину до грудей.
На що скаржаться породіллі безпосередньо головному лікарю?
«Іноді скаржаться, що працівники вимагають гроші, що медсестра чи лікар зайвий раз не підійшли, коли ті просили. Скарги надходять постійно: як усні, так і письмові. Але найчастіше пацієнтки незадоволені санітарними умовами», – розповідає Михайло Михайлович. – Річ у тім, що загалом у пологовому відділенні є 110 акушерських ліжок для вагітних, або породіль, а приймає лікарня 165 пацієнтів. У палатах, які були розраховані на одну людину, лежать три. Лікарня не може сказати «ми не беремо». Якщо пацієнтів є більше, аніж лікарня може прийняти, то, відповідно, погіршуються й умови. Ми чекаємо, коли відкриється перинатальний центр, тоді, сподіваємося, ситуація покращиться».
Довідково: У Львівській області за рік приймають 30 тисяч пологів, з них 10 тисяч – у Львові. Проте із чотирьох пологових відділень у місті працює лише два. Міський перинатальний центр ось уже третій рік закрито на ремонт.
Розмовляла Оксана Лісна,
фото Петра Ткачишина
Інтерв'ю Твого міста
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»