
фото: live.journal. Олег Бабенчук
«Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
Людмила Зборовська грає у львівському театрі «І Люди, і Ляльки» та співає в гурті автентичної музики «Коралі». Із 16 років жінка вишуковує, записує та виконує традиційні українські обрядові пісні – зокрема, веснянки та гаївки. Tvoemisto.tv розпитало у дослідниці про те, як і де вона збирає автентичні пісні, про відпустки в експедиціях та те, як залучає до гаївок свою родину.
Про гаївки в різних регіонах України
Обрядові весняні ігри – гаївки, вивченням яких займається Людмила, прийшли з дохристиянських часів, і їх проводили задовго до Великодня, на початку весни. Між веснянками та гаївками теж є різниця. За її словами, веснянки – це великий пласт пісень-обрядів, розповсюджених по всій Україні, а от гаївки – то вужче коло обрядових весняних ігор, які зараз збереглись в основному на Галичині: Львівщині, Тернопільщині, можуть ще бути на Франківщині, але в тій частині, яка не належить до Гуцульщини чи Бойківщини. Також бувають на Поділлі – Хмельниччині, Вінниччині.
«Веснянки – закличні пісні. Коли ще сніг не зійшов, жінки йшли в гай і, сходячи на пагорби, або навіть залазячи на дерева, гукали, закликали весну. А гаївки – це ті ж веснянки, але з ігровими обрядами, і вони бувають сюжетними, мають різний характер, зокрема хліборобський. Вони пішли з сивої давнини, коли наші предки ще не знали Євангеліє, але вірили в Бога по-своєму. Вони вірили, що ці магічні обряди пришвидшать настання весни, додадуть енергії. Так, люди ставали в хороводи і водили різні рухи, що символізували пробудження природи, безкінечність життя тощо», – додає Людмила.
Читайте також: Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
Також гаївки є і жартівливими, і любовно-еротичного змісту, сатиричного чи історичного.
«Із пробудженням весни пробуджувалася вся природа. Хлопці виходили на вулицю, бачили дівчат, знайомилися, залицялися, закохувалися і співали жартівливі пісні: «Ой, летіла, о, зелена, та й на землю впала, чогось мені треба до Івана». Хліборобського змісту гаївки – «Заплету я плетіночку зеленого барвіночку», «Ой, на горі льон, льон», щоб плелися рослини, які садили на городі: огірки, квасоля, гарбузи. Історичні мотиви, наприклад, у гаївці «Ой, сивая зозуленька, ти закуй нам пораненьку, ти тоді нам закувала, як панщина панувала. А тепер вже ти не куєш, бо панщини вже не чуєш», – розповідає дослідниця.
Деякі цікаві різновиди гаївок збереглися на Галичині. Наприклад, продовжує Людмила, на Яворівщині побутують риндзівки, що нагадують весняне колядування.
«Колись хлопці ходили до незаміжніх дівчат ввечері на Великдень і співали риндзівки, а дівчита в знак подяки мали винести 40 яєць, крашанок. Вони нагадують за змістом формою ті ж колядки, щедрівки. Є ще рогульки, які співали на Волині і Північному Підляшші. Люди закликали Святого Юрія, покровителя худоби для випасу. А от на Гуцульщині і Бойківщині веснянки і гаївки не були поширеними, бо там менше сіяли жита, пшениці. Люди жили зі скотарства. Окрім цього, гориста місцевість не давала можливості щось вирощувати, тому там пісні присвячували можливості вигону худоби на випас», – додає вона.
Читайте також: Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський Гай через 10 років
Етимологія слова «гаївка» теж має багато трактувань. Фахівці сперечаються між собою. Найпростіше трактування – те, що гаївки пішли від слова «гай», бо дівчата ходили туди водити хороводи, однак багато хто вважає, що походження від слова «гулі» – індійського свята весни. Хтось навіть каже, що від давньо-іранського слова «гаїв», що означає «життєва сила Божа».
«Щоб люди знали, як вони звучали колись»
У 16 років Людмила Зборовська, як любителька, почала записувати українські пісні для себе і співала їх рідним. А коли зустріла професійних фольклористок, ентомузикологинь Галину Похилевич та Ларису Лукашенко, що вже мали свій гурт «Коралі», то пішла туди третьою учасницею. Невдовзі гурту буде 20 років. Зараз вони постійні гості Шевченківського гаю, особливо на Різдво, де співають колядки, та на Великдень, де водять гаївки.
«Ми намагаємося виконувати пісні так, як взяли їх в записі, як почули в тому чи іншому селі. Щоби люди знали, як вони тоді звучали, важливо передавати все традиційно. Ми не є професійними співачками, але співаємо як Бог на душу поклав. Для нас всіх це – велика любов», – каже вона.
Галина Похилевич, Лариса Лукашенко, Людмила Зборовська
Жінка каже, що досі не оминає нагоди розпитати старших людей про автентичні українські пісні, які виконували в селах. Статистики того, скільки пісень вже зібрала, не має, та створила архів із диктофонних записів на комп’ютері, аби нічого не загубити.
«Люди, які люблять пісні, рідко рахують, скільки їх мають у своєму репертуарі. От і в нас їх дуже багато. Може, коли прийде час, то я теж почну записувати в зошит. Бо в експедиціях бачу, що бабусі, яких вже пам'ять підводить, мають при собі зошит, де записано навіть і по кілька сотень пісень», – розповідає вона.
Галина Похилевич, Людмила Зборовська, Лариса Лукашенко
Про гуцульське весілля та Східну Україну
Збирає всі свої записи Людмила Зборовська у експедиціях, а деякі їй трапляються й так, під час різних життєвих обставин. Першими, до речі, хто почав по Львівщині шукати автентичні пісні та їздити в експедиції, була гурт «Родовід». А детальніше вивчає саме галицький фольклор музична майстерня «Гурба» у Львові. Жінка ж пригадує свої любительські експедиції, коли їздила в батькове село на Рівненщину, кликала сусідських жінок до співу, записувала. Потім познайомилася з жінкою у Верховині, яка знала гуцульські пісні. Ходила до неї в гості та робила записи її співів.
«Пам’ятаю, що тоді дуже хотіла побувати на справжньому гуцульському весіллі. І якраз ця жінка мене запросила. В неї була велика родина. Я позичила відеокамеру і два дні була на весіллі. Навіть прокидалася о 4 ранку, щоб відзняти момент, як заплітають молоду, вдягають вінець і співають», – каже жінка.
А перша серйозна експедиція була по річці Айдар на Луганщині. Тоді Людмила відкрила для себе не лише автентичні пісні того краю, а й Східну Україну і її мешканців.
«Спочатку я напросилася в експедицію з гуртом «Божичі». Зібрала спорядження, купила квиток до Сватового, що в Луганській області. Однак в останній момент керівник гурту подзвонив і сказав, що поїздка скасовується, бо ріки замуліли і маршрут не вдасться. А в мене взагалі дуже мало вільного часу, інтенсивний графік на роботі, тому всі свої відпустки присвячую експедиціям, а не поїздкам, наприклад, на море. Тому я не розгубилася, бо ж чекала цього весь рік, і запропонувала скласти інший маршрут. Так нас зібралося восьмеро і ми поплили по Айдарі», – розповідає вона.
За словами Людмили, експедиція видалася складною, бо річка була захаращена, мала багато перешкод, повалені дерева тощо. Пливли, каже, як в тому киселі. Тоді вона вперше відкрила для себе Східну Україну.
«Завжди всі думають, що на Сході люди говорять російською, а там, в глибоких селах, вони розмовляють чистою українською, майже без суржика Там я записувала і пісні, і розповіді про Голодомор, і побувала в селі, де живуть виселені лемки», – додає вона.
Буває й таке, що несподівано зустрічаєш людину, яка є носієм традиційної культуру і знає чимало старовинних пісень, але завжди слід мати з собою диктофон. Іноді навіть одна і та ж пісня, яку начебто знають по всій Україні, співають по-різному в сусідніх селах, районах. Десь додають іншу мелодію, десь трішки інший текст.
Про експедиції з молодшою донькою
До експедицій та ведення гаївок уже давно долучилася молодша донька Людмили Зборовської, якій зараз сімнадцять. Нині вона більш зайнята через навчання та захоплення джазом, однак співати, каже Людмила, почала раніше, аніж говорити.
«Період моєї другої вагітності якраз припав на час, коли в нас з «Коралями» було багато виступів. Донька ще й народилася перед Великоднем, і я їй співала замість колискових часто великодніх пісень. У свої п’ять років вона вже поїхала зі мною в експедицію на байдарках по Десні. Був, до речі, страшний вітер, ми ночували в наметах. Але вона все дуже добре витримала, і я надалі брала її з собою. Також ми з нею співали в «Коралях», водили гаївки в Шевченківському гаю, одного разу навіть побували вдвох на фестивалі в Тбілісі», – розповідає Людмила.
«Міські жителі стають схожими, а в селах зберігається традиція»
Усю нашу традиційну культуру, зокрема і веснянки, гаївки, щедрівки та колядки Людмила Зборовська називає обличчям народу. Цим відрізняється кожен народ одне від одного.
«Ми не раз дивимося фільми-антиутопії чи читаємо такі ж книги, де змальоване людство в комуністичному суспільстві наче клоноване – всі схожі, однаково себе поводять. Зараз йде тотальна глобалізація, тому я часто кажу, що мені навіть не настільки цікаво їхати в інші великі міста, незважаючи на красиві архітектурні принади. Здебільшого європейські міста мають багато спільного. Мені цікавіше їздити, якщо за кордон, то в села, в глибинку, аби побачити їхню справжню традиційну архаїчну культуру, бо це є обличчя народу», – зазначає жінка.
Читайте також: На небі немає бухгалтерії. Отець Ростислав Пендюк про значення Великодня та харизму Ісуса
Там само, коли люди їдуть до нас, в Україну, продовжує вона, то мають бачити не знеособлених людей, а тих, хто знає і пам'ятає традиції свого краю.
«Чим ми будемо відрізнятися від хорватів, сербів, італійців, шведів? Міські жителі стають схожими, звички подібними. А от в селах зберігається традиція, добре, що є люди, які хочуть зберегти її. Добре, коли світ буде різнокольоровим, а не уніфікованим, а ми в ньому сірими. Ми маємо бути однією з тих квіток на різнобарвній галявині, але іншого кольору, не такою, як хтось іще. Ці традиції зберігають наш код, нашу справжність і особистість. Це гарантія, що ми збережемо себе і залишилося таким як є», – додає вона.
Ольга Коваль
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Інтерв'ю Твого міста
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»
- Супергероєм може стати кожен. Як залучити українців до волонтерства
- Сон, обійми і кава. Що насправді впливає на імунітет
- Зустрітись з собою. Отець Богдан Прах про те, чому варто постити
- Від першого зуба. Що треба знати батькам і дітям про догляд за зубами
- Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Вардкес Арзуманян: До мого ресторану погрожували заїхати на танку
- Бракує сучасного. Віктор Кудін про архів, спорткомплекс та львівську архітектуру
- Бог, правда, праця. Дмитро Кацал про різдвяні концерти, дискусії з батьком та майбутнє «Дударика»
- Мажори та мінори «Піккардійської терції». Розповідає Славко Нудик
- Смачна етнографія. Як Пані Стефа стала найвідомішою галицькою господинею в інтернеті
- Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
- Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
- Чисті зуби. Стоматолог Ярослав Заблоцький про свої ціни й цінності
- Весь цей петеесер. Як (ре)абілітується боєць Юрко Досяк
- Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша
- Гори – як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях
- Хабарівський край. Ірина Бекешкіна про корупційні традиції Західної України
- Нова директорка «Території терору»: «В музеї можна говорити голосно»
- Олена Логопедівна. Львів’янка, яка вчить вимовляти звуки правильно
- «Мусимо змиритися з тим, що історія менш точна за математику»
- «Маю ідей іще на три життя». Зоя Скоропаденко про Україну, Японію, самопромоцію і каву
- Забрати у водія готівку. Дем’ян Данилюк про африканський транспорт Львова
- Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі
- Психологія вина. Львівський сомельє про колір, смак, форму і культуру
- Опера не може й не має бути самоокупною, – солістка Віденського оперного театру Зоряна Кушплер
- Алхімія пива. Львівський пивовар про чистоту, контекст і правильні дріжджі
- Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи
- Як реставрують пам'ять. Фоторепортаж із архіву «Тюрми на Лонцького»
- Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
- «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
- 10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
- Рідні. Режисер показав, як війна пересварила родичів зі Львова та Донецька
- Як львів'янин створює речі зі сміття
- Львівський гурт «Курбаси»: деякі колядки існують вже тисячі років. Відео
- Коли свої поруч
- Пройти війну, щоб дізнатись ціну сімейного щастя: Юрко Вовкогон про службу добровольцем
- Львівський актор, який був в АТО: як через це пройшла вся сім’я
- Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
- Керівниця балету «Життя»: Хочемо показати, що Україна – не лише шаровари і сало
- Після АТО – сімейні тренінги: як подружжя львів’ян вчить бути щасливими у шлюбі
- Морський ангел і морська корова у Львові: фотоекскурсія до зоомузею
- Ольга Сахнюк: Кожен тату-майстер в душі садист, але клієнти теж недалеко пішли
- Найвпливовіша жінка в ІТ: ви знаєте про мої успіхи, а давайте я перерахую невдачі
- Дати настільки добру освіту, щоб попередити війну. Чого має навчати школа?
- Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
- Хто ще прийде на Львівщину? Роман Матис про інвестиції та комунікацію з Європою
- Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
- Не боятись помилок. Як у Львові дітей вчать створювати комп'ютерні ігри
- Френсіс Фукуяма: Стати сучасною демократією – неминучий шлях для України
- Нарколог: львівські підлітки починають не з алкоголю, а зі психостимуляторів
- Юрій Федечко: Львову потрібен дитячий хоспіс
- Інший Франко: кулінарні смаки та традиції родини письменника
- Митрополичі сади у Львові: чи здійсниться мрія Андрея Шептицького?
- «Кримська перепічка» у Львові: пекарня переселенців, яка вчить львів'ян довіри
- Керівниця агенції нянь: У Львові чоловікові, який хотів доглядати дітей, роботи не знайшлося
- Коли земля летить з-під ніг. Психолог про підлітковий суїцид