Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі

8025 0
Що таке Haliciana Schola Cantorum і як музикант Іван Духнич планує прищепити львів’янам швейцарську любов до класичної музики та її історії.

Одного весняного дня до помешкання на другому поверсі старого будинку на вулиці Пекарській в’їхав молодий чоловік. Услід за ним четверо вантажників занесли дерев’яними сходами нагору музичний інструмент, що важить двісті кілограмів. Корпус із тисячами мікросхем і трьома клавіатурами, педалі для гри ногами, широка лава.

– Це цифрова копія старовинних оргáнів, – пояснює черговим гостям власник електричного дива, випускник швейцарської музичної академії Іван Духнич. – Він народився в Німеччині, грав для різної публіки у Швейцарії. А тепер його подарували нам.

«Нам» – це Haliciana Schola Cantorum, швейцарсько-українській організації, яка популяризує у Львові класичну музику.

Іван збирав електрооргáн понад п’ять годин. Як хірург під час операції, мусив з’єднати правильно сотні дротів. Десятки кнопок і налаштувань допомагають електронному інструменту відтворити тисячу голосів оргáнів Європи; колись, щоб почути стільки варіацій органного звучання, потрібно було об’їздити півсвіту. Тепер мешканці Пекарської можуть із сьомої ранку наживо слухати Моцарта та Баха.

 

Іван народився у сім’ї педагогів. Його та двох братів батьки змалечку відправили до музичної школи. Вчителі перевіряли, як співають семирічні діти: гарний голос – ідеш учитись на скрипку, трохи гірший – на фортепіано. Іван Духнич пояснює: потрібен дуже тонкий слух, щоб без розподілів на грифі грати чисті ноти.

Коли Іванові було чотирнадцять, його життя змінило знайомство з одним чоловіком. Його звали Джузеппе Заґо, й він був дияконом римо-католицької церкви. Італієць мандрував Україною, знайомився з церковними громадами та активістами в малих містах, щоб розширити благодійну організацію «Карітас».

В одному з селищ диякона вразив хлопчик, який заграв гостеві на скрипці. Джузеппе Заґо допоміг Іванові знайти стипендію, аби навчатись у музичній академії у швейцарському Базелі. Склавши вступні іспити, вісімнадцятирічний хлопець залишився на вісім років у незнайомій країні, де не мав ні знайомих, ні друзів.

Іван не виходив на вулицю без німецького словника й дуже дивувався порядкам в академії. Наприклад, віку студентів: європейці вірять, що вчитись ніколи не запізно, й ідуть опановувати музичні інструменти у тридцять, сорок, а то й у сімдесят років. Або тому, що з перших днів учні академії самі складають собі план навчання, організовують собі концерти, добирають мелодії та техніку до творів.

Молодого українця вразило, що викладачі, допомагаючи студентові, могли знайти будь-яку композицію, навіть ту, що ніколи не видавалася. Наприклад, бібліотека академії звернулась до архівів у Вашингтоні, щоб Іван отримав ексклюзивне право грати баладу Шопена в обробці бельгійського композитора.

– У Європі класична музика дуже популярна. Квитки до «Карнеґі-хола», філармонії в Цюріху, Базелі, Берліні розкуповують на місяці вперед. Я мав щастя виступати там на концертах і бачив, що більшість публіки – молоді люди. Наша мрія, щоб так було у Львові.

 

До Львова Іван приїхав разом із трьома швейцарцями. Компаньйони надихнулися прикладом всесвітньо відомого освітнього й дослідницького центру Schola Cantorum Basiliensis у Базелі й вирішили досліджувати українську музику в контексті епохи. Наприклад, як і на яких інструментах грали музику Моцарта й Баха за їхніх часів? Що грали в Україні, коли Вівальді писав «Пори року»? У Львові вони розраховували знайти чимало матеріалу для своїх розвідок.

– Львів – унікальне місто для Східної Європи. В нас жили і працювали син Моцарта Франц Ксавер, учень Баха Йоганнес Кірнберґер, суперник Паганіні Кароль Ліпінський і багато інших. Європейці, які приїжджають в Україну, часом шоковані тим, яке тут поле для досліджень. Львівські музеї мають у своїх фондах інструменти дев’ятнадцятого або й сімнадцятого століття, а в архівах є шанс знайти забуті рукописи. Так у Києві німецький дослідник Крістоф Вольфф знайшов колекцію музичних манускриптів Берлінської школи співу, загублену після війни. Це була світова сенсація, а ми можемо її повторити, – розповідає Іван Духнич.

У Львові з’явилось чимало команд, які організовують якісні музичні події, часом за участі музикантів, відомих у світі. Натомість, на думку Івана, навчальних проектів бракує. Тому ще одне завдання Haliciana Schola Cantorum – вчити молодих виконавців і залучати людей, далеких від професійної музики. Двері квартири з органом відкриті щодня – сюди приходять сотні людей, яким цікаво подивитись на інструмент і послухати про проект.

Оргáн не стоїть на місці весь час. Торік французька органістка Аврора Баль давала концерт просто неба на Площі Ринок. Іван та інші музиканти перевозили інструмент, щоб грати у храмах та філармонії. Та найбільш захопленою публікою стали діти в інтернаті, для яких написали музичну казку.

– Ми мали підняти оргáн на четвертий поверх дитячого будинку, щоб поставити його в актовій залі, – розповідає Іван Духнич. – У залі були діти від семи до дванадцять років. Для них це був шок: вони ніколи не бачили оргáна. Я сидів спиною до них, коли грав, але чув їхній подив. Адже я граю не на одній клавіатурі, а відразу на трьох, та ще й акомпаную собі ногами!

Музиканти обрали досить складні твори, проте діти залишились у захваті від музики. Потім чимало вихованців дитбудинку пробували грати на інструменті. Іван хотів би запросити їх на майстер-класи чи уроки, проте для цього потрібні дозволи. «Хочемо відшукати декількох талановитих дітей і дати бодай одній із них безкоштовно повну музичну освіту», – ділиться планами органіст.

Оргáн у квартирі-офісі на Пекарській сусідить із іншими музичними цікавинками. Крім трьох скрипок і гітари, тут стоїть невеликий спінет. Його Іван отримав нещодавно: у Швейцарії такі інструменти вважають за меблі. До кінця вісімнадцятого століття мати вдома спінет, фортепіано чи рояль уважалося модним.

– Оригінальному спінету було б років із триста. Проте це копія, якій не більше сорока. Хтось із старших швейцарців мав його вдома, а молодь хотіла викинути. Вони дали оголошення в нашій академії в Базелі, що віддадуть його задарма, й ми відгукнулись, – розповідає Іван, піднімаючи кришку інструмента. – Форма подібна до столу. Цілком може бути, що друг Шопена, угорський композитор Ференц Ліст, мав такий у себе вдома. Він міг одразу писати на ньому імпровізації, відкривати кришку й перевіряти звучання того, що створив.

У книгозбірні Haliciana Schola Cantorum є посібники для тих, хто грає старовинну музику, маловідомі твори відомих музикантів, довідники і збірники, а також унікальні фотокопії рукописів геніїв-класиків. Одна з них – експеримент вісімнадцятирічного Баха, який хотів протягом року щодня писати по одній імпровізації на церковні співи.

– За часів юності Баха папір був дорогий, –  Іван Духнич гортає невелику книжку, де нерівним почерком написані ноти. – Бах сам зшив собі цю книжечку, розлініював її, пронумерував сторінки та потім записував свої фантазії. Тут є покреслені твори, є й ті, що тривають лише сорок секунд. Спроба була цікава, але так і не завершена: молодий Бах часто кидав твори недописаними. Тому тут багато порожніх сторінок.

Від  руки, як писав Бах, музику давно не пишуть. Іван пояснює, що на допомогу сучасним композиторам приходить комп’ютер, спроможний проаналізувати частину мелодії та запропонувати, як вона звучатиме в різних варіаціях, для різних інструментів і цілого оркестру.

– Музика має свої формули, як математика, –  каже Іван.

Haliciana Schola Cantorum шукає свою формулу успіху, залучаючи однодумців для організації соціальних і культурних заходів. Команда має плани на рік уперед.

– Цього літа будемо партнерами фестивалю класичної музики LvivMozArt, – розповідає Іван. – А найвідповідальнішим проектом для нас буде міжнародний симпозіум у листопаді. Приїде німецький дослідник Крістоф Вольфф, і ми заграємо твори, які він знайшов у Києві. Також виконаємо українську й західноєвропейську музику, яка звучала в Києві, коли творив Бах. У лютому наступного року хочемо зібрати публіку й показати смак різних епох – одяг, музику, танці. Також намагаємось мотивувати дослідників та приватних колекціонерів шукати рукописи й манускрипти.

Наостанок Іван дивує гостей квартири-офісу на Пекарській, демонструючи гру на кількох інструментах водночас. За технікою сімнадцятого століття він грає на скрипці, натискаючи ногами педалі електрооргáна.

 

Коли Іван щойно заселився, він повісив у під’їзді оголошення, попередивши, що гратиме на своїх інструментах, і запросив нових сусідів до себе на чай. Ніхто так і не прийшов, одначе й проти музики не протестують – кажуть, подобається й не заважає. 

Фото авторки та надані героєм

Дар’я Проказа

Люди Твого Міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!