Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
Одного весняного дня до помешкання на другому поверсі старого будинку на вулиці Пекарській в’їхав молодий чоловік. Услід за ним четверо вантажників занесли дерев’яними сходами нагору музичний інструмент, що важить двісті кілограмів. Корпус із тисячами мікросхем і трьома клавіатурами, педалі для гри ногами, широка лава.
– Це цифрова копія старовинних оргáнів, – пояснює черговим гостям власник електричного дива, випускник швейцарської музичної академії Іван Духнич. – Він народився в Німеччині, грав для різної публіки у Швейцарії. А тепер його подарували нам.
«Нам» – це Haliciana Schola Cantorum, швейцарсько-українській організації, яка популяризує у Львові класичну музику.
Іван збирав електрооргáн понад п’ять годин. Як хірург під час операції, мусив з’єднати правильно сотні дротів. Десятки кнопок і налаштувань допомагають електронному інструменту відтворити тисячу голосів оргáнів Європи; колись, щоб почути стільки варіацій органного звучання, потрібно було об’їздити півсвіту. Тепер мешканці Пекарської можуть із сьомої ранку наживо слухати Моцарта та Баха.
Іван народився у сім’ї педагогів. Його та двох братів батьки змалечку відправили до музичної школи. Вчителі перевіряли, як співають семирічні діти: гарний голос – ідеш учитись на скрипку, трохи гірший – на фортепіано. Іван Духнич пояснює: потрібен дуже тонкий слух, щоб без розподілів на грифі грати чисті ноти.
Коли Іванові було чотирнадцять, його життя змінило знайомство з одним чоловіком. Його звали Джузеппе Заґо, й він був дияконом римо-католицької церкви. Італієць мандрував Україною, знайомився з церковними громадами та активістами в малих містах, щоб розширити благодійну організацію «Карітас».
В одному з селищ диякона вразив хлопчик, який заграв гостеві на скрипці. Джузеппе Заґо допоміг Іванові знайти стипендію, аби навчатись у музичній академії у швейцарському Базелі. Склавши вступні іспити, вісімнадцятирічний хлопець залишився на вісім років у незнайомій країні, де не мав ні знайомих, ні друзів.
Іван не виходив на вулицю без німецького словника й дуже дивувався порядкам в академії. Наприклад, віку студентів: європейці вірять, що вчитись ніколи не запізно, й ідуть опановувати музичні інструменти у тридцять, сорок, а то й у сімдесят років. Або тому, що з перших днів учні академії самі складають собі план навчання, організовують собі концерти, добирають мелодії та техніку до творів.
Молодого українця вразило, що викладачі, допомагаючи студентові, могли знайти будь-яку композицію, навіть ту, що ніколи не видавалася. Наприклад, бібліотека академії звернулась до архівів у Вашингтоні, щоб Іван отримав ексклюзивне право грати баладу Шопена в обробці бельгійського композитора.
– У Європі класична музика дуже популярна. Квитки до «Карнеґі-хола», філармонії в Цюріху, Базелі, Берліні розкуповують на місяці вперед. Я мав щастя виступати там на концертах і бачив, що більшість публіки – молоді люди. Наша мрія, щоб так було у Львові.
До Львова Іван приїхав разом із трьома швейцарцями. Компаньйони надихнулися прикладом всесвітньо відомого освітнього й дослідницького центру Schola Cantorum Basiliensis у Базелі й вирішили досліджувати українську музику в контексті епохи. Наприклад, як і на яких інструментах грали музику Моцарта й Баха за їхніх часів? Що грали в Україні, коли Вівальді писав «Пори року»? У Львові вони розраховували знайти чимало матеріалу для своїх розвідок.
– Львів – унікальне місто для Східної Європи. В нас жили і працювали син Моцарта Франц Ксавер, учень Баха Йоганнес Кірнберґер, суперник Паганіні Кароль Ліпінський і багато інших. Європейці, які приїжджають в Україну, часом шоковані тим, яке тут поле для досліджень. Львівські музеї мають у своїх фондах інструменти дев’ятнадцятого або й сімнадцятого століття, а в архівах є шанс знайти забуті рукописи. Так у Києві німецький дослідник Крістоф Вольфф знайшов колекцію музичних манускриптів Берлінської школи співу, загублену після війни. Це була світова сенсація, а ми можемо її повторити, – розповідає Іван Духнич.
У Львові з’явилось чимало команд, які організовують якісні музичні події, часом за участі музикантів, відомих у світі. Натомість, на думку Івана, навчальних проектів бракує. Тому ще одне завдання Haliciana Schola Cantorum – вчити молодих виконавців і залучати людей, далеких від професійної музики. Двері квартири з органом відкриті щодня – сюди приходять сотні людей, яким цікаво подивитись на інструмент і послухати про проект.
Оргáн не стоїть на місці весь час. Торік французька органістка Аврора Баль давала концерт просто неба на Площі Ринок. Іван та інші музиканти перевозили інструмент, щоб грати у храмах та філармонії. Та найбільш захопленою публікою стали діти в інтернаті, для яких написали музичну казку.
– Ми мали підняти оргáн на четвертий поверх дитячого будинку, щоб поставити його в актовій залі, – розповідає Іван Духнич. – У залі були діти від семи до дванадцять років. Для них це був шок: вони ніколи не бачили оргáна. Я сидів спиною до них, коли грав, але чув їхній подив. Адже я граю не на одній клавіатурі, а відразу на трьох, та ще й акомпаную собі ногами!
Музиканти обрали досить складні твори, проте діти залишились у захваті від музики. Потім чимало вихованців дитбудинку пробували грати на інструменті. Іван хотів би запросити їх на майстер-класи чи уроки, проте для цього потрібні дозволи. «Хочемо відшукати декількох талановитих дітей і дати бодай одній із них безкоштовно повну музичну освіту», – ділиться планами органіст.
Оргáн у квартирі-офісі на Пекарській сусідить із іншими музичними цікавинками. Крім трьох скрипок і гітари, тут стоїть невеликий спінет. Його Іван отримав нещодавно: у Швейцарії такі інструменти вважають за меблі. До кінця вісімнадцятого століття мати вдома спінет, фортепіано чи рояль уважалося модним.
– Оригінальному спінету було б років із триста. Проте це копія, якій не більше сорока. Хтось із старших швейцарців мав його вдома, а молодь хотіла викинути. Вони дали оголошення в нашій академії в Базелі, що віддадуть його задарма, й ми відгукнулись, – розповідає Іван, піднімаючи кришку інструмента. – Форма подібна до столу. Цілком може бути, що друг Шопена, угорський композитор Ференц Ліст, мав такий у себе вдома. Він міг одразу писати на ньому імпровізації, відкривати кришку й перевіряти звучання того, що створив.
У книгозбірні Haliciana Schola Cantorum є посібники для тих, хто грає старовинну музику, маловідомі твори відомих музикантів, довідники і збірники, а також унікальні фотокопії рукописів геніїв-класиків. Одна з них – експеримент вісімнадцятирічного Баха, який хотів протягом року щодня писати по одній імпровізації на церковні співи.
– За часів юності Баха папір був дорогий, – Іван Духнич гортає невелику книжку, де нерівним почерком написані ноти. – Бах сам зшив собі цю книжечку, розлініював її, пронумерував сторінки та потім записував свої фантазії. Тут є покреслені твори, є й ті, що тривають лише сорок секунд. Спроба була цікава, але так і не завершена: молодий Бах часто кидав твори недописаними. Тому тут багато порожніх сторінок.
Від руки, як писав Бах, музику давно не пишуть. Іван пояснює, що на допомогу сучасним композиторам приходить комп’ютер, спроможний проаналізувати частину мелодії та запропонувати, як вона звучатиме в різних варіаціях, для різних інструментів і цілого оркестру.
– Музика має свої формули, як математика, – каже Іван.
Haliciana Schola Cantorum шукає свою формулу успіху, залучаючи однодумців для організації соціальних і культурних заходів. Команда має плани на рік уперед.
– Цього літа будемо партнерами фестивалю класичної музики LvivMozArt, – розповідає Іван. – А найвідповідальнішим проектом для нас буде міжнародний симпозіум у листопаді. Приїде німецький дослідник Крістоф Вольфф, і ми заграємо твори, які він знайшов у Києві. Також виконаємо українську й західноєвропейську музику, яка звучала в Києві, коли творив Бах. У лютому наступного року хочемо зібрати публіку й показати смак різних епох – одяг, музику, танці. Також намагаємось мотивувати дослідників та приватних колекціонерів шукати рукописи й манускрипти.
Наостанок Іван дивує гостей квартири-офісу на Пекарській, демонструючи гру на кількох інструментах водночас. За технікою сімнадцятого століття він грає на скрипці, натискаючи ногами педалі електрооргáна.
Коли Іван щойно заселився, він повісив у під’їзді оголошення, попередивши, що гратиме на своїх інструментах, і запросив нових сусідів до себе на чай. Ніхто так і не прийшов, одначе й проти музики не протестують – кажуть, подобається й не заважає.
Фото авторки та надані героєм
Дар’я Проказа
Люди Твого Міста
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка