Нова освітня програма працює за старими методами: діти звикають, що треба чекати, а деякі вчителі намагаються й далі працювати за старою програмою.

Цьогоріч у Львові вперше пішли до школи понад 9 тисяч дітей. Вони та їхні батьки стали першопрохідцями Нової української школи – реформи шкільної освіти, що покликана підготувати дітей до життя, не забираючи у них дитинства  Tvoemisto.tv дізнавалось, як минули перші місяці навчання за новою системою, чого бояться батьки і на що сподіваються вчителі. А також чи перейшла зі старої системи в нову одвічна шкільна проблема недостатнього фінансування.

***

Батькам першокласників наразі важко дати однозначну оцінку Новій українській школі.Та більшість з них зазначають, що за основним критерієм – чи хоче дитина ходити в школу – НУШ поки виправдовує сподівання.

«По дитині бачу, що їй цікаво. Навіть коли прихворіла, все одно хотіла йти в школу. Найбільше вражень – від їдальні та уроків фізкультури», – розповідає Ірина, мама першокласниці.

За її словами, діти бавляться на уроках англійської: співають пісні, стають в коло, розказують вірші. На уроках фізкультури також грають в ігри, а не шикуються в шеренги чи здають нормативи. Класна керівниця в хорошу погоду виводить дітей на вулицю, вони беруть лупи і розглядають жучків, збирають жолуді.

«Син не розповідає про школу, нема щоденників, нема домашніх завдань, тож нам важко зорієнтуватись, що він знає і що відбувається на уроках. Але іноді просить лишити його в школі на довше», – каже Володимир, тато першокласника.

Фото: osvitoria.media

Гра є для дітей роботою

Основна відмінність НУШ полягає в тому, що навчальні матеріали подаються у формі гри.Але деякі батьки все ще чекають, коли діти «почнуть вчитись», окремі навіть просять домашнє завдання, хоча за програмою його немає.

«У батьківській групі бувають суперечки, бо одні вважають, що треба робити домашнє завдання, інші – що ні. Щодня вчителька вивішує листок з інформацією про те, що діти сьогодні проходили – охочі можуть вдома повторити. На суботу і неділю таких листочків нема – діти мають відпочивати», – каже Ірина.

Учителька початкових класів школи «Дивосвіт» Тетяна Яртим зазначає, що навіть складання конструктору і поробки є для дітей роботою. Бавитись для них – це робити те, що вони хочуть. Відтак, діти в школі постійно вчаться.

«Важко зламати стереотипи старших людей. Передусім бабусі і дідусі можуть наполягати на домашньому завданні. Але діти і так мають багато часу виписатись, переживати не варто», – каже Тетяна Яртим.

Вона розповіла, що в її класі діти зараз пишуть олівцями. Деякі батьки спочатку не сприймали цього, проте тепер задоволені.

«Якщо дитина написала щось неправильно, можна витерти і поправити. Тобто страху зробити щось не так, помилитись в дітей немає.Також вже нема такого, що вчителька вирізала однакові аплікації і роздала дітям клеїти. Перед тим, як працювати, ми дивимось відео про те, що можна зробити з нашого матеріалу і кожна дитина робить своє. Нема зразка і діти його не просять. Так вони розвиваються», – пояснює Тетяна Яртим і додає, що дітей потрібно вчити критичному мисленню, аби вони могли дати собі раду і не розгубитись в будь-якій ситуації.

Фото: Дмитро Ларін

Окремо вона наголошує на тому, що у дітей стало більше занять, проте менше предметів, отже, їхня увага не розпорошується, а знання про світ вони отримують комплексно і через практичні речі, як от прогулянки.

Бути батьками – діяти на перспективу

Тренерка з позитивного виховання Світлана Гончарова у своїх виступах наголошує, що бажання батьків, аби діти добре вчились, здобули вищу освіту і «не стали двірниками» зумовлені передусім страхами самих батьків. У цих бажаннях немає нічого поганого, але зі страху неможливо зробити щось хороше. Добрі взаємини з дітьми і гарні результати в житті народжуються з любові та якісно проведеного разом часу. Відтак, батькам варто зменшити тривожність.

«Для мене молодша школа має зовсім інші задачі, ніж результати тестувань. На мій погляд, коли від дитини не вимагати термінових результатів, а більше пропонувати різного (проектного), і заохочувати, кожна дитина щонайменше у 2-3 напрямках все одно покаже гарні результати», – коментує психологиня і мама трьох дітей Анна Чала.

Шкільна психологиня і соціальна педагогиня Лілія Паїк вважає, що системі НУШ таки варто довіритись.

«Ігрова форма, на мою думку, дуже хороша для особистісного розвитку. Діти мають відчуття безпеки, таку атмосферу як вдома. Нема такого, що ти щось мусиш, все обговорюється і все добровільно. Зараз світ живе в шаленому темпі, багато змін, технологій. Тому, мабуть, варто довіритись цій системі, щоб іти в ногу з часом», – каже спеціалістка.

М – мотивація

І батьки, і самі освітяни зазначають, що, на жаль, не всі вчителі прийняли Нову українську школу – і це наразі найбільша проблема.

«У нашій школі десь 20% молодих вчителів, які мають енергію і готові втілювати зміни. Решта – люди передпенсійного чи пенсійного віку. Вони, певно, пройшли навчання, але я чую від інших мам, що вчителі не дуже стараються впроваджувати НУШ. Є такі, що на уроці не можуть навіть підійти до дитини, показати їй щось», – каже Ірина.

Тетяна Яртим погоджується, що не всі вчителі радіють змінам.

«Є дуже різні вчителі. Ми їздимо на тренінги по цілій Україні, і багато хто говорить, що не буде цього робити, що не хочуть. У деяких класах навіть не купують нових зошитів, що надруковані за програмою НУШ, а використовують матеріали за старою програмою. Їм так зручніше. А добрий вчитель має робити те, що буде добрим для дитини, і що пропонує Міністерство освіти згідно з новою програмою», – каже вчителька.

Керівниця управління освіти Львівської міської ради Зоряна Довганик визнає, що почасти проблема існує. За її словами, більшу частину зі запропонованих НУШ форм і методів роботи львівські вчителі використовують вже давно – чи гуртуючись, чи поодинці. Проте є і такі, що використовували традиційні методи. Для того, аби їм було легше, навчально-методичний центр передбачає навчання для них протягом цілого року, а не одноразово.

«Ми повинні бути відвертими: якщо людина не хоче або не може цього робити, то вона має подумати і змінити або місце роботи, або фах. Тому що не може вчитель визначати долю наших з вами дітей. У чому завинила та маленька дитина, яка прийшла до школи і хоче любити цю школу, любити вчитись і вміти це робити», – вважає Зоряна Довганик.

Проте управління освіти, згідно зі законодавством, не може контролювати та перевіряти вчителів і те, як вони викладаються на роботі. Тому виходів зі ситуації насправді небагато.

«Якщо є скарги від батьків, звернення від вчителів чи керівників навчальних закладів, тоді ми їх розглядаємо, реагуємо безпосередньо», – зазначає чиновниця.

Фінансування: вийшло як завжди

Мама першокласниці Ірина розповідає, що в їхньому класі досі є не все обіцяне державою. Каже, що наразі чекають, адже обіцяли, що все буде не пізніше кінця жовтня. Проте в паралельному класі батьки почали купувати деякі речі, гарантовані державою, за власні кошти.

Вчителька Тетяна Яртим каже, що в її класі є меблі, ламінатор, ноутбук. Очікують на дидактичний матеріал, що школа замовляла і оплачувала сама. Додає, що аби остаточно оформити замовлення, школі знадобилось близько двох тижнів на різну паперову роботу. Зокрема і через це є певні затримки.

Ще одна причина затримок, кажуть в управлінні освіти ЛМР, це завантаженість виробників і система виділення державної субвенції. Окрім того, старт процесу закупівель мало покласти рішення місцевих рад про виділення коштів безпосередньо розпорядникам – навчальним закладам.

«Наші школи отримали кошти після 12-го липня, після ухвалення рішення сесією. З того часу вони укладають угоди. Кошти державної субвенції на комп'ютерну техніку були передбачені на вересень і жовтень, відтак, швидше неможливо було це купити», – пояснює Зоряна Довганик.

За словами заступниці керівниці управління освіти Львова Галини Левицької, наразі освоєно 89% коштів субвенції на закупівлю меблів, 87% субвенції на дидактичні матеріали та 96% коштів, виділених на закупівлю комп'ютерного обладнання, процеси завершуються. А щодо матеріалів та меблів, то проблема є тому, що потреба в них виникла одночасно у всіх шкіл України.

«У Львові 64% шкіл вже мають завезені меблі. Решта докуповують. Дидактичні матеріали є майже в усіх школах. Техніку не купили ще 3 школи. Сподіваємось, що наступного тижня вони це зроблять », – каже чиновниця.

Галина Левицька додає, що завершення процесу з облаштування класів в управлінні освіти очікують до середини листопада.

Зоряна Довганик розповіла, за яким принципом розподілили кошти субвенції.

«Кошти на меблі і дидактичні матеріали школи отримали з міського бюджету відповідно до кількості учнів у кожному першому класі. Щодо комп'ютерного обладнання, то всі школи, незалежно від того, скільки у них є класів, отримали з державного бюджету однакові суми – приблизно по 35 тис. грн.Але у Львові школи мали обладнання вже раніше: у 2016-му році кожна школа отримала комп'ютерні класи. Матеріально-технічна база поновлюється практично щороку. Тому тепер нове обладнання багато де віддали в конкретні класи, а не ділили на всю школу», – пояснила Зоряна Довганик.

Як повідомлялось раніше, львівські навчальні заклади отримали для НУШ з державного бюджету 13 409 041 грн, з міського бюджету додатково виділили ще 8 964 316 грн.

фонове фото: Andrii Podilnyk on Unsplash

Що з цього вийде?

За планами Міністерства освіти, за п’ять років (у 2022 році) має бути впроваджена реформа середньої школи, а згодом (у 2027 році) – і старшої, що буде поділена на академічну та професійну освіту. Відтак, сьогоднішні першачки мають шанс отримати базову освіту справді по-новому.

Вчителька Тетяна Яртим наголошує на прірві, що існує зараз між початковою і середньою школою.

«Я дуже хочу, щоб нова українська школа мала продовження в 5-му класі. Зараз немає послідовності, ланок з'єднання між початковою та середньою школою, інтеграції теж не видно ще, вчителі середньої школи теж не всі хочуть змінюватись. Але зміни потрібні і ми на них сподіваємось», – зазначає додає вона.

За її словами, результат НУШ можна буде побачити лише в 4-му класі. Наразі немає ще затвердженої програми навіть на другий клас. В Україні працюють 100 пілотних класів, які випробовують її на собі і у співпраці з авторами підручників вносять зміни до посібників та виправляють недоліки в них.

Олександра Бодняк

Інфографіка: Марія Стахів 

Головне фото: Надія Швадчак

Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без покликання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.