Фото: Анастасії Галюк
«Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
Про початок роботи і репертуар у час війни
Відомо і очевидно, що з початком російсько-української війни і агресії 24 лютого всі культурні події були скасовані. Перші тижні нам всім треба було знайти себе в новій реальності. Військовій, волонтерській чи в клопотах збереження життя близьких чи навіть далеких. З часом у вирі різних волонтерських ініціатив, евакуації багатьох митців зі Сходу ми все ясніше усвідомлювали важливість відновлення мистецького фронту, який змушені були тримати, насправді, усі роки незалежності. Ми робили співочі десанти по волонтерських осередках, психо-фізичні тренінги і до всесвітнього дня театру спромоглись здійснити першу театральну постановку у Львові в часи війни. Хоча репетиції відбувались у часі бомбардувань Львова, ми були захищені і убезпечені у нижньому храмі Софії-Премудрості Божої, який служить в цьому часі також як укриття від ракет. Отже тут, 27 березня, ми і зіграли містерію за текстами Тараса Шевченка «Великий льох» та «Москалева криниця».
Читайте також: Кіно, театри, музеї та галереї. Куди піти у Львові
Головна подія вистави – це копання «Великого льоху», чи в Суботові в церкві Богдана Хмельницького, чи в своїй душі, як в творі «Москалева криниця». Великий льох – це і брама до раю, і образ сакральності української ідентичності, і дорога спасіння. Є багато причин, чому ми вибрали ставити від початку війни першою саме цю виставу. Перші редакції вистави з’явились ще в часи Революції Гідності. Тоді для мене тексти стали одкровенням, настільки пророче, тверезячо звучали. В тому числі і стосовно нашої інфантильності, і московської сарани. Шевченко ясно і влучно говорить про сили зла, які оточують нас і які є в нас. Нам важлива зараз його прозорливість, щоб бачити себе, просіювати себе. Бо кожен відрізок тексту по-своєму діагностує українську ідентичність і загалом пропонує орієнтири, як людині витримати в гідності часи лихоліть.
Для Шевченка «Великий льох», його скарб, його криниця, його брама до раю – це його Кобзар. Він викопав Словом портал на небо і подарував нам воду живого Слова. Коли ми провадимо виставу, текстом актуалізується внутрішні ціннісні камертони. Кожному пропонується послухати, де він копає у своєму житті, де його «Великий льох», чи є в руках рискаль. Пробудження цього слуху, напевно, і є метою таких дійств.
А вже 30 березня ми зіграли «Сніг у Флоренції» великої киянки Ліни Костенко, якій виповнилось 92 роки. Цей твір промовляє, сподіваюсь не тільки мені, про крихкість і міцність вірності. Крихкість, яку ми покликані захищати і міцність вірності, яка нас здатна окриляти. Про те, як важливо намацати її в собі, втримати, відчути як покликання. Наскільки промовистими є в наш час ці теми і ці питання.
Про мистецький фронт
Театр для мене є явищем не стільки культурологічним, як антропологічним – тобто він про людину, для людини і для того, щоби залишатися людиною. Тому театр особливо в цьому часі є надвижливим. В церкві священники зараз свідчать про те, що ми проживаємо останні часи, бо саме зараз в особливо виразний спосіб проявляється добро, як добро і зло як зло. Все це увиразнюється. Мені здається, що ми рятуємо цей світ значною мірою не тільки тим, що ми оберігаємо його від орди, але й що робимо це, не втрачаючи людяності, гідності і любові. Це і є тим, заради чого світу варто бути, і бути людині в цьому світі.
Я не втомлююся покликатися на слова Вінстона Черчилля часів Другої світової війни, який виступаючи в парламенті Британії, на запитання: «Навіщо фінансувати культуру, коли йде війна?» – відповів: «А заради чого, власне, ми тоді воюємо? Навіщо нам перемога, коли не буде культури?».
На цьому мистецькому фронті я від самого початку, як вперше вийшов на сцену. В боротьбі за українське слово, за сенси, за ідентичність, за розкриття текстів не до якогось відзначення свята, а щодня, бо вони геніальні. Я проти святкового бронзування текстів. Інша справа, що ми не дотягуємо до глибини розуміння текстів, цієї геніальності, і нам треба з собою трошки попрацювати. У цьому має бути здорова хороша праця: акторська, художня, мистецька – щоби люди їх теж чули ясно, а не тільки на патетичній ноті.
Для мене унаочнення протистояння з росією, яке де-юре сталося 24 лютого, відбулось в 2013 році. Коли розганяли студентів на Майдані Незалежності у Києві, тоді я теж там був. Там я усвідомив, того ранку, що зіткнувся із поворотним моментом історії – було гостре відчуття, що далі, як було раніше, вже ніколи не буде. Змінився компас в плані відчуття часу і простору. Попри війну ми бачили, як це намагалися різними способами заговорити та загладити. Проте фронт не загладити, і те, що ми побачили 24 лютого і бачимо в Маріуполі, Харкові, Ізюмі – зараз вже вся Україна усвідомила це онтологічне протистояння.
Про українську мову
Попри те, що багато російськомовних українців стали на захист Всесвіту України, на жаль, зараз мало усвідомлюють важливість української мови у цій боротьбі. Говорити, читати, писати та думати українською мовою зараз є ультраважливим, бо наша мова – це інший світ, інша галактика, яка чужа росіянам. Це мова свободи, мова гідності, мова нашого єства. Росіяни так завзято намагалися русифікувати нас, бо українська мова – це і є «Великий льох» України, той код, який програмує навколо нас нашу миролюбну реальність.
Мені видається, що більшість російськомовних українців бояться перейти на українську, бо бояться оніміти. Вони настільки звикли говорити російською, що при переході на іншу мову вони бояться втратити голос. Але продовжуючи говорити російською, вони переносять у зону ризику існування нашої держави і збереження нашої ідентичності.
Я розумію, наскільки це болісний процес. Я сам із Казахстану і перш, ніж я перейшов на українську, пройшли роки мого набування мовою. Це було не легко. Я працював над тим, щоби мовлене зустрілось із точністю усвідомленого чи відчутого. Проте варто усім нам, кому дорога Україна, усвідомити важливість мови для перемоги і зробити цей відважний крок – перейти на українську навіть, коли часом цей крок до життя видається смертельно небезпечним.
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Анастасії Галюк і Ольги Шахник
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку