Мене питали, нащо я сюди йшла. Як це бути жінкою-пілотом в Україні

2254 0
Тетяна Ковкіна — одна з чотирьох пілотес авіакомпанії SkyUp, у якій загалом є приблизно 130 пілотів. В інтерв’ю Tvoemisto.tv в межах проєкту «Час жінок» вона розповіла, що вивчитися на пілота в Україні зараз не так вже й складно, але дуже дорого. Раніше жінкам для цього потрібно було отримати дозвіл від Державіаслужби.

Чому ви обрали цю професію? Чи пам’ятаєте момент, коли захотіли стати пілотесою?

Мабуть, багато людей, які працюють за покликом душі, ідуть до своєї професії з дитинства. І я теж. У дитинстві ми заповнювали такі анкети про улюблені гурти, фільми, колір. Моя однокласниця зберегла їх і надіслала мені фото моєї, яка вся була розмальована літаками. Я цього навіть не пам’ятаю. Мені в цій професії подобається все — починаючи з неба. Кожному своє — хтось хоче стати хірургом, хтось боїться крові. Я ж обожнюю літати.

А де в Україні вчать на пілотів?

Зараз в Україні є багато місць, де можна навчатися. Основна складність у тому, що це дуже дорого і не кожен собі це може дозволити. Я зі звичайної сім’ї, тому вивчитися на пілотесу в мене зайняло багато часу — саме через фінансову складову. Я вступила в льотну академію Національного авіаційного університету після школи у 2003 році — це перше місце взагалі, де можна отримати профільну освіту. Я розуміла, що батьки не мають можливості оплатити мені наліт, і тому стати пілотесою зараз я не можу. Тому я обрала в академії іншу спеціалізацію з авіації, вивчилася, пішла працювати за спеціальністю — інженером аеронавігаційної інформації, помічницею авіадиспетчера, в адміністрації ДП «Украерорух». Працюючи почала збирати гроші на наліт, рідні теж допомагали. Через три роки зібрала певну суму і зрозуміла, що можу вже і працювати, і паралельно навчатися на пілотесу. Спершу вирішила отримати свідоцтво приватного пілота — того, хто може керувати маленькими приватними літаками, а потім — комерційного, який може пілотувати пасажирські літаки. Без свідоцтва приватного пілота вивчитися на комерційного не можна.

І скільки коштує навчання?

Зараз саме навчання і отримання свідоцтва приватного або комерційного пілота коштує приблизно 30-40 тисяч доларів. Але зазвичай для того, щоб піти працювати в авіакомпанію, потрібно ще отримати рейтинг літака, тобто навчитися літати на конкретному типі літака й отримати сертифікат. Це потягне ще приблизно 20 тисяч.

Читайте також: Куди можна полетіти зі Львова. Розклад та вартість усіх авіарейсів

Чому це настільки дорого?

У профільних університетах є достатньо бюджетних місць, але це — теоретичне навчання. Для отримання свідоцтва пілота потрібен наліт — години, проведені в повітрі, коли ви сідаєте в літак з інструктором, який вас навчає на практиці. Це найдорожче, що є в навчанні. Для нальоту також потрібне пальне, і воно дороге. Цього держава не фінансує. У державному університеті ви можете отримати диплом, але без необхідної кількості годин у повітрі, зокрема самостійного нальоту, ви ніколи не отримаєте свідоцтво. Для отримання водійських прав також потрібне не тільки знання правил дорожнього руху, а й практичні заняття.

Де можна отримати практичний досвід нальоту?

В Україні є спеціальні школи, сертифіковані Державною авіаційною службою, які навчають по затверджених програмах — кількість нальоту, візуальних польотів (що виконуються при достатній видимості руху борта відносно землі), інструментальних (політ за приладами), кількість заходів на посадку та самостійних вильотів. Школи або розробляють свою програму, або беруть вже підготовлену. Зараз у них можна пройти і теоретичне, і практичне навчання. Таких шкіл є вже досить багато, а коли я починала навчатися у 2011 році, було всього 2-3 по всій Україні. Одна з них — у Кропивницькому, тоді ще Кіровограді, від авіакомпанії «Урга». Там я вивчилася за сертифікованою програмою на приватного пілота, після чого зібрала всі необхідні документи, відправила в Державіаслужбу, яка їх погоджує і видає свідоцтво. Щоб отримати сертифікат комерційного пілота, потрібно так само пройти навчання і погодити документи в Державіаслужбі.

Якщо маєш гроші, то не проблема за рік-півтора вивчитися з приватного пілота на комерційного. У мене це тривало довше, оскільки потрібно було назбирати грошей. Свідоцтво комерційного пілота я отримала у 2014 році. Теорію проходила під час відпустки, а нальоти могла виконувати тільки у вихідні від роботи дні. Часом працювала в нічну зміну, а після неї йшла літати.

Щоб потрапити на роботу в авіакомпанію, спочатку треба отримати свідоцтво приватного пілота, потім — комерційного, а далі ще навчитися літати на тих літаках, які має авіакомпанія, так?

Авіакомпанії хочуть бачити вже тих пілотів, які вміють літати на їхніх літаках. Мені трохи пощастило: я потрапила під кадетську програму SkyUp, коли компанія вийшла на український ринок. Я пройшла співбесіду і відбір, коли ще не мала сертифіката і не вміла літати на конкретному типі літаків. У мене було свідоцтво комерційного пілота, необхідні мінімальні рейтинги, але не було можливості отримати тип літака за власний рахунок. Пройшовши кадетську програму, я його отримала, і це обійшлося дещо дешевше. SkyUp — перша моя авіакомпанія, у якій я працюю вже рік.

Читайте також: «Ви не уявляєте, скільки ми можемо». Жінки-лідерки про любов до себе, відвагу і сестринство

Який має бути мінімальний наліт, щоб можна було претендувати на роботу в комерційній авіакомпанії?

Усе залежить від того, який мінімум виставить сама авіакомпанія. Є мінімальний наліт для отримання свідоцтва комерційного пілота — 200 годин, але авіакомпанії зазвичай не хочуть працювати з новачками, зазвичай потрібні пілоти з нальотом від 300-500 годин. SkyUp якраз дала можливість новачкам стартувати з мінімальним нальотом.

Що ще потрібно для отримання свідоцтва, крім нальоту?

Важливі не тільки години, проведені у повітрі, а й кількість зльотів і посадок літака — уночі, вдень, за приладовими чи візуальними умовами тощо. Для авіакомпанії ці всі речі вже не такі принципові, бо вони розуміють: якщо беруть на роботу пілота, то в нього вже є свідоцтво, він вивчився за спеціальною сертифікованою програмою і вміє садити літак.

На чому ви зараз літаєте? Яка взагалі різниця між приватними і комерційними польотами?

SkyUp зараз має 9 літаків Boeing 737 модифікацій 700-800, і нещодавно отримала перший 900-й. Усі вони однотипні. Комерційні перевезення і приватні літаки — це як дві різні планети. Літати на приватному маленькому літаку — це як їздити на власній машині: сіли, їдете, куди хочете, не порушуючи правила. Звичайно, є певні правила, і якщо ви отримали свідоцтво приватного пілота, то ви їх знаєте — що можна робити, коли, куди можна літати, а де є заборонені чи небезпечні зони, до якої висоти можна підійматися. Комерційні перевезення відрізняються насамперед тим, що пілот несе відповідальність за пасажира, тому є набагато більше обмежень. Крім того, комерційні перевезення виконують на більших висотах. Маленькі приватні літаки літають у неконтрольованому повітряному просторі, і для них не існує такого поняття, як повітряні траси. Повітряні траси прокладені в повітрі для комерційної авіації — є їхні карти, і їх потрібно чітко притримуватися. На приватних спортивних літаках ви можете виконувати різні повітряні трюки, а в комерційній авіації вже не можете собі цього дозволити, бо маєте дбати про комфорт та безпеку пасажирів.

Читайте також: Я рада, що була криза. Як у Львові стилістка першою в Україні підбирає одяг за архетипами

Скільки ви вже налітали — кілометрів чи годин? Чи існують для пілотів обмеження?

У кілометрах ми нічого не рахуємо, тільки в годинах нальоту. Звісно, є нормативи і обмеження — санітарна норма, встановлена державою, — не більше 90 годин на місяць у повітрі. За необхідності цю норму можуть кілька разів на рік збільшити до 112 годин максимум. В авіакомпаніях зазвичай норми притримуються, пілоти навіть літають менше. За рік максимум можна літати 900 годин.

А куди ви літаєте? Чи маєте визначений маршрут, на якому працюєте?

Усі пілоти літають за тими маршрутами, які виконує авіакомпанія, прив’язки до одного маршруту немає. Найекстравагантніша країна, куди я літала, — це Китай, але більше літаємо Європою та до туристичних курортів.

Пригадуєте свій перший політ? Як це було?

Мій перший комерційний політ — це нічний рейс на Шарм-ель-Шейх. Ми вилітали з Києва близько опівночі і поверталися назад приблизно о 8-9 ранку. Це був дуже важкий для мене рейс. Звісно, я переймалася, адже це було дуже відповідально і захопливо. Нічні рейси загалом є важчими, тому через хвилювання я навіть не змогла нормально перед тим поспати.

Перший політ, як пілотеси, взагалі був у льотній школі. Це був ознайомчий політ разом із інструктором ще навіть до проходження теорії. Я сиділа на місці пілота, але не мала ще права керувати літаком. Погода тоді була не дуже хороша — низькі хмари, погана видимість, — і я все думала: «Куди я лечу? Куди вони мене везуть?». Але загалом мені дуже сподобалося — це зовсім інші враження, бо до того я літала тільки на великих літаках і як пасажир.

Як ви поєднуєте родину і роботу? 

Поки що я не маю сім’ї, але планую, звичайно. Зараз поступово змінюють правила медичної сертифікації. Пілотеси не мають права літати з 26 тижня вагітності. Питання повернення на роботу після декрету поки що мене не дуже цікавило, але наскільки я знаю, відновлюватися впродовж року після того, як перестала літати, досить легко — потрібно знову пройти медичну сертифікацію, кваліфікаційні перевірки і перездати тренажер. Якщо ти все знаєш, вмієш і здорова — повертаєшся на роботу. Тож я собі поставила тут «галочку» — треба відновитися за рік.

Що змінила професія у вашому повсякденному житті?

Насамперед, вона навчила мене тримати рівновагу — бути холоднокровною в стресовій ситуації. Неважливо, що і як трапилося, — ти реагуєш на все спокійно. Це дуже важливо для професії пілота і дуже допомагає в житті. Крім цього, якщо ти літаєш із різними командирами й екіпажами, ти вчишся знаходити спільну мову з різними людьми. Тепер я не переймаюся про те, що не зможу з кимось спілкуватися.

Читайте також: В Україні я не знала диригенток. Оксана Линів про свій шлях до успіху

Хто входить до складу екіпажу літака? Які функції вони виконують?

Склад екіпажу може відрізнятися, залежно від типу літака. У нас стандартний — мінімум два кваліфіковані пілоти — командир і другий пілот — і від трьох до п’яти бортпровідників, які допомагають пасажирам. Я зараз літаю другим пілотом. Командир літака має набагато більше досвіду, ніж другий пілот, — мінімальний наліт 2-3 тисячі годин і достатній наліт на конкретному типі літака. Щоб отримати свідоцтво командира ставлять більш жорсткі вимоги. Не можна прийти в авіацію і сказати, що я вмію і знаю все, — деякі речі приходять тільки з досвідом, пілоти постійно навчаються. Крім того, командир літака несе відповідальність за всіх — як за пасажирів, так і за інших членів екіпажу, за їхні дії і за стан літака.

Чи є у вас в авіакомпанії жінки-командири?

Взагалі в Україні їх поки що немає, але думаю, що це зміниться.

Ви маєте такі амбіції?

Про це ще рано говорити. У мене ще немає потрібного досвіду, крім того, це дуже велика відповідальність. Може, хлопці, які приходять відразу після навчання, уже думають: «Я відразу сяду в ліве крісло і буду командиром». У мене такого немає — я дуже серйозно до цього підходжу і розумію, наскільки складно бути командиром. Усе потрібно робити поступово, і спочатку мені потрібен досвід.

Керівниця Львівської бізнес-школи Ярина Бойчук в інтерв’ю Tvoemisto.tv говорила, що жінки підходять більш зважено до своїх рішень, враховують більше факторів, натомість чоловіки більш ризиковані — це те, про що ви щойно казали. І, може, у результаті тому жінки можуть стати кращими керівниками, кращими командирами?

Я не роблю розмежування — чоловік чи жінка. Усе залежить від ставлення людини, від її амбіцій. Гарний керівник — це не жінка чи чоловік, а людина, яка може взяти на себе відповідальність і вести за собою людей, показати, що він чи вона — лідер. Керівник не має змушувати людей щось робити — він своїм прикладом, вчинками, ставленням до роботи показує, як має бути.

Вам доводилося стикатися зі стереотипами під час навчання чи роботи, що пілотом може бути тільки чоловік?

Постійно. Зараз їх стає менше, адже жінок-пілотес стає все більше, але теж буває. Наприклад, я йду проходити медичну сертифікацію — і мене автоматично записують у бортпровідниці. Доводиться додатково пояснювати, що, ні, я не бортпровідниця, а пілотеса. Я ставлюся до всіх таких ситуацій з гумором, розумію, що деяким людям незвично ще бачити жінок-пілотес. Було часом і таке, що говорили: «Нащо ти сюди пішла? Тобі треба дітей народжувати, дома сидіти, каші варити». Але гумор і бажання дійти до своєї мрії допомагали мені боротися з цими стереотипами. Якби я щоразу, як мене питали «нащо ти сюди ідеш?», падала духом, то, мабуть, ніколи б не досягла того, що зараз маю.

Читайте також: Just Уляна. Чому ми повинні вміти малювати чорні лінії на вітражному склі

Щоразу, як мені казали щось неприємне, я намагалася відпустити цю ситуацію, казала собі: «Не можна всім подобатися, і ніхто не може тебе оцінювати». Завжди собі нагадую: ти робиш те, що тобі подобається, нікому не шкодиш, і не потрібно звертати увагу на тих, хто тобі заздрить чи просто не розуміє. У мене немає потреби, щоб мене розуміли чужі люди, — я займаюся тим, чим хочу. Ще 100-150 років ніхто не розумів, що жінка може бути гарним хірургом, а скільки жінок зараз рятують життя? Люди просто мають до цього прийти, змиритися, що не тільки чоловіки можуть виконувати добре якусь роботу, а й жінки теж, — це не залежить від статі.

У світі й в Україні стає все більше жінок-пілотес. Із чим це, на вашу думку, пов’язано? Жінки стали більш сміливими?

Думаю, трохи змінилася свідомість людей. Мене ще в дитинстві навчали, що завдання дівчини, жінки — сім’я, ти маєш вміти смачно готувати, бути за чоловіком. І багато дівчаток так виховувалися. Але нас також виховує соціум, і кожен приклад жінки, яка змогла зробити щось неможливе, підштовхує інших до дій: «Якщо вона може, то чому я — ні?». Мене питають: «Як ти змогла стати пілотесою?», — і я завжди відповідаю, що головне — це бажання. І на моєму прикладі і прикладі моїх колег-пілотес інші дівчата бачать, що все можливо.

Я народилася ще в Радянському Союзі, а мої батьки в ньому жили. І, звичайно, в них тоді не було багато можливостей побачити світ. Зараз вона є, і наше покоління вже інакше виховує своїх дітей. Ми бачимо закордонний досвід, де жінки давно пілотують літаки — є багато жінок-командирів у США, Європі, Австралії. А коли ти часто бачиш одні і ті ж речі, вони стають для тебе нормою. Коли я ще вчилася, дівчині, щоб вступити на навчання на диспетчера повітряного руху чи пілота, потрібно було їхати в Державіаслужбу і брати спеціальний дозвіл. Дозвіл, щоб тільки почати вчитися, уявляєте? І це було не так давно — лише 16 років тому. А ще раніше жінкам не дозволяли навіть навчатися цій професії. Зараз таких дозволів уже не треба. Зняття обмежень дають можливість жінкам не тільки мріяти, а й реалізовувати свої мрії.

Анна Журба

Фото надані SkyUp та Юрія Танчина

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції ;TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.

Що б ви робили, якби не боялись