Фото надані Анною Олексин

Фото надані Анною Олексин

«Бунтарки» на вулкані. Як готується до сходження перша українська жіноча експедиція

1059 0
Восьмеро пластунок із куреня «Бунтарки» поставили собі амбітну мету – не просто вийти на чилійський вулкан Охос-дель-Саладо лише у дівочому складі, а й змотивувати жінок ставити великі цілі. Про те, як дівчата готуються до сходження під час світової пандемії, про право на одну істерику та про жіночі труднощі в чоловічому світі альпінізму Tvoemisto.tv розповіла учасниця майбутньої експедиції, HR-ка Української академії лідерства Анна Олексин.

Основна експедиція запланована на грудень, а раніше львів'янки уже зробили тренувальний підйом на Арарат. Через карантин їм вже кілька разів доводилося змінювати плани і прораховувати десятки ризиків. 

Що надихнуло вас на експедицію? 

Ми з подругою із пластового куреня «Бунтарки» узимку зустрілися на лижах з Оксаною Літинською. Вона – третя українка, яка була на Евересті, і друга, яка закрила альпіністську програму «Сім вершин». З Оксаною ми знайомі багато років – вона також пластунка і давно стежить за нашим куренем, у нас багато спільних інтересів: ми займаємося такими видами спорту, як мандрівництво, скелелазіння, лижі, сноубординг.

Оксана запропонувала, щоб ми нашим куренем піднялися на гору Аконкагуа – одну із найвищих вершин світу, що в Аргентині. Це майже 7 тисяч метрів! Я подумала: з чого вона взяла, що ми можемо таке зробити? Але, видно, побачила у нас потенціал.

Читайте також: Ми підкорюємо не гори, а свої амбіції. Як львів'янка зійшла на Еверест

Була купа сумнівів: це нереально, дорого, потребує стільки зусиль! Але я якраз почала працювати в Українській академії лідерства і потрапила в оточення людей, які постійно кидають собі дуже сміливі виклики. Це надихнуло також робити нетипові речі. 

Дівчата теж запалилися і вже через тиждень ми говорили з Оксаною. Замість Аконкагуа вирішили йти на найвищий вулкан світу – Охос-дель-Саладо, бо в Чилі ситуація з пандемією виглядала кращою, ніж в Аргентині. 

Чи остаточною є і ця вершина? Адже перелік відкритих кордонів постійно змінюється. 

Ми щодня моніторимо ситуацію і маємо кілька планів Б. Наприклад, вулкан Чимборасо в Еквадорі, висотою майже 6300 метрів. Вже навіть почали переговорний процес з їхньою федерацією альпінізму. 

Якщо ж кордони повністю закриють, то ми зробимо перехід зимовими Карпатами. Жіночим складом такого ще ніхто не робив. Це логістично і фізично, мабуть, ще складніше, ніж підійматися на висоту, адже треба пройти більше 200 кілометрів – це довга мандрівка на понад два тижні. Треба буде все нести самому і добре подумати про спорядження, адже грудень в Україні дуже нестабільний: може бути дощ, а може й сніг. Одна із дівчат добре орієнтується в горах, тож готує і цей маршрут. До речі, набір висоти впродовж всього шляху – майже 10 тисяч метрів, тобто ще вище, ніж Еверест.

Ми працюємо за діаграмою Ганта: є часові точки, до яких ми діємо за планом А, тобто налаштовуємося на Охос-дель-Саладо. І лише у визначений час звертаємось до запасного плану, щоб енергетично не розпорошуватися. Ми сприймаємо це як прекрасну можливість потренувати гнучкість, без якої в сучасному світі ніяк. 

Як ви готуєтеся до експедиції? Що важливо зробити, аби це сходження не було травматичним для організму?

Ми поставили собі чіткий дедлайн у 9 місяців – для спортивної людини цього достатньо, розробили етапи підготовки разом з менторками Оксаною Літинською та Юлією Зі, яка має досвід альпіністських сходжень у Гімалаях, Північній та Південній Америці.

Перший етап був біговим, щоб перевірити нашу витривалість. Його логічним завершення мали бути змагання з пішого туризму Gorgany Race. Втім, був ризик, що через карантин вони не відбудуться. Тож це був перший раз, коли нам довелося змінювати плани. Ми вирішили самостійно організувати марафон: домовились в один день, забезпечили точки з водою, купили енергетичні гелі та взяли авто для страховки. У нас вийшов практично міжнародний забіг – свої марафонські відстані ми з «Бунтарками» пробігли у Львові, а наші менторки – у Британії та США.

Далі тренувалися ходити під гору, аби в серпні вийти на 5-тисячник. Тут нам довелося змінити план удруге. Спочатку це мав бути Казбек, але в останній момент Грузія закрила кордони, тому ми обрали Арарат у Туреччині. Ця гора розташована на межі з Вірменією, якій раніше належала. Там були воєнні дії і досі є військові бази, тому можна підійматися тільки з турецьким гідом. Нам, до речі, спеціально підшукали гіда-жінку. Проте головну експедицію ми плануємо здійснити без стороннього супроводу.

Читайте також: Гори — як наркотик. Львівський альпініст піднявся на восьмитисячник у Гімалаях

На Арараті нашим головним завдання було відчути висоту: як на неї реагує організм і чи немає ризику для здоров'я. Я, як і більшість, відчувала головний біль, нудоту, тож перед штурмом вершини вже була на межі, готова була приймати медикаменти, що мали полегшити симптоми. Оксана тоді порадила розпочати штурм без них: «Ти почнеш глибше дихати, з'явиться більше кисню – і це мине». Так воно й було. 

На Арарат, де речі, змогла піднятися мама однієї із наших дівчат – і це нас дуже надихнуло.

Які найважливіші висновки винесли з Арарату? 

Кожен з нас випробовував своє спорядження та одяг. Для мене найбільшим уроком були рукавиці: витягуєш руку, аби щось сфотографувати – і вмить стає холодно. Варто мати тоненькі рукавички, що реагують на сенсор, і верхні рукавиці, щоб було тепло. І ще важливий інсайт – треба мати з собою таку їжу, яка підходить саме тобі і саме на висоті. Турецька сторона організовувала нам харчування і дуже часто, зокрема перед самим штурмом, нам давали варені яйця. Частина дівчат не змогли нормально поснідати, бо на висоті не всього хочеться. Декому добре заходить сушене м’ясо, комусь – родзинки чи горішки. Але варто врахувати, наприклад, що «снікерс» на висоті замерзає і стає схожим на каміння, тому краще мати м'які протеїнові батончики.

Як зараз виглядають ваші щоденні тренування? 

Упродовж 5-ти робочих днів ми робимо пробіжку або силові вправи: укріплення м'язів кору, підтягування, відтискання, прес з обтяжувачами, як от важкі гірські черевики. А на вихідні тренуємося 2,5-3 години з набором висоти з наплічником. Стараємося виїхати на тренування в гори або піднімаємося на Високий Замок по 7 разів. 

Ми користуємося платформою Training Peaks, де заносимо свої тренування і будуємо графік фізичної підготовки. Маємо платний коуч-акаунт, де менторки можуть спостерігати за нашим прогресом. 

Окрім тренувань, це щоденна робота зі створення сайту та пошуку фінансування. Адже на кожну учасницю експедиції потрібно близько 3 тисяч доларів: на переліт, технічні моменти, спорядження. Половину бюджету ми забезпечимо самі, а щоб зібрати решту, шукаємо партнерів та охочих нас підтримати.

Як вам допомагають менторки? Які важливі поради ви від них почули? 

Юлія Зі навчила: усе найважливіше має бути доступне на ходу, аби не зупинятися, щоб, скажімо, попити води. Наші менторки мають великий досвід і можуть відповісти на дуже індивідуальні запитання. Це створює відчуття безпеки, бо ти знаєш, що вони це пройшли. Найголовніше те, що Оксана і Юлія – це люди, які вірять, що ти це зможеш, навіть коли ти сам в себе не віриш. Завдяки їхній вірі і довірі з’являється впевненість у собі, розкриваєш свої таланти, і наважуєшся зробити нереальні для себе речі.

Читайте також: Мала чіткий план. Як бухгалтерка стала єдиною на Львівщині водійкою швидкої

Культура менторства в Україні тільки розвивається. Часто ми думаємо тільки про себе, власну кар'єру і досягнення. А менторство – це чудовий спосіб ділитися життєвим і професійним досвідом, щоб допомагати іншим. Наприклад, в Українській академії лідерства, де я працюю, навчальна програма унікальна тим, що базується саме на менторстві – і я бачу, як підлітки завдяки супроводу наставників змінюються як особистості, наскільки швидше зростають і досягають цілей. Менторство дуже важливе, зокрема, для жінок, адже ми так часто себе недооцінюємо.

Ви йдете виключно дівочим складом. Чи справді таких експедицій в Україні досі не було? 

Ми вивчали історію жіночих експедицій і саме на українські не натрапляли. Якщо ввести в пошуку «перша жіноча експедиція», то ви знайдете не так багато. Нещодавно були такі експедиції в космос, в Антарктиду. Нас надихнула історія альпіністки Арлін Блам – першої жінки, яка наважилась організовувати жіночі групи у високі гори (Деналі, Анапурна). Цього року, до речі, виповнюється 50 років від першої жіночої експедиції на Деналі.

Які особливості жіночої експедиції? До чого саме жінці потрібно готуватися у таких сходженнях? 

Альпіністське спорядження переважно чоловіче, температурні режими одягу теж орієнтовані на чоловіків. А дівчата більші змерзлюхи, ніж хлопці, тому відразу робимо на це поправку. Якщо на цю гору рекомендовано спальний мішок на -20 градусів, то ми зразу додаємо ще мінус 5. 

Дуже мало інформації, зокрема україномовної, про жіноче здоров’я, про вплив висоти на цикл. Наприклад, через висоту менструації можуть з'являтися нерегулярно – і до цього треба бути готовим. Практичними тут є тампони, проте не всі варіанти на українському ринку є достатньо екологічними. Досліджуємо також, наскільки зручно в гірських умовах використовувати менструальні чаші. Хочемо зробити жіночий альпінізм пристосованішим.

Багато говорять про жіночу емоційність. Чи справді це так? 

Це справді частина жіночої природи. Але більша емоційна чутливість допомагає краще відчувати команду. Щоб вивільняти накопичені емоції, ще до експедиції ми з «бунтарками» запровадили правило – «право на одну істерику». Раз на день ти можеш собі це дозволити, але не більше (усміхається, – авт.). Існує стереотип, що жінки не вміють домовлятися. Мовляв, якщо жіноча команда, то стовідсотково пересваряться. Це та річ, яку ми дуже добре пропрацювали. Багато уваги приділяємо саме комунікації: під час наших щотижневих зідзвонів обговорюємо також, що у нас сталося у звичайному житті, аби розуміти, з чим кожна з нас справляється, поки готується до експедиції.

Читайте також: Мене питали, нащо я сюди йшла. Як це бути жінкою-пілотом в Україні

Одна із цілей експедиції – показати силу командного і персонального лідерства. В чому воно проявляється? 

Ми прописали свої сильні сторони і зони розвитку, аби у потрібний момент правильно розподілити ролі. Разом прораховуємо ризики, шукаємо компроміси та цінуємо внесок одна одної, адже кожна із нас є лідеркою в чомусь: хтось у фізичній підготовці, хтось – в дизайні, хтось – у маркетингу. Ми врахували навіть таку ситуацію, коли в команді може виявитись два «гетьмани», тобто дві лідерські думки. І навіть прописали, чия думка в якому питанні буде на першому місці. Ми хочемо показати жіночу команду, яка може бути успішною.

Також проявляється персональне лідерство, адже підготовка до експедиції забирає дуже багато часу. Треба балансувати між роботою та сім’єю і правильно виставляти пріоритети, щоб жодна зі сфер не постраждала. Це про досягнення особистих цілей. На початку 2020-го жодна з нас не планувала пробігти марафон чи вийти на п’ятитисячник – ми самі від себе цього не очікували і зробили це попри всі обмеження, що приніс цей рік. Ми хочемо надихнути жінок не боятися ставити цілі, мріяти про те, що за межею досяжного, незалежно від обставин.

Розмовляла Тетяна Кузьмінчук

Фото надані Анною Олексин

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Що б ви робили, якби не боялись

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!