Фото: Лідія Кондратик

Фото: Лідія Кондратик

Свій стиль життя ми вибрали раніше, – мама семи дітей про життя на карантині

4017 0
Сім’я – це те, де діти вміють домовлятися, проживати емоції, щось хотіти, щось просити. Це те, чого вони навчаться і потім будуть використовувати у дорослому світі.

Карантин показав у сімейних стосунках ті особливості та тріщинки, яких не було видно раніше, або ще більше зміцнив сім’ї. Зрештою, це залежало від того, які стосунки були до цього, кажуть психологи. Тvoemisto.tv розпитало у багатодітної сім’ї Кондратиків, як вони навчилися розділяти простір і як можна зміцнити стосунки тоді, коли буває часом складно.

Лідія та Василь ростять сімох дітей – 3-х, 5-ти, 7-ми, 10-ти, 12-ти, 16-ти і 19-ти років. Своєрідне життя онлайн вони вибрали давно, то ж для них карантин не був проблемою. А життя разом приносить багато користі, де усі вчаться взаємодіяти, ділитися і набираються навичок для життя.

Лідія Кондратик сама є християнським психологом, соціологом, кандидатом соціологічних наук, старшим викладачем  УКУ  і автором книг «Він і Вона. Щастя бути справжніми» та  «Він, Вона та їх Діти. Щастя ростити справжніх».

Кіно, пікніки і концерти

Як ви переживали карантин із сімома дітьми?

Свій стиль життя ми вибрали раніше. Ми переїхали зі Львова у Трускавець 8 років тому. Наші діти -  домашні, у садочок не ходили. У Львові старші діти ще вчилися в школі та гімназії, а у Трускавці перейшли на домашнє дистанційне навчання. Попри те вони вчать іноземні мови, займаються музикою, пластом, танцями, спортом та ходять у басейн. Для нас карантин не був чимось неочікуваним. Першу половину дня ми, як правило, завжди були всі удома, а після обіду діти ходили на гуртки. Тож змінилося небагато.

Свою роботу я перевела в онлайн ще набагато раніше. Я психолог – проводжу індивідуальні чи подружні консультації, тренінги, майстер-класи, реколекції, десь два рази на місяць доводиться робити виїзди, але впереваж я працюю з дому. Також я веду жіночі групи. Раніше ми зустрічалися, але два роки тому я почала проводити їх онлайн, тому що всі із різних міст, або ж не завжди є з ким залишити дітей чи як добратися.

Тому до життя всім разом і роботи онлайн ми звикли давніше. Для нас не було у цьому нічого нового. Просто онлайну стало ще більше.

Карантин допоміг подивитися в очі багатьом проблемам

Які все-таки труднощі з’явилися під час карантину?

Ми більше почали бути разом і це на користь. Навіть по клієнтах дивлюся. Люди часто тікають в роботу, мають внутрішні конфлікти, але на їх вирішення немає часу, бо завжди є багато справ. Якщо вже стає важче, то починається заспокоєння через різні залежності – у чоловіків це, зазвичай, пиво чи інший алкоголь, у жінок –  шопінг, кава та зустрічі. А тут люди змушені були зустрітися віч-на-віч з проблемами, непорозуміннями і не було куди втекти, треба було їх вирішувати. Тому карантин допоміг подивитися в очі багатьом проблемам і щось з цим робити, а не тікати у якісь задоволення.

Двоє старших дітей, яким 16 і 19 років, не живуть вже з нами, але на час карантину вони повернулися у наш дім. І в нас нарешті знову було семеро дітей. Найменший народився тоді, коли старша вже поїхала на навчання в Америку, зараз вона вчиться в УКУ.

Діти самі влаштовують вдома концерти, грають на різних інструментах. Особливо люблять співати під гітару пластові, українські пісні, згадувати табори, і навіть створили свою музичну композицію.

Оскільки чоловік працює в іншій області, то вони самі організовували пікніки на подвір’ї. Також ми любимо влаштовувати спільні перегляди фільмів.

Діти вчаться ділитися, це також не завжди легко і просто, але сім’я – це те, де діти пробують домовлятися, проживати емоції, щось хотіти, щось просити. Це те, чого вони навчаться і потім будуть використовувати у дорослому світі.

Навчання триває цілий рік

Як ви організовуєте свій день?

Діти бачать свої графіки, які ми розробили спільно, із планами, що вони мають робити в день. У нас навчання триває цілий рік, а канікули ми робимо тоді, коли десь їдемо, чи коли є настрій на щось інше – зробити свято, піжамну вечірку чи просто полінуватися весь день. Немає такого, що три місяці мозок відпочиває. Мозок все одно вчиться, то хай краще вчиться того, що корисне.

Вони також бачать мій графік, який є більшим і порівнюють зі своїм. Звичайно, не все можеш зробити за день. Є такі дні, що взагалі випадають. В кожного є свої дні, кращі і гірші.

Як прищепити дітям цей активний спосіб життя?

Ми з чоловіком пластуни, і всі наші діти - теж. Ми почали бігати, спершу чоловік з донькою, тепер вже бігаємо уп’ятьох. Це щось нове, бо раніше мені здавалося, що я і біг – це речі несумісні. А діти беруть приклад і підтягуються. На початку здається, ніби не цікаво, але в один момент вони спитали: «Тату, мамо, а можна з вами?».

До середньої школи всі мають визначитися, чого хочуть. Все не встигнеш. Тому я питаю, що ми залишаємо – пласт і театральну студію, музику чи танці. По танцях діти в молодшій школі вигравали призи, їздили на конкурси, але в гімназіях нема часу по дві години 5 разів на тиждень ними займатися. І це їхній вибір. 

На музиці, коли доводилося вчити нові твори, і було дуже складно, то діти починали говорити «Все, кидаю музику». Але я пропонувала «Давай ти зіграєш академконцерт і тоді вже кинеш». Але після концерту уже з’являються нові сили, їм цікаво продовжувати. Діти також вчать німецьку просто так. Англійську вчать не для школи (хоч це предмет шкільної програми), а для життя. 

Чи ви дозволяєте дітям користуватися гаджетами? Якщо так, то скільки часу і як ставитеся до цього?

Їх мають старші діти, починаючи з гімназії. Діти дошкільного віку гаджети в руки не беруть. Вони мають чим бавитись і вміють займати свій час. Діти молодшого шкільного віку часом беруть мій телефон, планшет чи ноутбук для навчання чи онлайн-уроків. В інші ігри пильную, щоб не бавились. А мультики дивляться всі разом ввечері англійською чи польською. Або ж сімейні фільми, якщо я маю час дивитися разом з ними.

Старшим дітям телефони потрібні в першу чергу для спілкування з друзями, бо такий сучасний світ, як не крути. А також і для навчання. Але їх я вже не контролюю. Хіба часом.

Незалежні

Як ви наважилися на сімох дітей?

Я завжди хотіла мати багато дітей. Розуміла, що двоє – це точно замало. На трьох ми наважилися не зовсім легко. То не була мрія чи бажання Василя, але він мене просто підтримував. Найважче мені було наважитися на четверту дитину. Тепер їй 10 років. Тоді я розуміла, що сім'ї із трьома дітьми сприймають ще як нормальних людей, а де більше, то вже не зовсім. Бо спрацьовують стереотипи.

Мені також допомогла мій психолог пані Людмила Гридковець. Вона була завідувачкою кафедри психології у Київському інституті бізнесу і технологій. Я подивилася, що вона доцент, має шістьох дітей, значить можливо поєднувати і сім’ю, і роботу –  займатися тим, що цікаво. Це не означає, що я все кидаю, стаю домогосподаркою і буду вся в дітях. Хоча це теж непогано, якийсь час я так і жила, але цього замало.  Наважитися вже на п’яту дитину було неважко, бо ми вже були для всіх трохи дивними (усміхається - ред). То ж далі було простіше.

Ми ні від кого не залежимо. Якщо хтось хоче допомогти, то завжди будь ласка, але ми стоїмо на своїх ногах, це наша відповідальність і ми самі приймаємо рішення. Так простіше. І я дуже не люблю, коли для багатодітних роблять якість послуги чи знижки. Я знала, на що ми йдемо. Ми вибрали свій шлях. Наші друзі не завжди з ним погоджуються. Коли ми мали чотирьох дітей, то жили у двокімнатній квартирі у Львові. Коли батьки чоловіка померли, то лишилася хата з подвір’ям у Трускавці. Там трішки інші можливості для розвитку, але дітям краще більше гуляти на повітрі, ніж їздити по всяких розвивалках, чого у Львові дуже багато. То ж діти отримали воду з криниці, подвір’я з тарзанками та лазанками, качелями, кільцями та батутом.

Тоді був дауншифтинг, ми знизили рівень життя, але натомість мали більше простору, бо там є 4 кімнати. Нарешті вперше в житті за 15 років спільного життя у нас з чоловіком з’явилася своя спальня з ліжком. Немає звичайно того, що в кожної дитина своя кімната, тільки підліткового віку мають, а інші живуть по двоє.

Як зі всім цим навчитися справлятися?

З однією дитиною набагато важче. Люди є егоїстами по своїй натурі. Ми живемо для себе і раптом з’являється маленька дитина і людина вперше в житті вчиться бути не егоїстом, а жити для когось іншого, ставити інтереси чиїсь вище за власні. Перша дитина – це постійні переживання, тривоги, бо нас ніхто не вчив бути батьками.

Двоє дітей – це завжди складно, бо друга дитина є іншою, ніж перша. Здається, що ми вже все знаємо про дітей, але доводиться вчитися бути батьками і для другої. А коли є третя, то вони розуміють, що буває по-різному і тоді настає справжня радість від батьківства і материнства і її є більше, ніж тривоги, тому я кажу, що саме третя дитина є найбільшим благословенням Божим. Вона дає нам відчуття осмисленого щасливого здорового батьківства і материнства.

То від чого залежить щастя у сім’ї?

Порадьте, де черпати сили, щоб уникнути перевиснаження і тривог? Як творити сімейний затишок у часи змін?

Власне цього я часто навчаю у консультаціях чи на тренінгах. Якщо ми хочемо відчувати себе здоровими, то маємо їсти здорову їжу. Тут так само. Щоб відчувати себе щасливими і наповненими у ресурсах, ми мусимо подбати про 5 сфер – фізичну (їсти здорову їжу, достатньо спати, гуляти на свіжому повітрі, багато рухатися), емоційну (проживати свої емоції, не тікати від них, розуміти, що відбувається), духовне наповнення (молитва, реколекції, те, що дає заспокоєння та забезпечує стан рівноваги), соціальну (наші взаємостосунки з іншими людьми, статус, який ми маємо у суспільстві, зустрічі з друзями) та інтелектуальну.

Наш мозок працює постійно, він не виключається. І залежно від того, чим ми його заповнюємо, те він і опрацьовує. Якщо ми завантажуємо його проблемами, то він відповідно їх опрацьовує, тоді і життя стає таким. Але якщо ми завантажуємо його навчанням, позитивом і рівномірно наповнюємо усі ці сфери. Тоді з позиції жертви ми переходимо у позицію творця.

Христина Гоголь

Фото Лідії Кондратик

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

 

...
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!