Фото: З відкритих джерел
Щороку їду на Майдан. Історія медсестри, чиє фото друкували світові медіа
Лише за одну зиму сім років тому 47-річна Марія Матвіїв побувала на київському Майдані 5 разів. Найкривавішим став день 20 лютого 2014 року. Зранку снайпери почали розстріл демонстрантів, які захищалися лише щитами і палицями. На дорогах та вулицях лежали поранені та загиблі. В якийсь момент Марія Матвіїв без каски і з медичною сумкою в руках схилилася над потерпілим. У цей момент її зняв фотограф. Ця знимка облетіла чи не увесь світ і зробила жінку мало не героїнею.
Читайте також: Ангели і промені Майдану. Як Львів відзначатиме день пам’яті Небесної сотні
Звісно, Марія Матвіїв, яка є медсестрою карети швидкої медичної допомоги, себе героїнею не вважає. Більше того, вдома вона зовсім не має фотографій із тих часів. Каже, що їхала туди не заради фото, а щоб виконати свій громадянський обов’язок.
Тvoemisto.tv поспілкувалося з Марією Матвіїв та розпитало, як зараз їй живеться і що закарбувалося у пам’яті найбільше.
Чи щось змінилося у вашому житті або роботі?
Ні, я як працювала у швидкій, так і продовжую це робити. На швидкій працюю з 1 червня 2013 року, а на виїзній бригаді 3 роки. Зараз я медсестра виїзної бригади підстанції Буськ Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Моє життя практично не змінилося.
А як щодо звичок чи традицій?
Незмінним є лише те, що 20 лютого я мушу бути у Києві – на Майдані. За 7 років не їздила туди лише раз, коли напередодні дати зламала руку. А так щороку збираємося по кілька людей і їдемо власним транспортом. Сьогодні нас четверо.
Їздите туди заради пам’яті чи за чимось іншим, наприклад, емоціями?
Поїздка в Київ – це моя данина пам’яті. 20 лютого 2014 року трапився чи не перший випадок у новітній Україні, коли в обеззброєних людей безневинно стріляли. Люди не воювали з владою, а боролись за своє право на волю і свободу.
Коли згадую, скільки патріотів загинуло, стає реально страшно. Тепер у війні знову гинуть люди…
Читайте також: На Меморіалі пам'яті Героїв Небесної Сотні розвісили паперових ангелів. Фото
Я думала, що з часом все мине і з пам’яті зітреться все пережите. Але це не так, особливо напередодні річниць. Цілий рік наче живеш і ні про що не згадуєш, а ось коли підходить дата, починаєш все відновлювати в пам’яті. Біль залишається, він не минає.
Як гадаєте, Майдан змінив людей і вас у тому числі?
На жаль, основна маса людей так і не зрозуміла, для чого це все відбувалося. Не повірите, але мене досі інколи закидають: А чого ти там стояла? Чого хотіла досягти? Вам же ж не платили, навіщо було так ризикувати?
Я не люблю таких розмов. У принципі ніколи на це не відповідаю, бо вважаю, що з ідіотами взагалі немає про що говорити, не те, що вести суперечки.
Я знаю свою правду: ніхто з нас не стояв за гроші і не думав за матеріальні цінності. Люди на Майдані стояли за ідею.
Активна частина людей завжди старається щось робити для інших. Але є й такі, хто самі нічого не роблять, не визнають активістів, та ще й нарікають.
Що запам’яталося з тих днів найбільше?
За сім років з пам’яті хіба що стерлися нюанси. Якщо б мене зараз запитали, як саме все відбулося, я б довго згадувала.
Єдине, що добре пам’ятаю, то це як стояла навпроти готелю Козацький, біля фонтану, зверху тлів Будинок профспілок, а ми розливали коктейль Молотова. Це було в дуже хорошій компанії – я, офісна працівниця Євгенія Кузьменко, яка зараз викладає англійську мову у Китаї, Катерина з Нових Петрівців та ще одна дружина якогось високопосадовця. Себе вона не називала, але казала, що якби знав її чоловік, де вона, то було б непереливки.
Підтримуєте з кимось із них зв’язки?
Практично, ні. Лиш інколи спілкуємося з Мілою. А так час до часу зустрічаємося лише з майданівцями з Буська.
Не повірите, але в мене немає фото з тогочасного Майдану. Люди їздили, спеціально робили фото і виставляли у соцмережі, а в мене майже нічого немає. Збереглися лише ті фото, які вийшли випадково.
Ви свідомо не хотіли фотографуватися?
Тоді навіть не думала, що ці миті можна чи треба фіксувати. Я прийшла туди допомагати, виконувати свій громадянський обов’язок, тому так і вийшло. Тепер над цим задумуюсь – може справді треба було й собі робити знимки.
Читайте також: У Львові студенти на площі Ринок відтворили події Революції Гідності. Фото, відео
Чи є у вас якісь розчарування після тих часів?
Швидше ні, аніж так. Після подій Майдану я не раз казала, що вірю у справедливість і що все в нашій країні буде добре. Але події стали затягуватись. Ніколи б не подумала, що війна так довго триватиме. З чим це пов’язано, не знаю.
Більшість людей зараз живуть більш споживацько – щоб поїсти, погуляти, повеселитися. При цьому нарікають, що держава їм зобов’язана або щось винна. Я вважаю так: щоб людина добре жила, їй треба самій щось робити. Чекати, що хтось дасть або вирішить – не вихід.
Єдине, що мене болить найбільше – це те, що загинуло дуже багато патріотів. Можливо, саме вони могли б змінити Україну на краще. Коли буде нове покоління свідомих людей, не знаю. Зараз молодь більш пасивна.
А що потрібно, аби молодь не була такою пасивною?
Діти дивляться, що роблять їхні батьки, копіюють їхню поведінку, тож потрібно починати зі себе. Якщо батьки є несвідомі, то такими будуть і діти.
Читайте також: У Львові сьогодні у небо запустять світлові промені
Чи важко вам було повернутися до звичного життя?
У 2014-му так. Повернувшись додому з два місяці не брала до рук ні свій одяг, ні медичну сумку. Скинула у куток і навіть не прала. Було важко. Хоча продовжувала ходити на роботу і нікому не показувала, що зі мною щось не так.
Після Майдану довгий час мерзла. Хоч вдома було тепло, все одно ходила закутана у плед, бо не могла зігрітися. Це був такий постстресовий синдром. Це тривало також з два місяці.
У мене характер сильний, досить психологічно стійка, але все одно було важко.
Відтоді про щось шкодуєте?
Ні про що. Лише, що колись не пішла вчитися на фельдшера. Ця робота мені дуже подобається. Це моє.
Зараз відчуваєте таку ж підтримку сім’ї, як і раніше?
У нас майже нічого не змінилося. Чоловік і син мене підтримують. Лише всі дивуємося, що час пролетів так швидко.
Цього року синові виповнюється 20 років. Він вже закінчив військове училище у Збаражі. Пішов на контракт і планує вступити у військову академію. Син свідомо вибрав професію військового, хоча я була проти.
Розмовляла Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку