Фото: Надія Марченко

Фото: Надія Марченко

Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові

7068 0
Tvoemisto.tv започатковує новий спецпроєкт «Фабрики Твого міста», у якому покаже вам промисловий Львів. Розповідатимемо про традиції львівського виробництва, про сучасні технології на підприємствах, а також про те, як продукція із фабрик Львова мандрує світом.

(Ми задумали репортаж зі склодзеркального заводу, де виробляють ялинкові іграшки, ще до того, як навколо підприємства виник скандал. Ішлося про те, що дочірнє підприємство «Галімпексу» – Клавдіївська фабрика – виготовила партію кульок із символікою армії Росії на замовлення агресора. Тож про це ми також запитали у директора заводу).

Коли я була дитиною, то вірила, що ялинкові прикраси у формі грибочків та снігурок оживають і розмовляють вночі, а ще мені здавалося, що вони живуть у валізі на горищі. І зовсім нещодавно (до свого сорому) дізналася, що Білосніжка із гномами не обов’язково їдуть з батьківщини Кевіна МакКалістера, а виготовляються на Склодзеркальному заводі, що працює у Львові на вулиці Балабана, 14 з 1946 року.

Фабрика Різдва

Вивіска ТзОВ «Галімпекс» не одразу впадає у вічі. Прохідна тут – як на всіх заводах, яким вже 70 років. Не одразу розумієш, що саме за цими ворітьми виготовили пів мільярда іграшок на найрізноманітніші ялинки світу, які тільки можна нафантазувати.

Зустрічає нас добрий чоловік, сторож склодзеркального. Спершу проходимо через адміністративну будівлю, за нею, через двір, розташовані виробничі корпуси, де зараз якраз триває реконструкція.

Біля входу у відділення цехів поскладані ящики, на них написано «Харків». Саме туди помандрують іграшки зі Львова. У першому цеху, де починається історія кожної із прикрас, доволі шумно, тут зосереджено працюють близько двох десятків людей. Кожен з них надає іграшці ту форму, яку хоче побачити замовник. Робота – не із легких.

Трохи далі від робочих місць працюють дві установки, які виготовляють заготівки під іграшки діаметром 60, 80 та 100 міліметрів. Для формових іграшок – зайчиків, миколайків та будиночків – працює окреме обладнання, що видуває заготівки зі спеціальних форм. Усі інші фігури, як-от еліпс, або ті, що мають діаметр 15-20 см, потрібно видувати вручну через трубку. На великих кулях потім малюють справжні картини.

Після цього форми потрапляють у зал, де більшість проходять реакцію віддзеркалення. Тут їх засріблюють, аби потім забарвити, а частину залишають чистими. Працівники за спеціальні хвостики занурюють іграшки в розчин і за 2-3 хвилини вони вже вкриті сріблом.

Після цього іграшки мандрують у цех, де їх фарбують і підсушують. Тут працюють старші пані, які на заводі уже десятки років. Зізнаються, що на ногах доволі важко витримувати, але, кажуть, люблять свою справу. Запах тут стоїть специфічний – фарби все ж таки.

Після цього пофарбовані іграшки потрапляють туди, де народжуються візерунки. Всі художниці працюють за схемами. Хтось малює лапки зайчику, хтось закручує пензликом спіраль, деякі художниці виводять геометричні фігури, а хтось посипає це все блискітками, наче снігом, і сам стає блискучим малюнком.

Загалом для оздоблень художниці використовують близько 500 видів блискіток різного кольору та розміру. Головна художниця-технологиня Альбіна Красіло, яка працює тут 25 років, розповідає, що крім «зоряного пилу», використовують також перлинки, різні камінці та бісер, а також – флоку, що робить іграшку оксамитовою.

Серед новинок року – індіанці – індивідуальне замовлення. Вони виглядають майже, як живі. З незвичних ялинкових прикрас тут є також «черепушки», що уперше виготовили ще 5 років тому для замовника із Німеччини, а тепер, розповідають працівниці, вони користуються попитом.

За кордоном замовляють кульки у більш стриманій кольоровій гамі, а українські замовники хочуть іграшки яскравіших кольорів. Найважче, розповідає пані Альбіна, малювати на кульках геометричні фігури.

«Це один із найскладніших малюнків, тому що його треба рівненько розграфити і зробити багато присипок. Специфіка кулі ускладнює нанесення», – розповідає технологиня.

Якщо говорити про якісь особливі, специфічні замовлення, то художниці згадують замовника, який любив, аби на іграшках були екслюзивні матеріали – папір, нитки чи навіть пісок. Ще одним оригінальним замовленням був іграшковий Будда.

Саме Альбіна розробляє попередній ескіз того, як іграшка виглядатиме.

«Ялинку можна зробити під свій інтер’єр, якщо loft, то сірі кулі з простим мінімальним геометричним малюнком. Мені задають кольори, тему колекції. Тоді ми придумуємо, які малюнки «підуть» – гілочки, пташечки, шишечки, квіти чи геометричні малюнки. Ми готуємо і відправляємо на вибір, скажімо, 30 куль, із них обирають 15», – розповідає Альбіна.

Звичайно, були замовлення і казкових героїв: Білосніжка з гномами, троє поросят у різних штанях з будиночком, різні сніговики, Лускунчик із мишкою та принцесою, Попелюшка з каретою. На казку завжди є попит, хоча, звісно, говорить Альбіна, прості кулі залишаються більш популярними, аніж формові прикраси.

Саме виготовлення прикраси залежить від складності малюнка. Якщо це тампо- чи шовкодрук, то процес займе 2-3 дні, якщо пейзаж – тиждень-два чи навіть місяць. Найдорожчими, розповідає Альбіна, вважаються саме пейзажі, бо це вже міні-картина.

Над створенням візерунків та оформленням на заводі працюють 67 художниць.

Художниця Надія Папіж запитує мене: «Гарні наші іграшки?» Відповідаю: «Краса». У її руках – невеличка церква перетворюється на справжній шедевр. Обличчя у жінки дуже добре і виблискує у променях світла блискітками, які не потрапили на іграшку.

«Я все одно свою роботу люблю», – з усмішкою каже вона, ніби дивиться на себе збоку. Мабуть, у цьому зізнанні є як любов, так і ледь помітна втома від 22 років роботи на заводі. Пані Надія каже, що вчилася на кресляра-конструктора, і знайшла роботу саме тут.

Театр візерунків

На території підприємства триває реконструкція. Сам завод працює тут із 1946 року – після закінчення війни за цією адресою облаштували артіль. Спочатку підприємство входило до складу Львівського механічного заводу, а з 1991 року – перебуває у приватній власності. Склодзеркальний завод на Балабана разом із Лижною фабрикою на вулиці Богдана Хмельницького викупили на початку 90-х.

Підприємство ось уже 15 років очолює Олег Дацко, загалом він працює тут уже 24 роки. В об’єднання «Галімпекс» входять кілька заводів в інших регіонах України, хоча штаб розташований у Львові.

Львівське підприємство, розповідає Олег Дацко, спеціалізується власне на екслюзивній продукції. 

«Ялинкові прикраси різняться одна від одної. Є інтер’єрні речі, де більше флористики, є одноколірні і є сувенірні. Іграшка може коштувати 10 центів або 100 доларів. Наш завод сконцентрований на колекційні, лімітовані речі», – розповідає Олег Дацко. У його кабінеті на столі лежать різного формату кулі, а також – індіанець і сувенірні черепи.

Директор каже, що насправді перехід на дорожчу продукцію потребує клопіткої багаторічної праці.

«Ти не можеш в одну хвилину змінити структуру клієнтів. До прикладу, сьогодні в тебе іграшку купує «Ашан», «Метро», а завтра – KaDeWe, Harrods та інші світові мережі», – говорить Олег Дацко.

Цікава історія самого корпусу, де розташоване виробництво. Нещодавно, перед реконструкцією, з’ясувалося, що до війни у павільйоні був театр.

«Корпус є історичним, цей павільйон поставили наприкінці 19 століття у Стрийському парку, – там проходила «Виставка Крайова». З архівних документів ми дізнались, що до роковин смерті Яна Матейки у павільйоні виставили кращі 300 картин для львів’ян. Після цього павільйон викупили, він два роки працював як гуртова база борошна, зерна. Пізніше його переоблаштували у Перший театр, а на початку 20-х тут був кінотеатр братів Люм’єрів. У 1924 році будівлю реконструювали у великий театр – більший, ніж Оперний, на 1070 людей. До 1939 року він був єврейським театром, а після війни став заводом», – розповідає Олег Дацко.

Іграшки львівського «Галімпексу» можна придбати у магазині одразу біля заводу, на вулиці Балабана, а також в «Епіцентрі». Екслюзивні ялинкові прикраси ексклюзивно виставили в «Опері Пасаж» – там зібрали особливі речі.

На заводі кажуть, що сьогодні не зовсім справедливо і виправдано, що тон на ринку ялинкових прикрас задають маркетологи, адже виробники мають своє розуміння потреб споживача.

«Будь-який виріб, кулю можна обсипати діамантами, але чи потрібно це? Має бути більш справедливо – 30% має вирішувати споживач, що він хоче, 30% – виробник, бо він знає, як ці потреби підлаштувати під технологію та виробничу логістику. І 30% – маркетологи. Зараз ситуація досить розбалансована», – міркують на заводі.

На питання, в яких країнах представлені львівські іграшки, тут кажуть, що на всьому розвиненому ринку.

«Вся географія розвиненого ринку, де є споживацька можливість і, де, звісно, святкують Різдво. Всі континенти, крім Антарктиди», – говорить директор.

Звичайно, із нашестям китайських дешевих іграшок важко конкурувати, додає він, тому що, по-перше, товар специфічний, має слабку гнучкість і сезонність. А ще складність у тому, аби розпланувати роботу так, щоби працівники мали її навіть тоді, коли її фактично немає – люди зустрічаються з іграшкою два тижні на рік, а завод працює цілий рік і мусить думати, куди її продати.

Зараз підприємство працює вже на святкування 2022 року, про цей рік вже забули і перегорнули його сторінку.

«Хочеться зберегти ці традиції, це ремесло і спеціальності – склодувів, художників. Це класно на фоні нових цінностей та перебудови суспільства, особливо, коли з’являються віртуальні речі», – говорить директор.

Різдвяна іграшка – це емоція

Асортимент різдвяних іграшок на заводі становить 15-20 тисяч найменувань, хоча Олег Дацко каже, що він хотів би максимальної уніфікації: залишити 200-300 кульок замість тисяч, але цього насправді важко позбутися. Це як валіза, яку важко викинути і складно нести, каже директор.

Дизайни створюють по-різному – з експериментальною дільницею та з дизайнерськими бюро. Чим львівські іграшки відрізняються від інших? Олег Дацко каже, що основа дуже схожа, але є мільйон нюансів на кожному відділенні і це досвід роботи тисяч людей упродовж 70-ти років існування склодзеркального заводу.

Він каже, що технології йдуть стрімко вперед і порівнювати сьогоднішню іграшку з тою, що була 20 років тому, немає змісту. Технічні можливості стали кращі – скло, інгредієнти, фарби, покриття, точність форми. Також є різні засоби, компресори, кисневі генератори, що дають можливість робити екслюзивні, неповторні речі. Єдиний шлях обійти китайський товар, каже Олег Дацко, – це робити іграшки більш якісними та емоційними.

На виробництві «Галімпексу» працюють 300 працівників, а загалом у структурі – на фабриках в інших регіонах – 5-6 тисяч людей. Коментувати випадок на Клавдіївській фабриці, де виготовляли іграшки на замовлення Росії із логотипом ворожої армії, Олег Дацко, який є власником мережі, навідріз відмовився.

«Давайте не будемо про це говорити. Ви прийшли на львівську фабрику. Я не маю жодного стосунку як власник до їхньої оперативної діяльності. І я більше пів мільярда іграшок у своєму житті зробив, сплачую по 60-70 мільйонів податків тільки з цього підприємства. І як вам участь у війні економічній?», – каже директор.

Євгенія Гембаровська, яка пропрацювала на заводі 42 роки, каже, що влітку тут також кипить робота. Зараз ще працюють посилено, а після 20 грудня – підуть на зимові канікули і повернуться за роботу після Йордану.

Пані Євгенія зізнається, що яких тільки іграшок не бачила тут, але найпростіші – їй найбільш до душі. Особливого захвату від Різдва дівчата тут не відчувають.

«У нас тут цілий рік Різдво. Поки люди готуються зустрічати рік бика, ми вже думаємо про рік тигра», – сміються дівчата.

Без іграшки зі склодзеркального заводу – гріх іти. Відкриваю подарунковий набір, який обіцяла доньці, що мені тут подарували, а звідти на мене дивиться львівський Лускунчик із мишею, принцесою та ялинкою. Їх створили наші художниці. Сподіваюся, той Лускунчик таки оживе уночі.

Христина Гоголь

Фото Надії Марченко

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Репортаж Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!