Фото: Надія Марченко
Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
(Ми задумали репортаж зі склодзеркального заводу, де виробляють ялинкові іграшки, ще до того, як навколо підприємства виник скандал. Ішлося про те, що дочірнє підприємство «Галімпексу» – Клавдіївська фабрика – виготовила партію кульок із символікою армії Росії на замовлення агресора. Тож про це ми також запитали у директора заводу).
Коли я була дитиною, то вірила, що ялинкові прикраси у формі грибочків та снігурок оживають і розмовляють вночі, а ще мені здавалося, що вони живуть у валізі на горищі. І зовсім нещодавно (до свого сорому) дізналася, що Білосніжка із гномами не обов’язково їдуть з батьківщини Кевіна МакКалістера, а виготовляються на Склодзеркальному заводі, що працює у Львові на вулиці Балабана, 14 з 1946 року.
Фабрика Різдва
Вивіска ТзОВ «Галімпекс» не одразу впадає у вічі. Прохідна тут – як на всіх заводах, яким вже 70 років. Не одразу розумієш, що саме за цими ворітьми виготовили пів мільярда іграшок на найрізноманітніші ялинки світу, які тільки можна нафантазувати.
Зустрічає нас добрий чоловік, сторож склодзеркального. Спершу проходимо через адміністративну будівлю, за нею, через двір, розташовані виробничі корпуси, де зараз якраз триває реконструкція.
Біля входу у відділення цехів поскладані ящики, на них написано «Харків». Саме туди помандрують іграшки зі Львова. У першому цеху, де починається історія кожної із прикрас, доволі шумно, тут зосереджено працюють близько двох десятків людей. Кожен з них надає іграшці ту форму, яку хоче побачити замовник. Робота – не із легких.
Трохи далі від робочих місць працюють дві установки, які виготовляють заготівки під іграшки діаметром 60, 80 та 100 міліметрів. Для формових іграшок – зайчиків, миколайків та будиночків – працює окреме обладнання, що видуває заготівки зі спеціальних форм. Усі інші фігури, як-от еліпс, або ті, що мають діаметр 15-20 см, потрібно видувати вручну через трубку. На великих кулях потім малюють справжні картини.
Після цього форми потрапляють у зал, де більшість проходять реакцію віддзеркалення. Тут їх засріблюють, аби потім забарвити, а частину залишають чистими. Працівники за спеціальні хвостики занурюють іграшки в розчин і за 2-3 хвилини вони вже вкриті сріблом.
Після цього іграшки мандрують у цех, де їх фарбують і підсушують. Тут працюють старші пані, які на заводі уже десятки років. Зізнаються, що на ногах доволі важко витримувати, але, кажуть, люблять свою справу. Запах тут стоїть специфічний – фарби все ж таки.
Після цього пофарбовані іграшки потрапляють туди, де народжуються візерунки. Всі художниці працюють за схемами. Хтось малює лапки зайчику, хтось закручує пензликом спіраль, деякі художниці виводять геометричні фігури, а хтось посипає це все блискітками, наче снігом, і сам стає блискучим малюнком.
Загалом для оздоблень художниці використовують близько 500 видів блискіток різного кольору та розміру. Головна художниця-технологиня Альбіна Красіло, яка працює тут 25 років, розповідає, що крім «зоряного пилу», використовують також перлинки, різні камінці та бісер, а також – флоку, що робить іграшку оксамитовою.
Серед новинок року – індіанці – індивідуальне замовлення. Вони виглядають майже, як живі. З незвичних ялинкових прикрас тут є також «черепушки», що уперше виготовили ще 5 років тому для замовника із Німеччини, а тепер, розповідають працівниці, вони користуються попитом.
За кордоном замовляють кульки у більш стриманій кольоровій гамі, а українські замовники хочуть іграшки яскравіших кольорів. Найважче, розповідає пані Альбіна, малювати на кульках геометричні фігури.
«Це один із найскладніших малюнків, тому що його треба рівненько розграфити і зробити багато присипок. Специфіка кулі ускладнює нанесення», – розповідає технологиня.
Якщо говорити про якісь особливі, специфічні замовлення, то художниці згадують замовника, який любив, аби на іграшках були екслюзивні матеріали – папір, нитки чи навіть пісок. Ще одним оригінальним замовленням був іграшковий Будда.
Саме Альбіна розробляє попередній ескіз того, як іграшка виглядатиме.
«Ялинку можна зробити під свій інтер’єр, якщо loft, то сірі кулі з простим мінімальним геометричним малюнком. Мені задають кольори, тему колекції. Тоді ми придумуємо, які малюнки «підуть» – гілочки, пташечки, шишечки, квіти чи геометричні малюнки. Ми готуємо і відправляємо на вибір, скажімо, 30 куль, із них обирають 15», – розповідає Альбіна.
Звичайно, були замовлення і казкових героїв: Білосніжка з гномами, троє поросят у різних штанях з будиночком, різні сніговики, Лускунчик із мишкою та принцесою, Попелюшка з каретою. На казку завжди є попит, хоча, звісно, говорить Альбіна, прості кулі залишаються більш популярними, аніж формові прикраси.
Саме виготовлення прикраси залежить від складності малюнка. Якщо це тампо- чи шовкодрук, то процес займе 2-3 дні, якщо пейзаж – тиждень-два чи навіть місяць. Найдорожчими, розповідає Альбіна, вважаються саме пейзажі, бо це вже міні-картина.
Над створенням візерунків та оформленням на заводі працюють 67 художниць.
Художниця Надія Папіж запитує мене: «Гарні наші іграшки?» Відповідаю: «Краса». У її руках – невеличка церква перетворюється на справжній шедевр. Обличчя у жінки дуже добре і виблискує у променях світла блискітками, які не потрапили на іграшку.
«Я все одно свою роботу люблю», – з усмішкою каже вона, ніби дивиться на себе збоку. Мабуть, у цьому зізнанні є як любов, так і ледь помітна втома від 22 років роботи на заводі. Пані Надія каже, що вчилася на кресляра-конструктора, і знайшла роботу саме тут.
Театр візерунків
На території підприємства триває реконструкція. Сам завод працює тут із 1946 року – після закінчення війни за цією адресою облаштували артіль. Спочатку підприємство входило до складу Львівського механічного заводу, а з 1991 року – перебуває у приватній власності. Склодзеркальний завод на Балабана разом із Лижною фабрикою на вулиці Богдана Хмельницького викупили на початку 90-х.
Підприємство ось уже 15 років очолює Олег Дацко, загалом він працює тут уже 24 роки. В об’єднання «Галімпекс» входять кілька заводів в інших регіонах України, хоча штаб розташований у Львові.
Львівське підприємство, розповідає Олег Дацко, спеціалізується власне на екслюзивній продукції.
«Ялинкові прикраси різняться одна від одної. Є інтер’єрні речі, де більше флористики, є одноколірні і є сувенірні. Іграшка може коштувати 10 центів або 100 доларів. Наш завод сконцентрований на колекційні, лімітовані речі», – розповідає Олег Дацко. У його кабінеті на столі лежать різного формату кулі, а також – індіанець і сувенірні черепи.
Директор каже, що насправді перехід на дорожчу продукцію потребує клопіткої багаторічної праці.
«Ти не можеш в одну хвилину змінити структуру клієнтів. До прикладу, сьогодні в тебе іграшку купує «Ашан», «Метро», а завтра – KaDeWe, Harrods та інші світові мережі», – говорить Олег Дацко.
Цікава історія самого корпусу, де розташоване виробництво. Нещодавно, перед реконструкцією, з’ясувалося, що до війни у павільйоні був театр.
«Корпус є історичним, цей павільйон поставили наприкінці 19 століття у Стрийському парку, – там проходила «Виставка Крайова». З архівних документів ми дізнались, що до роковин смерті Яна Матейки у павільйоні виставили кращі 300 картин для львів’ян. Після цього павільйон викупили, він два роки працював як гуртова база борошна, зерна. Пізніше його переоблаштували у Перший театр, а на початку 20-х тут був кінотеатр братів Люм’єрів. У 1924 році будівлю реконструювали у великий театр – більший, ніж Оперний, на 1070 людей. До 1939 року він був єврейським театром, а після війни став заводом», – розповідає Олег Дацко.
Іграшки львівського «Галімпексу» можна придбати у магазині одразу біля заводу, на вулиці Балабана, а також в «Епіцентрі». Екслюзивні ялинкові прикраси ексклюзивно виставили в «Опері Пасаж» – там зібрали особливі речі.
На заводі кажуть, що сьогодні не зовсім справедливо і виправдано, що тон на ринку ялинкових прикрас задають маркетологи, адже виробники мають своє розуміння потреб споживача.
«Будь-який виріб, кулю можна обсипати діамантами, але чи потрібно це? Має бути більш справедливо – 30% має вирішувати споживач, що він хоче, 30% – виробник, бо він знає, як ці потреби підлаштувати під технологію та виробничу логістику. І 30% – маркетологи. Зараз ситуація досить розбалансована», – міркують на заводі.
На питання, в яких країнах представлені львівські іграшки, тут кажуть, що на всьому розвиненому ринку.
«Вся географія розвиненого ринку, де є споживацька можливість і, де, звісно, святкують Різдво. Всі континенти, крім Антарктиди», – говорить директор.
Звичайно, із нашестям китайських дешевих іграшок важко конкурувати, додає він, тому що, по-перше, товар специфічний, має слабку гнучкість і сезонність. А ще складність у тому, аби розпланувати роботу так, щоби працівники мали її навіть тоді, коли її фактично немає – люди зустрічаються з іграшкою два тижні на рік, а завод працює цілий рік і мусить думати, куди її продати.
Зараз підприємство працює вже на святкування 2022 року, про цей рік вже забули і перегорнули його сторінку.
«Хочеться зберегти ці традиції, це ремесло і спеціальності – склодувів, художників. Це класно на фоні нових цінностей та перебудови суспільства, особливо, коли з’являються віртуальні речі», – говорить директор.
Різдвяна іграшка – це емоція
Асортимент різдвяних іграшок на заводі становить 15-20 тисяч найменувань, хоча Олег Дацко каже, що він хотів би максимальної уніфікації: залишити 200-300 кульок замість тисяч, але цього насправді важко позбутися. Це як валіза, яку важко викинути і складно нести, каже директор.
Дизайни створюють по-різному – з експериментальною дільницею та з дизайнерськими бюро. Чим львівські іграшки відрізняються від інших? Олег Дацко каже, що основа дуже схожа, але є мільйон нюансів на кожному відділенні і це досвід роботи тисяч людей упродовж 70-ти років існування склодзеркального заводу.
Він каже, що технології йдуть стрімко вперед і порівнювати сьогоднішню іграшку з тою, що була 20 років тому, немає змісту. Технічні можливості стали кращі – скло, інгредієнти, фарби, покриття, точність форми. Також є різні засоби, компресори, кисневі генератори, що дають можливість робити екслюзивні, неповторні речі. Єдиний шлях обійти китайський товар, каже Олег Дацко, – це робити іграшки більш якісними та емоційними.
На виробництві «Галімпексу» працюють 300 працівників, а загалом у структурі – на фабриках в інших регіонах – 5-6 тисяч людей. Коментувати випадок на Клавдіївській фабриці, де виготовляли іграшки на замовлення Росії із логотипом ворожої армії, Олег Дацко, який є власником мережі, навідріз відмовився.
«Давайте не будемо про це говорити. Ви прийшли на львівську фабрику. Я не маю жодного стосунку як власник до їхньої оперативної діяльності. І я більше пів мільярда іграшок у своєму житті зробив, сплачую по 60-70 мільйонів податків тільки з цього підприємства. І як вам участь у війні економічній?», – каже директор.
Євгенія Гембаровська, яка пропрацювала на заводі 42 роки, каже, що влітку тут також кипить робота. Зараз ще працюють посилено, а після 20 грудня – підуть на зимові канікули і повернуться за роботу після Йордану.
Пані Євгенія зізнається, що яких тільки іграшок не бачила тут, але найпростіші – їй найбільш до душі. Особливого захвату від Різдва дівчата тут не відчувають.
«У нас тут цілий рік Різдво. Поки люди готуються зустрічати рік бика, ми вже думаємо про рік тигра», – сміються дівчата.
Без іграшки зі склодзеркального заводу – гріх іти. Відкриваю подарунковий набір, який обіцяла доньці, що мені тут подарували, а звідти на мене дивиться львівський Лускунчик із мишею, принцесою та ялинкою. Їх створили наші художниці. Сподіваюся, той Лускунчик таки оживе уночі.
Христина Гоголь
Фото Надії Марченко
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Репортаж Твого міста
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі