Нинішня війна, яку Росія розв'язала проти України, це абсолютно безглузде і абсурдне насильство над мільйонами українців. Цей абсурд робить її набагато жорстокішою за попередні будь-які війни, які мали чітко встановлені цілі. Мета «демілітаризації» та «денацифікації» – ілюзія, і всі розуміють, що ці слова не мають жодного сенсу. На цьому наголосив головний військовий капелан, радник глави Української греко-католицької церкви Андрій Зелінський у студії Tvoemisto.tv.

Читайте також: «Вони бояться смерті сильніше, ніж ми». Психоаналітик Роман Кучер про путіна і росіян

Отець Андрій Зелінський погоджується зі словами Джо Байдена, який під час свого виступу в Польщі заявив, що війна в Україні визначатиме історію людства на найближчі сто років. І все ж, ключове питання подій, що розпочалися в Україні 24 лютого – як жорстокість такого масштабу, стала можливою на початку ХХІ століття.

Військовий капелан вважає, що філософія не дає точних відповідей щодо причин цієї ситуації, проте ставить додаткові запитання, які допоможуть нам зробити відповідні висновки.

Читайте також: Зло Путіна. Яким є психологічний портрет російського диктатора

Перше питання полягає в тому, як людство дійшло до насильства, яке ми спостерігаємо під час цієї війни. Наприклад, на Youtube є відео, на якому беззбройний українець стає перед танком і просить не стріляти, після чого окупанти вистрілюють у нього танковим снарядом.

«Термін «танкмен» з’явився після подій 1989 року на площі Тяньаньмень в Пекіні, коли студенти без страху виступили проти партійної армії, виявивши гідність і силу, що протистоїть авторитарному режиму. Зараз в Україні ми бачимо, як це набуло нового значення», – каже о. Андрій Зелінський.

Те саме стосується випадків, коли росіяни скинули бомбу на Драматичний театр у Маріуполі, вбивши 300 людей, або коли розстріляли мирних людей, що стояли в черзі за хлібом у Чернігові. Ці випадки ілюструють, що дотепер щось пішло не так у глобальному масштабі, а не лише в цьому локальному конфлікті.

«Питання, яке я б поставив, полягає в тому, як вийшло, що люди на початку ХХІ століття здатні на такий вид насильства, якого європейці не відчували з моменту закінчення Другої світової війни. Звичайно, ви можете сказати, що були інші війни, війни в Югославії, але ця є іншою, тому що це абсолютно безглузде, абсолютно абсурдне насильство над мільйонами українців».

Військовий капелан наголошує, що цей абсурд робить нинішню війну набагато жорстокішою за попередні, які мали чітко встановлені цілі. Мета «демілітаризації» та «денацифікації» – ілюзія, і всі розуміють, що ці слова не мають жодного сенсу.

«Демілітаризація» означала б позбавлення нас будь-яких засобів самооборони, оскільки війна в Україні триває з 2014 року. Це звучало б як «будь ласка, помріть, і тоді буде мир». Щодо «денацифікації», 27 березня я був на конференції в Джакарті, Індонезія, на якій ми обговорювали питання, де можна знайти нацистів в Україні. Відповідь полягала в тому, що ми можемо знайти їх на нашій території тільки в російських танках», – пояснює о. Андрій Зелінський.

Читайте також: «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук

Проблема номер два, яку поставила ця війна, – це те, де ми зазнали невдачі як людство. Після Другої світової війни новостворені міжнародні інституції та угоди були покликані запобігти цьому виду насильства, який ми спостерігаємо зараз. Проте, зазначає о. Андрій Зелінський, зараз вони не виконують своєї місії, навіть Європейський Союз з 27 країнами-членами іноді демонструє неефективность.

Коли ми бачимо, що роблять російські солдати, а світ продовжує бачити Росію крізь Достоєвського, Толстого і Тургенєва – це неправильне сприйняття, каже військовий капелан.

За його словами, Маріуполь показує, що слово насильство набуло ще гіршого значення.

Питання номер три пов’язане з попередніми: хто відповідальний за все це? За словами о. Андрія Зелінського, найбільша формальна відповідальність лежить на політичній владі, яка приймає рішення, яких очікує суспільство. Відповідальність також лежить на військових командирах, як-от Михайло Мізінцев, який намагається «робити все найкраще» для знищення Маріуполя, як це робив раніше в сирійському Алеппо. Далі є найбільш лояльні і вірні російські громадяни, але і на пересічних людях також є вина.

«Коли німецький канцлер Шольц заявив, що в цих злочинах винен лише Путін, а росіяни ні до чого, я запитую себе: чи це Путін скинув бомбу на драматичний театр? Невже Путін вистрелив снарядом в того чоловіка? Ні, це була звичайна людина», – стверджує отець.

Читайте також: Маленькі «Джавеліни». Як у Львові у час війни народжують героїв

Капелан також не може зрозуміти, як полонені російські льотчики, що мають родичів в Україні, наважилися скидати бомби наші міста. Очевидно, російська пропаганда дала свій вплив, каже він. Але якщо вони ще люди, то де їхня свобода, їхня свідомість, коли вони вбивають невинних людей? Те саме з солдатом на танку, який стріляє ракетою в людину перед собою – там немає ні путіна, ні мізінцева.

«Де ми втратили цих людей? XX століття, ліберальна демократія… Це серйозне питання, тому що інакше ми лише прикидаємося і живемо в суспільстві, яке не є реальним. Ми проповідуємо цінності, в які не віримо. Ми говоримо про політику, але вона не виконує ту роботу, яку має робити. Політика – це організоване суспільство, і воно покликане запобігти такому насильству.

Отже, хто винен? Звичайно, всі винні. Не тільки ті, хто стріляє, а й 74% тих, хто підтримує військову діяльність путіна. Я також кажу, що «путін» вічний, поки є ці 74%, тому що всі вони відповідальні, а не лише одна людина. Причому, відповідальність несуть не тільки росіяни. Російський газ, зменшена підтримка інститутів НАТО в частині країн-членів ЄС – хіба вони не відповідальні?» – розмірковує отець.

Ще одне важливе питання, яке ставить Андрій Зелінський – чи зможемо ми побудувати справжню демократію, спонсоруючи тоталітаризм. Лише за тиждень до війни деякі німецькі чиновники заявляли, що Північний потік – це не політичне питання, а чистий бізнес. Зараз ми бачимо, наскільки наївно говорити, що економіка не має нічого спільного з політикою, зауважує отець.

«Хіба це не лицемірство? Проблема в тому, що ми всі розуміємо, що це так, але все одно приймаємо це, кажучи, що щось є більше соціальним питанням або стосується лише економіки. У будь-якому разі, чи можемо ми побудувати демократію, інвестуючи в Росію і роблячи так, як європейські лідери, які захоплювались Путіним, тому що він був сильнішим за них? Вони намагалися діяти згідно з якоюсь етикою, а він ні, що викликало таке захоплення – на них також є відповідальність за те, що ми маємо зараз», – говорить о. Андрій Зелінський.

Ще одне важливе питання – санкції, оскільки ми всі бачили, наскільки вони неефективні після 2014 року. Європейські країни намагалися впровадити їх, щоб вплинути на Росію, але таким чином, щоб залишити свої власні інтереси неушкодженими, каже отець Андрій Зелінський.

«Угорські чиновники сказали, що для Зеленського Україна є найважливішою, але для них так само важлива Угорщина. Звісно, ​​мова йшла про російський газ, від якого ці країни були залежні. Один із найбільших уроків, які ми засвоїли з часів Другої світової війни, полягає в тому, що ми можемо перемогти, лише якщо будемо діяти разом. Питання в тому, коли ми про це забули?»

Нарешті, останнє питання, яке ставить спікер, є більш філософським: що таке реальність? Андрій Зелінський каже, що існують дві різні реальності, і одна з них базується на соціологічних даних.

«Коли ви запитаєте людей в Україні, ким вони себе вважають, чи хочуть вони поїхати в Росію чи бути росіянами – звісно, ​​більшість із них відповість «ні». Ось Україна, це емпірична реальність. Але є й інша реальність, коли Путін представляє «русский мир», ментальну конструкцію, як еталон, в який він хоче вписати Україну за допомогою військових засобів. Він не розглядає соціологічні дані, реальність, яку приділяє наука, а бачить її крізь призму «русского мира», який він вважає спільнотою, об’єднаною однаковими цінностями російськомовного населення Росії, Білорусі та України», – пояснює військовий капелан.

Отець Андрій Зелінський каже, що Путін про це говорив з 2007 року, підтримуваний Патріархом Кирилом, який сказав, що український фольклор існує, а Україна – ні. Минулого року Путін навіть написав власну «історичну» статтю, яку обов’язково мали прочитати всі російські військовослужбовці. У цій концепції для Путіна Україна не існує як народ – для нього це лише частина великої священної Росії, трансформованої Заходом.

«У «російському світі» є одна головна релігійна інституція, яка об’єднує його століттями – це Російська Православна Церква. Тепер, від початку цієї війни, Патріарх Московський жодного слова не сказав про жорстокість, яка вбиває тисячі його віруючих! У Маріуполі, Харкові, Сумах, Чернігові – більшість цих людей належали до Російської православної церкви. Жодного слова співчуття чи емпатії від християнського лідера, від лідера, який стверджує, що всі ці люди належать до його церкви. Немає єдності на основі релігії. 15 із 53 єпархій або єпархій Російської церкви в Україні відмовилися називати ім’я Патріарха Московського під час Літургій».

Російська мова – ще одне популярне твердження росіян, які кажуть, що всі люди, що нею розмовляють, творять культуру «русского міра».

«Давайте знову звернемося до соціологічних, емпіричних даних. Понад 60% українських солдатів розмовляють російською, вбиваючи російських солдатів. Українські матері, що втратили своїх синів, проклинають окупантів російською мовою. Мова не об’єднує. Але для Путіна це не аргументи, він не враховує емпіричні, соціологічні дані. Він бачить тільки цю велику, священну Русь», – підсумовує Андрій Зелінський.

Віталій Голіч

Фото: Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.