Фото: Шклівська громадська організація "Пліч-о-пліч"

Фото: Шклівська громадська організація "Пліч-о-пліч"

День Шкла і фура вареників. Як активісти змінюють селище на Львівщині

8252 0
Репортаж із селища на Яворівщині, де люди об’єднуються, щоб вирішувати свої проблеми та допомагати фронту.

«У приміщенні Шклівської школи у середу ліпитимуться вареники, тому є потреба у смальці і салі для заливки готових вареників. Велике прохання небайдужим шклівчанам приходити допомогти ліпити і варити вареники. Прохання до всіх долучитись до цієї благородної справи, адже наші воїни сподіваються на вашу підтримку… Репост вітається!»

Шкло розташоване поруч із Новояворівськом. Утім, селище старше за місто на кількасот років – селитися біля цілющих сірчаних джерел на річці Шкло люди почали в чотирнадцятому столітті. Проте саме підприємство «Сірка» та збудований для його потреб п’ятдесят років тому Новояворівськ кардинально змінили життя Шкла. Радянська влада виселила мешканців хуторів, що стояли на сірчаних родовищах, і збудувала для них у Шклі двоповерхові будиночки на кілька квартир. За двадцять років населення селища зросло втричі; більшість нових мешканців не займались сільським господарством, а працювали на комбінаті.

У 90-ті «Сірка» зупинилась, і шеститисячне селище разом із тридцятитисячним містом-сусідом залишилось без роботи. Так-сяк животів санаторій, збудований ще за Польщі – сюди на сірчані води з’їжджались з усієї України. Траса, що веде до недалекого польського кордону, підказувала мешканцям Шкла способи виживання: еміграція, виїзд на заробітки, контрабанда.

Втім, ці варіанти вирішення проблем улаштували не всіх. Після Революції гідності активні мешканці Шкла зібрали сто тисяч гривень на пам’ятник Небесній Сотні.

А потім узялися змінювати життя громади. «Пліч-о-пліч» – так назвали свою організацію активісти.

«Ми хотіли інформувати людей про те, що відбувається в селищній раді, які рішення приймають, – розповідає голова громадської організації Ігор Павлисько. – Тому назва означала, що ми працюємо пліч-о-пліч із владою. На початку влада була не проти, але, коли ми почали викладати в мережу відео з засідань селищної ради, відчули незадоволення».

Павлисько сорок років працював на виробництві, зокрема на «Сірці». Згодом вирішив балотуватись на пост селищного голови, але програв. Проте бажання розворушити людей залишилось, тож разом із товаришами чоловік створив громадську організацію.

«Раніше в селищі не було свята, де можна було б усім зібратись і просто поговорити. Тому перше, що ми зробили – організували свято Коляди. Потім ініціювали шевченківські дні. Потім – започаткували День Шкла», – каже Ігор Павлисько. Згодом громадська організація взялась за нагальні проблеми селища: шукала гроші на ремонт доріг і контролювала процес, подавала мікропроект на вуличне освітлення. Зараз на порядку денному каналізація та дитячий садочок, якого Шклу бракує.

«У місті громадській організації працювати легше, – розмірковує Павлисько. – А в селищі всі один одного знають – той тому брат, той тому сват. Ніхто не хоче піднімати складні питання, всі бояться когось зачепити».

Мирон Сорочинський теж намагався стати селищним головою – і теж програв. Він має великий досвід роботи на державній службі. Коли почалась війна, його племінник пішов на фронт.  А сам Сорочинський став волонтером і почав допомагати армії.

«Племінник був із першої хвилі, що пішла на фронт після Майдану. Працював у львівській лікарні, а як почалась війна – написав заяву, полишив роботу й пішов служити, – розповідає він. – Тоді потрібно було все: техніка, запчастини, медикаменти. Нам допомагала церква та місцеві мешканці зі Шкла та Новояворівська. Навіть швидку вдалось купити».

Раз на місяць активісти «Пліч-о-пліч» збирають продукти для військових, що воюють на Донбасі. Часом передають на фронт, часом возять самі. Нещодавно все село зібралось у школі й наліпило фуру вареників для бійців. Людей збирали двома каналами: через фейсбук і через церкву. Тутешній священик охоче анонсує волонтерські події після Служби Божої.

Фото: Facebook-cпільнота Шклівська громадська організація «Пліч-о-пліч»

Волонтерить і Петро Шот, депутат селищної ради і член «Народної самооборони Львівщини». Його надихнув сусід, який також із початку війни пішов служити. Вдень воював, а ввечері телефонував Петрові.

– Я  не хотів бути схожим на диванну сотню, яка сидить удома і хвилюється. Вояка з мене, звісно, ніякий, але я зміг допомогти хлопцям як волонтер, каже Шот. У вересні 2015 року він уперше поїхав на Донбас і побачив, як працюють досвідчені волонтери. Повернувшись, почав залучати до роботи активістів зі Шкла. Серед перших, хто долучився, були активісти «Пліч-о-пліч».

Тепер він їздить на Донбас не так часто, як раніше, бо доглядає дитину. Проте далі допомагає, збираючи речі та медикаменти для фронту. Останній раз був на передовій узимку – згадує, що брав участь у вертепі в ролі «сєпара».

«Пліч-о-пліч» невеличка організація, що має шістьох постійних членів, зворушливу сторінку  на фейсбуці, де вітає односельців із святами та закликає на черговий збір або спільне приготування їжі для бійців. Проте за статистикою на Львівщині вже понад шість тисяч громадських об’єднань, в Україні – понад 70 тисяч. Понад половина громадян України є членами бодай якогось громадського об’єднання.

В угоді про асоціацію з Європейським Союзом громадським організаціям відведена важлива роль: вони повинні наглядати за втіленням євроінтеграційної політики, а влада зобов’язана дбати про розвиток громадянського суспільства.

Ігор Павлисько із селища Шкло вірить, що участь навіть кількох людей у громадській ініціативі може змінити всю громаду: «бо кожен бачить поруч активних людей і розуміє, що змінювати життя можна власними силами».  

Катерина Старокольцева, Роман Скрипник,
фото авторки

Міські акценти