На «В» з мінусом. Дитячий онколог Роман Кізима про медицину у Львові
Чому ви стали Почесним Амбасадором?
Ми, дитячі онкологи, часто представляємо українську медицину за кордоном на медичних конференц-подіях і благодійних заходах. Діти, хворі на рак, – це соціально важлива тема, і, допомагаючи їм, ми розвиваємо усю українську медицину. Тобто я і мої колеги, по суті, і раніше виконували функції Амбасадорів. Тепер це офіційне звання, визнання зі сторони міста, дозволяє робити справу більш ефективно. Це хороший додатковий пункт у резюме – як «Дейнеріс, королева драконів» – що додає ваги у стосунках із закордонними колегами та благодійниками.
Для організаторів міжнародних конференцій важливо, які у тебе можливості у місті, адже можна бути крутим лікарем, але жахливим організатором подій. А у Львівського конференц-бюро є програми – як діяти, як скласти бюджет заходу, що справляє гарне враження на міжнародних донорів.
Ну і особисті амбіції ніхто не скасовував.
Які маєте цілі на цій посаді? Що зробили, а що довелось відкласти через карантин?
Під час карантину за моєї ініціативи ми виграли можливість проведення у Львові міжнародного медичного воркшопу американського дитячого госпіталю St. Jude Global Alliance, на який мають приїхати учасники із 15-20 країн, представники Всесвітньої організації охорони здоров’я, спонсори. Ми зустрічались у конференц-бюро, почали планувати поселення, наукові заходи, розваги. Але сталась пандемія і багато наших закордонних колег отримали тревел-бан, адже працюють у таких лікарнях, де ризик того, що вони привезуть коронавірусну інфекцію, перевищує користь від міжнародних проєктів. Проєкт досі актуальний, але поки відкладений.
На початку карантину, коли у нас не було хворих і були жорсткі обмеження, нас розглядали як альтернативу іншим європейським країнам. Але тепер усе навпаки, тому всі заходи переносяться на 2021 рік поки що.
Також домовились з конференц-бюро, що подаватимемо заявки на великі глобальні заходи у Львові на майбутнє. Звання Почесного Амбасадора не є обмежене в часі, як і підтримка конференц-бюро, тому можна планувати та організувати подію у Львові через 3-4 роки, адже заявки подаються заздалегідь – привезти тисячу учасників із 50-ти країн є непросто.
Читайте також: На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світові
Також багато подій перемістились в онлайн. Ми постійно говоримо, що готові до заходів, як тільки ситуація налагодиться. Окрім того, ми беремо участь у багатьох системних проєктах. Наприклад, це порівняльна оцінка якості медичної допомоги у різних країнах. Міжнародним організаціям цікаво вивчати Україну – ми бідна, але екстравагантна країна, в Європі іншої такої нема. Наші можливості в медицині цікаво порівнювати з країнами Латинської Америки, Середньої Азії, Північної Африки.
У таких проєктах звання Почесного Амбасадора допомагає, тому що дозволяє говорити від імені міста.
Ви неодноразово брали участь у міжнародних конференціях. Що ви звідти привозите до Львова?
Українські лікарі почали їздити на міжнародні конференції не так давно – років 10 тому. Раніше на це не було грошей – заходи зазвичай проводяться у великих містах Європи чи США. Та й речі, що там обговорювались, були для нас нереальними. А тепер ми постійно подаємо заявки на ґранти для участі в конференціях, і перемагаємо.
На одній з конференцій
По-перше, участь у конференції означає, що ти маєш там щось запозичити, наприклад, методику лікування. Також під час заходів налагоджуєш зв’язки з науковцями і тоді Україна може стати частиною глобального дослідження. Це означає, що нам привозять ліки, аналізи, результати яких відсилаємо науковцям. Для наших пацієнтів це безкоштовні нові ліки, це шанс, якого раніше не було. Зараз ми беремо участь у приблизно двох десятках таких проєктів. Вони офіційно оплачуються і гроші отримують і лікарня, і лікарі, які беруть у них участь, і місцеві лабораторії, і кур’єрські служби.
По-друге, ідеться про знайомства. Якщо раніше пишеш листа видатному науковцю – «ми бідні, але класні, приїжджайте, будь ласка», то ефект міг бути або ні. А після особистого знайомства чи спільного проєкту вони приїжджають охочіше. Так, до нас приїжджав президент міжнародної асоціації дитячих онкологів із Торонто, працював з нами в лікарні. Це визнання – якщо у нас була така людина, значить ми чогось варті. Окрім того, це і різні дрібні можливості – поїхати безкоштовно в Німеччину інтерну чи групі лікарів – в Італію. І, звісно, великі ґрантові можливості – наприклад, збудувати тут підрозділ із трансплантації кісткового мозку. Це все неможливо без попередньої кількарічної роботи з контактами.
По-третє, лікарі їздять на конференції не просто попити кави, а мають доповіді, публікують наукові роботи – англійською. Ми фіксуємо себе на карті, показуємо, що Україна існує. Раніше, коли ми не брали участі в конференціях, наша країна була сірою плямою.
Після третього десятку заходів ми задумались, що їх потрібно робити у Львові. Чому потрібно приїхати на конференцію до Львова? Тут, окрім 12 годин спілкування про методи лікування, ми ще маємо класне середовище, гарне історичне місто – значно гарніше, ніж більшість міст у США, де вночі не можна вийти на вулицю, бо тебе пограбують. У Львові такого не буде і це цікавить людей – вони все більше приїжджають і привозять сюди кошти.
Ви згадали про оцінку українських медзакладів. На якому ми рівні у лікуванні дитячої онкології?
Наша лікарня пройшла спеціальний міжнародний аудит від ВООЗ, що проходять американські мережі лікарень. За ним медзаклад отримує оцінку від 0 до 100 балів. Лікарні такого рівня, як наша, відповідають класу В з мінусом – із А, В, С, D. Це означає, що вони можуть забезпечити базове лікування для більшості онкохворих дітей. Базове – це абсолютно адекватне і сучасне, якщо не йдеться про ексклюзивний випадок. Ми не можемо відповідати рівню А – коли пацієнт потребує, наприклад, складної трансплантації, ми не впораємось. Але цього потребують одиниці дітей.
Бідна країна не може досягнути рівня лікування як у Німеччині. Це так само, як у футболі чи хокеї. Збірна України може добре зіграти раз, але у матчі з Іспанією вона програє 4:0. Так само ми програємо німецькій клініці, але це не означає, що ми не вміємо грати у футбол.
Читайте також: Тепер нас знають і поважають. Як перекладачка просуває Львів у світі
Загалом вважається, що якщо вдало проліковано 80% дітей – це дуже круто. Для 20% дітей доводиться шукати інші шляхи. Часто нам допомагають наші колеги з-за кордону. Іноді держава фінансує лікування в іноземних клініках, але я противник цього, тому що там за півтора мільйони доларів пролікують п’ятьох дітей, а в Україні за ці гроші допомогу можуть отримати 100 пацієнтів. Україна має фінансувати власну медицину.
Львів має велику перевагу – ми близько до цивілізованих країн, які часто приходять нам на допомогу. Наприклад, ми зробили все, окрім одного аналізу. Його можуть зробити у Відні, до якого усього 6 годин і де є лікар, який знає нас з якоїсь конференції. Питання навіть не у грошах, а в логістиці. Пацієнт залишається тут, ми отримуємо результати аналізу і проводимо адекватне лікування. Вважаю, що зараз для України це краща модель, ніж закуповувати шалено дороге обладнання, як у Відні, і пробувати із ним працювати.
Ми завжди намагаємось співпрацювати із цивілізованими країнами, як-от Німеччина, Італія, США. Там лікарі і клініки мають науковий, а не комерційний інтерес. Натомість ми не любимо співпрацювати з Туреччиною, Ізраїлем та іншими, тому що вони просто хочуть заробити. Ми акцентуємо на науковій співпраці, а медичний туризм нам трохи заважає у цьому.
Уже кілька років у Львові говорять про будівництво Центру з трансплантації кісткового мозку. Що з цими планами зараз?
Ці плани постійно розбиваються об часті зміни влади – зміну когось, хто має поставити остаточний підпис. Але справа не тільки у Центрі трансплантації – Львів взагалі потребує нової дитячої лікарні замість усіх, що є. Це логічно – ви не будете робити вдома три кухні, а зробите одну. Питання нового центру – політичне, тому постійно гальмується. Але рано чи пізно це відбудеться, поштовхи для цього є.
Ми вирішили не чекати і скоро зробимо підрозділ із трансплантації кісткового мозку у своєму приміщенні за допомогою італійських донорів, з якими у процесі підписання контракту, і за допомогою українських благодійників. Також нам допомагатиме київський «Охматдит» – недавно там зробили першу пересадку, що раніше була неможливою в Україні, і продовжуватимуть цю роботу. Ми будемо їхнім «молодшим братом», тому що одна лікарня на цілу країну не зможе прийняти усіх пацієнтів, які потребують трансплантації, якщо там не працює кілька сотень лікарів. Такі підрозділи мають бути в усіх великих містах.
Читайте також: Амбасадори Твого міста. Творець молекул для ліків
Очікуємо, що у Львові на базі нашої лікарні цей підрозділ запрацює протягом року-двох. Він не буде великим, але для старту – цілком достатнім. І коли у Львові буде нова дитяча лікарня, ми матимемо готову команду лікарів, яка перейде туди. Відкрити нову лікарню, в якій немає кому працювати – не діло. Спочатку створюють команду, а потім будують корпус.
Із ким, окрім італійських партнерів, співпрацює ваша лікарня?
У нас дуже потужна мережа партнерів. До карантину щотижня в лікарні був хтось із закордонних лікарів чи делегація. Для нас важливою є системна співпраця: одна справа – допомогти у трьох операціях і пропасти на рік, інша – постійно допомагати консультаціями, навчанням або рекомендаціями для вступу в професійні вузькопрофільні асоціації, де відбувається увесь прогрес в медицині.
У нас є зв’язки з канадською лікарнею Sick Kids – багато наших лікарів були там, а їхні – приїжджали сюди. Щомісяця вони за допомогою телемедицини консультують наших пацієнтів.
Також маємо контракт про співпрацю із St. Jude Research Hospital – це одна з найбільш відомих дитячих онкологічних лікарень, розташована у Мемфісі, США. Цей заклад, заснований у 50-х роках подалі від найбільших міст, існує повністю за благодійні гроші і його річний бюджет – близько мільярда доларів на рік. Наше партнерство полягає у допомозі з аналізами, у менеджерській допомозі, адже навичок управління нашим лікарям бракує. Вони допомагають нам їздити на стажування, беруть лікарів і медсестер на семінари, допомагають перекладати українською мовою важливі медичні документи. Нам би це коштувало ще один бюджет нашої лікарні, якби не було такої допомоги.
Маємо співпрацю з італійськими клініками і благодійниками. Є спорадичні проєкти із швейцарськими, німецькими клініками, із вихідцями з України, які працюють у великих центрах у столицях колишнього СНД. Така співпраця завжди корисна – коли треба порадитись, є доступ до найкращих фахівців на рівні особистого спілкування. Через такі консультації поступово підвищується і наш рівень.
Ви також працює у групі МОЗ, що займається закупівлею ліків. Розкажіть про це детальніше.
Наша група формує список того, що треба купувати. Раніше це робили чиновники міністерства. Та про яку фаховість ідеться, якщо людина не має справи з лікуванням? Окрім того, під кабінетами чиновників одразу з’являлись представники всіх можливих виробників і розповідали, що саме їхній препарат найкращий.
Читайте також: Амбасадори Твого міста. Спадковий хімік зі шляхетної родини
Лікар, все ж таки, намагається бути незаангажованим і фільтрує список. Ми взяли за основу рекомендований ВООЗ перелік, розроблений для дуже бідних країн, і розширили його у 3,5 рази, адже іншого джерела отримати ті ліки немає, тому що за державною програмою мають закуповуватись основні препарати, а решту мають фінансувати місцеві бюджети, які таких коштів не мають. Тож ми розширили державну програму до такого рівня, що пацієнти рідко купують дуже дорогі ліки самі. Ця машина налагоджена, хоч і буксує, звичайно, через бюрократію.
Часом буває, що у закупівлях виникає перерва через політичну зміну влади, але не можу сказати, що стається катастрофа. Якщо з якимось препаратом дуже трагічно, то ми заздалегідь звертаємось до наших основних партнерів – благодійних фондів. Це є «Таблеточки», «Крила надії», «З янголом на плечі», «Запорука». Одні допомагають в одній справі, інші – в другій.
Відбір Почесних Амбасадорів Львова відбувається щорічно і я прошу всіх, хто відчуває в собі сили і й так займається промоцією – поліклініки, університету, інших інституцій, середовищ, проводить та запрошує на професійні конференції, – не соромтесь, подавайте заявку. По-перше, це приємно, тому що зустрічаєшся з багатьма людьми, які мають схожий світогляд, а не демотивують. По-друге, визнання від міста – це класно. По-третє, Львівське конференц-бюро, що провело серйозну роботу з точки зору запрошення та проведення конференц-подій у місті, може дуже допомогти.
Якщо ви займаєтесь організацією подій, то вартує звернутись до них і стати Почесним Амбасадором. Це діяльність не лише на два роки. Люди, які були почесними амбасадорами кілька років тому, продовжують свою діяльність і сьогодні.
Розмовляла Олександра Бодняк
Фото надані Романом Кізимою
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня