фото: Аліна Швидко

фото: Аліна Швидко

Доглядачі коминів: як працюють львівські сажотруси. Фоторепортаж

1006 0
Tvoemisto.tv полізло на дах зі сажотрусом Олегом Адамівим, який вже майже 25 років споглядає львівські пейзажі зі стріх Кастелівки. Чоловікові випало вчитись у колег, які обслуговували ці будинки ще тоді, як газом у них і не пахло.

Романтика і відповідальність

Кілька років тому у Львівській міській раді забили на сполох – велося до того, що сторічні комини міста скоро не буде, кому обслуговувати. Цієї зими мешканці середмістя, де в основному є необхідність у сажотрусах, можуть бути спокійні – у Львові ще працює 36 представників цієї вже рідкісної професії. А в штатному розписі комунальних підприємств, що обслуговують будинки міста, є 74 такі посади.

Будинки, де є пічне опалення, газові колонки, двофункційні котли, димовентиляційні канали потрібно перевіряти двічі на рік – від цього залежить безпека людей, розповідає Ігор Шпак, керівник ЛКП «Львівський ліхтар», у штаті якого є аж двоє сажотрусів, і один з яких – Олег Адамів.

Середній вік будинків, що обслуговує ЛКП, сягає 90 років

Підприємство обслуговує 450 будинків у Франківському районі. Це будинки, зокрема, на вулиці Степана Бандери, Євгена Коновальця, Антоновича, Єфремова, Героїв УПА. З усіх цих будинків лише п'ять мають централізоване опалення, решта опалюються пічками, колонками і котлами.

«Перед початком опалювального сезону перевіряємо димарі – там за літо і ворона могла гніздо звити, і від вітру могло щось впасти та перекрити канал. До того ж, канали старі, штукатурка опадає, треба їх пильнувати», – каже Ігор Шпак.

За його словами, за всі роки, що він працює у «Львівському ліхтарі», був лише один трафунок, коли пара похилого віку та їхня кішка смертельно отруїлись чадним газом.

Читайте також: 7 людей померли у Львові за рік від отруєння чадним газом. Як вберегтись

«Це дуже старий будинок. Не було тяги. А в таких випадках потрібно звертатись до фахівців і не можна користуватись приборами, поки не усунуть проблему. Буває і таке, що люди не думають просто, самотужки переробляють щось, переносять канали. Примусові витяжки, що всі ставлять на кухні, оці електричні, також небезпечні для життя. Якщо наші сажотруси їх бачать, то дають припис, щоб прибрали», – веде далі чоловік.

Тим часом до ЛКП приходить сажотрус Олег Адамів. Він розповідає, що зараз, напередодні холодів, мешканці будинків кинулись до перевірки обладнання та димовентиляційних каналів, і він не має ані хвилини без роботи.

«Поки було тепло, то люди хотіли економити, ще не вмикали опалення, а зараз всі в один день хочуть грітись: то в когось діти малі, то хтось хворий», – каже чоловік, відсапуючись, – він щойно спустився зі стріхи на вулиці Ґрюнвальдській.

На підтвердження слів сажотруса в нього тричі за 5 хвилин дзвонить телефон.

Прості правила

«Є люди дуже уважні, просять скрізь подивитись, все перевірити. А є такі, що не думають, що отвір не там зробили, за стіною може бути ще чийсь канал, і дим може до сусідів піти. Люди також не дотримуються норм, а вони чіткі – у приміщеннях, де є один або два газові прилади, має бути проточна вентиляція, має бути кватирка і доступ свіжого повітря. Є студенти, квартиранти тут живуть, які не вміють користуватись пічками. Пічка має попрацювати годину, далі вона прогрівається і віддає тепло. А вони прийшли – в хаті холодно, і палять години три, поки пічка не починає осаджуватись або дим назад не йде», – розповідає Олег Адамів про типові випадки у своїй роботі.

Він додає, що за правилами пічки, які також називають п'єцами, у помешканнях потрібно розбирати кожні 7-8 років і перекладати їх, бо всередині вони вигорають.

У міжсезоння, каже сажотрус, роботи також вистачає: ЛКП «Зелений ліхтар» має спеціальну ліцензію і може самостійно перекладати димарі. Цього літа, за його словами, погода була сприятлива, тому вдалось перевірити та перекласти всі димарі, які цього потребували. Лишився один, що полагодять до першого снігу. Під час будівництва сучасних будинків димоходи гільзують – вставляють туди металеву трубу-гільзу, щоб нічого не осипалось в комин, а зверху роблять спеціальний дашок – аби не шкодили птахи.

«Найбільше старих димоходів на Бандери. Там трамвай їде, вібрація йде – і все осипається. Це найтяжча вулиця. Вулиця Коновальця – також, але там трамвайна лінія трохи далі. Від віку димарі можуть осипатись. У нас є будинки, яким по 120 років, по 90-100 років. Нових будинків – зведених в 70-х роках – 5 чи 6. Та якщо за старими каналами доглядати, то вони будуть довго ще служити», – розповідає Олег Адамів.

Поки ідемо на вулицю Ґрюнвальдську, де зараз працює сажотрус, Олег Адамів розповідає про себе і про колег. Каже, що працює сажотрусом з 1994 року. Вчився в колишньому львівському комунальному технікумі (тепер – будівельний коледж) на спеціальності ремонт та експлуатація будівель. Також отримати професію сажотруса, додає він, можна на спеціальних курсах, що є в двох локаціях Львова – на Тернопільській та Липинського.

Читайте також: Які професії зникнуть через 10 років

«Я ще застав польських майстрів. Вони працювали в цих будинках, коли ті ще не були газифіковані, коли опалювали вугіллям та дровами. Тут були майстри, які працювали з 30-х років минулого століття. Колись Глибока, Єфремова, Київська були негазифіковані. А на Левинського ще донедавна був спеціальний ліфт, що підіймав вугілля, щоб не смітити на сходах. Ті майстри багато чого практичного мене навчили», – розповідає сажотрус.

Олег Адамів каже, що його знають усі тутешні мешканці, тому проблем з тим, аби дозволили зайти, оглянути канали, немає. Він тисне на дзвінок у квартиру, і за секунду двері відчиняються – сажотруса чекали. Господиня розповідає, що сьогодні у неї – ремонтний день. Поки чоловік займається сантехнікою, вона просить фахівця прочистити димовентиляційний канал, бо знайшла у ньому чималий камінець. Сажотрус радить їй прикрити вентиляційний отвір ганчіркою, аби порохи не летіли в кухню, і ми йдемо на стріху.

Увесь Львів як на долоні

Піднімаємось так званими чорними сходами, що є в усіх старих будинках – вони вузькі і доволі круті. Їх робили для того, аби не смітити на сходових клітках, також – для робочих, будівельних матеріалів тощо. Поки підіймаємось на горище, Олег Адамів розповідає, що більшість його колег з навколишніх ЛКП вже вийшла на пенсію. Молоді люди часом пробують цю роботу, але багато хто відмовляється, бо виявляє, що боїться висоти.

Кожна квартира має кілька димовентиляційних каналів – на опалення, на вентиляцію. Усі вони позначені цифрами і підписами на горищі.

Через вузьке віконечко хлипкою драбиною вибираємось на похилий дах, шифер слизький – потрібно мати зручне взуття та одяг, що не шкода подерти. Тим часом Олег Адамів хутко йде до потрібного комина і далі розповідає про себе.

«Я виріс у селі, і там не було жодного дерева, на яке би не вибрався. Є дві причини, чому людина не може бути на висоті. Одна – це проблеми з вестибулярним апаратом, коли голова одразу крутиться. Друга – це коли людина сама собі придумала таке обмеження», – каже сажотрус.

Прочистка димовентиляційних каналів виглядає так: сажотрус бере середнього розміру гирю, прив’язану на довгу мотузку, та кілька разів опускає її у димар, перевіряючи, чи немає перешкод і струшуючи тиньк та порохи. Процедуру він повторює кілька разів. А поміж тим показує, що видно з цих дахів: і залізничний вокзал, і церкву Ольги та Єлизавети, а в хорошу сонячну погоду – собор святого Юра.

Олег Адамів за роботою

«Увесь Львів як на долоні», – радісно каже чоловік.

Повертаючись до робочого процесу, Олег Адамів розповідає, що окрім птахів, дощів та вітру найбільше шкоди димарям завдають майстри, які прокладають інтернет-кабелі.

«Недавно на Житомирській, 6 був випадок. Проводи ті намотали на оголовок, потягнули, і димохід з’їхав з осі. Отвори для антен ще свердлять у димарях. Цього робити не можна, але спробуй людям то поясни і спробуй всіх впильнуй», – каже сажотрус.

Олег Адамів завершує з каналом, йому хтось телефонує, і ми спускаємось з даху. Він швидко прощається, адже попереду сьогодні ще багато димарів і потрібно встигнути перевірити всі, аби люди не мерзли.

Скільки коштує робота сажотруса

У «Львівському ліхтарі» Ігор Шпак розповідає про бюрократичну сторону роботи сажотрусів. Посвідчення, що дає право на такі роботи, дійсне два роки. Потім необхідно пройти курси підвищення кваліфікації, які проводять у Західному експертно-технічному центрі або на комбінаті комунальних послуг на вулиці Ужгородській.

Зарплата сажотруса – 5600 грн. Ця сума з’явилась два місяці тому – раніше за свою роботу вони отримували 3750 грн. Таку ж зарплату мають і двірники. Проте сажотрус має інший графік та умови роботи, а передусім – відповідальність.

«У 2014 році ми отримали спеціальну ліцензію, що тепер дозволяє нам ремонтувати оголовки і димарі, видавати акти прочистки вентиляційних каналів. Ми заключаємо договори на ці роботи з ОСББ і школами, з приватними будинками. Ця ліцензія у нас дійсна ще до 2021 року. Інші ЛКП її не мають, бо вона коштує близько 10 тисяч, але в нас два сажотруси нормальні, то ми її зробили», – каже Ігор Шпак.

Читайте також: Львів як на долоні. Топ-6 оглядових майданчиків міста

Є у Львові і приватні фірми, що надають такі послуги. Ціна різниться приблизно у два-три рази. Якщо за послуги сажотрусів з ЛКП треба заплатити 40 грн за один канал, то приватники беруть близько 110 грн. Зазвичай таких каналів в одному помешканні є кілька, особливо, якщо це приватний будинок або велика установа.

«Фізкультрно-спортивний диспансер останній робили. Перед початком сезону було 7-8 замовлень від відомчих установ. Одне в середньому коштує 450-800 грн, ОСББ трошки більше – 1200 грн. Нормально виходить», – підсумовує Ігор Шпак і нагадує, що перевіряти димовентиляційні канали потрібно двічі на рік.

Олександра Бодняк,

фото авторки, головне фото – Аліни Швидко

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Міські акценти