Отець Михайло Фенканін – сотрудник храму Святого Климентія Папи на вулиці Чупринки, 70. Проте вже кілька років поспіль він провадить незвичні Служби Божі у храмі Всіх Святих, що на Вічевій, 2. Літургія тут відбувається жестовою мовою – для особливих парафіян з вадами слуху.

Читайте також: Духівники твого міста. Отець Орест Фредина про складний характер святих

Хоча сьогодні, за офіційною статистикою, у Львові є приблизно 1200 людей з вадами слуху, а в області – близько 2500, на особливі Літургії у Львові приходить лише 1% таких вірян – 40-50 людей, у час карантину – ще менше. Аби змінити ситуацію, отець Михайло Фенканін, який також є керівником Центру душпастирства осіб з вадами слуху «Надія», планує втілити цілу низку програм. Він прагне, щоб до Церкви повернулося якомога більше вірян із вадами слуху.

Отче, що спонукало Вас вивчити жестову мову?

За походженням я поляк, але маю українське коріння – в часі операції «Вісла» родину переселили до Польщі. У 2004 році вирішив вступити до Львівської духовної семінарії. Цікавість до душпастирства для осіб з вадами слуху зародилася, коли на третьому курсі потрапив до англомовного табору при УКУ. Там мене трохи й навчили говорити жестової мови і співати одну пісню. Це була моя перша така зустріч з людьми, які мають вади слуху. Хоч у моїй сім’ї чи навіть у знайомих ніхто не має таких проблем, все одно тема мене «зачепила». Спочатку я написав на цю тему курсову роботу, згодом – магістерську в УКУ про душпастирство для осіб з вадами слуху на території Львівської архиєпархії. У Польщі здобув ліцензію із сурдоперекладу, але знову повернувся в Україну, бо вже знав, що тут дуже мало священників, які б провадили такі Літургії. Вирішив хоч трохи виправити ситуацію і служити для таких людей.

Люди й досі часто дивуються, чому я залишився тут, а не повернувся до Польщі.

Як довго вивчали жестову мову?

Я ще досі її вчу. У Львові жестової мови мене трохи вчили нечуючі віряни. Базу, звісно, здобув у Польщі, а всього решта навчили тут.

Більшість думає, що жестова мова є міжнародна. Але це не так – у кожній країні вона різниться. Звісно, завжди є щось спільне, як от – мама чи тато, але переважно різниця є. Наприклад, слова Святий Дух, Трійця усюди можуть показувати по-різному.

Читайте також: Духівники твого міста. Історія монахині, яка має сміливість кричати до Бога

В Україні «своєї» жестової мови, тобто такої, що була б сформована через відповідні державні комісії, як це є в Польщі, немає. Тут це – суржик. Літургійної жестової мови у Львові мене навчили самі особи з вадами слуху. Не можу сказати, що в мене дуже високий рівень знань, але я вчуся і хочу досягти всього.

Чи відрізняється польська жестова мова від української?

У Польщі я здобув лише перший ступінь, на якому вивчив 700 слів. На другому ступені вчать вже 1800 слів, а на третьому – 3 тисячі слів. Чи є в Україні такі ступені і кваліфікації, навіть не знаю. Українську жестову мову вчити було не важко, бо часто працюю з людьми, які мають вади слуху.

Що вдається передати найважче?

Найскладніше у Службі Божій перекласти на жестову мову проповідь, тобто казання. На це ще не наважуюся. Щоб правильно передати нечуючим його зміст, я ще читаю з листка. Тут важливо передати суть Святого Письма, його зміст, тому дуже переживаю, що не зможу передати всього або ж люди в якийсь моменти мене не зрозуміють. Але я над цим працюю.

В яких храмах Львова можна почути і побачити Служби Божі жестовою мовою?

У львівських храмах УГКЦ жестовою мовою служить лише троє священників – я, отець Олег Плішило та отець Любомир Мостовий. Кожні два тижні ми чергуємося з ними у Церкві Всіх Святих, що на вул. Вічева, 2 при монастирі сестер студиток. Там кожної неділі, об 11.00, відбувається Літургія для осіб з вадами слуху. На великі церковні свята сурдопереклад Богослужіння здійснює отець Олег Плішило у Храмі Святих Володимира і Ольги, що на вул. Симоненка.

У храмі Святого Климентія Папи наразі такої служби немає, але є намір приблизно з літа почати проводити.

За межами Львова Літургій для осіб з вадами слуху теж немає. Лише в одному з храмів Самбора відбувається сурдопереклад. Прямого контакту з вірянами немає.

Чим відрізняється «звичайна» Служба Божа від тієї, що на жестовій мові?

Звісно, на жестовій мові Літургія дещо «розтягнута», бо повільніше робимо виголоси, покази жестом. Також різниця у тому, що перед іконостасом виставляємо престол, щоб мати прямий візуальний контакт з нечуючими. Тобто, священник стоїть обличчям до людей, говорить на вербальній мові, і відразу ж показує на жестовій – невербальній.

Читайте також: Духівники Твого міста. Студентський капелан, який каже "привіт!"

Це можна порівняти з месою в римо-католицькій церкві, де священник стоїть обличчям до людей, але ми перед іконостасом. Благословення та дозвіл стояти біля іконостаса нам надав Архиєрей Митрополит Ігор.

Це дуже зближує і відкриває людей.

Як щодо сповіді, причастя. Чи проводите таке?

Звісно. Перед початком кожної такої Служби Божої питаємо, чи хтось бажає приступити до Таїнства сповіді. Воно відбувається таємно – у закритому приміщенні, аби інші не бачили. Причастя проходить, як звично.

У часі Богослужіння люди не мають права перебивати священника, навіть якщо я щось неправильно показав, або вони мене не зрозуміли. Якщо є певні зауваження, то після Літургії можна підійти і все перепитати чи обговорити.

Скільки людей із вадами слуху приходить на Служби Божі?

Не багато – 40-50 людей, інколи менше. Трохи більше йдуть на свята – до 70 вірян. Чимало людей з вадами слуху, на жаль, приходять не до нас, а в спільноту до свідків Єгови, бо там знають жестову мову, пропонують людям різні вигоди – їжу, одяг, дозвілля тощо. У наших священників немає такої можливості для заохочення.

До нас на Богослужіння приїжджають з різних куточків Львова, переважно це люди пенсійного віку. Також приходить молода пара, яка одружилася і має дітей. Звісно, хотілося б, аби молоді було більше.

А що потрібно для того, щоб приходило більше?

Потрібно більше розповідати, давати людям інформацію, розказувати один одному, що є таке у Львові. Нещодавно отець Орест Фредина з Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові, звернувся до мене з проханням провести на жестовій мові з молодою парою передшлюбні науки і повінчати їх. Виявляється, вони навіть не знали про нас, про таке служіння.

Читайте також: Духівники Твого міста. Як сестра Наталя розлюбила футбол і здійснює мрію Бога

Ви є керівником Центру душпастирства осіб з вадами слуху «Надія». Що це за центр?

Два роки тому мене призначили директором цього Центру. Сьогодні сильно розвиватися не можемо, бо застав карантин, але маємо цілу програму розвитку, що складається з кількох етапів. Зокрема, йдеться про інформаційну, літургійну або пасторальну програму, а також академічну і програму дозвілля чи пошук організацій, що займалися б підтримкою людей з вадами слуху.

У планах, крім Львова, проводити Служби Божі для людей з вадами слуху у Золочеві та Новояворівську. Почати хотіли б бодай з одного дня в місяць. Хочемо проїхати по всіх наших деканатах, аби розказати про своє служіння і знайти священників, які могли б проводити Літургії жестовою мовою.

Раніше на одному зі львівських каналів у записі показували трансляцію Літургії у записі в неділю жестовою мовою. Зараз це вже в минулому. Звісно, хотілося б відновити це, показувати все вживу, але на це треба мати ресурс і можливості. Як варіант, можна транслювати і на сторінці у Фейсбуці, адже в соцмережах особи з вадами слуху проводять багато часу. Це чи не єдина можливість легкого спілкування.

Що стосується медійності, то також хотіли б створити кілька корокрометражних відеороликів на богословську та соціальну тематику. Наприклад, як надати першу медичну допомогу, як поводитися під час пожежі тощо.

Академічна програма передбачає те, що у центрі «Надія» маємо на меті почати навчати охочих жестової мови. Йдеться не лише про священників, а й вірян, навіть чуючих. Вважаю, що люди, які розуміли і знали жестову мову мали б бути у кожній установі. Пригадую, як не так давно їхав з Польщі до України і на кордоні поляк мене спитав, навіщо ксьондз їздить в Україну. Відповів, що тут веду Служби Божі для осіб з вадами слуху. Дізнавшись це, він сам почав на цій мові зі мною спілкуватися. Хотілося б, щоб і Україна була відкритіша для людей з вадами слуху. Хочу, щоб поліцейські, прикордонники, працівники держустанов знали жестову мову.

Наразі мені відомо лише, що у 1-й міській поліклініці є жіночка, яка допомагає таким людям.

Читайте також: Духівники Твого міста. Рабин про Львів та націоналізм

Люди з вадами слуху часто змушені за окрему плату брати сурдоперекладачів, аби ті допомогли вирішити ті чи ті питання. Тому ми готові у своєму центрі вчити людей жестової мови. Для цього вже шукаємо кваліфікованих сертифікованих фахівців.

У програмі дозвілля плануємо організацію діяльності для дітей з вадами слуху, проведення таборів, реколекцій, родинних вікендів та пізнавально-навчальних поїздок. Але працювати хочемо не лише з людьми, які не чують, а й з їхніми родинами. Чомусь так склалося, що коли діти в сім’ї чують, а батьки – ні, то діти навчаться такої мови. Але коли у здорових батьків діти не чують, то батько чи мати чомусь не хочуть вчити жестової мови. Ось цей паркан хочемо зламати. Такі діти змушені більше сидіти у комп’ютерах, все спілкування переводити туди, бо там легше висловити свою думку, щось розповісти. Вони знають, що їх там почують.

Читайте також: Інвестуйте правильно. Владика Венедикт про спілкування, відеоблог і потребуючих

Дуже хочу, аби в наш Центр змогли приходити ті нечуючі, які роками сидять вдома, – а таких, повірте, дуже багато. Кожен з них міг би віднайти або показати свої таланти – у музиці, малюванні, вишивці. Зрештою, ми могли б для них організовувати виставки, експозиції.

Що у Львові хочете найбільше реалізувати?

Достукатися до людей, щоб вони більше приходили. Також хочеться робити акцент на молоді, адже це наше майбутнє. Коли будемо більше працювати з нею, вона буде сама притягуватися.

Розмовляла Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.