Отець Сергій Швагла

Отець Сергій Швагла

Духівники Твого міста. Отець Сергій Швагла

5061 0
Духовна робота, богослужіння, догляд та адміністрування у храмах... Доволі часто духовні отці у Львові відіграють значну роль також і в освіті та вихованні дітей і молоді, самовдосконаленні дорослих, допомозі малозабезпеченим, психологічній підтримці самотніх та безлічі інших напрямків. Якими є отці поза храмом, які у них уподобання та хобі? Tvoemisto.tv розпочинає проект "Духівники Твого міста", що покликаний допомогти дізнатися більше про священнослужителів, які роблять значний вклад у розвиток Львова.

Отець Сергій Швагла, адміністратор храму Христового Воскресіння УГКЦ. Попри те, що о. Сергій постійно наголошує, що основною його "працею" є порятунок людських душ, окрім молитви та душпастирської роботи, завдяки безкінечним проектам та ідеям о. Сергія, храм Христового Воскресіння, що у Львові на вул. Городоцькій, 319а, став центром багатьох проектів: тут і власна кухня, де щодня готують обіди більше як для півсотні малозабезпечених, і своєрідний «дитячий садок» для дошкільнят, і численні гуртки ( куди входять не лише катехизація чи вивчення іноземних мов, але і малювання та навіть східні єдиноборства!). При храмі також  діє благодійна аптека, де потребуючі можуть отримати ліки, працює лікар, та навіть є можливість зробити найпростіші аналізи крові! 

Про перше Богослужіння

Я спотів напевно десять раз за ту першу Службу Божу, яку правив. Цю першу відправу зі мною співслужив отець віце-ректор Роман Мірчук, і був ще один священик. Тобто, я свого роду здавав тоді  екзамен. Отець Роман нас вчив в семінарії. Службу потрібно було відправити  як належно: і перед Господом Богом, і перед своїм вчителем. І тому перша Служба Божа для мене тривала вічність. Але я завжди раджу молодим священикам, щоб кожну Службу Божу відправляли так, як першу. З тим благоговінням, трепетом, і з тим потінням. Бо тепер ми знаємо службу на пам'ять. Можна сказати, це доходить до автоматизму.  Але в чому суть? Ми маємо розуміти перед ким стоїмо і кому ми служимо. Мабуть кожен священик під час першої Служби відчуває те саме, що я тоді відчував. І ми маємо ту першу Службу відправляти кожного разу, кожного дня.

Про любов до землі та геології

Я поступив на геологію, бо я любив землю. Не ту поверхню, на якій ми живемо, а те, що в середині – мінеральний світ, різного роду породи. Мене це приваблювало, і я на це вивчився. Як я став священиком?  То є так само загадка і для мене. Після школи я поступив в університет, закінчив геологічний факультет. А після закінчення геології Господь Бог мене взяв, попровадив сюди. Я поступив в семінарію, і так моє життя склалося , що я є священиком. Але те, що я хочу сказати: не ми собі вибираємо, хто ким хоче бути. Господ Бог вибирає нас і дає нам ті таланти, які ми маємо використовувати в своєму житті.

Про історію церкви

Ця церква перенесла на своєму життєвому шляху дуже багато. До 1939 храм будувався як польський костел - до того часу були зведені стіни та накритий дах. Але у 1939 році прийшли перші більшовики і автоматично будівництво закрилося. У 39 році та в 40-х роках ця церква служила в'язницею - тут тримали полонених. А після закінчення війни тут спочатку зробили склади Оперного театру, які згоріли, тоді тут був склад театру ім. Заньковецької ( він також двічі горів). Після цього тут облаштували склад склотари, де розпочалася така сильна пожежа, що дах піднявся і впав всередину. Тобто, храм зсередини був зруйнований повністю. У 80-х роках споруду взяв на баланс завод ЛОРТА. Тут мали намір зробити водолічницю. Вони вимурували перекриття для 4 поверхів, і збудували два басейни.

Великий басейн розміщений під вівтарем. Він є до сьогодні ( за словам спеціалістів, конструкція басейну настільки міцна, що якби ми почали його руйнувати - це могло б пошкодити фундамент церкви). Із другого невеличкого басейну, який був збудований у цей період, ми зробили баптистерій - там ми освячуємо воду та маємо христильницю. Реставрація зайняла дуже довгий проміжок часу (близько 15 років). Напевно за той час і ті кошти, що було використано на реставрацію,  можна було побудувати новий храм. Але завжди реставрація дорожча за будівництво нового храму.

Про сім’ю

В тижні проблематично знайти час для відпочинку. Бо фактично, свята та неділя для людей це відпочинкові дні, а для священників - це найбільші дні праці в духовному плані. Ми рятуємо душі. Якраз в неділю і свята люди найбільше приходять і до сповіді, і на Служби Божі, і на духовні розмови. Поза тим, в тижні один день робиться такий, щоб «відпружуватись» від думок. Праця з людьми є найважчою працею. Бо приходять різні люди з різними проблемами. І коли ти перепускаєш через себе ті всі проблеми – ти деколи стаєш просто хворим, і мусиш мати час, щоб просто сісти в сім’ї, нормально собі з сім’єю повечеряти чи пообідати. І власне один день в тижні я собі роблю з сім’єю. Діти довкола мене, дружина. І ми нічого такого особливого не робимо.

Мої діти виросли в церкві. В неділю я звичайно швидше їду до церкви (вже о сьомій – пів восьмої їду до храму). А діти приходять разом з дружиною на десяту-одинадцяту годину. Бо дружина є катехитом, а діти навчаються в катехитичній школі, і ми фактично не розлучаємося. Вони тут  є біля мене – я завжди є з сім’ю: чи тут в храмі, чи вдома.

Жінка, яка вийшла заміж за священика – вона теж служить. Це має розуміти кожна молода дівчина, яка хоче одружитися на священникові. Мені, дякувати Богу, Господь Бог благословив добру дружину, вона мене розуміє, і допомагає мені в священичому служінні. Бо є такі питання, коли жінки з жінками швидше порозуміються, і щось доброго порадять, ніж мужчина-священик. Тому, моя жінка теж виконує свого роду служіння в церкві: допомагає як дітям, так і дорослим людям.

Про саморозвиток та самовдосконалення

Відпустка звичайно є. Вона триває недовго – бо нема можливості довго відпочивати. Я не вмію довго відпочивати. Моя дружина завжди запитує: «Коли ж то ми поїдемо на 21 день десь відпочити?». Я кажу «Та колись поїдемо…». Але переважно ми відпочиваємо тиждень-півтори, до двох тижнів. Колись-то ми їздили на море. Але дуже гарно, коли їздити відпочивати по духовних місцях. Бо просто поїхати і сидіти десь на сонці чи в горах – це не цікаво. Ми їздимо на своєму авто, і я завжди стараюся брати дітей в якийсь монастир, чи духовний центр. Бо тоді людина збагачується. Донедавна (років напевно 7 тому) я думав, що рід Потоцьких пропав. А потрапив до Ланцута (зовсім недалеко, в Польщі), і дізнався, що нащадки Потоцьких живуть в Чилі, а останній їхній замок в Ланцуті – надзвичайно гарний. Коли ми їздимо, ми стараємося пізнати такі історичні місця, щоб не просто відпочивати, а духовно збагатитися. І, звісно, відбувати якісь прощі закордон – бо це є джерело майбутніх проповідей та духовного зросту.

Людина, яка не розвивається, не вдосконалюється – вона замерзає. І будучи рік-два-три на парафії, за 5 років священик не буде мати що говорити, коли не буде нікуди їздити, і нічого не буде бачити. Людина мусить бути відкрита для світу. Не сидіти тільки в церкві, а десь дивитися, що є по світі, брати краще, і привносити до свого храму. Бачите, багато що є в нашому храмі, - то десь я щось побачив гарне, яке підходить до нашого обряду, і запозичував з різних країн.

 

Про місце, де відчуваєш себе людиною

Найбільше я люблю бувати в наших Карпатах. З Божою поміччю вже біля 13 років ми маємо таке місце в селі Лібухова ( при парафії), де ми провадимо дитячі відпочинкові табори. Мене часто питають «чого ти так любиш туди їздити?» Там я відпочиваю. Найперше, то є недоторкана природа. Цивілізація тої землі торкнулася досить обмежено. Коли туди приїжджаєш – відчуваєш себе людиною, де ти можеш вільно дихати , вільно себе почувати. Тим більше, там завжди є діти, завжди є весело. Минулого року ми мали там 5 змін, через наш табір пройшло 500 дітей. А це є розпорядок дня, де є і молитва, і різного роду забави , і катехизації. І ти дивишся на тих дітей і бачиш, як дитина і духовно відпочиває, і фізично, і найважливіше - діти здружуються між собою. І власне в тому місці я себе чую дуже добре. Деколи навіть так – ввечері поїду, а рано приїду. Той час, проведений там, є дуже добрий.

Наталія Горбань