Духівники Твого міста: рабин про Львів та націоналізм

2075 0
Помічник головного рабина громад прогресивного юдаїзму України, рабин общини прогресивного юдаїзму «Тейва» Сіва Файнерман приїхав до Львова з батьками в 1946 році і одразу ж полюбив це місто. Рабин цікавиться світовими релігіями та може скільки завгодно розповідати дивовижні історії про старовинний Львів. У розмові із tvoemisto.tv Сіва Файнерман розповів про те, що у його розумінні означає націоналізм, чи варто боротися з ксенофобією та чому в незалежній Україні він почувається вдома.

Про радянське минуле і патріотизм

Я прожив більшість часу в Радянському Союзі. І там був такий вислів: інвалід по п'ятій графі. П'ятою графою в паспорті була національність. І так, ми були в цій країні інвалідами. У нас був фіксований відсоток прийому у ВНЗ, нам було досить тяжко вступати у навчальні заклади і не завжди було легко вчитися. А зараз в Україні я вдома. Чому? Може, це унікальний досвід, але на 8 березня мене запросив отець-настоятель католицької релігійної громади Папи Римського Йоанна Павла ІІ, і ми разом з ним вели службу. Різні вірування нам не заважають бути патріотами нашої держави. В п'ятницю, коли ми закінчуємо релігійну службу, ми читаємо кадіш – поминальну молитву, і я закінчую її спогадом про тих, хто віддав своє життя за честь і незалежність нашої держави.

Про Львів

Колись я взяв в руки казки Андерсена, я впізнав своє рідне місто. Андерсен писав казки про моє місто – про Львів. Коли я приїхав до Львова, то у Львові на «стометрівці» стояли справжні газові ліхтарі. А по вулиці ходили сажотруси – з драбинкою, з мотузкою. Ми всі підходили і давали 5 копієчок, аби він дозволив помацати себе. А коли він по носі комусь із нас провів пальцем і потім та пляма залишалась, то ми були не знати які щасливі. 

Полячки тоді у Львові торгували морозивом. Що було в пацанів? Ми всі скидалися дрібною монетою, підходили і купували на усіх одне морозиво. Мороженщиця набивала нам нечувано велику одну порцію, щоб кожен з нас міг лизнути. А єврейки у Львові продавали газовану воду. І коли ми підходили і давали їй 15 копійок, то вона давала нам 3 стакани води, у якій було дуже багато сиропу. Люди, які пережили біду під час війни, були якісь добріші, приязніші. 

Про пошуки скарбів у післявоєнному Львові

Я можу вам розповісти скільки завгодно байок про Львів. Ось одна з них: в 1948 році, коли вже «батько народів» – Сталін – вигнав поляків з їх рідних осель, сюди ринули зі Сходу. І серед молоді, переселенців, котрі приїхали сюди, десь розповсюдилося, що якщо Львів старий, то тут обов'язково в кожній квартирі мають бути скарби. 

Одна подружня пара (вони оселилися на вул. Наливайка) знайшли аркуш паперу: це було креслення, на якому біля якоїсь стіни стояв хрестик. Вони вирішили, що це дійсно скарб. Чоловік почав стукати, і в стіні дійсно загуло. Він взяв молоток, приніс кувадло і почав вирізати. Вирізав – а там дерев'яна стінка ящика. Взяв пилку, вирізав діру, запустив руку – добув стрібну ложку, ще раз запустив руку – добув срібного кофейника. Потім ще раз запустив руку, а там його хтось – хап за руку. Вони до сусіда в сервант залізли. 

А на розі вул. Коперніка був ресторан та готель (на першому і другому поверсі був ресторан, а на третьому поверсі був готель). Там жив один полковник-сапер. Він вирішив шукати по-науковому – з міношукачем. Аж врешті посередині кімнати той міношукач аж завив. «Точно скарб», –  подумав чоловік. Тільки от для того, щоб його дістати, треба було виламувати паркет. Нічого, що то візерунковий дубовий паркет – там же мільйони! Виламав паркет, а там ящик закручений на 6 мідних гайок з болтами, а посередині щось написано на іноземній мові. Він приніс здоровенний ключ і почав відкручувати. Коли відкрутив останню гайку, то на стелі в ресторані люстра рухнула. 

Про антисемітизм та замолювання чужих гріхів

Якщо ви дуже хочете розпалити антисемітизм, треба почати з ним боротися. Він зараз є, він був раніше і буде завжди. Не тільки антисемітизм: є люди, котрі не сприймають чорних, є люди, які не сприймають японців. Це все називається ксенофобія. Антисемітизм на рівні ксенофобії також є. Ну, комусь євреї не подобаються. Він сам не знає чому, але вони йому не подобаються. Хочете зробити з нього запеклого ворога – починайте йому кожен вечір доводити, що він неправий. Це та сама помилка, яку зараз роблять німці. 

В Янівському концтаборі (це навпроти станції Клепарів) було замучено більше, ніж в загальновідомому Бабиному Яру (243 тисячі, здається). Там є камінь і клумба перед тим каменем. Я туди приїхав і бачу, що лежить перед тим каменем дівчина і плаче. Я запитую в екскурсовода: «А чого вона плаче?». А вона мені відповідає (так, ніби це звична справа): «А в неї дідо був есесівцем». А я кажу: «То запитайте її, навіщо вона свого діда послала в СС». А жінка каже: «Я не зрозуміла, як вона могла його туди послати?». Я кажу: «Так само, як зараз замолювати його гріхи. Ви що, хочете нового вибуху антисемітизму в Німеччині?». Давайте частіше будемо проводити такі експерименти, доки хтось з них не скаже: «Добре, це робив мій дід, а я при чому? Тільки при тому, що я німець?». Таким чином, ви будете мати великий вибух антисемітизму. І вже цей антисемітизм буде мати ґрунт. В міжнаціональних, міжрелігійних взаєминах треба бути дуже–дуже обачним. 

Про націоналізм

Я відрізняю націоналізм від нацизму. Націоналізм –  це тоді, коли людина починає з себе. Вона любить себе, тому не буде кидати сміття на вулиці, не буде паскудити  паркан різними недобрими написами, буде себе поводити чемно в родині. Чому? Дивіться: йде негр, кинув обгортку від морозива. І кожен скаже, що негр кинув обгортку від морозива. Те саме українець. Випив трошечки? Все – він спокійно йде додому, тому що шанує свою націю, котра починається з нього самого, з його родини, з його сусідів, з його під'їзду, з його будинку, вулиці, міста. Для такого представника українського націоналізму я друг, товариш і брат. 

Спілкувалася Наталя Горбань