«Два зайці». Як кримчани печуть солодощі та шукають друзів у Львові

6203 0
Кримчани Петро Лисавкін та Наталія Єрьоміна переїхали до Львова два роки тому. Спершу намагались влаштуватись на роботу, але досить швидко зрозуміли, що єдиний оптимальний шлях – власна справа. І почали пекти капкейки (американська назва тістечок, які нагадують кекси з кремовим та фруктовим оформленням – авт.) Перший рік працювали вдома, а раз на тиждень роздавали свої солодощі безкоштовно у центрі міста. З часом переїхали у справжню кондитерську та почали проводити вечори друзів.

Солодке робить людей добрішими

«Якщо робити, то робити добре. Не боятись. І треба їсти більше солодкого – воно робить людей добрішими», – усміхається Петро Лисавкін, співзасновник, власник, адміністратор та бармен у новому львівському кафе «Два зайці». Чоловік разом з кондитеркою Наталею Єрьоміною переїхали до Львова два роки тому з Криму. Спершу намагались влаштуватись на роботу, але досить швидко зрозуміли, що єдиний оптимальний шлях – власна справа. І почали пекти капкейки (американська назва тістечок, які нагадують кекси з кремовим та фруктовим оформленням – авт.) Перший рік працювали вдома, а раз на тиждень роздавали свої солодощі безкоштовно у центрі міста.

 

Спершу ми безкоштовно роздавали солодощі на вулиці

Зараз у старому будинку львівського архітектора Вінцента Равського-молодшого на вулиці Генерала Чупринки, 61 орендують невеличке приміщення. Раніше тут була «наливайка». Петро згадує, що перший тиждень до них вранці постійно приходили клієнти попереднього закладу, то по 50 грамів, то по 20 гривень просити. Довелось пояснювати, що тепер тут солодощі та фреші.

Поки ми говоримо з Петром, Наталя швидко приймає замовлення, робить два моркв’яні фреші і знову біжить на кухню, яка, між іншим, спокійно може забезпечити не лише маленьку кондитерську, але й справжній величезний бенкет. Господарі кажуть, що спочатку злякались замовлення на 400 капкейків, але нині для них це вже буденна справа, готові спекти й тисячу за потреби і перед клієнтами «Двох зайців» двері не зачиняти.

Наталя – професійний кухар, а кондитерські вироби – її улюблений сегмент. Петро працював у Криму адміністратором кафе, за освітою – інженер. У липні 2015 року вони почали пекти свої перші капкейки. Перший рік працювали вдома, а раз на тиждень роздавали свої солодощі безкоштовно у центрі міста. За рік назбирали майже три з половиною тисячі підписників у Facebook. З часом люди почали запитувати, де можна поласувати солодощами, і це стало поштовхом до створення власного кафе.

Нині уся робота з «Двома зайцями» на плечах лише Наталі та Петра. Кажуть – складно, бо ризикнули усім. Але, як не шкодують про переїзд до Львова, так і з власною справою налаштовані позитивно. Увесь ремонт зробили власноруч, стіни розмалювала подруга – львівська художниця Зоряна Савка. Готують лише ті солодощі, які люблять і їдять самі, з тих, продуктів, які б купили собі додому. А нові рецепти відточують до ідеальних і лише тоді пригощають клієнтів. Кажуть, що дуже часто ідеї спонтанні. От прокинулись вранці – «спробуймо так» – і починається довгий процес випробування на користь та смак.

 

Нашу мастику їдять навіть діти та вегани

На вітрині бачимо чотири різні види капкейків, сирник, штрудель, шарлотку з вишеньками, желейний десерт, а Петро запевняє, що обмежень у кулінарній творчості для них немає: приготують, що забажає клієнт. Але мають кілька топових основ, серед них – насичена шоколадна та ніжна ваніль, шість видів начинки: сезонні фрукти та ягоди, горішки, м’ята, а крем приготують на будь-який смак на основі традиційнного сметанного. Мають «Два зайці» й особливі пропозиції для солодкоїжок-веганів; для тих, хто дотримується посту; для тих, у кого особлива дієта. І клієнтка Оксана з дітьми підтверджує це. Каже, що раніше знайти солодощі для донечки у Львові було практично неможливо, дівчинці не можна їсти яєць, масла та сметани, а тут у «Двох зайцях» спробували капкейки на йогуртовій основі – і безпечно, і смачно.

Ми перевіряємо і куштуємо шоколадний з м’ятою і ванільний з вишнями капкейки. Тістечко невелике, тримати його зручно, крем має приємний аромат і не розтікається. Він аж повітряний, але смак насичений і листочок м’яти освіжає солодкий шоколад, а вишня ж навпаки – контрастно підкреслює легкість ванільної основи. Чізкей, або як його називають у Львові – сирник, подають також із вишнями. І хоча сирник таки більше подібний на свого західного брата (галицький варіант печуть, сир має бути коров’ячий м’який, а не маскарпоне), але на смак – домашній. Поки ми наминаємо смаколики, Петро миє та ріже яблука на фреш, при нас його готує і подає з незмінною усмішкою.

Кондитери стверджують, що добре розуміють вагу свіжих натуральних продуктів: «Так, купити шоколадний топінг дешевше, але якщо я роблю шоколад з какао, то я знаю, шо він точно матиме смак», – розповідає Петро і запевняє нас, що їхню мастику їдять навіть діти. А секрет – справжні інгридієнти, а не замінники: якщо лимонний сік, то вичавлений з лимону, а не перелитий із пляшечки з концентратом.

Ми започаткували вечори друзів, бо самим бракувало спілкування у новому місті

Поруч з нами п’ють фреш та граються двоє дітлахів. Помітно, що господарі тішаться таким відвідувачам. Розповідають, що мають ще одну традицію – вечір друзів. Раніше збирались щопятниці, тепер ж «Два зайці» запрошують усіх у четвер поспілкуватись, зіграти в настільні ігри, познайомитись з пригодницьким рухом «Ґра» (https://www.facebook.com/gra.ruh/). Петро каже, що ідея такого простору для спілкування виникла з їхнього з Наталею болючого місця – нове незнайоме місто, відсутність друзів, елементарна потреба у зустрічах з людьми.

Майстер-класи стали ще однією візитівкою «Двох зайців», починали з кулінарних та навчались своїх клієнтів та їх дітлахів пекти смакоту вдома, а тепер вже й приймають інших майстрів. Нещодавно, згадує Петро, плели віночки, а під час нашої бесіди забронювали дату спільного випікання солодощів для групи дитячого садку. У Петра ще чимало ідей, як заполонити простір у кондитерській живим спілкуванням та цікавими заняттями, і він радо нам їх розповідає, поки ми ділимо останній шматочок чізкейку, а Наталя увесь цей час метушиться на кухні, приймає замовлення і легенько усміхається наймолодшим клієнтам. 

Текст Меліssа Жаботинська

Фото – Матвій Пограничний