Сам пише казки. Як десятирічний Мартин живе без гаджетів
У сучасному світі дитячу увагу заполонили яскраві мультфільми та відео, але навіть вони не можуть витіснити добру і повчальну казку, тим паче тоді, коли її написала дитина. Мартин Голинський, якому в понеділок, 13 лютого, виповниться 10 років, написав уже більш ніж 20 казок – усі вони з мораллю та щасливим закінченням.
Зі слів мами хлопчика Наталії Голинської, життєві цінності у нього сформувалися завдяки вихованню. Дитина змалку багато читає, не «сидить» у мобільному телефоні, бо досі його не має.
«Ми своїх дітей, а їх у нас троє – десятирічний Мартин, шестирічний Лаврін та дворічний Северин – виховуємо на моральних цінностях і ніколи не пускаємо цього на самоплив. Усі наші діти різні, але й водночас дуже подібні. Дитинство у них минає без гаджетів», – пояснює жінка.
Мартин у свої 10 років направду не має телефона. І не просить. Будучи психологинею за фахом, Наталія Голинська підійшла до цього питання серйозно:
«Із телефонами, планшетами, комп’ютерами в нашій сім’ї все чітко прописано. Я завжди була їх противником. Коли Мартину було приблизно вісім років,він попросив купити йому телефон. Тоді ми з ним домовилися, що, коли йому виповниться 12-ть (не знаю, звідки взялася ця цифра), ми купимо йому такий, який він захоче, навіть якщо це буде айфон останньої моделі. І з цим правилом живемо досі. Всі його однолітки мають телефони, а він ні, бо пам’ятає, що я йому обіцяла. Навіть якщо хтось дивується, що у Мартина нема телефона і питає, чому батьки йому досі його не купили, син спокійно відповідає: «Мені куплять у 12 років».
Наталія Голинська каже, що спочатку чоловік запропонував подарувати синові мобільний телефон на 10-річчя, проте вона його відмовила. Потреби у цьому не бачить: із вчителькою завжди є зв’язок 24/7, дитину до школи вони заводять і забирають, а вайбер для переписки між однолітками чи завдання з ІТ-курсів можна встановити і завантажити на комп’ютер чи ноутбук.
І Мартину, і його братам телефонів та інших гаджетів не дають ні вдома, ні під час тривалих подорожей. Інколи ввечері всі спільно дивляться по телевізору мультик або кіно.
«Вважаю, через те, що Мартин не має телефона, в нього настільки розвинута уява, що він може писати казки. Його світ не засмічений чимось віртуальним, дитина не зазомбована. Через те дітям у нашій сім’ї ніколи не сумно вдома: вони бавляться, стрибають, придумують ігри. Їм набагато крутіше без телефонів», – додає вона.
Зі слів Наталії Голинської, її старший син ще змалку був допитливим, цікавився багатьма речами і мав нестандартне мислення. Таким він і залишається.
«Мартин чи не перший приходив у садок, і вихователям було цікаво з ним спілкуватися. Не раз чула від них, що в руках мого сина все оживало – йому не треба було багато іграшок, він з нічого міг зробити гру. А ще часто придумував історії, багато фантазував. Так і виникли казки», – вважає жінка.
Окрім батьків, хвалила й заохочувала хлопця до фантазування та написання нових історій подруга сім’ї Катерина Гороховська. Якось Мартин їй відповів: «Тоді я буду придумувати, а ви будете записувати. Може, колись ті казки читатимуть інші діти». Відтак щонеділі після Служби Божої в церкві, куди Катерина завжди брала Мартина, вони мали променад і під час нього складали казки.
Маючи п’ять років, Мартин уже написав цілу книжку казок. Назвали її просто – «Мартинові казки». Книжка вийшла невеличким накладом – 30 примірників.
Перша казка, яку придумав Мартин, була про те, як іграшки говорили на ялинці. Згодом хлопець придумав гру «Небилиці», в якій можуть брати участь кілька осіб. Розповідь, яка складається з одного речення, починає перший учасник, а далі кожен по черзі її продовжує, також одним реченням. Умова – аби було цікаво і смішно. Такі небилиці можна розказувати довго, бо ніхто не знає, яким буде наступне речення і як розгортатимуться події. Згодом гра «Небилиці» стала казкою.
«Книжку казок видали до п’ятиріччя сина. Тобто вона була тільки для найближчих. Презентував свою книжку Мартин гостям на свої уродини, а згодом подарував кожному по примірнику. Ще дві книжки приніс до школи, коли пішов у перший клас», – пояснює мама Мартина.
Напередодні свого 10-річчя хлопець знову має намір видати книжку. Макет уже віддали в друк. Казки, що ввійдуть до неї, Мартин складав упродовж п’яти років, а її презентацію знову планує влаштувати у свій день народження – в понеділок, 13 лютого.
Як і перше видання, її отримають лише найрідніші, адже наклад також невеличкий – 30 примірників. Якщо ж сім’я побачить зацікавленість читачів, то, цілком імовірно, книгу перевидадуть і подарують дітям, які не мають можливості її купити. Серед намірів – подарувати примірники Центру «Джерело».
Якщо порівнювати першу та другу книжки Мартинових казок, то перша, де їх близько 15-ти, містить розповіді більш дитячого, примітивного рівня, а друга – набагато реальніші історії, перевтілені у казку.
«Кожна казка Мартина має окрему назву. Це невеличкі історії, часто повчальні й дуже зрозумілі. Одна річ, коли дорослий пише для дітей, а зовсім інша – коли дитина пише для дитини. Це на одному рівні, у них один світогляд», – вважає Наталія Голинська.
Мартинові казки не мають одного персонажа, присутнього в кожній історії. Наприклад, у другому виданні є казка про те, чому потрібно допомагати людям і всім бути добрішими, а також казка «Як Сіль посварилася з Цукром», де юний автор розповідає, як Добро посварилось зі Злом, але перше, звісно, перемогло.
Ілюстрації до книжок Мартин обирає сам, додає свої фото, малюнки бере з інтернету – ті, що викладені для широкого загалу. А ще до кожної казки дає завдання, яке може виконати дитина тільки після її прочитання: десь щось розмалювати, знайти, відгадати чи просто пограти в гру.
Мартин поміж своїх братів – лідер. Веде за собою, домінує, але ніколи не буває егоїстичним. А ще любить читати свої казки наймолодшому Лавріну і тішиться, коли той захоплено слухає їх.
Більшість казок із другої книжки сина Наталія Голинська не читала, бо домовилася з ним, що буде справжнім незалежним експертом у дитячій творчості.
Свій талант Мартин не перестає розвивати. Зокрема, щоби краще писати, висловлювати думки на папері, додатково займається українською мовою, багато читає і найкращим подарунком для себе вважає книжку. Крім того, ходить на додаткові заняття з математики, англійської, відвідує ІТ-школу та Академію розвитку особистості Unique, грає в теніс і футбол.
«Мартин – дуже сучасний хлопець, хоч і росте без телефона. Він витрачає час на інші цікаві речі. І я вважаю, що виховую дітей у правильному руслі», – підсумовує Наталія Голинська.
Ольга Шведа
Фото із сімейного архіву надала Наталія Голинська
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня