Диво-картопля, ІТ та друзі УПА. Як Львів співпрацює з Нідерландами

2747 0
Проект нового аеропорту, альбом парадоксальних фото, одна з найпопулярніших радіостанцій – далеко не все, чим наше місто завдячує нідерландцям.

Цикл Tvoemisto.tv про зв’язки Львова та держав Європейського Союзу відкриває матеріал про відносини з Королівством Нідерланди. Про львівсько-нідерландську дружбу розповідає Богдан Панкевич, який представляв цю державу у Львові двадцять років.

Нідерланди – невелика за площею (лише вдвічі більша за Львівську область) держава, яка свого часу була центром однієї з наймогутніших імперій світу. Історія спонукала нідерландців до торгівлі та мандрів, тож у Львові – торговельному місті на кордоні великих імперій – вони бували віддавна. Почесне консульство Королівства Нідерланди у Львові з’явилося ще 1907 року.

Коли 1992 року Україна, проголосивши незалежність, почала інтегруватись до світової спільноти, саме Нідерланди заплатили за нашу державу вступний внесок до Міжнародного валютного фонду та Світового банку. Вони є нашим гарантом у цих важливих міжнародних організаціях. Україна багато завдячує першому нідерландському послові Роберту Серрі, який переконував уряд своєї держави допомагати Україні. А ще написав книжку про перші роки української незалежності.

Мабуть, найбільше про Нідерланди серед львів’ян знає Богдан Панкевич, політик і громадський діяч. Він двадцять років був почесним консулом королівства, а рік тому полишив цей пост, аби зосередитись на політичній кар’єрі.

Королева підписала мій декрет у серпні 1996 року, хоча з нідерландськими підприємцями та експертами я працював і до того, – згадує він. – Коли постало питання відкриття почесного консульства у Львові, Роберт Серрі порекомендував мене. Увесь час я працював на громадських засадах, не отримуючи грошей.

Наступником Богдана Панкевича стане адвокат і член Комітету підприємців Львівщини Андрій Гринчук. «У посольстві мене просили дібрати кілька кандидатур, які були б фінансово спроможні та не мали корупційної репутації. Це непросте завдання, але мені вдалося. Я радий, що обрали Андрія. Він ініціативний чоловік, активний учасник Майдану», – пояснює екс-консул.

Намацування ґрунту

Одним із перших масштабних і успішних нідерландських проектів у Львові був аграрний бізнес. У селі Звенигород під Львовом нідерландці вирішили налагодити вирощування овочів, зокрема картоплі, за найновішими технологічними стандартами.

Ще у січні 1991 року на одній конференції я познайомився з нідерландським професором, який цікавився Україною і був радником керівництва одного банку. Згодом, після проголошення незалежності, ми обговорювали можливі спільні проекти. Я мав добрі контакти в Києві, знав тогочасних урядовців – Ігоря Юхновського, Віктора Пинзеника та інших. 1992 року ми презентували демонстраційний аграрний проект, – розповідає Богдан Панкевич.

Читайте також: Море салатів, ліс помідорів. Як на Львівщині працює нідерландський агробізнес

Нідерландці надавали техніку, консультації, фінансування й організовували процес вирощування овочів і виробництва молочних продуктів на фермах. Українська сторона зобов’язувалась покрити 25% затрат. Центральна влада відмовилась від співфінансування, але виручила обласна – внесла українську частку в проект коштом приміщень.

Нідерландське було все – насіння, польова й сортувальна техніка, вентиляційне обладнання… – згадує екс-консул. – Керував процесом також нідерландець. Це було корисно, адже йому не поясниш, що вчора було свято і нині я за кермо трактора не сяду, бо болить голова. Нідерландець знав, що, якщо не внести добрива чи субстанцію захисту рослин, потрібну саме сьогодні, завтра буде занадто пізно.

Невдовзі врожайність картоплі в Звенигороді зросла втричі в порівнянні з радянськими рекордами, за які колись нагороджували орденами. Проте демонстраційний проект так і не став постійним: українське керівництво вирішило, що картоплю ми зможемо саджати й без нідерландських ноу-хау.  Хоча й досі в околицях Звенигорода люди садять «голландську бульбу», вже, певно, й не пам’ятаючи, звідки вона взялася. Селяни бережуть європейське насіння й щоосені відкладають його в окремі мішечки, щоб навесні посадити знову.

Нещодавно я був на базарі. Питаю продавчиню, що за сорт вона продає, а вона відповідає: «санте». Я дивуюся: «ви знаєте назву сорту?»«Так, то ми 1994 року з поля вкрали на насіння», – розповідає Богдан Панкевич.

Із 1993 року й донедавна в Україні діяла консультативна програма, за якою менеджери-експерти з Нідерландів, вийшовши на пенсію, приїжджали сюди ділитися досвідом. Щороку Львів відвідували кілька таких консультантів, які допомагали бізнесу й ділилися світовими практиками.

Окремо варто згадати програму Matra, спрямовану на підтримку демократії, розвиток відкритого суспільства, допомога в залученні людей до прийняття рішень на місцевому і державному рівнях, – додає Богдан Панкевич.

Один із перших проектів, реалізованих у Львові в межах цієї програми Нідерландського фонду регіонального партнерства – «Радіо Люкс». «Засновники щойно створеної радіостанції у 1994 році попросили мене знайти нідерландського експерта, який допоміг би поставити роботу. Тоді у Львові була лише “Львівська хвиля” і пара дрібніших радіостанцій. Я знайшов чоловіка, який захопився працею наших незалежних журналістів. Він долучився до планування й розвитку новонародженого радіо, знайшов фінансування на нову апаратуру», – згадує колишній консул. Згодом радіостанція, створена за допомоги нідерландця, розрослася у всеукраїнський медіахолдинг.

Інвестиції у Львів

На жаль, останнім часом словосполучення «нідерландські інвестори» у львівських медіа часто вживаються в поєднанні зі словами «обшук», «кримінальна справа» і «прокуратура». Йдеться про індустріальний парк, який нідерландська компанія «СіТіПарк Львів» планувала будувати в Рясному-2. Скандал зчинився через продаж міської землі начебто за заниженою ціною. Богдан Панкевич шкодує, що інвестори не порадились із ним, перш ніж починати проект – можливо, він застеріг би їх, пояснивши специфіку інвестування та земельних питань в Україні.

Проте чимало інвестиційних проектів нідерландців у Львові були вдалими. Прикладом є компанія «Тебодін Україна», заснована 1993 року як дочірнє підприємство нідерландської Tebodin Consultants & Engineers B.V. Творці цієї компанії, що займається дизайном – нідерландці, проте архітекторів, дизайнерів та решту персоналу вони найняли з-поміж українців.

Вони знали, як торгуватися, знали ціни, технології, навчали співробітників. Створили філію у Львові, а замовлення брали з різних куточків світу. Чотири року тому їх викупила німецька Bilfinger SE, – каже Богдан Панкевич. Зокрема, компанія «Тебодін» переобладнувала Миколаївський цементний завод, а також створила проект міжнародного львівського аеропорту. – Щоправда, спершу тендер вони програли: виграв «той, хто треба». Я і міська влада опротестували неналежне проведення тендеру, добилися нового, на якому було вже не дві пропозиції, а шість. Компанія «Тебодін» дала найнижчу ціну, бо хотіла створити проект саме для Львова, і виграла тендер.

Ще один добре відомий львів’янам об’єкт, спроектований архітекторами «Тебодін» і заснований нідерландською компанією Multi Corporation – це торговельно-розважальний центр Forum Lviv.

Успішно розвивається ІТ-компанія Symphony Solutions, заснована нідерландцем Тео Шнітфінком дев’ять років тому.  Окрім України, вона має осередки в Македонії, Польщі та Нідерландах.

 – Це унікальна людина. Він не лише заробляє, а багато вкладає в розвиток молодих працівників, – говорить про Шнітфінка Богдан Панкевич. – Живе у Львові, одружений із львів’янкою. Ми колись жартували, що в нас один із найпривабливіших інвестиційних потенціалів – українські жінки. Нідерландці, які тут одружились, не мали іншого шансу, аніж робити тут бізнес.

Офіс symphony solutions, декорований у стилі нідерландського селища
(джерело: lviv.com)

Сплячий голландець

У Львові є місце, яке обов’язково відвідують нідерландські туристи й дипломати. Це Личаківський цвинтар. Тут похований нідерландський військовий Ганс фон Сейдліц-Курцбах.

Попри те, що Нідерланди капітулювали, німці боялись руху опору та вирішили вивезти офіцерів і кадетів із країни. У Станіславові (тепер Івано-Франківськ) для них створили спеціальний табір – Шталаґ-371. Умови були порівняно добрими, проте втеча каралася смертю.

Кадети не могли всидіти на місці. Робили підкопи, проривались через огорожі. Але вирватись із табору – це одне, а як із Галичини дістатись до Нідерландів? – розповідає Богдан Панкевич. – Тож вони співпрацювали з українськими повстанцями, які провадили їх до кордону.

Нідерландці планували викрасти німецький літак, але операція зірвалася. Врешті Ганс фон Сейдліц-Курцбах утік, але був поранений. Його лікувала медсестра з Української повстанської армії, яка закохалась у нідерландця. Та у вересні 1944 року кадет помер у Львові. Тепер його могила на Личаківському цвинтарі – важливе місце пам’яті для співвітчизників. Надгробок спеціально привезли з Нідерландів.

Могила Ганса фон Сейдліца-Курцбаха на Личаківському цвинтарі

2001 року до Львова приїхала делегація колишніх в’язнів Шталаґу-371 – генерал і шестеро кадетів.

– Серед кадетів я впізнав чоловіка, який був у Львові у 90-тих у складі делегації будівельників. Він теж упізнав мене, – згадує Богдан Панкевич. – Він розповів, що втік із табору на свій страх і ризик, не дочекавшись, поки знайдеться провідник з УПА. Однієї ночі в карпатському селі його затримав німецький поліцай. Вести затриманого до комендатури було запізно, тож вирішили чекати до ранку. Втікач знав, що на нього чекає розстріл. Але слово за слово розговорився з озброєним чоловіком, і зрозумів, що той не німець, а українець. Нідерландець запитав: «ви українець? Я знаю про ваші військові організації, зокрема про ОУН». Українець здивувався: «Ти, голландець? Що ти можеш знати?». Тоді кадет-утікач розповів, що на останньому курсі гімназії в Роттердамі їхав велосипедом і почув вибух. Звернув, щоб подивитися, що сталося. Так і побував на місці вбивства Євгена Коновальця… Цікавість до української історії врятувала чоловіка: українець відпустив його і допоміг зв’язатись із повстанцями, які вивели втікача до кордону.

Це не єдина історія про співпрацю українських повстанців із нідерландськими офіцерами. 1972 року в українській діаспорній пресі вийшла стаття «Моя зустріч з УПА» генерал-лейтенанта Едварда ван Готеґема, який 1944 року разом із групою офіцерів утік із табору та, перетнувши гори, дійшов до Угорщини. Українські повстанці допомогли нідерландцям вибратись із Карпат.

Мистецькі виклики

2005 року з нідерландського музею Westfries вкрали п’ять картин. За десять років вони знайдуться в Україні та повернуться на рідну землю. А ще в середині 90-х Нідерланди повернули до Львова старовинні атласи, викрадені з бібліотеки імені Стефаника.

– У головному аеропорту Нідерландів Схіпгол на рейсі Київ – Амстердам – Тель-Авів митники зупинили чоловіка, який перевозив стародруки. Чоловік не став чекати на результати експертизи й полетів собі, а тим часом експерти виявили на шести старовинних атласах затерті печатки львівської бібліотеки, – розповідає Богдан Панкевич. У бібліотеці Стефаника про атласи нічого не знали, проте посольство Нідерландів вирішило все-таки повернути стародруки. 1998 року посол разом із почесним консулом прийшли на вулицю Лисенка у відділення стародруків і передали старовинні атласи бібліотеці.

Зараз у Нідерландах триває суд щодо «скіфського золота», яке приїхало з українського Криму, але під час виставки півострів окупувала Росія. Тепер Україна чекає на рішення нідерландського суду щодо права власності на золото.

Культурні зв’язки України та Львова зокрема з Нідерландами не надто помітні, проте є кілька цікавих ініціатив. Наприклад, чоловічий Візантійський хор, заснований професором Мирославом Антоновичем 1951 року в Утрехті. Спершу в хорі співали українські емігранти, натомість зараз українських пісень у ньому співають нідерландці. А 1996 року Антонович заснував хор імені Лисенка, який нещодавно гастролював у Львові.

Ще один цікавий культурний проект – альбом «Львів – місто парадоксів», про який уже писало Tvoemisto.tv. Одного разу нідерландський архітектор Роб ван Гамерен – приїхав до Львова, аби допомогти з розробкою концепції розвитку велосипедної інфраструктури.

– Я показував йому Львів, і він вирішив, що мусить показати це місто друзям, – каже Богдан Панкевич. – Вони справді приїхали й після знайомства з містом вирішили написати книжку про Львів, але зі своєї, нейтральної перспективи. Адже, на їхню думку, туристам місто показують занадто відполірованим.

Нідерландці Дольф Кесслер, Міхіль Дріберген, Кейс ван Райвен та Руд Мей приїжджали до Львова ще кілька разів і зробили тисячі фотографій. Альбом вийшов у двох двомовних версіях – нідерландсько-англійській та українсько-англійській – власним коштом авторів. Це, за словами Богдана Панкевича, був подарунок нашому місту.

Юрій Опока

Ілюстрації з відкритих джерел

Міські акценти