Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
Стук-тук-тук, стук-тук-тук… Ритмічний звук наповнює простір невеличкого залу, розливається луною. П’ятка – носок, п’ятка – носок, стук-тук-тук, стук-тук-тук… Карбовані рухи танцівниць визначає жвава мелодія, яку ледь чутно за ударами каблуків об підлогу. З кожною хвилиною темп стає швидшим, а кроки – впевненішими…
Мелодія закінчується, і дівчата в зелених футболках зупиняються. Тренування триває не більше двох годин, адже сучасні ірландські танці – це атлетична дисципліна, яка вимагає стовідсоткової віддачі. Якщо не дати тілу відпочити, воно перестане слухатись.
– Для мене ірландські танці – це, перш за все, виклик для мозку, – жартує Олена Бєлкіна, керівниця львівської філії харківської школи «Юнікорн». – Запам’ятовування танцювальних схем – це профілактика пов’язаних із віком захворювань нервової системи. Полегшені версії танців використовують навіть у будинках для літніх людей, щоб сповільнювати розвиток хвороби Паркінсона. Я планую жити довго та щасливо, от і вирішила зайнятись ірландськими танцями.
Казка
У 2012 році до Львова переїхала харків’янка Аліса Нестерова, яка займалась у школі «Юнікорн». Вона набрала групу охочих танцювати сучасні ірландські танці, серед яких була і Олена.
– Я цікавилась літературою та фільмами, створеними у жанрі фентезі. Більшість із них засновані на європейській, зокрема кельтській міфології, тому Ірландія для мене була чимось абсолютно ефемерним та нереальним. Вигаданий світ Толкіна має коріння у кельтській культурі, – Олена каже, що на території колишніх радянських республік саме «толкіністи» першими почали займатись цим видом спорту.
Історія ірландських народних танців починається з ХІ століття. Пізніше англійські завойовники забороняли ірландцям танцювати народні танці. В другій половині XIX століття, за часів «ґельського відродження», танці починають досліджувати, систематизувати та стандартизувати. До появи першої Комісії з ірландських танців кожен регіон Ірландії мав свої особливості, техніка виконання була різноманітною, хоча й базувалась на певних спільних принципах. З кожним роком комісія усе більше рафінувала танці, поки вони не стали досконалими. Школа «Юнікорн» підпорядковується одній із порівняно молодих спільнот, World Irish Dance Association (WIDA), яка популяризує спортивні танці у світі з 2004 року.
– Якщо порівнювати наше заняття з алкоголем, то сучасні ірландські танці – це чистий медичний спирт, а традиційна танцювальна імпровізація, шан-нос, – це ель, кожна партія якого має особливий неповторний смак, – каже Олена.
Композиція
Зараз у школі займається близько десяти людей, раніше бувало більше двадцяти. Графік тренувань складений так, щоб у приміщенні одночасно було лише четверо, максимум п’ятеро учасників – амплітуда рухів танцю досить значна, а зал тісний. Вік танцівників від 15 до 40.
– Я не дитячий педагог, і волію працювати з дорослими, тому потенційному учаснику школи повинно бути щонайменше тринадцять років. Підлітки уже достатньо самостійні: апелювати до особистості простіше, ніж змушувати дитину завчати рухи танцю. Труднощі перехідного віку мене також не надто лякають – я знаходжу спільну мову зі своїми учнями, – пояснює Олена.
У другій половині XX століття ірландськими танцями займались переважно спільноти етнічних ірландців по всьому світові. Дитину віддавали до танцювальної школі у три роки, і навіть якщо вона була талановита та регулярно змагалась, завершувати кар’єру доводилось у віці сімнадцяти–вісімнадцяти. Лише у 1990 році в Сполучених Штатах Америки створили проект Trinity Irish Dance Company, який дав можливість колишнім чемпіонам підліткового віку танцювати далі вже як професійним танцівникам. Проект існує досі.
Після того, як Майкл Флетлі та артисти Riverdance відкрили танцювальним шоу «Євробачення» 1994 року, сучасні ірландські танці стали популярними і серед людей, які не мають нічого спільного з ірландською спадщиною.
– Я не можу сказати, що учні школи, яким виповнилось тридцять п’ять, танцюють гірше за молодших. Інша справа, що у людей після тридцяти років залишається значно менше часу на тренування. Проте у молодих інша проблема – брак коштів. Я працюю у сфері ІТ і допомагаю своїм учням: хочуть їхати на фестиваль – будь ласка, гроші будуть, було би бажання.
Олена каже, що для багатьох тренерів в Україні ірландські танці – це заняття для душі, аж ніяк не основна професія.
– Закордоном людина отримує сертифікат тренера, відкриває власну школу, набирає учнів та присвячує танцям більшу частину свого життя. Проте часто трапляються й нашарування різних професій. І для цього є історичні підстави. Ось нещодавно прочитала, що ірландські майстри танцю не могли викладати цілий рік: Ірландія – країна католицька, й під час посту танці, м’яко кажучи, були небажані. Щоб вижити, хореограф опановував додаткову професію. Наприклад, Джеремайя Моліно, видатний майстер ірландських танців, ремонтував взуття та доглядав худобу.
В Україні ірландські танці часто залишаються хобі, тож школу «Юнікорн» обирають радше як місце з унікальною атмосферою й товариством, а не як спортивну команду. І лише особисті якості окремо взятого спортсмена приводять його на чемпіонати Європи та світу.
– У структурі змагань є таке поняття – «феш», або ж фестиваль. Початково феш нагадував ярмарок, де крім смачної їжі та напоїв можна було продемонструвати свої танцювальні навички та позмагатися. Після появи танцювальних комісій фестивалі отримали правила і перетворились у відбіркові етапи перед чемпіонатом. В Україні феші організовують у Києві, Одесі та Львові.
Олена жартує: якщо слово «феш» легко запам’ятати, то термін для означення наступного рівня змагань не такий простий.
– З літа і до Різдва проводять так звані «ерахтаси», кваліфікаційні чемпіонати. Це слово пишеться так само як і назва Парламенту Ірландії: Oireachtas. Щоб взяти участь у ерахтасі нашого регіону, потрібно їхати до Мінська. Після – світовий чемпіонат, дата проведення якого приурочена до Великодня.
Техніку танцю для змагань учням школи викладають і харків’яни, зокрема головний хореограф «Юнікорну» Аліна Солоницька. Щороку дівчата їздять на майстер-класи та літню школу до Одеси. На початковий рівень люди потрапляють після трьох місяців тренувань, а взяти участь у феші можна вже після першого року навчання. Головні перепони – нерегулярність тренувань, травми та відсутність почуття ритму.
– Я не дуже люблю брати участь у змаганнях, але готую до них учнів. Звичайно, щоб підтримати своїх, інколи доводиться йти на феш, як ось цього року, – говорить Олена. Сама вона впевнено танцює початковий та основний рівні змагань, проте може навчати своїх учнів і передчемпіонських танців:
– Я можу виконувати окремі куски із танців вищого рівня, проте мені не вистачає витривалості, щоб завершити композицію. Наші досвідчені вихованки уже закрили цей рівень, і лише стан здоров’я однієї та процес вступу до вишу другої не дають їм підкорити новий.
Імпровізація
У кутку зали на купу складені чорні черевички на шнурівці з міцними набійками на каблуках. Деякі пари дуже зношені, залатані та клеєні. Якщо уважно розглядати фотографії, які висять на стіні поруч, можна впізнати стоптані туфлі, які контрастують із яскравим вбранням учасниць.
Олена пояснює, що саме в «хардах» із набійками танцюють сучасні ірландські танці:
– Моїм черевичкам більше трьох років, проте вони мають іще досить пристойний вигляд. У людей, які готуються до світового чемпіонату, таке взуття «вмирає» протягом року. Взуття зроблено по колодці, а не по нозі, тому його потрібно важко і довго розношувати, як пуанти балеринам. Якщо у танцівника перед чемпіонатом розвалюються черевики, купувати нові просто немає сенсу – це буде фіаско. Якось перед виступом я поїхала купити дівчатам колготки і в мене вкрали з машини сумку з туфлями. Важко передати словами мої відчуття… Тому прохання позичити взуття чи зробити постановку танцю протягом декількох тижнів звучать смішно.
Окрім степу є ще м’які ірландські танці, які виконують у чорному шкіряному взутті, схожому на чешки. В м’яких танцях є багато балетних рухів, зокрема високих стрибків, тому танцюристи часто травмуються. Під час жорстких та м’яких танців спина повинна бути прямою, а руки витягнуті вздовж корпусу. На початку XX століття спортсменам навіть давали тримати камінці, щоб руки не заважали танцювати. Зараз викладач теж часом пропонує взяти якісь дрібні предмети – зайняти руки.
– Сучасні ірландські танці не варто сприймати лише як спортивну дисципліну, під ними лежить значний пласт історії та культури, і не тільки ірландської. Мене часто питають, чому в ірландських танцях так мало Ірландії. Невже ірландці танцювали з простягнутими вздовж тіла руками? Вони одягали таке яскраве вбрання? Як довжина чемпіонської спідниці корелюється із католицькою побожністю Ірландії? Насправді ж ірландські танці – це данина традиції, як греко-римська боротьба, – сміється Олена.
Окрім обов’язкової для змагань програми, учасники школи вивчають шан-нос (в перекладі означає «старий шлях») – танець у старому імпровізаційному стилі. До дев’яностих років ХХ століття ніхто не задавався питанням збереження шан-носу, він передавався з покоління в покоління в народі. Майже занепалий, нещодавно шан-нос воскрес із небуття, зокрема, завдяки інтернету. Шан-нос не потребує особливих фізичних даних, лише регулярних тренувань. І взуття на дзвінкій підошві.
– Нещодавно ми створили канал на Soundcloud, де публікуємо звук ірландських танців. Саме так – просто звук. Що досвідченішим стає танцівник, то швидшими стають його кроки. Він паралельно основній мелодії вибиває носками та каблуками свій ритм, створює індивідуальний малюнок.
Олена наводить простий приклад: швидкість мелодії в середньому 113 ударів на хвилину, а темп чемпіона в чотири рази швидший.
– Це свого роду джаз у танці, який може обмежити тільки обсяг фантазії.
Хвилина слави
На змаганнях із сучасних танців виступ триває лише хвилину чи трохи довше – щоб оцінити вміння спортсмена, суддям більше не потрібно. Повні ж версії тривають три з половиною хвилини та потребують надлюдських зусиль. Танцівникам потрібно перекрити усю площу залу; завдання педагога – створити схему та пояснити, у якому кутку хто повинен бути. Колись майстерність визначали в інший спосіб: танцювали на вийнятих із петель дверях, по краях яких стояли склянки з водою. Головне – не вийти за межі та не розхлюпати воду. Для сучасного глядача цікавішими за змагання є шоу-постановки або ж виступи-імпровізації танцівників шан-носу.
– В ірландських сучасних сольних танцях усе залежить тільки від виконавця – не потрібно пари, ніхто не заходить в особистий простір. Тому до нас у школу часто приходять люди, які не надто люблять спілкуватись, не приймають дотику. Приходять люди з низькою самооцінкою або в депресії – великі навантаження та приємна музика допомагають упоратись із цими проблемами. Сюди можна прийти, щоб перевірити себе, – каже Олена.
Найскладніше перші півроку: танцюєш, повторюєш, нічого не виходить. Тренерці доводиться підбадьорювати учнів, наголошуючи на їхніх успіхах.
– Інколи до нас ідуть із конкретною метою, щоб підготувати танець протягом двох місяців. У мене була панянка, яка вирішила зробити подарунок музикантам свого гурту. І вона це зробила. Приходив хлопчина, який багато разів був в Ірландії, дивився шоу і хотів «так само танцювати». Я відповіла: якщо будете працювати над технікою протягом п’яти років, наблизитесь до бажаного результату. Він був спортивної статури, з гарними задатками. Тренувався місяць і покинув, не витримав навантаження…
На заняттях з новачками тренерка спершу показує рух, потім повторює разом з учнями, виправляє їх і демонструє ще раз. Щоб танець виглядав легким, потрібно працювати важко.
– Немає ознаки чи критерію, за яким можна визначити, залишиться людина танцювати чи піде. Але спробувати дамо кожному. Можливо, саме ці танці і є тим, чого людина шукала.
Катерина Москалюк
Люди Твого Міста
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка