фото: www.lvivpost.net

фото: www.lvivpost.net

Екстрена медична допомога у Львові: коли «швидка» не мусить поспішати

5921 0
Як змінилася робота міської «швидкої», які випадки вважають екстреними, що заважає медикам реагувати на виклики вчасно, а також чому вони не завжди мусять приїжджати до пацієнтів за 10 хвилин, – говорили під час прес-конференції «Стан надання екстреної медичної допомоги мешканцям Львівщини».

Згідно з постановою Кабінету Міністрів, звернення від громадян поділяються на екстрені та неекстрені. І 10-хвилинний норматив діє лише в першому випадку.

У 2012 році Верховна Рада прийняла закон про екстрену медичну допомогу, згідно з яким в областях мали бути створені єдині центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. У рамках реорганізації системи на Львівщині міська станція «швидкої» у 2013 році перейшла від міської ради у відання ЛОДА. З 1 червня цього року львівська станція вже не функціонує як окрема юридична особа, а підпорядковується обласному центру екстреної допомоги та медицини катастроф як окремий структурний підрозділ.

За словами в.о. головного лікаря міської станції швидкої медичної допомоги Володимира Козія, ніяких проблем у процесі реорганізації не виникло, і вони працюють у звичному режимі. Тим часом мер Львова Андрій Садовий нещодавно заявив, що після передачі львівської «швидкої» на баланс області якість надання послуг станцією знизилася.

«Якщо у 2013 році в нас на маршрути виїжджало 45 машин, то тепер – лише 20, і вони обслуговують не лише Львів, а й навколишні села. За останні 8 років область фактично не купила жодного нового автомобіля "швидкої" – ті машини, які ми купляли, їздять досі. Кількість санітарного транспорту, який зараз обслуговує Львів та прилеглі території, становить 63 одиниці, із яких 50 – рухомого складу. Це 0,59 автомобіля на 10 тисяч населення при нормі 1 автомобіль на 10 тисяч мешканців. Лише 19 з них відповідають вимогам національного стандарту. Решта – автомобілі ГАЗ – перебувають в експлуатації впродовж 9 років чи більше та мають 100% зносу», – сказав Садовий.

Директорка департаменту охорони здоров’я ЛОДА Ірина Микичак зі словами мера не згодна: «Мені важко сказати, чим оперує міська влада, говорячи це, адже вони не зверталися до нас по жодну статистичну інформацію чи коментарі». Вона розповідає, що у 2014 році за кошти міністерства охорони здоров’я було придбано 19 нових автомобілів класу В та С для Львова, а ще 65 – для області. Окрім того, у поточному році з обласного бюджету виділено кошти на закупівлю 2 нових карет «швидкої», а також очікується чергове надходження від МОЗ.

Читайте також: Завдання вижити: як рятують львів’ян у Лікарні швидкої допомоги

«Це "швидкі" європейського виробництва, сертифіковані в нас у країні. У 2008 році міська влада закупила автомобілі ГАЗ, які теоретично мали б бути забрані з експлуатації. Але цього поки що ніхто не робить, інакше ми ризикуємо залишитися взагалі без медичного транспорту. Сучасний медичний транспорт  дороговартісний, адже це не просто "газель", яка не має нічого, окрім ношей для перенесення пацієнта», – каже Микичак.

За її словами, на балансі міської станції до її приєднання до обласного центру не було жодного реанімобіля (автомобіля «швидкої» класу С, – авт.). Потребу в них компенсовували тими машинами, які були в наявності в обласного центру ще з 2009-2010 років. Зараз забезпечення населення міста каретами «швидкої» – 1,2 авто на 10 тисяч мешканців.

Генеральний директор Львівського центру екстреної допомоги та медицини катастроф Володимир Похмурський повідомляє, що структура є повністю укомплектована необхідними медичними засобами, а також бензином та іншими розхідними матеріалами, потрібними автопарку.

«Є кадрові проблеми в господарській ланці. Першочергово бракує водіїв: частина з тих, хто в нас працює, є вже у пенсійному віці, а замінити їх складно. І тут питання не до нас, а до нормативної бази, оскільки від водіїв "швидких" вимагається високий кваліфікаційний рівень», – розповідає він.

Похмурський сподівається, що вже цього року діятиме центральна оперативна диспетчерська, над якою працюють ще з 2014 року. «У цьогорічному бюджеті області передбачено 5 мільйонів гривень на обладнання диспетчерської. Завершується створення проектно-кошторисної документації і вже скоро оголосять тендер на закупівлю техніки та програмного забезпечення», – каже Ірина Микичак.

Читайте також: Центральна диспетчерська, кол-центр та геолокація: як зміниться «швидка» на Львівщині

Одною із важливих проблем роботи швидкої медичної допомоги, про яку говорить і влада, і лікарі, і пацієнти, є оперативність приїзду. «Коли станція перебувала у віданні міськради, діяли інші нормативи своєчасності приїзду: 15 хвилин – у межах міста, 30 хвилин – у сільській місцевості. З початку 2013 року, коли станція перейшла у власність обласної громади, змінилися нормативи: 10 хвилин – для міста, 20 хвилин – для села. Не було забезпечено жодного додаткового автомобіля, не відремонтовано жодного кілометра дороги, але за 1 хвилину ми змінили нормативи», – говорить Володимир Козій.

Зараз своєчасність приїзду «швидкої» у Львові становить 72% від загальної кількості викликів. По Україні цей показник є в межах 81%. Ірина Микичак каже, що причина такої ситуації в місті є не медична, а насамперед транспортна.

«Нещодавно мусила викликати "швидку" людині до церкви в центрі міста. Без диспетчерської я знала, де має бути машина, що вона мусить приїхати за три хвилини. Але карета приїхала через 15 хвилин, бо не могла пробратися через припарковані автомобілі», – розповідає вона.

Вузькі вулиці, затори, культура поведінки водіїв на дорогах прямо впливають на швидкість реагування служби екстреної допомоги. Окрім того, серед негативних чинників Микичак називає погодні умови, лояльність мешканців, які викликають медиків, стан доріг, а також освітлення і нумерацію будинків.

«Будинок має бути освітлений. Інколи бригада ходить колами біля нього, шукаючи, де вивішений його номер. А про логіку тої нумерації взагалі складно говорити», – каже чиновниця.

Володимир Козій зауважує, що 10-хвилинна норма приїзду «швидкої» діє лише для екстрених випадків: «На неекстрені випадки диспетчер скеровує вільну бригаду впродовж години з моменту прийняття виклику».

Поділ на екстрені та неекстрені випадки відбувається відповідно до постанови Кабміну від 21 листопада 2012 року. Екстреними вважаються звернення щодо пацієнтів, які перебувають у невідкладному стані, що супроводжується наступними симптомами: непритомність, судоми, раптовий розлад дихання, раптовий біль у серці, блювота кров’ю, гострий біль у черевній порожнині, зовнішня кровотеча, ознаки гострих інфекційних захворювань, гострі психічні розлади, які загрожують життю чи здоров’ю як пацієнта, так і інших осіб. Тобто до екстрених випадків можна віднести інфаркт, інсульт, важкі травми, що спричиняють порушення життєвих функцій, втрату свідомості, ДТП тощо.

«Це трактування є досить розмитим, але очевидно, якщо людина порізала палець і викликає "швидку", це занадто дороге задоволення для платників податків, коли їде бригада з трьох медиків і везе людині бинт», – говорить Козій.

Читайте також: Заступник міністра: швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі

Він констатує, що все ж більшість звернень від мешканців є саме неекстреними: «Це 70% від усіх виїздів "швидкої". І всі пацієнти чекають, що машина приїде за 10 хвилин». На зауваження про те, що до старших пацієнтів «швидка» їздить гірше, Володимир Козій відповідає: поділу на своєчасність приїзду за віком не відбувається, але саме старші люди часто відверто зловживають викликом невідкладної медичної допомоги, коли насправді можуть звернутися зі своєю проблемою до поліклініки.

«У тому є велика зручність: я сиджу вдома, телефоную у "швидку", до мене приїжджає лікар, та ще й медикаменти привозить. У нас є одна пацієнтка, яка за півроку викликала "швидку" 127 разів», – говорить він.

На думку Ірини Микичак, велика кількість непланових викликів «швидкої» зумовлена, зокрема, й тим, що сімейні лікарі ще не досягли високого рівня довіри від пацієнтів. Також вона додає, що згідно з законом, станція «швидкої» має реагувати саме на екстрені виклики, а при кожному територіальному медичному закладі повинні бути свої пункти невідкладної медичної допомоги.

«Ми б мали розділити перелік – хто і на які виклики реагує. Але цього не було зроблено, наш департамент не видав жодного наказу, який би обмежив надання медичної допомоги мешканцям. Можна втратити людину, якщо почати такий розподіл, адже пацієнт не завжди може правильно трактувати те, що з ним відбувається», – пояснює вона.

Ірина Микичак зауважує, що поки карета «швидкої» ще в дорозі, з пацієнтом мають уже працювати ті люди, які за професією повинні вміти надавати екстрену медичну допомогу: «Це стосується і працівників аптек, і поліцейських, і пожежників, і військових, і водіїв, і багатьох інших професій. Це армія, яка виконуючи прості вправи, може врятувати життя людині».

Анна Журба

Міські акценти