Фото: РБК
Найбільше обурює, що люди не вірять у коронавірус. Львівська інфекціоністка про роботу і мрії у час пандемії
Наталія Смолинець – членкиня головної управи Українського лікарського товариства у Львові, лікарка-інфекціоніст із 30-річним досвідом роботи. У Львівській обласній інфекційній лікарні працює з 2008 року. До пандемії коронавірусу очолювала друге дитяче відділення в лікарні, але тепер, каже, «всі ми стали ковідологами». Лікарка розповіла Tvoemisto.tv, як працює у цей складний час та що мріє зробити, коли світ піде на поправку.
Наталія Смолинець каже, що хоч і є дитячою інфекціоністкою, але завжди лікувала і дітей, і дорослих, адже захворювання тісно переплетені.
«Щойно почались захворювання на коронавірус в Китаї, наші інфекціоністи стали шукати інформацію, хто де може, і ділитися нею у лікарняній групі. Ми брали участь у різних вебінарах, почали спілкуватись з журналістами, щоб розповісти людям про захист. Також ми самі спостерігаємо за хворими, робимо свої висновки», – розповідає вона.
Чи було страшно? Лікарка каже, що кожна людина має свої переживання, кожен лікар думав про свою родину, особливо – про старших батьків.
«Але лікарня та небайдужа спільнота одразу добре забезпечили нас захистом. Ми знали, що мусимо захиститися самі, щоб мати можливість надати допомогу людям, щоб бути в строю. Бо направду людей бракує і якщо хтось випадає з ланцюжка допомоги, то зростає навантаження на колег. Мусимо іти до хворих, бо ми інфекціоністи. Хто ж іще має надавати допомогу, як не ми», – розповідає Наталія Смолинець.
Досвід роботи у 30 років допомагає ставитись до ситуації з розумінням.
«Ти просто знаєш, що є такі обставини і потрібно мобілізуватись, все оцінити і бути відповідальним. Підтягнулись, організувались, вирішили, які є пріоритети, може у чомусь себе обмежили – і це нормально», – каже лікарка.
У відділенні зараз багато хворих із коронавірусом, адже інфекційна лікарня практично заповнена. Тут цілодобово є хтось з лікарів, аби стежити за станом пацієнтів. Працюють почергово – хто зранку, хто з обіду, хто добу через добу.
«Хворі є тяжкі, багато із супутніми захворюваннями. Наразі у лікарню суміжні спеціалісти не приїжджають, тому консультуємося телефоном, радимося між собою, ділимось напрацюваннями. У нас дуже гарна співпраця з колегами, усі хворі – спільні. Лікарі про кожного знають всі нюанси», – говорить Наталія Смолинець.
Зранку лікарі збираються на коротку нараду. Хто був на нічній зміні, передає інформацію наступному черговому лікарю, говорить, кого з пацієнтів треба більше пильнувати. Далі – огляд хворих.
«Буває, що довго треба бути в зоні хворих у захисних костюмах – тоді самому тяжко дихати, мокрієш, перевдягаєшся кілька разів. Але є потреба і ми, інфекціоністи, мусимо з тим собі дати раду. Богу дякувати, справляємось», – каже лікарка.
Також ніхто не скасовував паперової роботи і заповнення різноманітних документів. Але спочатку – огляд хворих.
«Психологічний стан нормальний, сильного вигорання немає. Є просто фізична втома. Візьму книжку почитати – і можу просто заснути. Або сяду чай пити, трошки розслаблюсь – і вже відключилась. Втома дається взнаки», – ділиться інфекціоністка.
Робота, каже Наталія Смолинець, очевидно впливає на життя поза нею. У лікарки двоє дітей – син-студент і дочка, яка цьогоріч закінчила школу. Часу бракує навіть на спілкування телефоном, адже потрібно проаналізувати величезну кількість інформації.
«Я вдома буваю менше, але діти ставляться з розумінням – вже звикли, що мама ціле життя на роботі, завжди у неї голова завантажена. Але мушу знаходити час і на домашніх. Тим більше, дочка має складати ЗНО і дуже переживає. Є, звісно, побутові потреби – за продуктами сходити, їсти зварити. Спільно в родині даємо собі раду», – розповідає лікарка.
Щоб перемикатись, Наталія Смолинець слухає музику і намагається перебувати в моменті – тут і зараз.
«Ось тут, у цьому випадку, є такі труднощі, випробування, важкі хворі. Шкода людей, особливо, коли розумієш, які в кого ризики і що за кожним є родина, є своя історія. Але лікар думає інакше – як надати допомогу в тій чи тій ситуації, як не вдаватися до надмірних емоцій. Емоції забирають життєві сили і здоровий глузд. Якщо іти за емоціями, то не можеш нормально аналізувати, думати, оцінювати стан пацієнта. Стараємось триматись рівно, але милосердно», – говорить Наталія Смолинець.
Зараз, каже лікарка, ситуація із захворюваністю змінилась – стало більше важких пацієнтів зі складним перебігом хвороби. За її словами, залишкові зміни легень сильні, що видно на УЗД, навіть не знати, як воно потім вдасться взнаки. Поки що не видно, щоб був якийсь просвіт.
Але на запитання про те, на скільки ще вистачить сил, Наталія Смолинець відповідає, що на скільки буде потрібно – сил мусить вистачити. А пандемія колись закінчиться.
Водночас, говорить вона, страшенно обурює картина, яку бачить, коли виходить після важкої зміни в лікарні, де хворі лежать цілими родинами, на вулиці Львова.
«Ситуація з коронавірусом є дуже непередбачуваною, захворювання нове, ще вивчається, ніхто не знає, як воно далі відгукнеться. Перебіг у кожної людини індивідуальний. Думаєш, може якби людина дотримувалась карантину, то не сталося б такої біди в родині. Я дуже обурююсь діяльністю того Стахіва (львівський активіст Остап Стахів, який навідується до лікарень і стверджує, що коронавірусу немає – ред.) – не можна відверто брехати, що коронавірусу не існує», – каже Наталія Смолинець.
В інфекційній лікарні багато людей, які теж не вірили у коронавірус. Після навіть не надто важкого перебігу хвороби вони змінюють свою думку і обіцяють доносити до інших правдиву інформацію. Навіть ті, хто легко перехворів, каже лікарка, ще довго відчувають наслідки хвороби і почуваються знесиленими, адже хвороба дуже виснажлива.
«Якийсь час після хвороби лишається астенія. Люди виснажуються, худнуть, не можуть робити елементарні домашні справи», – говорить вона.
Також обурює, додає лікарка, коли молоді люди, які кажуть, що коронавірусу не існує, заражають своїх бабусь і дідусів, а потім заявляють, що це треба лікарям, щоб хворих було багато. На думку інфекціоністки, ані літні майданчики, ані тим паче секонд-хенди, куди вишиковуються черги, не мали би зараз працювати.
«Із одного боку забороняють дітям складати ЗНО, хоч їх можна відмежувати у великій школі, а з іншого боку – відкривають секонди. Якось бачила чергу десь з-понад сотні людей. Люди добрі, та що ви робите! Один чихне чи кашляне – і всі будуть інфіковані», – переживає лікарка.
Інфекційна лікарня, говорить вона, переповнена – кожне місце на рахунку.
«Але тут, в лікарні – один світ, а там, на вулиці – зовсім інший. Я дивуюсь, що люди можуть так безвідповідально ставитись до себе і свого здоров’я, до своєї родини і взагалі до суспільства», – підсумовує Наталія Смолинець.
Коли пандемія закінчиться, лікарка планує, передусім, відпочити – виспатись, почитати улюблені книги і зробити все те, що любить і в чому зараз себе обмежує. Лікарка просто хоче провести час з дітьми, нормально поспілкуватись, побути в родині, сходити в театр і на виставку, послухати гарну музику, подорожувати.
«Хочеться задовольнити такі звичайні потреби духу, щоб відновитись і далі взятись до роботи. Зрештою, так лікар працює ціле життя – віддає себе служінню людям», – говорить Наталія Смолинець.
Олександра Бодняк
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» – це медіа, якому справді можна довіряти.
Якщо Вам подобається те, що ми робимо – долучайтеся до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!
Що отримають члени спільноти Tvoemisto.tv:
- ексклюзивні e-mail розсилки
- доступ на спеціальні закриті події для Спільноти
- можливість голосувати за теми матеріалів та публічних дискусій, які планує редакція
- можливість стати експертом «Твого Міста»
- ексклюзивне друковане видання з доставкою додому/в офіс (щодвамісяці)
- у майбутньому – знижки у мережі партнерів «Твого Міста».
Підтримати Tvoemisto.tv можна за посиланням.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку