Гуцульська хата-ґражда. Історія родини, яка живе у старовинній будівлі

6384 0
Її будували майстри, які зводять церкви: тут усе зроблено руками, усе з узорами, усе, як в давнину.

Ця гуцульська ґражда зведена у 1925 році і у ній досі живе сім’я, предки якої її будували. Вони й далі ведуть традиційний спосіб життя. Але тепер з типового гірського обійстя ґражда перетворилась на туристичну цікавинку, яку щороку відвідують сотні людей.

Не знаю, чи годиться давати таку назву старенькій хатинці, яка зачаїлась не так уже й високо в горах. Десь між Буківцем і Криворівнею. Географічно, мабуть, ближче до Криворівні, але я пробиралась туди зі сторони Буковецького перевалу. Навряд чи можна було придумати «кращу» погоду для походу та знайомства з людьми, яких до того ніколи не бачила. Однак, ціль була.

Хата-ґражда – єдина не музейна будівля, в якій ще досі живуть люди. Нині їх там 6. Троє дітей і троє дорослих. Усім є місце і роботи, здебільшого, вдосталь. Єдине, коли негода і вітер реве та лютує, підіймаючи й закручуючи сніги довкола, у такий час усі збираються вдома, щоб просто посидіти, поговорити, подумати, чи, зрештою, просто перепочити від щоденних клопотів.

«Зима, – каже господар Микола – час, коли є можливість більше побути вдома. Адже нема трав, які потрібно скосити, не треба поратись біля дому. Хоча робота є завжди. Щоправда вона різна».

В той час, коли малеча, дівчатка Олеся та Люда віком 4 і 5 рочків, розповідали про свої скарби: рожеві суконочки та босоніжки з бантиком, господиня ж, в свою чергу, охоче поділилася історію будівництва ґражди. «Її будувало 9 майстрів. Це були ті люди, які зводять церкви. Тут усе зроблено тільки руками. Усе йде з узорами, усе з заокругленням, нічого гострого. Це не просто квадрат. Тут є різьба, така, як в церкві».

Усі ґражди були прямокутні. Огороджені парканом, який водночас слугував і захистом. Цю ґражду побудували в 1925 році. Складається вона з двох житлових кімнат, хоромів і трьох комор, у яких зберігаються закрутки: помідори, огірки, картопля, яфини (чорниці).

Ще однією її особливістю є те, що худоба живе окремо, в інших ґраждах – здебільшого разом. Збудували її за осінь. Спочатку вирубали ліс. Висушили його, а тоді взялись за будівництво. Всі інструменти були ручної роботи. Деякі елементи побуту збереглись ще від початків, тому всі вони зберігають історію і інформацію про тих, хто ними користувався.

На стінах картини предків. Тих людей, з яких і почалась історія цієї будівлі.

Як вдалось так зберегти будинок?

За рахунок того, що живеться. Кожен день ти щось видиш, шо шось там не так, там не так і там підлатати. Все просто: живеться та й зберігається. Цю кімнатку ми вже давно не мили. Помиється і світліша стане.

А що означають символи на будинку. Знаєте?

Насправді тут часто проходять екскурсії і кожен гід пояснює це по-своєму. Я не знаю, що насправді так, а що ні. Якщо тризуб – це свята трійця. Всьо, що хрест – то є хрест. Тут переплітаються язичницькі з християнськими символами. Це частина світогляду гуцула. Ми так живемо. Так звикли.

Гуцульський день. Як він виглядає?

Наш ранок ми починаєм з того, що називається «кутатись» - це означає худобу обійти: почистити в них, дати сіна, води, якщо за вікном така погода, що на двір їх не виженеш. Спочатку всьо з ними, а потім уже їда готується. Як в обід нема кутання, коли нема маленького телятка, то в обід нема що робити. Як є худібка: телятка маленькі, ягнятка, то в обід, година друга треба знову йти до них. А ввечері так само господарство і треба йти спати. Ну а в літі знову всьо то саме: подоїти, заготовити сіно, зробити щось з молока.

То нині всі гуцули так живуть?

Та де там. То раніше так жили. Може зараз ще ті, що десь високо в горах, то так жиють. А молодьож уже то не хоче. Їде в Польщу на заробітки. Були в нас сусіди, корови тримали. Поїхали в Польщу. За місяць заробили, що в нас за два роки біля тої корови і нашо то їм треба си мучитись.

А вас, що тут тримає? Любите свій край?

Ну та. Якби не любила, то тут би не жила. Як раніше були си, як були си молодші, то не дуже те хотіли, бо не було попиту в нас. От так. А тепер ті останні чотири роки, коли є туристи і можна продавати сир, бринзу, то стало краще і легше з господарством. Людям цікаво, що тут си робиться. Приходять до нас на обід. Їм хочеться попробувати, подивитися, де живемо, як живемо. Людям цікаво навіть як ми бринзу робимо. То довго треба робити. Десь від 10 дні до двох тижнів. Спочатку то си мусить підсушутись, потім днів три-чотири треба коптити і після того він знов си мусить підсушити аби був сухіший, бо мокрий не буде добрий. Я то так кажу, бо я то знаю. Копчений сир називається буц, а вже з нього потім робиться бринза. Туристи приїжджають і забирають його в нас.

Розкажіть, будь ласка, якісь історії людей, які тут жили

О! То тепер важко щось згадати. Жила б моя мама, то вона б вам розказала. Я мало, що знаю.

Раніше було си більше роботи, бо мусіли городи садити, поратись. Щоб вбратися в щось, то треба було шось робити. Тепер усьо можна купити, а раніше всьо треба було зробити.

Наш дід був багатим. Мав слуг. То вони на нього і робили. Знаю, що вони робили тутво всьо руками. Не тільки дома, але й городи робили руками. То всьо треба було зробити, щоб вбратися: бараболю посадити, лен, буряк. Тепер уже легше нам робити. Бо там машина нам робила.

Раніше не всі були заможні. А наш дід був. То тому ті, шо були менш заможні, землі менше мали, ходили до тих, що були багатші і там робили.

А під час війни, хто тут жив?

Дід жив. У нас тут перекопана земля. Окопи робили. Багато тут залишилося окопів. Але це була австрійська війна. Австріяки з поляками воювали. Виживали, як могли. Були тут і мадяри. Повиганяли з хати всіх. Зробили тут окопи. Пішли наші всі до лісу, а коли прийшли, то вже москаль був дома і сказав: «зачем дом оставил?».

Якби тут справді були бої, то згоріла б та хата. А так залишилась.

А зараз як сусіди живуть з сусідами? Мирно чи сваритесь?

Сміється. Та тут у нас усі куми. На свєта всі збираємось. Як є Василя, то йдем до кума Василя. На Миколая – до Миколи йдемо. На весілля теж усі сходяться. Кілька днів гуляємо. Хоч уже насправді менше.

Привиклоси тут. Зрослося. В школу ходила тут. За освітою турист, вчилася в Верховині, щоб попробувати, як то бути студентом. А робила секретарем. Тут во в селі. Щодня на роботу ходила. Зараз вже нє, бо в декреті. Тому вниз бігаємо за потребою. Раз на місяць, то раз на місяць. Раз на тиждень, то раз на тиждень. А можна і щодень.

А загалом, яка найбільша проблема для гуцулів?

У літі, якщо дощове літо. То дуже проблемно, бо не можна сіно заготовити. У зимі тоже, аби так сильно не замело. Найбільша проблема – заготовляти сіно, а решта, то… звикається до сього.

Автор тексту та фото Марія Дацко