Хіпстери-трикстери 30-х. Хто такі батяри, через яких сваряться у Львові

18321 0
Як люмпени стали інтелігентами, що сталося зі Щепком і Тоньком, і що успадкували сучасні львів’яни від елегантних розбишак міжвоєнного часу.

Львів у небезпеці! У нашому місті знімають фільм «Шляхетні волоцюги», який, на думку низки культурних діячів і митців, паплюжить образ львівського батяра. Вони звернулись із протестом до народного депутата України Оксани Білозір, звинувативши сценаристів у переписуванні історії. Батяри у фільмі говорять не так, їх зображено як кримінальників і навіть їхню назву відмінюють неправильно.

«Просимо вас втрутитися у цей процес, і якщо його не можливо зупинити взагалі, то принаймні звернутися до Міністерства культури, яке фінансувало даний проект, із вимогою привнести у зйомку фільму історичну правдивість та культурну достовірність», – йдеться у зверненні, яке підписали Юрій Винничук, Петро та Іван Радковці, Мирослава Сидор, Наталія Гурницька, Віктор Морозов, Роман Матис та інші.

Тож у соцмережах завзято сперечаються, чи можна знімати історично недостовірне кіно про львівські 30-ті. Tvoemisto.tv зазирнуло до історичних розвідок, щоб розповісти про батярів правду і тільки правду.

Слово «батяр» походить від угорського betyár – це значить «розбійник», але також «розбишака», «бешкетник». Слово «бетяр» спершу почали вживати на Закарпатті, а наприкінці ХІХ століття воно перекочувало на Галичину. У Сербії за тих часів бетярами називали волоцюг-нероб. Про хлопця з доброї сім’ї, що пустився берега та почав вести асоціальне життя, галичани говорили: зійшов на батяра.

Андрус, антек, тонько, вар’ят, макабундатак називали зухвалих вуличних хлопців, які не дружать із законом, у Львові початку ХХ століття. Батярами їх почали звати тільки у 1910-ті. «Головним творцем популярного образу батяра був польський журнал Pocięgel, в якому у 1911 році з’явилися перші популярні герої-батяри: Юзько Цюхрай і Сташко (згодом – Марцін) Заливайко», – пише у своєму дослідженні «Батяр від А до Я» Володимир Окаринський. Герої гумористичних журналів про батярів – симпатичні жевжики, облудники, але не злочинці.  

Батяри справді не були кримінальниками – тих у Львові називали кіндерами. До бійок і збройних нападів батяри вдавались, захищаючи свій район від чужих, а до грабунку й крадіжок – задля хліба насущного, адже працювати не любили, натомість полюбляли міцні трунки. «…батяр – це синонім гульвіси, нероботящої людини, ошуканця, злодійчука і авантюрника. Але львівський батяр мав ще й прикмети, які дозволяли примкнути очі не на один вчинок, і люди, які навіть потерпіли від батярів, хоч-не-хоч, всміхалися і внутрішньо подивляли їхню помисловість і життєрадість», – характеризує їх Юрій Винничук. Зрештою, у 20-ті та 30-ті батяри стають дедалі більш схожими на сучасних хіпстерів: освіченими, елегантно вбраними і, як зараз би сказали, креативними.  

Головним осередком інтелігентного батярства був Личаків. «Майте на увазі, шо Львів на багато районів ділився. Були бандитські райони – Замарстинів і Клепарів. Там були “ножівники”. Голоско – то був район такий: ні бе, ні ме, ні кукуріку. Там були свої батяруси. А еліта батярська, то була на Личакові. Тут, на пляці св. Антонія, де тепер Винниківський базар, сходилися батяруси (вбрані в краватках, у мутельках). Всьо були дуже здібні хлопці, потім з них пани були: судді з них були, професори, музиканти. То всьо були вихідні з батярів – правдиві львов’яки. А львів’ян мусів бути батяром, бо інакше то вже був якісь заблуда», – згадує старий батяр Мирон Ярема.

Провокаційні витівки – «ґєци» були візитівкою батярів. Іван Радковець наводить приклад: «…батяр міг зайти в будь-яку ресторацію і всім присутнім замовити пиво. А опісля відразу ж вийти з кнайпи та піти додому. Розраховуватися доводилося кожному за своє. Як ви можете здогадатися, господар закладу завжди залюбки ставив цьому батяру пиво за такі послуги». Втім, витівки не завжди були невинними. Історик Ігор Чорновол розповідає, що зауваживши чужого, батяри пропонували йому купити загорнену в папір цеглину. І коли зайда не погоджувався, то діставав цеглиною межи очі.

Легендарний львівський футболіст Олександр Скоцень у мемуарах розповідає про нічну пригоду з батярами: «Умить обскочили нас чотири типи так званих небесних пташок, чи то пак батярів, що "не сіють, не орють, а збирають…" Один із них гаркнув:

Віддавайте все дорогоцінне, що у вас є. Як ні – то вам макітри порозбиваєм.

Моя мати вміла не впадала в паніку. Підійшла до одного з них, підняла його кашкет і мовила:

Ой, пане Бартолетті, як ся маєте? Як поживаєте? Учора я мала нагоду говорити з вашим батьком. Чи він вам щось переказав для нас?

Батяр зблід, знітився, сам не знає, на яку ногу ступити. Ледь чутно промовив:

Як це ви, панство, можете такою пізньою порою сюдою ходити? Адже всякі люди тут переходять, можна натрапити на біду… Ми вас тільки хотіли налякати... Ми вас проведемо, — вже цілком смирно запропонував Бартолетті.

Уклінно дякуємо, ми підем самі». Попри всю свою асоціальність, батяри мали свій кодекс честі та були патріотами Львова.

Не тілько ві Львові були батяри. В Тернополі та околицях їх звали махабундами, у Коломиї йванками, у Станіславові, Бориславі та Перемишлі – теж батярами. Всюди вони мали свою особливу говірку та стиль життя, однак не могли змагатись у популярності із львів’янами, які, до того ж, уславились на всю Галичину своїми піснями та приповідками.  

Щепко і Тонько – герої, які зробили образ батяра суперпопулярним: спершу у Львові, потім у всій тогочасній Польщі. В житті їх звали Казімєж Вайда і Генрик Фоґельфанґер, і вони виступали з комічними діалогами у популярній програмі «Весела львівська хвиля». Автором діалогів був Віктор Будзинський. Саме вони у 1939 році зіграли головні ролі у фільмі «Волоцюги». Образ батяра подорослішав разом із ними – у фільмі Вайда і Фоґельфанґер уже не юнаки, а тридцятип’ятирічні чоловіки.

«Волоцюги» були другою частиною батярської трилогії Міхала Вашинського. Перша – «Буде краще» – вийшла 1936 року. Третю – «Серце батяра» – почали знімати у Львові у лютому 1939-го та встигли завершити до нападу Німеччини та Радянського Союзу на Польщу. Проте під час бомбування Варшави відзнята кіноплівка згоріла. Залишилася тільки звукова доріжка та кілька кадрів.

Вашинського наступ радянських військ заскочив у Львові; більшовики вислали режисера до Сибіру. Віктор Будзинський разом із  колективом «Веселої львівської хвилі» після окупації втік до Румунії, звідти до Франції та Великої Британії. Наступні сім років львів’яни виступали перед польськими військовими в різних країнах.

Фоґельфанґер-Тонько (сам батяр із Личакова) пережив війну і чотири з половиною десятиріччя соціалістичного режиму та помер 1990 року вже в демократичній Польщі. Польське телебачення зняло про нього документальний фільм. Вайда-Щепко помер 1955-го.

Батярство було міфологізоване ще тоді, як справжні батяри ходили вулицями Львова. «Очевидно, міжвоєнний час із його «палаючою» чи «втраченою» ґенерацією, і з розгубленим соціумом, чи то заздрив безтурботному батяру, чи радше сам вигадував цей типаж»,пише Володимир Окаринський.

Стимулом для творення міфу було й протистояння українців і поляків – двох народів, які вважали й досі вважають батярство своїм національним феноменом. Хоча відомо, що всі чотири великі львівські спільноти – поляки, українці, євреї та німці – мали своїх батярів, а батярський жаргон-балак є коктейлем із цих чотирьох і ще бозна-скількох мов.

Зараз батяри – частина образу старого Львова, якою захоплюються туристи й самі львів’яни. День батяра, велопроменад «Батяри на роверах», батярські мотиви в оформленні львівських кнайп, батярські пісні у виконанні Віктора Морозова та інших сучасних музикантів, балак – батярський жаргон, для якого складений цілий словник… Письменник Богдан Волошин упевнений, що батярство – це те, що львів’яни мають на генетичному рівні, тож батяри у Львові є й зараз, просто не знають, що вони батяри.

А дослідниця Ольга Харчишин пише, що найцінніше, що сучасні львів’яни успадкували від батярів міжвоєнного часу – веселощі. Тож, можливо, й до невдалого трактування образу батярів у «Шляхетних волоцюгах» варто поставитись із гумором?

Ілюстрації з відкритих джерел

 

Міські акценти

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!