В якому стані перебуває освіта й наука в Україні, які таланти втрачає наша земля, як повернути людський капітал «додому» та які знадобляться рішення щодо відбудови і розвитку європейської України.

За оцінками міжнародного рейтингу конкурентоспроможності талантів (GTCI, 2021), Україна посідає 61 сходинку з-поміж 155 країн. Цей рейтинг передбачає оцінювання за такими показниками: можливості (Enable) – 85 позиція, залучення (Attract) – 80, зростання (Grow) – 57, збереження (Retain) – 59, професійно-технічні навички (Vocational and Technical Skills) – 69, глобальні навички знань (Global Knowledge Skills) – 39. 

Попри недостатньо сприятливі умови для розвитку талантів, Україна має високий показник за Global Knowledge Skills. Цей показник враховує робочу силу з вищою освітою, науковців, професіоналів та менеджерів вищої ланки, а також вплив талантів на розвиток економіки: інновації, високотехнологічний експорт, нові продукти, наукові статті.

Унаслідок повномасштабного вторгнення росії на територію України 24 лютого 2022 року наша держава зазнала значних втрат людського капіталу. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець зазначає, що загалом через війну за кордон виїхали 7,9 млн українців. 

Зі слів українського вченого і науковця, доктора фізико-математичних наук, колишнього заступника міністра освіти і науки України Максима Стріхи, ситуація в Україні з наукою складна, але такою вона була й до війни. На те є кілька причин. Зокрема, в Україні влада ніколи не зважала на те, що наука є справді важливим чинником розвитку держави. Крім символічних слів про підтримку науки, її мало розвивали.

«Науку підтримували так, як підтримують симфонічні оркестри, оперні театри», – каже Максим Стріха.

Ще один чинник, який вплинув на ситуацію з наукою, це те, що її структура й управління залишалися дуже архаїчними. Україна – одна з останніх держав у пострадянському просторі, яка зберегла недоторканну систему організації науки. Вона була загострена фактично під потреби радянської економіки і залишилася такою ж, як 50 років тому. На цьому тлі були окремі яскраві історії успіхів. Наприклад, Сумський державний університет завдяки доброму науковому менеджменту був лідером упродовж 15 років. Однак було й чимало проблемних історій.

«Ми маємо Національну академію наук України, але вона є зліпком Академії УРСР. Є й інші інститути, які були створені, щоб супроводжувати на той час важливі галузі промисловості, але нині цього просто не існує. Маємо також систему університетів, де наука останнім часом розвивається достатньо активно, але радше всупереч, бо система фінансування досліджень в університетах фактично й досі виходить із тих же радянських часів, коли вважали, що для науки є академія, а для університетів – викладання, що там наука може бути тільки чимось додатковим. Крім того, осмислених дискусій в спільноті про те, що маємо далі робити з наукою, дуже мало, і це погано. За майже 60 років президентства Бориса Патона в Національній академії наук дискусії були неприйняті, люди, які намагалися дискутувати, виглядали як міські божевільні», – каже науковець.

Із його слів, Україні не бракує різних радикальних проєктів, але їх створюють переважно ті, що насправді на науці не знаються.

«Наука – дуже складна, і неправильні кроки можуть призвести до її руйнації. Також вона дуже специфічна, потребує великої відповідальності у реформуванні», – додає співрозмовник.

До війни фінансування науки було недостатнім, кадрове зростання обмеженим. Причина – не лише малі зарплати, а й те, що в Україні не вистачало лабораторного обладнання, аби працювати на високому рівні. Отже, людина, яка хотіла працювати за сучасними напрямками, але не могла реалізувати себе в Україні, ще до війни змушена була емігрувати. Теперішня війна цю ситуацію погіршила. Зруйновано багато наукових об’єктів, як-от найкращий у Європі декаметровий радіотелескоп.

Як зауважує Максим Стріха, через війну в Україні пошкоджені майже 15% інфраструктури. Також російське вторгнення безпосередньо вплинуло на 40% українських дослідників, унеможливило їхню роботу або ж змусило емігрувати. За теперішніми оцінками щонайменше 10% із них в Україну не повернуться, якою б не була ситуація.

Попри все Україна досі зберігає серйозний науковий потенціал у різних сферах. У команді Нобелівських лауреатів останніх років завжди було українське представництво, стаття про відкриття бозона Гіґса мала українських співавторів (той самий бозон відкрили на детекторах, вирощених у Харкові). Розробка українських учених – 155-міліметрова САУ «Богдана» – дозволила деокупувати острів Зміїний. Також крейсер «Москва» підбили крилатими ракетами «Нептун» – нашою давнішою розробкою, наголошує Максим Стріха.

«Відтік мізків» та можливості

У теперішній час повномасштабної війни питання «відтоку мізків» постало дещо гостріше, наголошує доктор філософських наук, перекладач філософських праць, викладач Львівського університету та Українського католицького університету Андрій Дахній.

«Спочатку ми два роки поспіль страждали від коронавірусу і думали, що більшої проблеми вже не буде. Але почалася війна, і майже все навчання звелося до дистанційного, яке є неповноцінним. Дехто зі студентів виїхав з країни або працює онлайн. Ми звикли думати, казати, що університет – це водночас і викладання, і наукова діяльність. Але викладач університету настільки навантажений семінарами, лекціями, що часу на науку залишається не так багато. Особливо під час війни. Викладання, зустрічі онлайн виходять на перший план», – каже він.

Є давній термін «brain drain», тобто «мізки, дренаж, витік», веде далі викладач. Ще в довоєнні часи західні університети були привабливими для багатьох українців. Перспективні люди навчалися у Європі та переїжджали туди. Тепер це питання постало гостріше, вважає Андрій Дахній. «Відтік» зараз більший, аніж «притік». Але це й вікно можливостей для молодих обдарованих людей:

«Ці можливості зараз стали ще більші, бо є чудові програми для українських студентів. Є надія, що в майбутньому, коли відбудовуватимемо країну і будуть більш сприятливі умови для повернення цих людей, вони приїдуть із великим багажем знань, більшим досвідом та дуже доброю школою».

Директор департаменту освіти і науки ЛОВА, викладач Національного університету «Львівська політехніка», співзасновник «Вищої школи політичного лідерства», кандидат наук з державного управління Олег Паска каже, що якщо висококваліфіковані науковці й виїжджають за кордон на навчання або реалізацію проєктів, то зазвичай майже всі повертаються або співпрацюють із львівськими колегами.

«Звісно, є частина науковців, які працюють у дуже серйозних наукових установах за кордоном, але вони все одно не втрачені для львівської науки», – каже освітянин.

З його слів, уже третій рік на Львівщині проводять конкурс для науковців (не організовували тільки торік – через війну). Конкурс цей дещо модернізували і проводять винятково за міжнародними індексами та показниками. Науковці отримують премії. Також при департаменті освіти і науки створили експертну раду з питань науки та інновацій, яка обирає найкращі інноваційні ідеї, що можуть дати перспективу області та країні. До неї ввійшли, винятково за критерієм належності до ТОП, 2% найбільш цитованих науковців світу. Експертна рада займається відбором ідей двох типів – фундаментальні та прикладні дослідження – і має допомогти переможцям-науковцям реалізувати їх. Цього року конкурс планують оголосити до кінця навчального року. На його організацію запланували витратити 3,5 мільйона гривень.

«Хороша освіта нам потрібна не менше, ніж армія» 

Із розповіді Олега Паски, науку потрібно фінансувати, тому коли закінчиться війна, варто обов’язково скористатися досвідом Ізраїлю:

«Усі політики, народні депутати, громадські діячі люблять освіту 1 вересня та у День вчителя. А ми завжди кажемо, що її треба любити по-справжньому: скеровувати частку державного бюджету на її розвиток. Тому сподіваємося, що все-таки після війни вдасться запозичити досвід Ізраїлю, і в нас у державному бюджеті буде не 7% видатків на середню освіту, а 20%. Освіта в Ізраїлі – це галузь, яка стоїть на другому місці щодо фінансування після армії. Те, що нам потрібна армія, ми зрозуміли після 2014 року, але, сподіваюся, ще зрозуміємо, що нам потрібна й освіта. Зрештою, перемагають і стають лідерами ті країни, де розвинені наука і технології».

Головний освітянин Львівщини вважає, нам уже варто думати над створенням і оснащенням лабораторій, які могли б спільно використовувати різні навчальні заклади. Для прикладу, закупити обладнання і зробити лабораторію у Львівському нацуніверситеті ім. І. Франка, якою міг би користуватися й Національний університет «Львівська політехніка», і інші виші.

Проректор із наукової роботи Національного університету «Львівська політехніка» Іван Демидов каже, що науковий потенціал Західного регіону, Львівщини зокрема, залишається традиційно високим. Дається взнаки те, що останніми роками в нас відчутно розвивалося транскордонне співробітництво.

Сьогодні науковці, які займаються вагомими дослідженнями разом із європейськими колегами (програми «Горизонт», «Горизонт Європа» та багато інших), мають можливість виїхати за кордон на підставі службових відряджень і провадять плідну професійну діяльність.

«У Львівській політехніці «відтоку мізків» на сьогодні практично не спостерігаємо, адже працювати час від часу в інших наукових, зокрема й закордонних, установах – це нормально. І на цю тенденцію для нашої установи війна не має відчутного впливу. Набагато важливішим є загальнодержавний вимір: ми точно знаємо, що чимало науковців і педагогів зі східних областей України донині перебувають за кордоном. Дехто адаптується на новому місці, дехто повертається», – розповідає він.

Для професійних науково-педагогічних працівників є низка програм підтримки за кордоном від різних установ та урядових організацій. Щодо інфраструктури, то тилове розміщення більшості закладів рятує від ударів з повітря, і вони можуть більш-менш спокійно продовжувати свою діяльність. Істотно непокоїть лише скорочення і без того недостатнього фінансування із зрозумілих сьогодні причин, каже співрозмовник.

Щоправда, вже є низка ініціатив щодо формування візії реформування освіти й науки в Україні до 2030 року. Важлива підтримка наукових колективів. Але систему оцінювання їхньої діяльності треба реформувати, щоб не допустити розпорошення й без того дефіцитних економічних ресурсів держави.

Загалом, вважає Іван Демидов, без розвитку освіти й науки навряд чи можна сподіватися на успішне відновлення та соціально-економічний розвиток України. Для цього мають бути вибудувані ефективні зворотні зв’язки щодо впливу суспільства на ринку праці на зміст освіти і результати навчання. 

Також, із його слів, в Україні потрібно переглянути правовий статус закладів освіти та наукових установ, які мають здобути більшу академічну, фінансову, організаційну і кадрову автономію. Це дасть їм змогу бути менше залежними від бюджетного фінансування, швидше й ефективніше реагувати на нові виклики. 

Ще дуже важливо реформувати систему загальної середньої освіти, щоби вона була сприятливою для розвитку талантів в Україні, формувати потужні університетські центри, інтегровані в бізнес-середовища, переконаний проректор з наукової роботи НУ «Львівська політехніка».

«Україні потрібні потужні наукові хаби»

Уже багато років на ринку освітніх рішень і науково-дослідної роботи працює компанія IQholding, яка реалізує чимало інноваційних проєктних рішень у сфері практичної освіти, створює креативні простори для науково-дослідницької роботи. За 20 років їй вдалося реалізувати десятки тисяч тренінгових і консалтингових проєктів, провести сотні навчальних програм, видати 22 науково-практичні видання, 18 прикладних досліджень у сфері економіки, інформаційних технологій та управління.

Із 2018 року компанія почала інвестувати в розвиток науково-дослідної платформи, відкривши на проспекті Шевченка, 9 однойменний Науково-дослідний центр IQholding, коворкінг, конференц-центр і тематичну бібліотеку, читачем якої може стати кожен охочий. Фонди бібліотеки поповнили вже більш ніж 500 найновіших видань.

Зі слів науковця, кандидата економічних наук, доцента кафедри управління проєктами Національного університету «Львівська політехніка», керівника компанії IQholding Андрія Якиміва, за останні роки в Україні, на жаль, не вдалося створити науково-дослідний хаб, де науковці, інтелектуали могли б робити якісні продукти і виходити з ними на ринок.

За рік війни, окрім військових, економічних викликів, в Україні відбувся відтік людського капіталу за кордон. Деякі кращі прикладні науковці, що працюють, наприклад, у сфері біоінженерії чи ІТ-технологій, настільки затребувані за кордоном, що для них формують спеціальну інфраструктуру. В підсумку ці країни отримують додану вартість, яка переростає в світові продукти, а до нас вони повертаються вже як до споживачів. І якщо технології чи інфраструктуру можна відновити, а інвестиції залучити, то людей, які є запорукою успіху держави, потрібно втримати або зробити все, щоби вони повернулися. Інакше це вплине на економічний потенціал України та її майбутнє, вважає він.

Наша держава вже показала позитивний приклад економічної підтримки, коли оперативно відреагувала на релокацію підприємств, зберегла економічну активність, надаючи можливість утримувати робочі місця, сплачувати податки і на місці формувати економічну безпеку. В контексті людського капіталу також потрібно посилювати креативні рішення і підходи, щоб люди бачили перспективу майбутнього на місцях.

«Війна пришвидшує відтік капіталу – люди себе не знаходять тут, а шукають можливості за кордоном. Щоб цього не було, вже сьогодні варто працювати над тим, аби зберегти інтелектуальний потенціал країни. Варто відходити від ресурсної економіки і рухатися в напрямку доданої вартості та інноваційних рішень. Для цього має бути здорова співпраця держави з міжнародними донорами, приватним сектором. Це запорука економічного зростання країни», – каже Андрій Якимів.

І додає, що в Україні є дуже талановиті люди. Чимало стартапів і команд уже реалізували свої ідеї, перетворивши їх на мільярдні капітали. 

«Чому сьогодні ми не можемо реалізувати прикладну науку на місцях, створити інфраструктуру для дослідництва, залучивши наших кращих науковців, міжнародні та державні кошти? Було б добре, якби влада звернула на це увагу. Сьогодні спостерігаємо прояви ініціатив, пов’язаних із фінансовою підтримкою, але міжнародна спільнота такої підтримки в достатній мірі не дає. Потрібне проєктне рішення, щоб все-таки можна було зміцнити і не втратити найцінніший ресурс – людський. Треба створювати інфраструктуру науково-дослідних лабораторій, наукових парків, посилювати розвиток державно-приватного партнерства», – наголошує співрозмовник.

Залучити фінансовий ресурс можна вже зараз, адже є світова підтримка в намаганні України здобути перемогу у війні й відбудуватися. 

«Ринок освіти дорослих потребує змін і руху. Навколо все змінюється, отже, щоби бути конкурентним навіть усередині нашої країни, треба постійно черпати нові рішення, кейси і намагатися втілювати їх у життя», – зазначає керівник IQholding.

Якби нам вдалося створити потужні наукові хаби з державною підтримкою, із залученням міжнародних донорів, якби вдалося відкрити офіси міжнародних компаній і напрацьовувати успішні стартапи, то Україна стала б абсолютно конкурентоздатною на світовому ринку, переконаний Андрій Якимів.

Адже якщо звернутися до історії, то знаннями та працями видатних українських науковців, зокрема економістів світового рівня, світ користується досі, ними пишаються в різних куточках земної кулі. Мовиться, зокрема, про академіка, завідувача кафедри економіки України Львівського нацуніверситету ім. І.Франка Степана Злупка, українського вченого-економіста, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків, Михайла Туган-Барановського, засновника геохімії, біогеохімії та радіогеології Володимира Вернадського, українського поета, велета думки та науковця Івана Франка, лікаря, соціолога, фізика Сергія Подолинського, а також економіста, історика, діяча української діаспори, професора Гантерського коледжу в Нью-Йорку Всеволода Голубничого чи математика Євгена Слуцького. Таких імен чимало.

Українські науковці часто дивували світ своїми винаходами. Приміром, київський авіаконструктор Ігор Сікорський винайшов гелікоптер, львівські аптекарі Ігнатій Лукасевич та Ян Зег – гасову лампу, житомирський учений, засновник космонавтики Сергій Корольов – ракетний двигун, механік Йосип Тимченко – кінескоп, фізик Іван Пулюй відкрив Х-промені, відомі більше як рентгенівські, бактеріолог Володимир Хавкін – вакцину проти чуми та холери. Таких винаходів десятки.

Ми надзвичайно талановита нація і ще не раз здивуємо світ своїми працями й винаходами, підсумував Андрій Якимів.

Ольга Шведа

Партнерська публікація

Фото: Фейсбук-сторінка Олега Паски, «Вища освіта», «Укрінформ», НАНУ, IQholding / Головне фото: УКУ

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.