Отець Тарас Михальчук

Отець Тарас Михальчук

«Хто я в цій війні». Настоятель гарнізонного храму Тарас Михальчук

4137 0
«Найбільше здивування для мене як настоятеля Гарнізонного храму – це вінчання військовослужбовців. За статистикою, торік у нашому храмі відбулися більш ніж 100 шлюбів. Для мене це велике чудо».

До річниці повномасштабного вторгнення, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, редакція Тvoemisto.tv створила проєкт «Хто я в цій війні», де розповідатиме історії людей, які щодня наближають нашу перемогу. Ми знаємо, що зараз непростий час для кожного з нас, але не перестаємо вірити, що наша спільна щоденна праця допоможе нам перемогти ворога та взятися за відбудову України.  

Я – Тарас Михальчук, в липні мені виповниться 40 років. Я – отець, голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла. 

Війна для мене розпочалася дев’ять років тому. Навіть раніше – з початку Майдану, коли наш храм став місцем гуманітарної допомоги майданівцям, а згодом – захисникам та героям. Зараз на війні є багато наших друзів. На жаль, багато з них загинули. Про повномасштабне вторгнення я дізнався удосвіта. Зателефонував приятель-військовослужбовець, який попросив прийняти у Львові кілька сімей військових, які терміново виїжджали з Києва. І коли я запитав, чому така нагальність, то у відповідь почув: «Увімкни телевізор і побачиш – почалася війна». Тоді я зрозумів, що почалося те, про що ми здогадувались, але не хотіли усвідомлювати, розуміти. Незабаром настоятель написав повідомлення в приватну групу священників: «Дорогі отці, розпочалася війна, проте маємо бути готові до всіх викликів».

День 24 лютого 2022 року запам’ятався мені тим, що близько 11-ої години пролунав дзвінок від друзів-офіцерів з конкретним проханням. Перебуваючи неподалік Львова на одному з полігонів, вони потребували автомобілів, щоб якнайшвидше дислокуватися на рубежі. Приблизно за три години ми знайшли вантажний бус, я особисто сів кермо і вирушив до них. Бус, у якому поміщається вісім осіб, повіз п’ятнадцятьох плюс їхні боєкомплекти й особисті речі. До вечора того ж дня, а потім ще тиждень-два до мене надходило до 150 дзвінків від наших військових. Цивільні ж у місті панікували, ринули на заправки, метушилися. Я просив їх не панікувати, навіть розсилав знайомим смс-повідомлення, де вказував, що це ще гірше, аніж ворог.

Читайте також: Хто я у цій війні. Хірург Гнат Герич

25 лютого я мав вирушити до Стемфорда, що в США, на заплановані зустрічі зі священниками. Тиждень до того всі дні були для мене тривожними, неспокійними. Я не раз про це говорив з іншими отцями. Звісно, всі мої закордонні поїздки були скасовані, хоча я легко міг податися, бо є багатодітним батьком. Дякую Богові, що в перші дні війни ми всі були тут і могли разом на все реагувати!

Від храму на передову поїхало 100 автомобілів, частина з яких – карети швидкої допомоги.

Моя найбільша радість – це те, що мій рідний брат живий. Зараз він на фронті, минулого тижня був у Бахмуті. Телефонуючи до мене, він уже прощався з життям, однак залишився живий і далі служить у Збройних Силах України. Так, багато моїх друзів, знайомих воюють, і я за них дуже переживаю, але цей дзвінок від брата мене дуже схвилював, я не міг спокійно це пережити. Ми всі сильно молилися, і брат не загинув.

Найбільше здивування для мене як настоятеля Гарнізонного храму – це вінчання військовослужбовців. За статистикою, торік у нашому храмі відбулися більш ніж 100 шлюбів. Для мене це велике чудо.

Втрати – це всі друзі, які загинули. Усвідомлення цього приходить згодом, бо спочатку не зовсім розумієш, що відбувається. На жаль, у нашому храмі мені доводилося прощатися й зі своїми друзями. Загалом ми провели до 300 похоронів.

Не так дізнався, як точно усвідомив те, що українці – велети духу. Одного разу, перебуваючи в Італії, я побачив будинок, де мешкала Леся Українка. Про це свідчив напис українською, що в цьому будинку проживала «видатна поетеса, велика українка, велетка духу». Ось ця фраза якраз про українців, і я думаю, що її розбиратимуть науковці впродовж іще ста років у цілому світі.

Читайте також: "Хто я в цій війні". Медична кураторка патронатної служби "Азов" Дзвінка Сіра

Для мене українці – це люди, в яких присутній мужній дух та велика віра в Бога. Навіть наші отці, які служать у військових шпиталях, чи капелани, які їздять на передову, стверджують, що часто про Бога їм доводилося чути саме від військових. Тобто вони самі говорять з отцями про Бога і засвідчують свою віру в Нього. Загалом у нас велика команда військових капеланів, багато з них неодноразово відвідували бійців на фронті. Стараємося, щоби раз на два тижні отці вирушали туди, де їх воліють бачити.

Перше особисте правило – це молитва, друге – постійно пам’ятати і говорити собі про почуття любові, яке сильніше за смерть, третє – пам’ять про тих друзів, які сьогодні на фронті і які допомагають мені не опускати рук. Те, що вони там роблять, те, що пережили, неоціненне. Усе це допомагає мені боротися, проганяти погані думки і робити все можливе для наближення нашої перемоги.

Хоча Україна вже перемогла. Для мене це доконаний факт, залишилося тільки вигнати окупантів із нашої землі. Ми перемогли в усіх сенсах. Про Україну в світі знали мало, лише згадували Чорнобиль чи інші речі. Сьогодні наші друзі з інших країн допомагають, підтримують, пишаються, що в них є друзі серед українців. Особисто знаю це від друзів з Ірландії, Австралії, США.

Світові про війну хотів би розповісти, сказати, що ціна правди, свободи, волі дуже висока. Це життя численних мужніх воїнів-українців, які відстоюють правду. Тому треба зробити все для того, щоби ніколи не допустити таких воєн.

Хочеться, щоб ми, українці, пам’ятали, що все радянське, яке принижувало нашу гідність, не наше. Ми високодуховна, висококультурна нація, тож сьогодні нам важливо повертатися до наших першоджерел, які були знищені росіянами. Світ відкрив велику духовність, культурність українців. Ми не маємо права зневіритися, мусимо добре виховували своїх дітей і бути солідарними, єдиними як ніколи. Про це я кажу дуже часто, наводжу приклади чуд, які відбуваються на фронті. Окрім прохань військових зібрати їм на автомобіль чи хімічні грілки, часто чую прохання про нашу молитву.

Боротьба триває!

Записала Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!