Отець Тарас Михальчук
«Хто я в цій війні». Настоятель гарнізонного храму Тарас Михальчук
До річниці повномасштабного вторгнення, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, редакція Тvoemisto.tv створила проєкт «Хто я в цій війні», де розповідатиме історії людей, які щодня наближають нашу перемогу. Ми знаємо, що зараз непростий час для кожного з нас, але не перестаємо вірити, що наша спільна щоденна праця допоможе нам перемогти ворога та взятися за відбудову України.
Я – Тарас Михальчук, в липні мені виповниться 40 років. Я – отець, голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.
Війна для мене розпочалася дев’ять років тому. Навіть раніше – з початку Майдану, коли наш храм став місцем гуманітарної допомоги майданівцям, а згодом – захисникам та героям. Зараз на війні є багато наших друзів. На жаль, багато з них загинули. Про повномасштабне вторгнення я дізнався удосвіта. Зателефонував приятель-військовослужбовець, який попросив прийняти у Львові кілька сімей військових, які терміново виїжджали з Києва. І коли я запитав, чому така нагальність, то у відповідь почув: «Увімкни телевізор і побачиш – почалася війна». Тоді я зрозумів, що почалося те, про що ми здогадувались, але не хотіли усвідомлювати, розуміти. Незабаром настоятель написав повідомлення в приватну групу священників: «Дорогі отці, розпочалася війна, проте маємо бути готові до всіх викликів».
День 24 лютого 2022 року запам’ятався мені тим, що близько 11-ої години пролунав дзвінок від друзів-офіцерів з конкретним проханням. Перебуваючи неподалік Львова на одному з полігонів, вони потребували автомобілів, щоб якнайшвидше дислокуватися на рубежі. Приблизно за три години ми знайшли вантажний бус, я особисто сів кермо і вирушив до них. Бус, у якому поміщається вісім осіб, повіз п’ятнадцятьох плюс їхні боєкомплекти й особисті речі. До вечора того ж дня, а потім ще тиждень-два до мене надходило до 150 дзвінків від наших військових. Цивільні ж у місті панікували, ринули на заправки, метушилися. Я просив їх не панікувати, навіть розсилав знайомим смс-повідомлення, де вказував, що це ще гірше, аніж ворог.
Читайте також: Хто я у цій війні. Хірург Гнат Герич
25 лютого я мав вирушити до Стемфорда, що в США, на заплановані зустрічі зі священниками. Тиждень до того всі дні були для мене тривожними, неспокійними. Я не раз про це говорив з іншими отцями. Звісно, всі мої закордонні поїздки були скасовані, хоча я легко міг податися, бо є багатодітним батьком. Дякую Богові, що в перші дні війни ми всі були тут і могли разом на все реагувати!
Від храму на передову поїхало 100 автомобілів, частина з яких – карети швидкої допомоги.
Моя найбільша радість – це те, що мій рідний брат живий. Зараз він на фронті, минулого тижня був у Бахмуті. Телефонуючи до мене, він уже прощався з життям, однак залишився живий і далі служить у Збройних Силах України. Так, багато моїх друзів, знайомих воюють, і я за них дуже переживаю, але цей дзвінок від брата мене дуже схвилював, я не міг спокійно це пережити. Ми всі сильно молилися, і брат не загинув.
Найбільше здивування для мене як настоятеля Гарнізонного храму – це вінчання військовослужбовців. За статистикою, торік у нашому храмі відбулися більш ніж 100 шлюбів. Для мене це велике чудо.
Втрати – це всі друзі, які загинули. Усвідомлення цього приходить згодом, бо спочатку не зовсім розумієш, що відбувається. На жаль, у нашому храмі мені доводилося прощатися й зі своїми друзями. Загалом ми провели до 300 похоронів.
Не так дізнався, як точно усвідомив те, що українці – велети духу. Одного разу, перебуваючи в Італії, я побачив будинок, де мешкала Леся Українка. Про це свідчив напис українською, що в цьому будинку проживала «видатна поетеса, велика українка, велетка духу». Ось ця фраза якраз про українців, і я думаю, що її розбиратимуть науковці впродовж іще ста років у цілому світі.
Читайте також: "Хто я в цій війні". Медична кураторка патронатної служби "Азов" Дзвінка Сіра
Для мене українці – це люди, в яких присутній мужній дух та велика віра в Бога. Навіть наші отці, які служать у військових шпиталях, чи капелани, які їздять на передову, стверджують, що часто про Бога їм доводилося чути саме від військових. Тобто вони самі говорять з отцями про Бога і засвідчують свою віру в Нього. Загалом у нас велика команда військових капеланів, багато з них неодноразово відвідували бійців на фронті. Стараємося, щоби раз на два тижні отці вирушали туди, де їх воліють бачити.
Перше особисте правило – це молитва, друге – постійно пам’ятати і говорити собі про почуття любові, яке сильніше за смерть, третє – пам’ять про тих друзів, які сьогодні на фронті і які допомагають мені не опускати рук. Те, що вони там роблять, те, що пережили, неоціненне. Усе це допомагає мені боротися, проганяти погані думки і робити все можливе для наближення нашої перемоги.
Хоча Україна вже перемогла. Для мене це доконаний факт, залишилося тільки вигнати окупантів із нашої землі. Ми перемогли в усіх сенсах. Про Україну в світі знали мало, лише згадували Чорнобиль чи інші речі. Сьогодні наші друзі з інших країн допомагають, підтримують, пишаються, що в них є друзі серед українців. Особисто знаю це від друзів з Ірландії, Австралії, США.
Світові про війну хотів би розповісти, сказати, що ціна правди, свободи, волі дуже висока. Це життя численних мужніх воїнів-українців, які відстоюють правду. Тому треба зробити все для того, щоби ніколи не допустити таких воєн.
Хочеться, щоб ми, українці, пам’ятали, що все радянське, яке принижувало нашу гідність, не наше. Ми високодуховна, висококультурна нація, тож сьогодні нам важливо повертатися до наших першоджерел, які були знищені росіянами. Світ відкрив велику духовність, культурність українців. Ми не маємо права зневіритися, мусимо добре виховували своїх дітей і бути солідарними, єдиними як ніколи. Про це я кажу дуже часто, наводжу приклади чуд, які відбуваються на фронті. Окрім прохань військових зібрати їм на автомобіль чи хімічні грілки, часто чую прохання про нашу молитву.
Боротьба триває!
Записала Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня