Іноземці Твого міста. Американська волонтерка, яка бігає у Стрийському парку

3759 0
«Я попросила офіціантку говорити українською або, якщо російською, то повільніше. Вона відповіла коротко: “нет”».

Кетрін Фітч жила у Нью-Джерсі. Стати волонтеркою Корпусу миру захотіла ще на першому курсі університету. Подала заяву, заповнила анкету, але з першого разу її не прийняли. Завершивши навчання, Кетрін пішла працювати до кафе Starbucks і не припиняла спроб, аж поки їй не вдалося. У Корпусі миру волонтери не обирають, до якої країни поїдуть жити. Тож те, що Кетрін випала саме Україна, було випадковістю. Про те, що було далі, вона розповіла Tvoemisto.tv

«Після літака ми сіли в автобус. День був дуже похмурий, падав дощ. Через вікно я бачила пожежі на фермах – згодом виявилось, що це господарі навмисно палять суху траву. Трішки налякалася, але бажання волонтерити було дуже сильним. Я була готова жити і у великому місті і в малому селі», згадує Кетрін. Власне, спершу було село – три місяці в Іванівці на Чернігівщині.

Кетрін дивувало, що багато людей називають її «Катею» чи «Катюшою». Українську дівчина почала вивчати онлайн іще в Америці, коли довідалась, куди її посилають. Коли приїхала, знайшла репетиторів, які їй допомагають. У перші місяці мала чотири години уроків української щодня.

Проте з родиною, в якій вона оселилась, Кетрін ніяк не могла порозумітись. Хоча з репетиторкою українською спілкувались без проблем. Зрештою, саме репетиторка розкрила цей секрет, прийшовши до Кетрін у гості. Виявилося, що прийомна сім’я говорить… російською. Якої Кетрін, звісно, не розуміла.

Через те, що американка не мала спільної мови з господарями, траплялись курйози. У перший тиждень Кетрін сказали, що скоро в них буде багато свинини, й дівчина вирішила, що їхня свиня народить поросят. Вона похвалилася цим іншим волонтерам, проте, повернувшись, вони побачили натомість шматки м’яса.

Невдовзі дівчину перевели до Львова. Довідавшись про це, вона вирішила принципово не шукати нічого про нове місце.

«Я закрила ґуґл, бо хотіла зробити собі сюрприз, пояснює Кетрін. – До цього чула чимало позитивних відгуків про Львів від інших американських волонтерів. Коли приїхала, пішла гуляти центром і була вражена красою міста. Тоді ще подумала, що Львів – це маленький Париж».

У Львові на Кетрін чекала нова прийомна сім’я. «Мій український “тато” спитав, що я знаю про Україну. Я відповіла, що люблю співати “Ти ж мене підманула”. Він був дуже здивований, але не розгубився і почав: “Ти казала в понеділок…” Я підхопила, й ми почали співати разом. Пісня допомогла знайти спільну мову», розповідає вона.

Перші два місяці у Львові дівчина багато говорила англійською, адже її львівська «сестра» та друзі з молодіжної організації добре володіють цією мовою. Та зрештою сказала всім: «Від завтра говоріть зі мною лише українською – мені потрібно її вдосконалювати!». Найскладніше було навчитись уживати прийменники та вимовляти деякі звуки, яких нема в англійській. 

Проте за два роки в Україні Кетрін добре опанувала мову – тепер їй навіть не вірять, що вона американка. «Починають питати, чи я з української родини, або чи не маю я хлопця в Україні. Коли дізнаються, що українських коренів не маю, дуже дивуються, а почувши, що я не маю хлопця, починають розповідати про свого брата/друга/родича, з яким хочуть мене познайомити», – сміється Кетрін.

У Львові вона працює вже майже півтора року, й за цей час полюбила його ще більше. «Це дуже культурне місто – тут завжди відбуваються фестивалі, ярмарки. Багато затишних місць, де можна пити каву. Ще я дуже люблю Стрийський парк. Стараюся хоч раз на місяць ходити туди на пробіжку. Подобається церква Петра і Павла – гарне місце з цікавою історією, а ще Домініканський собор», – ділиться вона враженнями від міста.

Багато людей із району, де мешкає Кетрін, знає про нову сусідку. «Одного разу до мене в гості хотіли прийти два хлопчики, але заблукали. Коли нарешті знайшли мій будинок, я сказала їм, що наступного разу треба просто запитати в перехожих, де живе американка, і вони допоможуть», – жартує вона. 

Зараз її робота – волонтерство у Львівському обласному молодіжному центрі: дівчина допомагає молодим львів'янам обирати професію, кар'єру, вчить писати резюме, проводить тренінги з лідерства. У центрі організували поетичний англомовний клуб – кожен охочий тут може обговорити англомовну поезію чи прочитати власну. Влітку волонтери проводять у Хмельницький області англомовний табір Castle Camp,  де п'ять днів усі говорять лише англійською. Також Кетрін керує англомовним клубом What's Up, що зустрічаєтья щосереди.

Кетрін любить мандрувати Україною. Побувала в Києві, Хмельницькому, Харкові, Чернівцях. На Різдво їздила до села на Львівщині, де вперше побачила вертеп, який її дуже розсмішив, та вивчила кілька колядок. Їздила й Закарпаттям. «Мені там подобалося, але дуже сумувала за Львовом, – розповідає дівчина. – Щоразу, коли приїжджаю до Києва, місцеві говорять зі мною російською. Доводиться пояснювати, що я погано розумію цю мову, просити перейти на українську або говорити дуже повільно. У Вінниці офіціантка в кафе говорила російською дуже швидко. Я сказала: “Вибачте, але я не розумію російської мови. Чи можете ви говорити українською?”, на що офіціантка відповіла коротко:“нет”».

До того, як Корпус миру скерував Кетрін до України, вона знала про нашу країну завдяки завданню в університеті – їй потрібно було порівняти революції в різних країнах. «Але про культуру та людей, які тут живуть, я знала мало. Зараз, коли я відкрила для себе Україну, я розповідаю всім своїм друзям з Америки про її культуру, традиції, пісні», – каже Кетрін.

Тетяна Байбак

Фото надані Кетрін Фітч

Іноземці Твого міста