Іноземці Твого міста: Блез Малаба про оперу та расизм у Львові

6721 0
Вихідець з ДР Конго Блез Малаба переїхав до Львова п’ять років тому. Тут він вступив на факультет міжнародних відносин ЛНУ імені Івана Франка. Щоправда, навчання для Блеза – не єдина справа, якою він займається в Україні. Хлопець професійно захопився класичним співом. Малаба брав участь у численних змаганнях (зокрема, Міжнародний музичний конкурс імені Миколи Лисенка та «Голос країни-3») та потрапив у фінал одного з найпрестижніших конкурсів з оперного співу у світі – «BBC Cardiff singer of the Word». Спеціально для Tvoemisto.tv уродженець Демократичної Республіки Конго розповів про свої «львівські» роки і оперний досвід.

Про війни у ДР Конго та в Україні

У ДР Конго зараз триває війна. Це явище має переважно економічний характер. Вона довго розтягується. Регіони, де відбуваються конфлікти, дуже багаті на мінерали (мідь, уран – прим.). Коли я знаходився в Кіншасі, то там не було війни. Зазвичай воюють на заході в провінціях Ківу та Маньєма.

Мій батько – військовий генерал. Він займається переговорами і всім, що пов’язано з вирішенням конфліктів між сторонами. Це одна із його спеціальностей. ДР Конго має найбільший в світі контингент миротворців ООН, але вони не завжди виконують те, що від них очікують.

У моїй країні офіційно визнана війна. В Україні такого нема, тому ці два конфлікти абсолютно різні. Треба конкретно визнати офіційно, що війна між Україною та Росією є. Як я розумію, мова йде про АТО. Яке АТО?

У 1997 році, коли в ДР Конго скидали режим диктатора Мобуту, війна відбувалася по всій країні. В Україні вона ж охоплює окремий регіон.

У кожної країни своя історія. Період, який зараз є в України, почався і рано чи пізно закінчиться. На все свій час. У 60-х роках в африканських країнах також було багато революцій, щоб отримати незалежність. Україна отримала незалежність легко і тому ви не знаєте, що означає це слово. Шкода, що помирають люди, але щастя, що у вас не гине стільки людей, як це було в Конго. У нас тисячі вбивали кожного дня.

32 роки у нас був диктаторський режим, тому такі смерті мирних жителів відбувалися дуже часто і ще давніше в 60-х роках також. 4 січня – особливий день у ДР Конго, у цей день на вулицях загинули тисячі людей, зокрема й студентів (День мучеників незалежності в пам’ять про загиблих під час протестів 4 січня 1959 року, - прим.).

Про корупцію, як одне із найбільших розчарувань в Україні

Я вчився в Росії в Московському державному машинобудівному університеті на контракті. Спочатку вчив російську мову на підготовчому курсі, а потім рік навчався на економічному факультеті, але я його не закінчив, бо приїхав до Львова. Простіше не платити, ніж платити, бо є угода між ДР Конго та Україною, яка дозволяє мені вчитися тут безкоштовно й отримувати стипендію. У Москві я вчився два роки, але диплому про закінчення підготовчого курсу не взяв.

Я не вибирав, чи хочу приїхати в Україну. То випадковість така. Життя в Москві значно дорожче, ніж у Львові, а стипендії не було. Система навчання майже однакова, так що особливої різниці, окрім стипендії, я не бачу.

Тим, чим я займався в Росії, я не займаюся в Україні. Там я майже не співав, але знімався в кіно. І в короткометражках, і в рекламах, і в повноцінних фільмах. Де конкретно я вийшов на екран, вже не пам’ятаю … Хм, якийсь фільм про бокс, але то вже давно було. 5 років минуло – не так просто то згадати. Мені то не було цікаво. Отримав гроші і «до побачення».

Корупція є всюди. У Конго також є корупція, але в певних межах. Існують деякі факультети, де фактично нереально дати гроші. Мої друзі, які навчаються на архітектурі в Конго, з другого курсу вже будують. В гуманітарних спеціалізаціях корупція більша, але все одно менша, ніж в Україні. Тут студент знає, що він ніби й вчиться, але все одно заплатить. У нас головне – вчитися. Якщо щось не виходить, то вже тоді думають, як вирішити проблему. А в Україні: отримав стипендію, десь підзаробив і знаєш – я тут заплачу, там заплачу. В нас такого нема.

В Конго більшість викладачів – професори. Зазвичай вони працюють в уряді, викладають не лише в Конго, а й в США та Європі. Такий викладач не потягнеться за твоїми бідними 50-ма доларами. Він заробляє набагато більше і має чим ризикувати. Маю цікавий приклад про одного професора з Конго, який започаткував облік і аудит в країні, і викладає у багатьох закордонних університетах. Прийшли до нього студентів двадцять, а він каже: «Напишіть, що вам потрібно, аби добре вчитися на наступний рік». Кожен написав, що хоче і скільки, і він кожному дав грошей. Він має їх достатньо і може допомогти студентам. В Україні в мене ніколи не вимагали хабаря, та навіть, якщо б вимагали, я за оцінку грошей не дам.

Про расизм у Львові і різницю між українською та російською мовами

З расизмом в Росії, як не дивно, не стикався, а в Україні – так. Колись я йшов по вулиці у Львові і в мене плюнули. Просто так. Це був чоловік, нормально вдягнутий і не п’яний. Це було під час Майдану. Коли ти живеш в якійсь країні, то треба знати, чого очікувати і як тут живуть. Я завжди готовий до того, що може бути така ситуація. Я навів лише один приклад, подібних випадків було багато. Наприклад, тебе хтось може ображати. Безкоштовно (посміхається – ред.), інакше й не скажеш. Чим більше стаєш відомим, тим більшого можна очікувати. Це не завжди будуть приємні слова. Це зрозуміло.  Я на такі речі не реагую.

Перед переїздом в Україну я вже знав російську і було сказано, що у Львові також вчитимусь російською, але мені збрехали (посміхається, – ред. ). Я приїхав до Львова і дізнався, що треба вчити українську. Російська та українська – зовсім різні мови. Це вам здається, що вони близькі. Незалежно від того, що там дещо співпадає. Коли приїхав, то важко було перевчитися з російської на українську. Мені треба було шість місяців, щоб більш-менш добре вивчити мову.

До чого в Україні не хочеться звикати? Та до всього можна звикнути. До корупції (посміхається, – ред. ). До алкоголю, наприклад. Дуже часто зустрічаються люди, які надто багато п’ють. Для себе алкоголь не купую, тому майже не вживаю. У рідкісних випадках можу трохи випити вина.

Про перший спів і досвід у Львівській опері

Я дуже давно співаю, практично все життя. Спершу  – у церкві (я римокатолик) і в народному хорі. Вже потім перейшов у класичний спів. Ми співали народних пісень лише конголезькою.

В Конго бувають класичні хори, які співають Службу Божу латинською та французькою. Потім я познайомився з іншими зарубіжними композиторами. У нашій країні нема опери, але люди намагаються співати класику.

Коли переїхав в Україну, то більш професійно почав займатися співом. Підготовчий факультет для іноземців від університету був ще на Валовій (там знаходиться факультет культури і мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, - прим.). Я почув там спів і гру на музичних інструментах і захотів продовжити кар’єру. Тоді мене прослухали в студентському хорі. Мене першою почула диригент пані Оксана Мельничук і їй, видно, сподобалося. Вона взяла мене до хору і порекомендувала мене викладачу по вокалу. Так я й потрапив до пана Ореста Сидора, він співає баритоном в Оперному театрі.

З ним брав участь в конкурсі Миколи Лисенка в Києві та Голосі країни. Тепер займаюся з іншим викладачем Богданом Омеляновичем. Вони обоє працювали в нашому університеті. З Омеляновичем я їздив на BBC Cardiff Singer of the world. Це, певне, найбільший оперний конкурс в світі.

Я потрапив у фінал, у двадцятку найкращих. Спочатку було біля 350 учасників. Всі проходять прослуховування, де треба відправити відео, де ти співаєш. Потім другий тур, який відбувається в Covent Garden. Це Королівська Опера в Лондоні. Після того завдання я пройшов у фінал, де залишилося 20 людей. Перемоги я не здобув (виграла білоруська виконавиця Надія Кучер – прим.), але все одно задоволений. Це ж найпрестижніший конкурс у світі, а я пробився у фінал.

Цьогоріч 10 жовтня я дебютував у Львівській Опері, зіграв графа Монтероне в композиції Верді «Ріголетто». Кажуть, що публіка ніколи не обманює і, судячи з реакції, людям сподобався мій виступ.

Естраду я можу співати скільки завгодно і не буду втомлюватися. Опера ж забирає дуже багато енергії та часу. Партію з опери можна вчити кілька місяців або й рік, а в естраді мені достатньо кілька хвилин посидіти над піснею і я вже можу її співати. Тим більше Опера – це не завжди рідною мовою – треба співати італійською, постійно працювати над вимовою. Є купа моментів, які публіка не бачить. Люди бачать лише те, що ти їм показуєш. Обгортку, скажімо так, а не середину. Мені подобається опера, бо тут є дисципліна. Ти не можеш будь-що собі дозволяти: скакати і кричати як в естраді.  Я житиму в тій країні, де зможу заробити більше грошей. Я готуюся зараз до трьох конкурсів з оперного співу, які відбудуться в Іспанії, Чехії та Польщі.

Про музичну співпрацю із Олегом Скрипкою та Святославом Вакарчуком

Коли береш участь у якихось масштабних проектах, то перебуваєш на виду. Мене там помітили, подзвонили й запропонували брати участь в «Голосі країни». Я сказав: «Ну добре. Подивлюся, як воно виглядає».  Я нікого з журі перед конкурсом не знав: ні Вакарчука, ні Скрипку, тому взагалі не хвилювався. До того ж вже перейшов цей період, адже виступав не вперше: мав багато виступів і кілька сольних концертів в Національному драматичному театрі імені Лесі України та в Ужгороді. Добре, коли є трошки хвилювання, щоб бути зосередженим.

Насправді ні Скрипка, ні Вакарчук мене нічого не навчили, хоча їх думку мені цікаво було почути. Тут не йдеться про стиль музики, тут більше справа смаку. Мистецтво – це смак. Не факт, що річ, яка подобається тобі, сподобається ще комусь. Це не означає, що ти погано щось робиш. Комусь подобається одне, комусь друге, а комусь і перше, і друге. Те, що вони роблять, – добре, і те, що роблю я, – також добре.

Вакарчук запросив мене співати в дуеті на концерті «Океані Ельзи» на «Арені Львів». Це не перший раз, коли я співав для такої великої аудиторії. В Конго я співав на 80-тисячному стадіоні. Співати перед конголезцями то одне – ти розумієш, як публіка сприймає різні речі і вже знаєш, що і як робити, а коли співаєш перед людьми, які тобі зовсім невідомі, то трошки хвилюєшся. 

 

Розмовляв Андрій Сеньків
Фото Петра Ткачишина

Іноземці Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!