Іноземці Твого Міста: Ларс Вестб’єрг про те, чому львів’яни багатші за данців

7679 0
Президент Данської Бізнес Асоціації як ніхто знає, як ведеться іноземним інвесторам у Львові. Майже 13 років корінний данець Ларс Вестб’єрг управляє компанією, консультує іноземних бізнесменів про те, як безпечно працювати в Україні, та займається благодійністю. Йому подобається романтичний Львів, але дратують «Лади» на дорогах. Він порівнює Україну з Данією та пояснює, чому українці багатші, і чому у Львові немає парку розваг.

Чорний сніг і «божевільні іноземці»

Вперше я приїхав до Львова 10 березня 2003 року. Пам’ятаю, по дорозі з аеропорту до моєї компанії було багато «чорного» снігу, напевно, від машин. Я подумав, що приїхав у Чорнобиль (жартує – ред.) Здивувало, що я не бачив відкритих магазинів, вітрин з одягом та будь-яких ознак комерційної власності. Все було закрите від світу. З часом все стало прозорішим та європейським.

Свій перший бізнес я розпочав у Данії в 19 років – імпортував та продавав автомобілі у Скандинавії. Згодом кілька років працював в Лондоні та Німеччині. Коли вирішив спробувати нову країну, в газеті натрапив на вакансію в Україні – через 10 днів я вже був тут на роботі. Це була данська компанія «SIKA», яка виробляє спеціалізоване взуття. Там я працюю вже 13 років.

Як головний менеджер цієї компанії у Львові, я не міг сам вирішити проблем з чиновниками чи податками. Тож рік після приїзду я зібрав бізнесменів, які приїхали в Україну і мали однакові проблеми, і очолив Європейську Бізнес Асоціацію (EBA – ред.). Разом ми могли сказати: «Хлопці, або ми залишимося тут за нормальних умов, або знайдемо іншу країну для інвестицій». І влада почала задумуватися, щоби щось робити для «божевільного іноземця».

Данські бізнесмени та війна

Я пішов з посади голови EBA, але тепер я президент Данської Бізнес Асоціації (DBA – ред.) в Україні. Вона об’єднує 56 компаній у Західній Україні та 170 – на всеукраїнському рівні. Це як парасоля над данськими інвесторами, яка захищає від проблем. Адже данці тут, щоб заробляти гроші як «білі» компанії  – так, як ми працюємо «вдома». 

95% компаній  DBA – це легка промисловість, решта – це консалтингові та юридичні компанії. Навіть якщо зараз ціни на ринку праці зростають, тут набагато дешевше, ніж у Данії. До того ж, у нас добрі стосунки з місцевою владою, ми маємо двосторонні зобов’язання за меморандумом. Є проблема з бюрократією, та якщо нам кажуть зачекати на щось тиждень, ми чекаємо.

Багатьох наших працівників забирають на фронт, а їм все ще треба платити зарплати, і ми це робимо. Держава має дати найкращі умови тим, хто ризикує заради неї життям. На жаль, я не бачу цієї підтримки з боку країни.

У 2009 році Данія подала мою кандидатуру на почесного консула в Україні. Втім чомусь українська влада цьому перешкоджає. Ніколи не міг подумати, що інша країна може не прийняти пропозицію, яку підписала  королева. Тільки тому, що я не українець. Але є всі шанси, що я можу стати консулом в Україні.

Про допомогу армії та боротьбу з поліомієлітом

На початку DBA набагато активніше підтримувала сиріт, організовувала для них данське свято Васталави (карнавал перед Великим постом – Fastelavn – ред.). Тепер ми більше допомагаємо українській армії. Вже майже 10 років я є членом Львівського клубу Всесвітньої благодійної організації «Rotary International», який відсилає потрібні речі жертвам війни на Сході України (в Данії одне телешоу також збирало для них гроші).

Зараз ми боремося з поліомієлітом у дітей, інформуємо українців про цю недугу. Деяким дітям досі потрібні ліки. Сьогодні їм пропонують цілком безпечний французький препарат, затверджений Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Ми маємо допомагати всім країнам в таких ситуаціях, бо цей вірус поширюється.

Бізнес-клімат у Львові та досвід Данії

Думаю, за 10-бальною шкалою ситуацію з бізнесом тут можна оцінити в 7 балів, а для данських компаній – навіть 8. Все змінилося після Євро-2012, коли відновили інфраструктуру. Україна, зокрема Західна, стала правильним місцем для інвестицій. Зараз все стає краще, бо влада почала розуміти, що не можливо керувати країною для хабарів.

Втім ми постійно говоримо місцевим податківцям про «чорні» та «сірі компанії», які крадуть у нас працівників. У моїй компанії працює 75 людей, вони отримують офіційну зарплату зі соціальною безпекою та страхуванням, щоб ми були певні, що в разі недуги чи пенсії вони отримають фінансову допомогу. Наші конкуренти – «чорні» компанії, які платять більше, уникаючи податків. Податкова адміністрація не контролює це, бо отримує гроші з-під стола, та одного дня ці компанії можуть програти, залишивши працівників без роботи. Україна може повторити долю Данії на початку 90-х. Щоб бути конкурентоспроможними на ринку, данські фірми почали аутсорсити, бо зарплати були дуже дорогими. Зараз більшість з них переїжджає в Східну Європу, Прибалтику, а людям треба шукати нових можливостей роботи.

В Україні дуже багато можливостей для тих, хто хоче вести бізнес. Я бачив багато прикладів, коли українська сторона хоче тільки сидіти на троні і дивитися, як хтось вкладає гроші. Коли іноземний інвестор приїжджає в Україну і хоче співпрацювати з українцями, повинні інвестувати обидві сторони.

Данці щасливіші, а українці багатші

Сьогодні Данія має хорошу репутацію: за  рейтингом, ми найщасливіші люди у світі. Думаю, українці середнього віку більше спостерігачі: їм цікаво «хто, що, коли». Ми таким не переймаємось. Та зважаючи на ситуацію в Україні, я поважаю їхню стурбованість Україною.

Втім  українець набагато багатший за данця матеріально. Більшість з вас має свої помешкання ще з минулих часів, а в Данії ми сплачуємо борг за квартиру протягом 30 років, бо ніхто нічого не отримав від уряду безкоштовно. Всі, кого я знаю там, живуть на довготерміновому кредиті. Можливо, мої батьки у віці 75 років вже заплатили за будинок.

Якщо тут продати квартиру, яку ти колись отримав, то можна собі потім добре жити. Якщо продаси дім в Данії, не будеш мати нічого, хіба малий відсоток, якщо пощастить. Данія має найвищу систему податків у світі. Так, ми не платимо за медицину чи освіту – Данія інвестує в наше майбутнє, але за це ми маємо сплачувати 68% податку. Заробив 20 тис. доларів, то маєш всього 8. До того ж, у нас все набагато дорожче, ніж тут. У цьому плані ми десь на одному рівні.

Про те, чим Львів програє Копенгагену

Здається, у Львові ніхто не переймається озоном. 40-річні «Лади» забруднюють все навколо більше, ніж це передбачено нормою. Має бути нова система, яка б контролювала викиди авто, але боюсь, вона може бути ще одним приводом для корупції.

Також у Данії є багато можливостей проводити вільний час з дітьми. Наприклад, парк розваг «Тіволі», «Леголенд» (країна лего – ред.) та багато інших місць для сімей. Тут же діти сидять вчаться або граються на вулиці. Колись з іншим данцем ми думали зробити тут парк розваг, але не вийшло через земельні питання.

На вулицях Львова все стало краще з новою поліцією. Втім я ненавиджу, як водії обдурюють на дорозі – не вмикають поворотів, їдуть на червоне. Сподіваюсь, нова поліція буде штрафувати таких порушників. Так само порушують всі правила велосипедисти. Коли я вчився у школі, у нас був урок, як правильно їздити на велосипеді – заради безпеки усіх.

Тут також бракує санітарних правил, як у Данії. Там є організація, яка контролює чистоту закладів харчування і залишає відповідні «смайли» на вікні. Якщо хтось захворіє через їжу в перевіреному барі чи ресторані, то матиме проблеми.

Відкриті вітрини

Можемо порівняти Львів з Прагою, Віднем та навіть Копенгагеном. Але там нема такої різноманітної архітектури кількох культур та часів в одному місці. Мені подобається, що зараз відновлюють старі будинки в автентичному стилі. А ще – тепер можна все бачити з вулиці, купувати, що хочеш. В торгових центрах всі з брендовими сумками, хоч кажуть, що не мають грошей. Добре, що в цьому плані економіка зросла.

Я вважаю Львів своїм містом, вірю в його майбутнє. У мене дуже багато пропозицій з інших країн, але за 13 років в мене назбиралося чимало друзів і колег у Львові. Залишатимусь тут, поки можу щось зробити для суспільства та бізнесу. У Львові легко бути іноземцем, бо людям цікаво, хто ти і звідки. Ми не завжди можемо поговорити, але можемо порозумітися. Та сподіваюсь, одного дня я зможу вільно заговорити українською.

Розмовляла Ірина Матвіїшин

Іноземці Твого міста