фото: Петро Ткачишин

фото: Петро Ткачишин

Іноземці Твого міста. Німецький урбаніст, який розвиває Львів

8085 0
Урбаніст із Ляйпціґа Штефан Ґабі, який працює в Інституті міста над перетворенням вулиці Бандери, розповів про головні проблеми і переваги міського середовища Львова.

Штефан Ґабі народився у Західній Німеччині, проте після возз’єднання держави 1990 року вирішив переїхати на схід – до Ляйпціґа в Саксонії. Тоді він мав 22 роки та щойно завершив навчання в Кайзерслаутернському технічному університеті. «Зміни, що відбувались тоді на території колишньої Німецької Демократичної Республіки, були мені близькі й цікаві, – пояснює він своє рішення. – Мене завжди захоплювали процеси перетворення суспільства з соціалістичного на зовсім нове». У Ляйпціґу Штефан став консультантом із просторового планування та відновлення занедбаних районів міста. Потім два роки працював у румунській Тімішоарі, а останні три з половиною роки – у Львові.

У Ляйпціґа зі Львовом багато спільних рис, які Штефан Ґабі зауважує своїм професійним оком, адже він – урбаніст, фахівець із розвитку міста. Зараз він допомагає Інституту міста втілювати проект «Вулиця для всіх»: перетворення вулиці Бандери на зручний простір із дизайном, обраним самими львів’янами. Tvoemisto.tv запитало німецького урбаніста про те, як він сприймає Львів, якою має бути політика міської влади щодо громадського та приватного транспорту, що і як варто будувати в історичній частині міста та якою буде львівська урбаністична школа.

Я мало знав про Львів, тому, як і багато приїжджих із Західної Європи, був здивований, що місто настільки європейське. Ба більше, для мене Львів – своєрідний прототип справжнього європейського міста. Він дуже компактний, тут багато красивих громадських просторів. А ще мені подобається його контрастність: вузенькі вулички в центрі, а потім – просторий проспект Свободи. І, звісно, дуже цікава архітектура.

Мені потрібен був час, щоб краще пізнати львів’ян. До того ж, коли приїхав, я не розумів українську. Але коли почав працювати тут, я був вражений. Приїхав у липні 2013-го, а вже в листопаді почався Майдан. Звичайно, ці події мене вразили. Люди тут настільки люблять свободу, що всю зиму прожили буквально на вулиці. Я багато чого навчився в українців. У Німеччині небагато людей можуть сказати, що люблять свою країну й пишаються нею, адже в минулому наш народ робив жахливі речі. Це досить складна тема.

Будь-яке місто розвивається. Нові будівлі, нові люди, що приїжджають сюди й привозять нові звички. Люди купують автомобілі чи велосипеди. Це все – свого роду розвиток, і моє завдання – скерувати його у правильному напрямку. Зібрати всі зацікавлені сторони, обговорити й вирішити, яким є бачення розвитку міста. Знайти інструменти і стратегії, які б забезпечили місту краще майбутнє. Важливим для цього є вміння правильно організувати обговорення, розуміти інтереси різних груп і спробувати допомогти їм досягти компромісу. Зрозуміло, що ніколи не вдасться задовольнити всіх, але, принаймні, в такий спосіб удається прийняти найбільш правильне рішення.

 

Говорити з людьми – одне з найважливіших умінь у нашій справі. Робити це слід упродовж усієї роботи над проектом, а не лише по його завершенні, як це часто буває в Україні. На громадських слуханнях містянам пропонують переглянути презентацію вже готового проекту на етапі, коли вони вже не можуть на нього вплинути. Тому я можу зрозуміти причини агресії людей, що беруть участь у таких слуханнях. Комунікацію з ними слід починати на ранніх етапах планування проекту чи навіть ідеї. Не менш важливо розуміти, яких експертів краще залучати до процесу обговорення. У деяких питаннях експертами можуть виступати самі мешканці: вони найкраще знають, які проблеми має певна вулиця, адже ходять нею щодня. З іншого боку, зрозуміло, що вони не можуть бути експертами, коли йдеться про технічні рішення чи дизайн.

 

Те, як будують в історичному ареалі Львова, мені не надто подобається. Загалом нові будівлі в історичній частині міста стилізують під «стару» архітектуру. Мені ясно, що це роблять, бо не хочуть зруйнувати загальну атмосферу, яка там панує, але, як на мене, це не надто чесно. Думаю, люди мають знати, яка будівля стара, а яка нова. Мистецтво архітекторів полягає в тому, щоб звести сучасну будівлю, яка б відповідала вимогам місця, де її будують. Це означає не ігнорувати історичне середовище, а знайти спосіб гармонійно взаємодіяти з ним.

Модерні будівлі в центрі Львова не є чимось аж надто жахливим. Найбільша їхня проблема – висота: вони часто зависокі як для історичної частини міста. Коли розумієш, що для більшого прибутку інвестору потрібні додаткові три-чотири поверхи, а будівля через це виглядає дивно і псує вигляд усієї вулиці, це справді засмучує. Для мене це знак неповаги до історичної спадщини, і це в рази важливіше за те, який у новобудови фасад.

 

Самочинний ремонт історичних будівель виглядає, скажімо так, досить дивно, особливо коли ти щойно приїхав до Львова з Німеччини й іще не звик. Квартири в будинку мають різні вікна, іноді в різних квартир відрізняється фасад. А ще занедбані під’їзди… Я довго не міг до цього звикнути. Думаю, розвиток об’єднань співвласників багатоквартирних будинків – те, що люди прагнуть разом, а не поодинці, порядкувати у своїх будинках – є добрим напрямком. В окремих випадках варто викуповувати історичні будівлі у власників, щоб їх зберегти. Наприклад, так зробили з будівлею Центру міської історії. Але я впевнений, що кожен, хто орендує квартиру в історичному будинку, повинен відчувати відповідальність за нього.

У Німеччині існує щось на зразок ОСББ, але, звісно, по-іншому називається. Мешканці будинку вирішують багато питань разом. Проте в Німеччині будинок зазвичай має одного власника, а люди, які там живуть, лише орендують у нього квартири. Більшість німців, що мешкають у місті, не власники, а орендарі; ті, що мають власне житло, є щонайменше представниками середнього класу. В них не виникає проблем із доглядом за будинком. Звісно, люди з невеликими статками не можуть забезпечити належний стан будівлі, де живуть – як і у вас.

У центрі міста вже забагато машин. І їх стає дедалі більше! Тому на цьому етапі надзвичайно важливо покращити громадський транспорт. З тим, як він працює зараз, переконати львів’ян відмовитись від власних автівок і пересісти на громадський транспорт чи автобуси буде майже неможливим. Розумію, що вдосконалення транспорту вимагає великого фінансування, але я б на це пішов. Також важливо зробити місто комфортнішим для пішоходів: є багато прикладів, коли на тротуарі просто бракує місця, щоб розминутись: наприклад, на вулиці Коперника, якою я щоранку спускаюсь до центру. Смуга для машин на цій вулиці хоч і невелика, але, в порівнянні з пішохідною зоною, таки завелика. До того ж, використовується нераціонально. Тут однозначно має бути більше простору для пішоходів. Їздити на велосипеді Львовом – хоч це й дружнє до велосипедистів місто – не є зручно, а часом навіть складно. Тому на роботу я зазвичай ходжу пішки, а проїхатись велосипедом можу зрідка у вихідні.

Вірю, що львів’яни готові вирішувати самі, як має змінюватись місто. Маєте чимало фахівців і просто зацікавлених у розвитку міста людей. А також тих, хто багато мандрує й має змогу порівняти й розповісти, як розвиваються інші міста. Люди тут відкриті до ідей, які використовують закордоном, і готові переймати досвід. Знаю це на власному прикладі. Також у Львові досить велика урбаністична спільнота. Є багато людей, зацікавлених у розвитку міста, безліч проектів та ініціатив. Зазвичай ці люди дуже відкриті до нових знань. Вони можуть мати іншу базову освіту, але постійно вчаться чогось нового.

Львівська урбаністична школа – не нова задумка: на багатьох обговореннях і дискусіях ішлося про створення в місті чогось подібного. Зараз над розробкою освітньої програми з урбаністики працює кілька груп: мої колеги з Інституту міста разом із Інститутом просторового розвитку Львівської міської ради, Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ. Це спільний проект. Його суть у тому, що кожен, хто вже має освіту архітектора чи соціолога, але хоче отримати більше практичних знань про розвиток міста, міг навчитись цього у Львові. Маємо концепцію, але ще не знайшли спонсорів, які б зацікавились проектом. Сподіваємось, що програма запрацює вже у вересні цього року. Навчання плануємо розбити на дев’ять тематичних модулів, кожен із яких триватиме тиждень. Один буде присвячений розробці стратегії розвитку міста, інший – дизайну громадських просторів, третій – мобільності, і так далі.

Погано говорю українською, хоч і вчу її постійно. Як на мене, ця мова складна. Але я принаймні розумію, чого від мене хочуть або про що питають. Можу навіть формулювати речення. Але на інтерв’ю українською не погодився б.

Розмовляла Марічка Мишок,

Фото Петра Ткачишина

Іноземці Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!