Іноземці Твого міста: Стефанія дель Торсо про Львів, який не відрізняється від Донецька
Я народилася і жила поблизу Мілана у місті Комо, що на березі озера. Знаєте, де Джордж Клуні й усі ці американські зірки мають вілли. Гарне місце, всього 23 тисячі населення. У 2006 році я поїхала в Німеччину навчатися. Враховуючи період навчання за програмою Erasmus Mundus, я була там 5 років, і з часу мого випуску постійно жила та працювала за кордоном.
Вперше в Україну я приїхала у грудні 2013-го через GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва. – Ред.) – вони мають багато проектів в Україні, один із яких був пов'язаний з підтримкою розвитку туризму після Євро-2012. Тож вони почали допомагати містам, які приймали чемпіонат, щоби ті надавали добрі послуги, продовжуючи розвиток державних та приватних організацій для туризму. Мене скерували в Донецьк. На такій же посаді, як і зараз у Львові, я займалася консалтингом туристичного розвитку в управлінні туризму. Та коли почалася війна (і за нею всі проблеми), у травні 2014-го я переїхала до Львова. В управлінні туризму Львівської міської ради я розробляю стратегії, маркетингову діяльність і планування, маю справу з організацією різних маркетингових подій, розробкою каталогів та іншим.
Коли я приїхала сюди, у мене не було жодних очікувань чи уявлень про Україну. В Італії та й у Європі мало хто говорив про Україну, тому нічого не чула, як тут виглядає життя. Тож я була відкритою: що б не сталося – це добре.
Загалом, знаючи про пострадянську ментальність, особливо в Донецьку, я знайшла чимало спільного тут із Таджикистаном та Грузією (бо свого часу працювала у цих країнах. – Ред.), зокрема у робочому середовищі. Те, як люди підходять до роботи, як ставляться один до одного, адже тут досі є чітка ієрархія. Для мене було ніби нормально побачити все це в Донецьку. Та чесно кажучи, Львів нічим не відрізняється, навіть якщо ти працюєш у державній установі. Місто – інше, а інституції фактично однакові. Мені не подобається ваша система. Досі відчувається культурний спадок від Радянського Союзу: бос поводиться як бог на землі. Немає різниці, які в тебе навички чи кваліфікація, якщо на твоїй візитці чи на дверях написано «начальник», то можна робити все, що хочеш. Такі речі не змінюються швидко – потрібні покоління, щонайменше ще 20 років.
Без української – непросто
Після переїзду до Львова, перш за все, місто видавалося іншим. Донецьк був жахливим. У мене було інше відчуття – тут мені буде добре. Було складно розуміти мову, бо я говорю російською, а українська – це зовсім інше. Я вчила російську в університеті, але після Грузії і Таджикистану роблю помилки. Моя начальниця у ЛМР одразу відмовилася говорити зі мною російською, мовляв, мені треба вчити українську. Після двох років тут я вже ніби можу скласти речення, але вільно не розмовляю українською. Мені легше спілкуватися російською чи будь-якою іншою мовою. Я знаю італійську, англійську, німецьку, французьку, іспанську та російську – і вивчила всі в процесі життя. В мене немає часу на уроки.
Мені не подобається те, що тут іноземці одразу ж стають вразливою ціллю. Якщо ти не говориш українською, тебе всюди хочуть обібрати: в магазинах, готелях, таксі. Це не тільки в Україні. Але так не має бути, особливо, коли ти не турист, а тут живеш. Це дістає. До того ж недавно у мене вкрали автомобільні номера, тому що вони були італійські. Те саме сталося з моїми друзями поляками. І це поширене явище серед іноземців, які приїжджають до Львова з іншими номерними знаками.
Сполучення, мова та інші проблеми
Я не дуже хочу заглиблюватися в це питання, бо маю свій погляд. Скажу лиш, що місто має величезний потенціал. Якби все робили в правильний час і з правильними людьми, то Львів би дійсно піднявся. Це чудова і дешева дестинація. Проте, якщо подумати, як сюди приїхати без дешевих авіаквитків, без доброго залізничного чи автобусного сполучення? Турист скаже «та ну, я краще де-інде поїду». Перш за все, треба налагодити якісний зв'язок, пустити швидкісні потяги через Польщу, наприклад. Ніхто не хоче цілий день добиратися з Жешува до Львова, хіба якщо це молода людина, а не 60-річний німець.
До того ж у Львові треба покращувати сферу послуг, яка через український менталітет на доволі низькому рівні у ресторанах, готелях чи магазинах. Зараз тут цілком нормально, що не можна замовити таксі, коли не говориш українською. Так само в кафе поза центром немає англомовних меню, а персонал часто не знає мови. Ви ще досі далеко від топової туристичної точки. Місто потрібно розвивати через кардинальні зміни.
Зараз я пишу план маркетингової діяльності, який має стосунок до італійського та іспанського ринку. Він спрямований на те, щоб залучати більше італійських та іспанських туристів до Львова. Треба негайно налагодити нормальні перельоти. Міська влада добре знає, в чому проблема, та не мій обов’язок розслідувати, чому вони цього не роблять. Моя справа порадити.
Театральне подвір’я
Я також контактую із громадською організацією, яка займається соціальними проектами із театрами. Ми намагаємося розробити концепцію використання простору Львівського академічного театру імені Леся Курбаса для різних подій, зокрема подвір’я, що на території театру.
Мені подобається, що у Львові все дуже близько, коли ти в центрі. До того ж тут дешево. Мені не вистачає італійської їжі у Львові. Вона тут зовсім не італійська, навіть виглядає і смакує по-іншому. Люди думають, що готують автентичні страви, але вони пристосовують їх під свої смаки, додають не ті продукти. Так є в кожній країні. Ще одна причина, чому я не ходжу по ресторанах, бо я – веган, а тут всюди сметана, сир тощо.
Зазвичай, люди за межами Італії знають південних італійців, бо вони історично найбільше мігрували. Це стереотип, що всі ми однакові. Північ і Південь – це два різні світи. Не думаю, що ми з українцями дуже різні в культурному плані – всі досить стримані, але коли познайомитись, львів’яни дуже відкриті.
Про перспективу
Я залишаюся тут на ще два наступні роки за контрактом GIZ. Не планую нічого наперед, та хотіла б повернутися в Європу.
Розмовляла Ірина Матвіїшин
Фото Мар’яни Валько
Іноземці Твого міста
- «Не можна просто сидіти на складах зброї». Девід Еллері про НАТО та допомогу
- Донька мистецької музи Леонардо да Вінчі королева Бона Сфорца та львівський ренесанс
- Іноземці Твого міста. Каліфорнієць Адріян Бігун про справжню Україну
- Спостерігаємо. Як працює львівське представництво місії ОБСЄ
- Практичність, горілка, корупція. Що іноземці знаходять в українській освіті
- Іноземці Твого міста. Американська волонтерка, яка бігає у Стрийському парку
- Іноземці Твого міста. Латвійський шеф-кухар про гастрокультуру Львова
- Від націоналізму до ІТ. Антрополог з Угорщини про ідентичність львів’ян
- Іноземці Твого міста. Німецький урбаніст, який розвиває Львів
- Іноземці твого міста: Нідерландець, що тренує львівських копів
- Іноземці Твого міста: Американський фотограф, який полюбив «Шувар»
- Іноземці Твого міста: Як бельгієць під Львовом робить французькі будиночки
- Іноземці Твого міста: Німець Удо Гайне про європейський Львів та поганий сервіс
- Іноземці Твого міста: Техасець, який вчить львів’ян працювати по-американськи
- Іноземці Твого Міста: Іспанський фотограф, що став львівським волонтером
- Іноземці Твого Міста: Росіянин про те, чому у Львові, як у Москві
- Іноземці Твого міста: Еквадорець, який популяризує освіту у Львові
- Іноземці Твого міста: француз, без якого не поїде трамвай на Сихів
- Іноземці Твого міста: Блез Малаба про оперу та расизм у Львові
- Іноземці Твого міста: Катажина Лоза про «польський Львів»
- Іноземці Твого міста. Беатріче Белявців: Багато львів’ян виїжджають до Литви
- Іноземці Твого Міста: Ларс Вестб’єрг про те, чому львів’яни багатші за данців
- Іноземці Твого міста: Лутфор Рахман про те, що у Львові нагадує Індію
- Іноземці Твого міста: Арета Ковальська, яка обрала Львів, а не Чикаго
- Іноземці Твого міста: Колишній шпигун Луїджі Скіаво