Фото з соцмереж

Фото з соцмереж

Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався

7458 0
Остап Коркуна про користь від навчання в ЛНУ, крутість українських програмістів, свій шлях до Facebook, Майдан та купальські віночки в Сан-Франциско.

2009 року львів’янин Остап Коркуна приїхав до Лас-Веґаса, щоб узяти участь у фіналі змагання TopCoder.com. Фінал, у якому зустрілися дванадцятеро найкращих програмістів з усього світу, спонсорувала компанія Facebook. Уже тоді Остапові запропонували негайно летіти до Пало-Альто, де розташована штаб-квартира головної соціальної мережі світу. Невдовзі, пройшовши кілька співбесід, 22-річний львівський програміст прийняв пропозицію роботи від компанії, послугами якої користуються майже два мільярди людей.

За вісім років у Каліфорнії Остап не лише не втратив зв’язку з Україною та Львовом, а навпаки – чимало допомагає батьківщині. Він є співзасновником громадської організації Nova Ukraine, яка збирає гуманітарну допомогу для українських ветеранів і сиріт, підтримує просвітницькі ініціативи. У квітні Остап допоміг зібрати гроші на новий бронхоскоп для львівської лікарні «Охматдит». Tvoemisto.tv розпитало Остапа Коркуну про його шлях до Facebook, корпоративні правила, користь від навчання на прикладній математиці Львівського національного університету імені Франка та життя української діаспори в Каліфорнії.

Я, звісно, не потрапив до Facebook за один день. Але, коли ти досягаєш необхідного професійного рівня, потрапити до такої компанії порівняно легко. Починаючи з азів, я займався програмуванням дев’ять років, постійно брав участь в олімпіадах. Facebook шукає людей, які прагнуть розв’язувати складні завдання. Під час співбесіди потрібно не просто переказати своє резюме, а пояснити, чому цікавишся певними речами. Під час першої розмови тобі дають завдання, які потрібно виконати швидко: наприклад, знайти всі можливі комбінації паролів, або написати програму, яка допомагає оптимально розпланувати час зустрічей у конференц-залі. Мета цих випробувань – з’ясувати, чи може людина користуватись мовою програмування як інструментом. Не потрібно підглядати у книжки: це як викрутка чи молоток, якими ти користуєшся, не замислюючись. Під час наступної співбесіди, що відбувалась уже в Америці, розв’язок задачі потрібно було писати на дошці, без комп’ютера і звичного середовища. Окремо є поведінкові співбесіди, де перевіряють, чи може людина ефективно працювати в команді, як поводиться в конфліктних ситуаціях – щоб пересвідчитись, що ця людина буде ефективною в компанії.  

Англійську треба знати хоча б для того, щоб витримати співбесіду. В різних компаніях щодо рівня знання англійської різні вимоги, але будь-де треба вміти спілкуватися з людьми. Не потрібно, звичайно, знати мову на тому рівні, щоб писати статті до журналів чи книжки, але слід уміти пояснити свою думку. Співбесіда, до речі, виявляє, наскільки людина може спілкуватися технічною англійською. Я завжди непогано знав мову, бо олімпіади проводились англійською. Але у сферах, де не працював, деякі терміни були мені не знайомі. Скажімо, складно було пояснити в лікарні чи перукарні, що мені потрібно. Але для роботи в Facebook це не важливо.

Правила поведінки в компанії Facebook досить чіткі. Їхня суть полягає в тому, що кожен має почуватись на роботі безпечно й комфортно, незалежно від кольору шкіри, походження, статі, релігії чи орієнтації. Будь-яка дискримінація, нетолерантність, порушення свобод і прав може каратися звільненням. У компанії працює дуже багато людей із різних куточків світу й різних культур. Те, що може видатись вам невинним жартом, може когось сильно образити. Є можливість подати заяву про факт дискримінації (за бажання – анонімно), й кожен такий випадок розслідує відділ HR. Це важливо ще й тому, що ми робимо продукт, користуючись яким, люди повинні почуватись безпечно.

Те, що бачать користувачі Facebook – лише вершина айсберга. Всередині є купа продуктів програмного забезпечення, що дозволяє цій вершині працювати. Наприклад, є цілі команди, які пишуть алгоритми для зберігання фотографій, бо зараз Facebook – найбільший фотохостинг у світі. А в самому низу цієї піраміди є інфраструктура – системи, які дозволяють запускати продукти на тисячах серверів. Уявіть приміщення розміром із гіпермаркет, де стоять шафи у людський зріст. У кожній з них – кілька десятків комп’ютерів. Це дата-центр, і Facebook має їх багато. Наша команда розробляє системи, які дозволяють збирати й обробляти велику кількість даних, аби побачити, коли десь у соціальній мережі щось ламається. Якщо Facebook у вас не глючить, значить, розроблені нами системи працюють добре, і співробітники помічають  та виправляють помилки швидше, ніж вони можуть уплинути на користувачів.

Львівський національний університет дав мені зв’язки. Не в сенсі «кум через кума», а корисні знайомства та розуміння, як треба працювати з людьми, соціалізуватись. Студент вчиться розв’язувати задачі з іншими людьми, адже завдання зазвичай бувають групові. Хтось один написав конспект, решта відксерили; хтось розв’язав одну контрольну, другий – наступну. Підхід справді схожий на роботу в повноцінній команді. До того ж, саме в ЛНУ я познайомився з людьми, які цікавились олімпіадами. Ми разом популяризували цей рух. Коли починали, то ледве доходили до півфіналу України. А тепер змагання, які раніше проходили у Хмельницькому, перенесені до Львова через успіхи наших команд. Півфінал світу з програмування, який відбувався в Румунії, паралельно проходить в Україні. Бо українські команди у Південно-Східній Європі не дають нікому жодних шансів. Усе, що відбувалося зі мною в університетські роки, точно дало поштовх для кар’єри.

Університет дав уміння вчитись, підготував до майбутнього життя, де самому потрібно знаходити знання. Треба розуміти, що, ти не можеш вступити до ЛНУ й чекати, поки тебе навчать – поки сам не вчишся, жоден виш тобі не допоможе. У багатьох технічних університетах США фокус на більш прикладні курси. До прикладу, багато моїх американських колег глибше вивчили операційні системи, й це дало їм сильну базу. Але не важливо, яку базу знань заклав у тебе університет: якщо він не навчив тебе вчитися все життя, знання швидко вичерпаються. Це означає зупинку в кар’єрі.

Неприбуткову організацію Nova Ukraine ми створили під час Майдану. Нам, українцям, що працюють в Америці, було важко зосередитись на роботі – ми дивилися, що відбувається в Україні, й думали, чим можемо зарадити. Тоді виникла неформальна спільнота Майдан Сан-Франциско, що збирала кошти на підтримку Революції гідності, а потім допомагала родинам Небесної Сотні. Nova Ukraine – офіційно зареєстрована організація. Вона збирає гуманітарну допомогу для сімей ветеранів, дитячих будинків, поранених тощо; виділяє кошти на культурні заходи, зокрема в США. Колись «Океан Ельзи» виступив у Сан-Франциско, а всі гроші, зароблені на концерті, пішли на купівлю реанімаційного автомобіля для прифронтової зони. Щоправда, американський закон забороняє неприбутковій організації допомагати безпосередньо армії іншої держави. Але ми можемо підтримувати ветеранів, а члени організації на власний розсуд приватно допомагають українській армії.  Ми також шукаємо ініціативи в Україні, які можемо підтримати – наприклад, співпрацюємо з Центром інноваційної освіти Про.Світ, який реформує українську освіту знизу.

Купівля бронхоскопу – проект гуманітарний. Ми запустили його до Дня благочинства, коли Facebook не брав жодних комісій за фандрейзинг, а Фонд Білла й Мелінди Ґейтсів подвоював зібрані гроші до певної суми. Різних фандрейзингових компаній у США в цей день було так багато, що грошей із фонду Ґейтсів на нас не вистачило. Але доброчинців долучилось багато. Звичайно, купівля одного бронхоскопу може виглядати дрібницею, але в руках спеціалістів цей інструмент урятує не одну дитину.

Я добре роззнайомився з українською діаспорою. Ці люди в Каліфорнії бережуть українські традиції так, як цього не роблять навіть в Україні. Самоідентифікація для них стала дуже важливою.  У їхніх оселях є світлиці, висять українські обереги. Вони проводять шевченківські вечори, святкують у традиційний спосіб Івана Купала: дівчата в’яжуть віночки і запускають їх у річку, збираються коло багаття. Українські церкви бережуть традицію святкування релігійних свят. У Сакраменто, столиці штату Каліфорнія, є храм, що виглядає як автентична сільська церква в Україні. Громада таких церков радо приймає тебе, вітає у своєму колі, а потім ти приводиш туди когось іншого. Цього Великодня ми привели з собою дві родини. Так ти не почуваєшся відірваним. Для мене це особливо важливо, адже я виховувався в родині, де дуже поважали українські традиції.

Розмовляла Марія Стрельцова

Фото із соціальних мереж

Інтерв'ю Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!