Фото з соцмереж
Львів’янин, який дбає про те, щоб Facebook не ламався
2009 року львів’янин Остап Коркуна приїхав до Лас-Веґаса, щоб узяти участь у фіналі змагання TopCoder.com. Фінал, у якому зустрілися дванадцятеро найкращих програмістів з усього світу, спонсорувала компанія Facebook. Уже тоді Остапові запропонували негайно летіти до Пало-Альто, де розташована штаб-квартира головної соціальної мережі світу. Невдовзі, пройшовши кілька співбесід, 22-річний львівський програміст прийняв пропозицію роботи від компанії, послугами якої користуються майже два мільярди людей.
За вісім років у Каліфорнії Остап не лише не втратив зв’язку з Україною та Львовом, а навпаки – чимало допомагає батьківщині. Він є співзасновником громадської організації Nova Ukraine, яка збирає гуманітарну допомогу для українських ветеранів і сиріт, підтримує просвітницькі ініціативи. У квітні Остап допоміг зібрати гроші на новий бронхоскоп для львівської лікарні «Охматдит». Tvoemisto.tv розпитало Остапа Коркуну про його шлях до Facebook, корпоративні правила, користь від навчання на прикладній математиці Львівського національного університету імені Франка та життя української діаспори в Каліфорнії.
Я, звісно, не потрапив до Facebook за один день. Але, коли ти досягаєш необхідного професійного рівня, потрапити до такої компанії порівняно легко. Починаючи з азів, я займався програмуванням дев’ять років, постійно брав участь в олімпіадах. Facebook шукає людей, які прагнуть розв’язувати складні завдання. Під час співбесіди потрібно не просто переказати своє резюме, а пояснити, чому цікавишся певними речами. Під час першої розмови тобі дають завдання, які потрібно виконати швидко: наприклад, знайти всі можливі комбінації паролів, або написати програму, яка допомагає оптимально розпланувати час зустрічей у конференц-залі. Мета цих випробувань – з’ясувати, чи може людина користуватись мовою програмування як інструментом. Не потрібно підглядати у книжки: це як викрутка чи молоток, якими ти користуєшся, не замислюючись. Під час наступної співбесіди, що відбувалась уже в Америці, розв’язок задачі потрібно було писати на дошці, без комп’ютера і звичного середовища. Окремо є поведінкові співбесіди, де перевіряють, чи може людина ефективно працювати в команді, як поводиться в конфліктних ситуаціях – щоб пересвідчитись, що ця людина буде ефективною в компанії.
Англійську треба знати хоча б для того, щоб витримати співбесіду. В різних компаніях щодо рівня знання англійської різні вимоги, але будь-де треба вміти спілкуватися з людьми. Не потрібно, звичайно, знати мову на тому рівні, щоб писати статті до журналів чи книжки, але слід уміти пояснити свою думку. Співбесіда, до речі, виявляє, наскільки людина може спілкуватися технічною англійською. Я завжди непогано знав мову, бо олімпіади проводились англійською. Але у сферах, де не працював, деякі терміни були мені не знайомі. Скажімо, складно було пояснити в лікарні чи перукарні, що мені потрібно. Але для роботи в Facebook це не важливо.
Правила поведінки в компанії Facebook досить чіткі. Їхня суть полягає в тому, що кожен має почуватись на роботі безпечно й комфортно, незалежно від кольору шкіри, походження, статі, релігії чи орієнтації. Будь-яка дискримінація, нетолерантність, порушення свобод і прав може каратися звільненням. У компанії працює дуже багато людей із різних куточків світу й різних культур. Те, що може видатись вам невинним жартом, може когось сильно образити. Є можливість подати заяву про факт дискримінації (за бажання – анонімно), й кожен такий випадок розслідує відділ HR. Це важливо ще й тому, що ми робимо продукт, користуючись яким, люди повинні почуватись безпечно.
Те, що бачать користувачі Facebook – лише вершина айсберга. Всередині є купа продуктів програмного забезпечення, що дозволяє цій вершині працювати. Наприклад, є цілі команди, які пишуть алгоритми для зберігання фотографій, бо зараз Facebook – найбільший фотохостинг у світі. А в самому низу цієї піраміди є інфраструктура – системи, які дозволяють запускати продукти на тисячах серверів. Уявіть приміщення розміром із гіпермаркет, де стоять шафи у людський зріст. У кожній з них – кілька десятків комп’ютерів. Це дата-центр, і Facebook має їх багато. Наша команда розробляє системи, які дозволяють збирати й обробляти велику кількість даних, аби побачити, коли десь у соціальній мережі щось ламається. Якщо Facebook у вас не глючить, значить, розроблені нами системи працюють добре, і співробітники помічають та виправляють помилки швидше, ніж вони можуть уплинути на користувачів.
Львівський національний університет дав мені зв’язки. Не в сенсі «кум через кума», а корисні знайомства та розуміння, як треба працювати з людьми, соціалізуватись. Студент вчиться розв’язувати задачі з іншими людьми, адже завдання зазвичай бувають групові. Хтось один написав конспект, решта відксерили; хтось розв’язав одну контрольну, другий – наступну. Підхід справді схожий на роботу в повноцінній команді. До того ж, саме в ЛНУ я познайомився з людьми, які цікавились олімпіадами. Ми разом популяризували цей рух. Коли починали, то ледве доходили до півфіналу України. А тепер змагання, які раніше проходили у Хмельницькому, перенесені до Львова через успіхи наших команд. Півфінал світу з програмування, який відбувався в Румунії, паралельно проходить в Україні. Бо українські команди у Південно-Східній Європі не дають нікому жодних шансів. Усе, що відбувалося зі мною в університетські роки, точно дало поштовх для кар’єри.
Університет дав уміння вчитись, підготував до майбутнього життя, де самому потрібно знаходити знання. Треба розуміти, що, ти не можеш вступити до ЛНУ й чекати, поки тебе навчать – поки сам не вчишся, жоден виш тобі не допоможе. У багатьох технічних університетах США фокус на більш прикладні курси. До прикладу, багато моїх американських колег глибше вивчили операційні системи, й це дало їм сильну базу. Але не важливо, яку базу знань заклав у тебе університет: якщо він не навчив тебе вчитися все життя, знання швидко вичерпаються. Це означає зупинку в кар’єрі.
Неприбуткову організацію Nova Ukraine ми створили під час Майдану. Нам, українцям, що працюють в Америці, було важко зосередитись на роботі – ми дивилися, що відбувається в Україні, й думали, чим можемо зарадити. Тоді виникла неформальна спільнота Майдан Сан-Франциско, що збирала кошти на підтримку Революції гідності, а потім допомагала родинам Небесної Сотні. Nova Ukraine – офіційно зареєстрована організація. Вона збирає гуманітарну допомогу для сімей ветеранів, дитячих будинків, поранених тощо; виділяє кошти на культурні заходи, зокрема в США. Колись «Океан Ельзи» виступив у Сан-Франциско, а всі гроші, зароблені на концерті, пішли на купівлю реанімаційного автомобіля для прифронтової зони. Щоправда, американський закон забороняє неприбутковій організації допомагати безпосередньо армії іншої держави. Але ми можемо підтримувати ветеранів, а члени організації на власний розсуд приватно допомагають українській армії. Ми також шукаємо ініціативи в Україні, які можемо підтримати – наприклад, співпрацюємо з Центром інноваційної освіти Про.Світ, який реформує українську освіту знизу.
Купівля бронхоскопу – проект гуманітарний. Ми запустили його до Дня благочинства, коли Facebook не брав жодних комісій за фандрейзинг, а Фонд Білла й Мелінди Ґейтсів подвоював зібрані гроші до певної суми. Різних фандрейзингових компаній у США в цей день було так багато, що грошей із фонду Ґейтсів на нас не вистачило. Але доброчинців долучилось багато. Звичайно, купівля одного бронхоскопу може виглядати дрібницею, але в руках спеціалістів цей інструмент урятує не одну дитину.
Я добре роззнайомився з українською діаспорою. Ці люди в Каліфорнії бережуть українські традиції так, як цього не роблять навіть в Україні. Самоідентифікація для них стала дуже важливою. У їхніх оселях є світлиці, висять українські обереги. Вони проводять шевченківські вечори, святкують у традиційний спосіб Івана Купала: дівчата в’яжуть віночки і запускають їх у річку, збираються коло багаття. Українські церкви бережуть традицію святкування релігійних свят. У Сакраменто, столиці штату Каліфорнія, є храм, що виглядає як автентична сільська церква в Україні. Громада таких церков радо приймає тебе, вітає у своєму колі, а потім ти приводиш туди когось іншого. Цього Великодня ми привели з собою дві родини. Так ти не почуваєшся відірваним. Для мене це особливо важливо, адже я виховувався в родині, де дуже поважали українські традиції.
Розмовляла Марія Стрельцова
Фото із соціальних мереж
Інтерв'ю Твого міста
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»