Прогулюючись старими вуличками сучасного Львова часто ставиш собі питання, чи було б наше місто таким особливим і такою перлиною українського ренесансу, як би свого часу королева Бона послідовно не впроваджувала архітектурно-декоративні засади епохи Відродження в міста Центральної Європи.

Ми часто ігноруємо знакових людей інших національностей, які мали позитивний вплив на ті чи інші процеси в нашому краї, та віддаємо їх в історичний простір сусідів. Такою неоднозначною була пізньосередньовічна історія на руських землях, котрі ділили між собою союзники, Польське королівство та Велике князівство литовське. Поступова інкорпорація руських земель розтягнулася на довгий період, в межах якого продовжувалося руське політичне життя, інтриги, повстання, політичні альянси, спроби, якщо не створити власну державу, то принаймні, як от литовсько-руський князь Свидригайло, руське васальне князівство. І хоча ми не були рівноправними партнерами у польсько-литовському альянсі, проте брали активну участь в політичному житті цих двох союзних держав, а згодом спільної Речі Посполитої. 

Після завоювання в 1349 Галицької Русі Казимиром ІІІ не закінчується історія галицько-руського королівства, бо ще як мінімум польська королева угорсько-боснійського походження, відома нам як Свята Ядвіга, використовувала офіційний титул королеви Русі, за який змушена була воювати з власною сестрою, угорською принцесою. Остання королівська династія Польщі та великокнязівська Литви, Ягеллони, були кровно споріднені з руською монаршою династією Романовичів (тобто, далекі родичі королів Данила Галицького, Юрія І) і вважали свої претензії на руські землі законними.

Однією з найбільш харизматичних жінок королев пізнього середньовіччя, котра увійшла в династію Ягеллонів, як дружина короля Сигизмунда І, була, без сумніву, італійка Бона Сфорца. Її вклад в руську історію, економічний поступ, культуру, мистецтво в значній мірі визначили долю України на наступні століття. 

Мистецька муза Леонардо да Вінчі, народження та освіта Бони Сфорци

Про італійську королеву на польському та литовському престолах Бону Сфорцу ми знаємо переважно через призму історичної думки наших сусідів, ці знання часто зводяться до окремих історичних фактів, низки стереотипів та міфологем краєзнавчого характеру, як от легенди про королеву Бону, цілющі джерельні води Бони Сфорци і так далі. Водночас про королеву Бону та її зв’язки з руськими землями, шляхтою, клиром, міщанами ми знаємо, ще менше, а вони були досить жвавими і потребують фундаментальних історичних досліджень саме українськими науковцями. То хто ж така італійська королева Бона Сфорца і чим їй завдячуємо?

Бона Сфорца була дочкою герцога Мілану Джан Галеццо Сфорца та неаполітанської принцеси Ізабелли (на головному фото – Ред.) з королівського дому іспанської арагонскої династії, що з 1282 року правила в Сицилійському королівстві, а з 1442 в королівстві Неаполя. Фактично, Ізабелла Арагонська титулярно стояла вище в феодальній ієрархії свого чоловіка, проте Міланське герцогство, саме в цей історичний період було настільки потужне, що породичатися з герцогами Мілану прагнули багато королівських родин Європи. Мати Бони Сфорци, герцогиня і принцеса Ізабелла вважалася однією з найкрасивіших жінок королівських родин того часу, ставши мистецькою музою Леонардо да Вінчі і, як вважає частина італійських дослідників, після смерті свого чоловіка, таємно взяла морганістичний шлюб з художником. До речі, саме Ізабелла Арагонська великою частиною європейських мистецтвознавців вважається найбільш ймовірною моделлю Леонардо да Вінчі у створенні таких шедеврів, як «Монна Ліза» та «Мадонна Літта». 

В родинному замку Сфорца Сastello di Vigevano, неподалік Мілану, і народилася майбутня королева Польщі, Литви та Русі. Отож, цілком можливо, що Леонардо да Вінчі, як придворний художник міг бачити маленьку Бону, майбутню королеву земель руських. Герцог Сфорца помирає при загадкових обставинах так і не дочекавшись народження дочки, а молода вдова, герцогиня Ізабелла, втративши фактичну владу, повертається до рідного Неаполя, де править її дядько Федерік І. Проте, невдовзі приходить війна до Неаполітанського королівста і Ізабелла змушена покинути столицю, переїхавши у свій родинний феод – князівство Барі, де й проходять підліткові роки молодої Бони, на той час єдиної дочки, котра залишилася у Ізабелли. Мати дала надзвичайну добру освіту дочці. Бона вивчала математику, астрономію, природничі науки, історію, поезію, володіла іспанською, італійською (неаполітанською), латинською мовами, вивчала верхове мистецтво та музику. Окрему увагу приділялося вивченню політичного та адміністративного устрою Неаполітанського королівста, риториці, генеології королівських родин того часу. 

Серед вчителів Бони були такі ренесансні гуманісти, як Crisostomo Colonna і Antonio de Ferraris, котрі проводили багато часу при дворі Ізабелли. Ізабелла не приховувала, що її надія на повернення свого впливу і, можливо, міланського престолу є у вигідному одруженні Бони.

Італійський портрет в юному віці Бони Сфорци

Одруження з бездітним польським королем з династії Ягеллонів

З ким планували одружити молоду Бону Сфорцу? Серед тогочасних кандидатів розглядалися або хтось з представників герцогської династії Сфорца, або Савоя, одним з головних претендентів був племінник Папи Римського Леона 10. Проте, доля розпорядилася в інший спосіб. За сприяння Папи вирішено було одружити молоду дівчину зі зрілим та бездітним польським королем з династії Ягеллонів – Сигизмундом І, зробивши її першою та єдиною італійкою на королівському троні в Центрально-Східній Європі. Між парою була різниця в 25 років. Цікаво, що південноіталійські князівства Барі та Россано, котрі королева Бона згодом успадкувала від матері, були за життя королеви частиною Польської корони, котрі мали успадкувати саме Ягеллони. 

Будучи молодою, розумною, красивою та енергійною дружиною у зрілого та втомленого політичними інтригами Сигизмунда, Бона Сфорца змогла за короткий час перебрати на себе де факто частину повноважень в управлінні союзним королівством, розпочавши цілу низку змін та реформ, котрі часто викликали гострий супротив місцевої аристократії. Бона Сфорца формує власне придворне середовище серед прихильної до неї місцевої шляхти, а також, запросивши до двору цілу групу італійців – юристів, архітекторів, лікарів, митців, музикантів. Чого вартують дише такі імена, як Celio Calcagnini, Luca Gaurico, L. Alifio e V. Massilla N. A. Carmignano A. Pesenti, G. A. Valentino, зокрема відомі теологи гуманісти – M. della Torre e F. Lismanino.

Серед представників руських земель при дворі королеви особливу роль займав Валер’ян Протасевич. Він був єпископом Луцьким римського обряду, білорусинського походження, проте, відповідав за контакти між королевою і волинською шляхтою, знайомив Бону Сфорцу з руською політикою та особливістю руської землі. Офіційно повний титул королеви був таким – Королева Польщі, Велика княгиня Литовська, принцеса Русі, Пруссії, Мазовії, Міланну, Барі та Россано.

Реформи, розквіт ренесансу та пошта

Королева Бона Сфорца при підтримці Сигізмунда І розпочала масштабну аграрну реформу у Великому князівстві литовському. Узагальнюючи відзначимо, що реформа включала в себе облік великокнязівської, шляхетської і селянської земель для підвищення продуктивності феодальних та селянських господарств, кадастрові виміри, регулювала модель феодальної повинності для селянства, укріплювала позиції шляхти, невілюючи станові прошарки дрібного, безземельного лицарства-боярства та, в цілому мала створити більш ефективний у феодальному розумінні аграрний сектор.

І хоча вона обмежувала права і свободи селянства, саме ця аграрна реформа стимулювала до створення багатодвірних сіл з упорядкованою забудовою та центральною площею, які стали предвісниками традиційних, класичних великих українських сіл наступних століть. До речі, саме Бона Сфорца вперше в історії на наших землях заборонила сомовільне вирубування та продаж лісів і ввела державний контроль в даному питанні. Сучасною мовою кажучи, Бона Сфорца прагнула створити більш ефективну модель економічного розвитку в аграрному секторі Великого князівства литовського, беручи за взірець модель Неаполітанського королівства.

Ці зміни в аграрному секторі, які розпочала королева та продовжив її син збереглися в значній мірі на руських землях аж до 19 століття, зазнавши вже наступних глобальних реформ в час імперських адміністрацій Росії та Австро-Угорщини. До речі, саме син королеви Бони Сфорци, останній король з дому Ягеллонів Сигізмунд ІІ Август, в якому текла теж і руська кров, продовжуючи реформи матері, і будучи релігійно вільнодумним, зрівняв православну шляхту в правах з католицькою, що було надзвичайно революційним кроком, враховуючи антагонізми того часу. Син італійської королеви також має залишитися в історі України саме, як монарх, котрий офіційно визнав козацький феномен, сторивши перший полк Реєстрових козаків.

Період правління Сигізмунда І та його італійської дружини, це епоха розвитку міст, міської культури, розквіт стилю ренесанс в архітектурі, мистецтві, гуманістичних ідей в літературі, філософії, теології. Бона Сфорца, як типова італійська аристократка була вихованкою саме урбаністичного культурного середовища та етосу. Вона відчувала потреби міст і активно контактувала з міським патриціатом, ремісничими та купецькими гільдіями, беручи міста та містян собі в союзники у постійному протистоянні з місцевою шляхтою. Бона Сфорца розширює права і свободи міст в королівстві Польському та Великому князівстві литовському, сприяє модернізації міських оборонних укріплень, регулярній забудові, укладанню кам’яною кладкою центральних міських вулиць. 

На взірець італійських міст та за допомогою італійських архітекторів створює системи каналізацій. І, звичайно, стимулює міграцію італійських архітекторів, митців, ремісників та торговців до переселення в міста своєї нової держави. Фактично, в час італійської королеви на зміну готичному стилю в міську архітектуру приходить ренесанс.

Після великої пожежі у Львові в 1527 році, коли вщент знищується готична забудова, наше рідне місто відновлюють саме в ренесансному стилі та зростає кількість італійських родин серед городян. Італійці, що переселялися до Львова в час королеви Бони були переважно вихідцями з Тоскани та Ломбардії. 

До речі, тосканська родина Бандінеллі, осівши у Львові отримує королівський дозвіл відкрити перше поштове відділення. Чому саме Бандінеллі? Бона Сфорца на зразок Неаполітанського королівства старалася створити систему поштових відділень в різних частинах королівства для постійного зв’язку, насамперед Південною Європою. Таким чином, вона прагнула інтенсифікувати відносини комерційні, політичні та культурні між її новими підданими та Італією. Зокрема, регулярні поштові сполучення були з Римом та Неаполем.

Прогулюючись старими вуличками сучасного Львова часто задаєш собі питання, чи був би Львів таким особливим і такою перлиною українського ренесансу, як би свого часу королева Бона послідовно не впроваджувала архітектурно-декоративні засади епохи Відродження в міста Центральної Європи.

На руських землях королева Бона володіла Кременецьким замком та кременецькою волостю (зараз районний центр в Тернопільській області), містом Сянок (нині на території Польщі), помістям в Торгановичах (зараз село Торгановичі Старосамбірського району Львівської області). На місці викупленого нею містечка Ров розбудовує нове місто з назвою Бар (Вінницька облсть), на згадку про своє родинне італійське місто Барі. Чому саме на руських землях Бона Сфорца засновує місто Бар? Швидше за все, вона добре пам’ятала, яке значення має культ Святого Миколая саме у східній традиції візантійських церков, мощі якого зберігалися в її родинному феоді – князівстві Барі, котре найдовше зі всіх італійських міст перебувало в орбіті Візантії. Зрештою, паломники східної традиції з руських земель традиційно мандрували до Барі протягом всього середньовіччя і цілком можливо, що вона їх зустрічала ще в юному віці неподалік Храму Святого Миколая. Тому припускаємо, що на руських православних землях, де культ Святого Миколая був в особливій пошані, королева такими діями розраховувала, сучасною мовою кажучи, на підняття власного іміджу та впливу. За життя королеви Бони Бар був активним торгівельно-ремісничим містом з королівським замком, до якого любила приїжджати і сама королева.

Вплив на моду, кухня 

Бона Сфорца, як справжня італійка мала вагомий вплив на моду королівства Польського та Великого князівства литовського. До речі, її модні впровадження теж важко приймалися серед шляхти і, на початках, наслідувалися саме городянами. Бона Сфорца запровадила короткі дуті ренесансні рукави до ліктя у верхньому жіночому одязі, з яких виступали рукави нижньої сорочки, відкриті ренесансті декольте, пробувала змінити чоловічу моду серед польської та литовсько-руської шляхти на зразок італійської. Вона запроваджує певний етикет при королівському дворі, використання скатертин під час трапез. Боні Сфорці приписують використання двохзубчатої виделки, яку вона, наслідуючи італійські монарші двори, пробувала запровадити в Кракові, проте фактичного поширення виделка на наших землях отримала у 17 столітті, до слова на століття швидше ніж в Росії.

Італійська королева мала великий вплив на традиційній кухні Центральної Європи. Вона внесла такий атрибут в придворну кухню, як салат з розмаїття свіжих овочів, використання спецій, зокрема гострих приправ. Від часу королеви Бони поширюється культура споживання вина, котра потіснила пивні та медові напої. Тут також підприємлива королева мала свій комерційний інтерес, бо культура вина стимулювала торгівлю винної продукції саме з італійських земель, зокрема її феодів Барі і Россано, до Польщі, Литви та Русі. В сучасній польській мові з часу королеви Бони зберігся термін «Влощизна» (włoszczyzna, włochy – польською італійці) – набір овочів для зупи або салату.

Цікава сторінка з життя королеви її міжнародна діяльність. Вона активно залучала до співпраці Угорське королівство, пробувала використати Османів у боротьбі проти поширення впливу династії Габсбургів, котрих вважала більш небезпечною загрозою для польсько-литовської держави, ніж Османська імперія. До речі, переписувалася з дружиною Сулеймана Пишного Роксоланою, схиляючи Османів до антигабсбургської коаліції та сподіваючись, що співпраця з Османами зупинить татарські набіги на руські землі. Іронія долі, італійка пробувала стримати татарські набіги на руські землі, шукаючи підтримку в руської султанші. Стосовно Габсбургів, Бона Сфорца мала рацію, саме ця династія більш як двісті років пізніше долучиться до поділу Речі Посполитої. 

Легенди вигадані, романтичні історіі та стереотипи

Про королеву Бону часто можна почути багато різних легенд, вигаданих романтичних історій, стереотипів, котрі не мають за собою жодних історичних підтверджень, проте свідчать, що пам’ять про королеву-італійку глибоко вкорінилася серед польського, українського, литовського та білоруського народів. Про них можна почитати в багатьох краєзнавчих публікаціях, отож не робитимемо на цьому акцент, звернувши увагу лише на головні. Абсолютною вигадкою є приписувані королеві такі риси характеру, як скупість та надмірна любов до багатства. Насправді, її підприємницькі таланти, честолюбний та амбітний характер і, не бажання фінансувати масові, коштовні, довготривалі шляхетські забави з королівської казни, викликали насмішки та кепкування серед аристократії, котрі часто самі вигадували історії про нелюбу їм скупу чужоземку. 

Існує також в переказах хибний стереотип, що італійська королева була дуже розпусною жінкою (коханці з Кременецького замку, третій тост за любов, котрий до речі зберігся в українській традиції, магічні ритуали для збереження молодості і вроди та ін.). 

Бона Сфорца була на ціле покоління молодшою свого чоловіка і відомо, що одружувалася не через кохання. Знаємо, що сам Сигизмунд кохав молоду дружину, про що свідчать потурання всіх її забаганок та капризів, особливо після народження спадкоємця. Чи любила королева Бона Сигізмунда? Швидше за все, вона мала глибоку повагу до нього, підтримуючи чоловіка у всіх його політичних діяннях та у протистоянні між шляхетськими угрупуваннями. Намагаючись бути вірною королевою, як жінка вона зберігала власну свободу, що було шокуючим фактом для королівського краківського двору та багато часу проводила саме в чоловічому товаристві архітекторів, митців, військових, міщан. Звичайно, мала своїх фаворитів, Бона Сфорца подобалася чоловікам, за її увагу змагалися молоді шляхтичі, вона використовувала власну вроду для вирішення політичних та економічних справ Ягеллонів, вміло маніпулюючи чоловіками, серед яких були польські, литовські, руські шляхтичі та її придворні італійці. Щодо магії, відзначимо факт, що королева зналася добре на травах, вміла готувати лікувальні зілля, лікарства та використовувала трави для власних купальних процедур. Отож, підстав для пліток було безліч, їх вдало використовували опоненти.

Існує хибна думка, що насправді королева була не красивою, а розповіді про її вроду, це міфологема наступних поколінь. Така думка базується виключно на портретах зрілої королеви, де вона зображена, як жінка, котра викликає швидше неприємні асоціації. Проте, ці портрети повстали вже після її смерті у 1548 році. Малювали їх художники, котрі, швидше за все, ніколи не бачили саму Бону Сфорцу. Традиційно зображення вдів в 16 столітті в Центральній Європі, зокрема Польщі, мало саме такий характер, як жінок позбавлених сенсу життя та фізичної вроди. Портрети вдів мали виражений символічний характер, де сама портретна схожість відходила на другий план. Тому робити висновок про її вроду на основі посмертних портретів, не варто. Натомість, цікавим є її італійський портрет в юному віці, як красивої південноіталійської дівчини, а також згадки сучасників, котрі відзначали її гострий розум та особливу вроду. 

Останні роки життя королеви після повернення в родинний феод Барі, загадкові обставини смерті та чи були при її італійському дворі польські, литовські, руські шляхтичі, це тема нашої наступної розповіді, у підготовці якої ми використали саме італійські архівні джерела.

В цілому, постать Бони Сфорци в українській історії потребує детального дослідження, наукового аналізу, переосмислення, але беззаперечним фактом залишиться те, що її діяння мали вагомий вплив на нашу з вами історію.

Данило Тканко, Університет Марії Кюрі-Склодовської в Любліні,

Історик мистецтва, археолог

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.