фото: Адміністрація президента

фото: Адміністрація президента

Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа

2046 1
Чому Леонід Кучма очолив Мінські переговори, на що очікувати Україні після парламентських виборів та чи повернуться додому українські емігранти.

Минулого тижня президент Володимир Зеленський вперше офіційно відвідав Брюссель, де зустрівся з лідерами Євросоюзу, НАТО, Польщі та Грузії. Там він, зокрема, закликав ЄС посилити санкції проти Росії та зауважив, що Україна має продовжувати євроінтеграційний курс. Тим часом його партія «Слуга народу», яка очолює передвиборчі рейтинги та може здобути більшість у майбутньому парламенті, лише два дні тому оголосила свої списки. Натомість її програма залишається для виборців загадкою. Чим це загрожує як виборцям, так і самій партії, що змінили останні вибори в Україні, окрім президента, «Твоє місто» розповіла в інтерв’ю колишня депутатка Європарламенту Ребекка Гармс, яка спостерігає за виборчим процесом в Україні вже 15 років.

Ребекка Гармс. Фото: Главком 

Як зміна президента в Україні впливає вже чи буде впливати на євроінтеграційний курс нашої держави?

Я думаю, що рішення більшості українців проголосувати за Володимира Зеленського не було лише голосуванням проти Петра Порошенка та євроінтеграції. Це сигнал, що українці проти того політичного класу, який вони знали впродовж десятків років. Вони відчувають, що ці політики не здатні боротися з корупцією, впливом олігархів на рішення Банкової чи Верховної Ради. Вони сподіваються за допомогою Володимира Зеленського отримати верховенство права та нормальну державу без корупції і засилля олігархів.

Ніхто не знає, наскільки Зеленський буде успішним у цьому. Європейський Союз явно показує, що хоче продовження реформ в Україні. За словами комісара ЄС з питань розширення політики добросусідства Йоганнеса Гана, процес навіть можна пришвидшити, особливо реформи децентралізації, судової влади та інституційні зміни для боротьби з корупцією. Якщо українці хочуть євроінтеграційного курсу України, то немає проблем із його продовженням.

Я зауважила тільки один тривожний момент, пов’язаний з поверненням Ігоря Коломойського. Я ніколи не сумнівалася, що він повернеться, — це не проблема. Але Коломойський пропагує розрив стосунків з Міжнародним валютним фондом, і я сподіваюся, що ніхто з українських політиків не підтримає це.

Читайте також: Львів’янин скаржитиметься в Адміністрацію президента на виступ Зеленського російською мовою

А які сигнали Зеленський подає Європі за перші кілька тижнів свого президентства?

Його візити в Європу як до інавгурації, так і після неї дуже важливі. З одного боку, Європейський Союз показує готовність підтримувати Україну. З іншого боку, я думаю, що українська сторона може просити більше солідарності з боку ЄС. Щоб бути успішним у війні з Путіним, окупацією та агресією, потрібно, щоб європейська сторона була більш послідовною в питаннях санкцій та жорсткої дипломатії щодо Росії. Україна, як і, наприклад, Молдова чи Грузія, може протистояти російській агресії лише з підтримкою Заходу. 

Ви були спостерігачкою на виборах в Україні впродовж майже 15 років. Що, на вашу думку, змінили останні вибори? Чим вони відрізнялися від попередніх?

Останні вибори показали, що Україна вийшла з тіні Радянського Союзу. Українці не лише хочуть мати вільний вибір, а й уже мають його. Під час першого туру я перебувала в Одеській області. Коли ми говорили з людьми на дільницях, то було видно, що вони свідомі свого вибору і в той же час пишаються використати своє право голосу, щоб досягти змін. Крім того, у медіа пізніше писали, що, можливо, не вийде досягти великих змін у всіх ситуаціях, але українцям важливо було використати головне демократичне право — право голосувати. І це абсолютно відрізняється від того, що зараз відбувається в Росії та багатьох інших пострадянських країнах.

Уже триває кампанія перед парламентськими виборами. У чому її сюрпризи та особливості? Чи є ризики для України та її проєвропейського курсу у майбутньому складі Верховної Ради?

Я ще не встигла проаналізувати новий політичний ландшафт. Але багато політиків, яких я вже знаю давно, включилися в кампанію з новими партіями. Петро Порошенко йде на вибори зі своїм Блоком, Гройсман, який був його близьким соратником, також включився в парламентську гонку зі своєю партією, як і Павло Клімкін, як я зрозуміла під час нашої з ним останньої зустрічі в Брюсселі. Так само Святослав Вакарчук, який не міг визначитися перед президентськими виборами, зараз теж створив партію і повертається в політику.

Для мене це все непередбачувано. Думаю, кампанія партії Володимира Зеленського знову буде сильною, проте не такою сильною, як президентська. Це може бути добре для українців, які матимуть збалансовану ситуацію в Раді. Президенту потрібна влада, проте я прихильниця парламентської системи, а не президентської, і хотіла б, щоб Зеленський мав можливість виконати свою обіцянку змінити політичну систему — менше влади Банковій, більше влади парламенту та Кабміну.

Читайте також: Ні обіцянок, ні відповідальності: про інавгураційну промову Зеленського

Проте із змішаною виборчою системою, яка в нас залишилася, партія Володимира Зеленського має високі шанси отримати більшість у парламенті. Можливо, змінюючи владу, він приведе до Ради просто багато недосвідчених людей?

Як на мене, завжди добре мати в Раді поєднання людей з досвідом і нових. Але мені б хотілося, щоб виборча система змінилася. Це є позиція Європейського Союзу та Європарламенту впродовж останніх приблизно 10 років — позбутися змішаної системи виборів і перейти до повністю пропорційної. Але спроба це змінити знову провалилася. Можливо, якби Зеленський витримав би більше часу і не призначив позачергові вибори, шанс би був.

У парламенті мають бути надійні люди, менш гнучкі і більш віддані своїм обіцянкам до виборів. Це найважливіше для стійкого демократичного розвитку. Не коаліція, що купляла голоси представників інших виборчих округів, які так чи інакше залежали від різних олігархів. Змішана система виборів — безглузда. Справжньою метою нового президента та тих, хто прагне змін у політиці, має бути хоча б обмеження, а в ідеалі — повна ліквідація прямого впливу олігархів та їхніх лобістів на Верховну Раду, Кабмін та Банкову. Нові люди — це добре, але їхня незалежність важить більше. Так само можуть бути і старі політики — ті, хто вже незалежні.

І як цього досягти?

Я не знаю секрету. Сподіваюся, що дехто з міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти» дотримаються обіцянок. Вони працювали з різними політичними силами, ішли на компроміси, але багато хто намагався зберегти ідеї Євромайдану і слідувати даним під час нього обіцянкам. Мені здається, що саме цього й очікують ті, хто голосував за Володимира Зеленського — досягнення обіцянок Євромайдану, того, за що багато українців там померли і продовжують помирати на Сході України.

Читайте також: Троє львів’ян увійшли в першу десятку виборчого списку партії Петра Порошенка

Ми все ще не знаємо, якими насправді є обіцянки Зеленського, окрім того, що він замінить старих політиків новими. Що він і робить.

Але деякі старі обличчя повертаються до впливових позицій. Хоча те, що Леонід Кучма продовжує Мінські переговори, має сенс. Минулого року я часто зустрічала його, і я знаю, що він з імперії Віктора Пінчука, але з іншого боку, він — хороший переговорник, людина, якій довіряють. І якщо зараз немає альтернативи, то чому б не продовжувати переговори з ним? Наявність колишнього адвоката Коломойського на чолі Адміністрації президента мене турбує, натомість Сергій Лещенко, Олександр Данилюк чи Айварас Абромавічус поруч із Зеленським підвищують мою довіру. Мабуть, я перебуваю у тому ж стані, що й багато українців. Я не можу передбачити, що станеться, ситуація проясниться після парламентських виборів.

Є така думка, що Зеленський не буде робити ніяких радикальних кроків до парламентських виборів, а справжня гра почнеться вже після них, і він може розвернутися до Росії.

Я думаю, хибно припускати, що Зеленський буде здатен, якщо й захоче, повністю розвернути політичний розвиток України. Я знаю країну зі Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня, відмінності в преференціях та пріоритетах мешканців у різних регіонах є. Але якщо Зеленський чи хтось інший скаже: «Станьмо знову близькими до імперії Путіна», я б ніколи не повірила, що українці погодяться на це. Рішення країни рухатися в сторону Європи, демократії та верховенства права цілком очевидне для мене. Зеленський став вибором багатьох молодих українців, і вони вже набагато далі від Путіна, ніж їхні попередники.

Чому Зеленський не відкриває карти, з чим він іде на вибори? Він не має досвіду побудови політичної кампанії чи це хитрість?

Я сама не розумію поки що чому. Йому буде потрібна програма, інакше конкуренти матимуть кращі шанси на виборах. Через кілька тижнів я буду в Києві і намагатимуться краще зрозуміти, хто і які програми зараз має, я завжди пропагувала їхній розвиток. Українські виборці повинні мати можливість розрізняти не тільки обличчя партії, але і їхні програми. Тоді вони зможуть зробити більш виважений, обдуманий вибір.

Читайте також: Соціологи назвали партії, які мають шанс пройти в раду. Рейтинги

Раніше в Україні була така ж ситуація, як і в багатьох інших країнах східної Європи, — гра «Ми або вони». Якщо ти мав владу і втратив її, то далі борешся проти тих, хто зараз при владі, поки не повернеш її знову. У багатьох європейських країнах ситуація відрізняється — ти маєш збудувати коаліцію, аби керувати країною. Для стійкого демократичного розвитку важливо, щоб демократичні сили могли об’єднатися заради перспектив. Сподіваюся, що Україна зараз рухається саме в цьому напрямку і що тут забувають про токсичне переконання, що всі, хто зараз є в опозиції, — вороги.

В Україні перед кожними виборами змінюються партії — якщо не їхній склад, то назви, імідж, меседжі. У нас немає такої тяглості і політичних традицій, як, наприклад, у Штатах чи Британії, де існують кілька партій впродовж століть з чіткими цінностями, програмами. У результаті перед кожними виборами люди розгублені, і саме це, можливо, декого і спонукає голосувати за «гречку». Чим небезпечна така ситуація? І чи зможе Україна колись стати країною із кількома постійними і зрозумілими політичними партіями, із постійними програмами?

Програми насправді мають значення. І українці мають зараз показати, що вони їх хочуть, що хочуть судити депутатів по тому, чи дотримуються вони цих програм. Побачимо, чи зміниться це після парламентських виборів. Я можу підтримувати це, як і інші представники Європи, але українці вже мають ключі у своїх руках. Розвиток країни не можна забезпечити з-зовні. Як на мене, українське суспільство зараз відображає великі зміни, яких уже досягнуто.

З України дуже багато виїжджає людей на заробітки у Європу, особливо молодь. Чи повернуться вони зараз, зважаючи на той прогрес, якого досягла наша країна, чи залишаться за кордоном?

В українській недавній історії вже були періоди, коли люди поверталися, наприклад, після Помаранчевої революції. І в східній Європі, і в балтійських країнах також є проблема трудової міграції — люди виїжджають з Румунії, Польщі, Угорщини. Це те, що завжди відбувається в періоди змін, а після розпаду СРСР їх було багато. Загалом трудова міграція — це норма, але є певні ліміти. Окрім питання, повернуться українці чи ні, є також інше: чи забезпечить влада в Києві їм надію на краще та перспективи, щоб вони могли працювати для своєї країни. І це одне із завдань, які стоять перед Україною.

Ребекка Гармс перебувала у Львові 3-4 червня на семінарі модульної програми «Інструменти громадської участі», що відбувся в межах проєкту* «Київський діалог» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.

*згідно з новим українським правописом

Анна Журба,

головне фото — Адміністрації президента

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Інтерв'ю Твого міста