Кнайпи й кібернетика. Чому бари не менш важливі за бібліотеки

1000 0
У Львові обговорили роль особистості у творенні барів, які, у свою чергу, стають осередками творення соціуму.

«Почавши з того, чи бари важливіші за бібліотеки, можемо продовжити тим, чи не важливіші вони за Верховну Раду, міську адміністрацію та університети», – жартує засновник холдингу «Кумпель ґруп» Марк Зархін. Саме про те, чим бари є важливі для культури й соціуму, говорили в межах дискусії на Форумі видавців ресторатори, піарники та культурологи. Що робить бар, ресторан або кав’ярню місцем, де творяться нові смисли? Чи є процес їхнього творення хаотичним, чи може бути запланованим? Так чи інакше, все це зводиться до особистості. Tvoemisto.tv занотувало найцікавіше зі сказаного.

Марк Зархін:

Бари – це місця культурної концентрації людей. Місця, де живе гастрономічна культура – це частина нашої ідентичності. Саме там історично відбувались певні події. Наприклад, у кнайпі «У Нафтули» на вулиці Шевській свого часу «тусувалися» представники львівсько-варшавської школи логіки, без якої не було б кібернетики. Вчені збиралися й обговорювали питання, яких не могли обговорити в університеті.

В ресторанах і барах щодня відбувається фантастична кількість соціальних контактів, наслідком яких є одруження, розлучення, ділові угоди, політичні альянси – все, що завгодно. Й добре, що це відбувається не десь на кухнях, як за радянських часів: більшає закладів, де люди вільно спілкуються в публічному просторі. Де під їжу та якісні напої, що викликають сплеск ендорфінів, виникає задоволення, бажання спілкуватись і дружити. Тому бари і ресторани є дуже серйозним чинником життя міської громади, без якого вона була б нездоровою.

Маркіян Бедрій, засновник кав’ярні «Світ кави»:

Перший заклад ми створювали таким, аби він пасував Львову. Так і сталося: «Світ кави» на Катедральній дуже близький місту. Але після того, як я поїздив світом, бачення правильної кав’ярні для мене дещо змінилось. Хотілося створити частинку Берліна чи Амстердама в рідному місті – так з’явився «Світ кави на Ринку». Аби гостям було комфортно у закладі, ти мусиш зарядити його енергією добра й позитиву – тоді й отримаєш їх у відповідь від відвідувачів.

Чад Зоратлі, власник винного бару The Room:

Як на мене, бар – це місце, де люди творять нові ідеї та працюють над їх утіленням. Звісно, в кожному закладі є свої умови роботи. Ми, наприклад, працюємо допізна і часом буваємо гучними. Тому я мрію створити місце за межами центру, де був би хостел і бар або ресторан, які не заважали б людям навколо. Львів перенасичений людьми, а центр насправді дуже маленький. Тому з часом це може знецінити заклади, які перетворяться на бездумне штампування форматів.

Читайте також: (Сумнівне) щастя жити в центрі Львова

Олександр Моргоєв, співвласник «47 Паб»:

Ми з партнером відкрили паб за межами середмістя, на вулиці Єфремова, бо мали обмежений бюджет. Це місце ми робили під себе і для своїх. Просто ходили, питали в людей, що живуть поблизу, чого б вони хотіли: якого пива, яких страв і так далі. Попри те, публіка до нас доходить доволі різна й непередбачувана. Тому ми намагались у своєму барі створити дискомфорт для контингенту, який нас не цікавить.

Мар’яна Куземська, викладачка програми з культурології Українського католицького університету:

Я – споживачка продукту, яким є кав’ярні, бари й ресторани. В одному з таких закладів у середині двотисячних я зустріла свого чоловіка. Але ця зустріч була не випадкова – вона відбулася на регулярному зібранні тематичної віртуальної спільноти, де я також познайомилась із багатьма цікавими людьми. Й те, що мені запам’яталося – не якість кави чи чаю в тих закладах, а спілкування, по яке ми всі туди й приходили. Заклади цінні саме цим відчуттям тусовки, можливістю зустріти людей, із якими тобі цікаво. На жаль, такого стає дедалі менше у Львові, бо заклади орієнтуються на туриста.

Читайте також: «Найкраща кав’ярня» для «Вірменки»: заслужена перемога чи данина минулому?

Марія Банько, PR-менеджерка сім’ї ресторанів Дмитра Борисова:

Багато чудових прикладів і відповідей на питання, чи може кав’ярня чи бар бути не просто місцем, де людина їсть або п’є, а простором соціальних контактів, що формують спільноту, дає Вольфґанґ Шивельбуш у своїй книжці «Смаки раю». Він розповідає, що у сімнадцятому столітті кав’ярень було так багато, що на двісті лондонців припадала одна кав’ярня. Навіть за теперішніми мірками це фантастична щільність.

Крім того, він наводить дивовижний приклад кав’ярні Ллойда, де збиралися люди, пов’язані з морською справою і страхуванням. Там вони обмінювались новинами. Потім їх стало так багато, що люди, які займалися страхуванням, почали орендувати місця, а сам Ллойд почав видавати газету, наповнюючи її плітками та новинами з розмов у кав’ярні. Згодом усе це переросло у страхову компанію Ллойда – одну з найбільших у Британській імперії. У Львові чи Києві таких красномовних прикладів я не знаю, але кав’ярні відіграли значну роль в історії міст.

Читайте також: Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон

На мій погляд, чимало рестораторів, які не мають на меті просто здобути швидкий прибуток, у глибині душі мають надію створити таке місце. Є кілька варіантів досягнення такого результату. Зазвичай це поєднання кількох речей: по-перше, харизматичного власника, по-друге, ґрунтовної ідеї, втіленої в усьому – від концепції до меню й деталей інтер’єру. Штучно такий простір створити неможливо.

Якщо говорити про гастрономічну мапу Європи, то більшість найкращих закладів асоціюється з конкретною персоною власника чи шеф-кухаря. Ми йдемо не до назви чи концепції, а до людини. Такий підхід був важливим для Дмитра Борисова, коли він створював свій перший проект «Барсук», і зараз втілюється в ресторані «Остання барикада» на Майдані Незалежності. Персоніфікований підхід ніколи не вийде з ужитку, адже це те, що лежить не в площині бізнесу, а в площині щирості.

Олександра Власюк

Фото спікерів із соціальних мереж

Головне фото Лізи Власенко

 

Міські акценти