фото: Богдан Ємець

фото: Богдан Ємець

Колядка, яка йде з душі: про різдвяні традиції Оксани Мухи

1585 0
Львівська співачка розповіла Tvoemisto.tv, як колядують в її родині, як зберегти власні традиції та чому їй болить слово «модно».

Уся близька родина збирається у світлиці моїх батьків, горить живий вогонь, стоять дідух і ялинка. Всі приносять страви, решту готуємо на місці. Немає такого, що тільки господиня все подає. Діти допомагають дідусеві з кутею, з ялинкою, тато роздає проскурки і бажає кожному чогось особисто. Опісля маємо гарну тиху вечерю та коляду. До нас приходять діти та сусіди. Колядують аж до півночі.

Наступного дня йдемо до церкви та на пластову, потім починаються дитячі вертепи. Минулого року ми з друзями зібрали дітей і вони їздили з вертепом до знайомих. Діти були дуже задоволені, грошей заробили.

Я стараюся щороку зробити для львів’ян концерт із особливими колядами. Хочу дати цього року ще більше наших старих колядок. Дмитро Кацал допоміг організувати концерт: зробити натуральний звук і пошукати гармонії, яка допоможе коляді бути доповненою.

Про пошук унікальних колядок

Багато колядок є просто в нас у родині. Ми не обмежуємось трьома чи чотирма, багато співали моя бабця і дідо, я багато шукала сама, вишукувала у книжках, у записах. Є навіть одна щедрівка з книги українських народних пісень – «А в горі, в горі». Я її більше ніде не бачила.

Дмитро Кацал приніс понад сто колядок. У них у родині також є традиція співати. Тож спільно з Дмитром ми сформували програму

На концерті 8 січня буде дуже багато нових – майже всі прем’єри. Одна жінка, Стефа Качур із Грибовичів, написала на папері текст колядки «Шов місяченько попід небеса» – як говорили, так вона це і написала, і на диктофон шматочок наспівала і передала мені.

Про молодь та традиції

Не потрібно вживати слів «треба» чи «мусимо». Не треба нічого, просто полюбити ці традиції. Коли ми їх будемо любити, слово «треба» не буде потрібним. Це буде наша потреба кожного особисто. Так як вдягнути вишиванку і усвідомлювати, яке вишиття в тебе є на грудях.

Це мають робити батьки. Держава цього не зробить, це не цікаво тим, хто при владі, в них інші речі в голові. Кожен має просто любити своє.

Я сподіваюся, що такі концерти, які я пропоную, допоможуть полюбити коляду. І нехай вони не будуть модними. Мене трохи болить слово «модний». Ми хочемо, щоб було модно носити вишиванки, модно співати колядки, модно ходити вертепом. Зараз модним є хеловін. Справді модним. Я не вважаю, що це щось погане. Хай буде всього потроху, ми маємо контактувати зі світом, знати, як він святкує, але в той самий момент не відмовлятися від своїх андріївських вечорниць. А виглядає так, що нашого трохи соромимось.

Це довгий шлях і не може бути так, що сьогодні всім сказали колядувати  і всі колядують. Слід у собі мати ту любов, щось таке цінне, без чого ти не можеш. Я хочу подарувати колядку не тому, що потрібно, а тому, що вона мені йде з душі. Кожна відрізняється одна від одної сюжетом і героями.

У світі дуже багато звуків. На телебаченні, на вулиці людина чує забагато музики. Раніше була тиша і було чути, як солов’ї співають, жабки квакають, мишки шкрябають. У тій тиші людина починала співати. А зараз ми перенасичені зайвою інформацією і потреба самостійно співати не виникає. Я хочу допомогти людям полюбити пісню.

Минулого року у філармонії я заспівала п’ять-шість колядок. І дивлюся – в людей стають спокійні очі і спокійні усмішки, я розумію, що їм зараз добре.

Цю атмосферу я пропоную вам в Оперному театрі. Це чудовий зал, який сам налаштовує на щось хороше. Зі мною на сцені будуть музиканти, які творять музику і люблять те, що вони роблять. Давайте разом відчуємо, яке саме диво Різдва в тій коляді. Якщо багато людей сидить в одному залі і якщо колядки співають ізсередини, а не для зовнішнього показу, тоді і творяться чудеса.

Оксана Матійків, Вікторія Ейсмунт

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Міські акценти