Берлін – це 50 відтінків сірого. Його урбаністичним пейзажам трохи бракує яскравих плям та легкості, адже німці спершу подбали про функціональність своєї столиці, а потім про симпатичність.

Із приходом до Львова лоукостерів мандрівки для львів’ян стали більш доступними. Tvoemisto.tv пропонує гід по Берліну – чим долетіти, де поселитись, що поїсти та подивитись у столиці Німеччини.

Концентроване уявлення про Берлін дає центральна площа Александерпляц. Старовинна церква, модерна телевежа, страшні бетонні коробки, пишний бароковий фонтан та Маркс із Енгельсом у кущах – усе це дружно тулиться на одному гектарі.

На сам початок для настрою і натхнення в мандрівку: Alle Farben – Berlin.

Шлях

Із приходом у Львів лоукостерів альтернативи авіаперельотам просто нема. Wizz Air літає до Берліна двічі на тиждень, а ціна досить лояльна. Узимку 2018-2019 ціни туди починаються від 409 грн, зворотно – від 679 грн. Але такі рейси трапляються раз чи двічі на місяць і погано стикуються між собою. Більш-менш реально вписатися у 1500 гривень в обидва боки, з дисконтною карткою Wizz Air можна вкластися й у тисячу.

У Берліні приземляємося в аеропорту Шенефельд. Це столичний присілок з підведеним метро. Саме летовище без шику і прибамбасів, тому черга на віз-контроль може видатися не надто комфортною і доволі повільною. Але далі незручності закінчуються. 

Система публічного транспорту в Берліні – одна з найкращих у Європі. Тут є три різних варіанти, як дістатися з точки А в точку В, і всюди висять похвилинні розклади руху (навіть у метро), щоб спланувати час. Рейковий транспорт німецької столиці  ділиться на U-bahn (підземні поїзди – метрополітен) і S-bahn (наземні електрички), але деколи перші виринають на поверхню, а другі зариваються в тунель. Також є автобуси та трамваї. Заморочуватися цим не варто – усі вони на одному квитку. Більшість ліній працює цілодобово.

Тепер про квитки. Запасайтеся калькулятором. Найменш вигідний одноразовий квиток коштує від 2,80 до 3,40 євро – залежно від покриття транспортних зон. Шенефельд розташований у третій зоні С, тому проїзд туди оплачується за найвищим тарифом. Оптимальніший варіант – добовий квиток за 7,70 (це з урахуванням аеропорту й Потсдама). Берлін – місто величеньке, пішки його не обійдеш. Тому такий daily ticket себе повністю виправдовує. Щоб його придбати, доведеться скористатись квитковим автоматом. Вони є всюди – в аеропорту, на усіх зупинках метро і на переважній більшості зупинок наземного транспорту. Кас із живими продавцями в рази менше. Інтерфейс в автоматах мультикультурний –  німецька, англійська, турецька, польська. Повна інформація про транспорт у Берліні – з цінами, мапами і правилами – зручно подана на офіційному туристичному порталі. Аеропорт на мапі можна знайти в правому нижньому кутку за іконкою літачка і підписом Flughafen-Berlin-Schonefeld. А далі – прокласти необхідний маршрут.

Спеціально для туристів через центральні райони міста курсують двоповерхові автобуси №100 і 200. Сідаєте собі на верхньому ярусі (козирне місце – біля передньої шибки) – і маєте оглядовий тур. Де сподобалося, можете вийти. Потім знову зайти. Для ідеального планування пересування – ось сайт, де зібрані всі можливі мапи Берліна: транспортні, піші, порайонні, креативні.

Дах

Але насамперед треба десь поселитися. Хороша новина: серед великих німецьких міст туристичне житло в Берліні одне з найдешевших. На booking.com можна знайти ліжко в хостелі навіть за 10 євро/ніч. Погана новина: виспатися там пощастить далеко не завжди. Залежить і від району, і від контингенту. Нічне життя в Берліні кипить, як гейзер. Тому в молодіжних хостелах на тихі години дивляться крізь пальці. Якщо це вас не лякає, то ось декілька центрових і модних: Circus, Generator, Plushostel, Industrie Palast.

Якщо хочеться чогось більш камерного, але не руйнівного для гаманця, варто спробувати пошукати собі пансіон: тут або тут. Ціни стартують від 25-35 євро за кімнату (якщо пощастить – то й окреме помешкання), але селитися можна двом-трьом. Такому варіанту надають перевагу самі німці, які приїжджають розважитися в столицю. Оскільки ж вони люди ощадні й далекоглядні, то недорогі й вдало розташовані «крапки» бронюють задовго заздалегідь. Проте десь між резерваціями завжди може трапитися вільне «вікно». Зверніть увагу: різні дні – різні ціни. Найдорожча зазвичай п’ятниця.

Номери в готельному фонді стартують від 35-40 євро за двійку. Але тут важливо не прогадати з районом. Наприклад, часто недорогі готелі пропонують в районах Кройцберг і Нойкельн. Саме тут осіла турецька діаспора Берліна. Якщо ви не проти пожити кілька днів у маленькому Діярбакирі – тоді не проблема. Або, наприклад, Марцан – це Рясне по-берлінськи. Навіть краєвид такий самий. Тому не полінуйтеся трохи проштудіювати Google maps, перш ніж натискати кнопку резервації. Наші рекомендації – триматися району Шарлоттенбург, де ціни на проживання все ще помірні, а місце – буржуазно-спокійне. Колись він належав до складу Західного Берліну, а зараз його вподобали мігранти з екс-СРСР. Масово вони не помітні, але кафешки з олів’є і солянкою трапляються.

Хліб

Якщо шукаєте сито, просто і дешево, то кращого варіанту, ніж студентські їдальні, не знайти. Там чисто, смачно і культурно. І в ремарках до кожної страви прописано складники. Подібні заклади зустрічаються по всьому місту – знайти найближчий допоможе цей лінк. Найцентровіша з їдалок – в Університеті ім. Гумбольдта на вулиці Унтер-ден-Лінден (це як Хрещатик у Києві). Заходите до внутрішнього дворика, а далі – у ліве крило. Студентського квитка ніхто не вимагає.

Якщо вам більше подобається товариство дипломатів, ніж студентів, – можете пообідати у Felleshus (Rauchstrasse, 1). Це культурний центр скандинавських країн, розташований посеред центрального парку Тіргартен. До речі, писк сучасної архітектури. Модерний комплекс об'єднує посольства кількох північних держав, а заодно і їдальню для працівників амбасад. Проте з 13:00 по 16:00 вона відкрита для всіх. Кухня не тільки скандинавська, а ціни цілком демократичні: супчики по 1,50 євро, друга страва – 5-6 євро.

Бути в Берліні й не спробувати каррівюрст (підсмажені сосиски під соусом з кетчупу і каррі) – це незалік відразу. Кіосків, які продають цей нехитрий харч, у Берліні море. Але Curry61 (Oranienburger Str. 6) виборов собі славу одного з найкращих. Постійний натовп у тісному приміщенні – найкращий доказ. «Крапка» розташована в районі Хакських воріт, неподалік від головного собору і Музейного острова. Тому вимикаємо в голові детектори здорової їжі – і вперед. Велика порція каррівюрсту з картоплею-фрі потягне лише на 3,60 євро, поживний картопляний салат – на 1,50 євро.

Block-house – це мережа з кількох ресторанів по всьому місту. Дві найцентральніші локації – за адресами: Karl-Liebknecht-Straße, 7 (поруч з Александерпляц) або Friedrichstrasse, 100 (біля однойменного вокзалу). Тут пропонують непогані ланчі (до 15:00) за адекватну ціну – 9-10 євро. Базова страва змінюється щодня. Нам дісталися курчата «Кордон блю», а день перед тим подавали свинячий гуляш з локшиною і грибами.

Кожного вівторка і п’ятниці на березі Ландверканалу в Нойкельні відкривається легендарний турецький базар, куди скуповуватися їздить половина Берліна. Тут свіженькі овочі-фрукти (не те, що супермаркетські) продаються за смішними цінами. Можна, наприклад, натрапити на 2 кіло рум’яних яблук за 1 євро чи 3 кілограми персиків за 3 євро. Усе це виглядає, як натуральний Стамбул чи Мумбай. Мерехтить, галасує і запаморочливо пахне. Уся гама азійського стрітфуду – до ваших послуг. Ціни теж стамбульські.

Після довгих денних мандрів доречно розслабитися в одній з берлінських пивничок-браухаусів. Їх, як і повсюдно в Німеччині, сила-силенна. Ось кілька не надто туристичних «крапок» середньої цінової категорії з приємною атмосферою:  Dicke-wirtin (наш фаворит – розташований у серці Шарлоттенбурга), Alt-Berliner Wirtshaus (бічна вуличка біля Бранденбурзької брами), Lemke (Хакські двори), Georgbraeu (неподалік Александерпляц, на березі Шпреє).

Видовища

Берлінський мур. Колись це була потужна інженерна конструкція з бетону й колючого дроту, що оперізувала всю західну частину міста. У сувенірних крамницях досі продають уламки муру сумнівної ідентичності. Донині збереглося лише кілька цілісних фрагментів, найдовший з яких (майже 1,5 км) тепер називається EastSide Gallery. Це 106 муралів на бетонних плитах заввишки 3,6 метра. Смачний комуністичний поцілунок Брежнєва з Хонеккером – найвідоміший із сюжетів. Але є безліч не менш гідних. Загалом це суперова колекція стріт-арту. Щоб роздивитися, доїжджаємо до станції метро Warschauer Strasse, а звідти вже видно мурали. Заодно помилуємося найкрасивішим берлінським мостом – Обербаумбрюкке.

Рейхстаг. Масивний, похмурий, схожий на вокзал чи мавзолей – німецький парламент має мало спільного з ідеалами краси й витонченості. Навіть прозорий купол британського архітектора Нормана Фостера не в змозі надати йому легкості. Навпаки: таке враження, що будівля засмоктує його в себе. Але черги туристів шикуються сюди недаремно. Всередині купола – філігранна гра скла і світла, яке заламується в дзеркальній лійці, особливо в сонячний день. А під дашком – розкішний оглядовий майданчик. До того ж, вхід у парламент безкоштовний, потрібно лише попередньо зареєструватися на офіційному сайті. Бажано дуже заздалегідь, бо місця в черзі розхапують. І не забудьте паспорт – без посвідчення особи вас сюди не пустять.

Потсдам. Міська електричка S7 за півгодини доправить вас із центру Берліна до Потсдама – столиці федеральної землі Бранденбург (туристична мапа міста додається). Попри такий пишний статус, містечко невелике, але вкрай симпатичне. Більша частина його площі покрита парками, найвідоміший із яких – взірцево-акуратний Сан-Сусі. Заглянути обов’язково, але зависати у всіх палацах і палациках – ні. По-перше, зекономите гроші (бо в парк вхід безкоштовний, а в хороми – платний). По-друге, не вистачить сил на інше цікаве. А тут його ще багато.

Наприклад, голландський квартал з червоними будиночками-близнюками або російський – із цілком обжитими дерев’яними «ізбушками». Неподалік від «слободки» на березі озера Хейлігерзеє можна відшукати в міру запущений і майже безлюдний Мармуровий палац з вінтажними розписами про Нібелунгів по всьому периметру. На протилежному озерному березі видніє віддалений район Бабельсберг – німецький Голлівуд, де й тепер знімають правдиве німецьке кіно у кращому розумінні цього терміну. З Бабельсберга добре видно знаменитий «шпигунський міст» (Глінікебрюкке), де СССР і Захід часто обмінювалися спійманими шпигунами, дисидентами і збитими льотчиками. 

Музеї. З усього різнобою берлінських музеїв у нас 3 фаворити – Музей кінематографії, Єврейський музей і Пергамон. Якщо з трьох усе ж обрати один – тоді останній. Пергамон – це вам не жменька черепків і наконечників під склом. Тут кожен другий експонат змушує задирати голову і захоплено ковтати слину. Вівтарна частина античного храму з міста Пергам у реальну величину, вавилонські ворота Іштар, фризи арабського палацу з йорданської Мшатти – тільки за ці три «артефакти» не шкода заплатити 12 євро за вхід (кому до 18-ти – пускають безкоштовно).

У Музей кінематографії є можливість потрапити абсолютно безкоштовно: по четвергах з 16:00 до 20:00 – години відкритих дверей. Це варто зробити хоч би для того, щоб повозитися на ліфті по поверхах футуристичного Соні-центру на Постдамерпляц, який нагадує велетенське шапіто зі скла і металу. Єврейський музей чіпляє фантастичною організацію музейного простору. І він не тільки про голокост. Наприклад, в одному із залів можна просто залягти в подушки і слухати вірші Шиллера. В іншому демонструють фантастичні стінні розписи Еліезера Зусмана Каца з Бродів.

Для тих, хто в дитинстві любив гратися паровозиками й конструкторами, обов’язковим пунктом програми є Берлінський технічний музей. Його легко помітити, бо на даху будівлі припарковано американський бомбардувальник С-47. Для затятих існує окремий портал усіх берлінських музеїв. Є й така опція, як Museum Pass, яка відкриває двері практично усіх музеїв. Але щоб її окупити, потрібно відвідати як мінімум 4 заклади.

Церкви. Найстаріша з берлінських церков – Марієнкірхе – дивом вціліла посеред Александерпляц. Зовні нічого особливого. Усередині збереглася фреска з популярним у середні віки макабричним сюжетом – танець смерті: весела костомаха рок-н-ролить у компанії благородних мужів і дам. Кафедральний Berliner Dom з характерним зеленкуватим куполом і під колір йому скульптурами виглядає потужно і стильно. Це одна з небагатьох споруд у місті, де колосальні розміри не придушили гармонію в зародку.

У західній частині привертають погляд напівруїни церкви Кайзера Вільгельма. До появи хмарочосів це була найвища споруда Берліна. Під час бомбардувань Другої світової шпиль церкви і кілька бічних веж знесло вибухами. У такому вигляді храм зафіксували донині. Усередині збереглися майстерні мозаїки. Поруч стоїть так звана Синя церква, удень схожа на водонапірну вежу. Увечері вона видозмінюється, займаючись м’яким синім сяйвом. Секрет у тому, що її стіни викладені з товстого унікального скла, яке й переломлює внутрішнє освітлення. У 2015 році саме тут стався великий теракт, коли на Різдвяному ярмарку вантажівка протаранила натовп. 12 осіб загинуло. На сходах досі лежать живі квіти і мерехтять свічки.

Телевежа. Вважається, що у Берліні потрібно піднятися на відому з усіх листівок 368-метрову телевежу, так само, як у Парижі – на Ейфелеву. Але насправді задоволення таке собі. Біля каси тиснява, яку в Берліні ми зустрічали хіба на турецькому базарі. Квиток коштує 15,5 євро. І після придбання часто потрібно ще десь півтори-дві години покрутитися, поки настане твоя черга на вхід. А якщо в Берліні дощ чи туман, що не рідкість, підйом взагалі позбавлений сенсу – нічого не побачите. Місцеві знайомі підказали непогану альтернативу – прокататися ліфтом на 37 поверх розташованого на тій же Александерпляц готелю Park Inn. За 4 євро вхід доступний і людям з вулиці, а не тільки мешканцям готелю. З готельної тераси виходять гарні фотки з телевежею в кадрі.

Універмаги. Коли в комуністичні часи мешканець Східного Берліну раптом потрапляв у Західний, достатньо було зводити його в універмаг KaDeWe, щоб він став дисидентом. 2500 марок вина, 1800 – сиру, 500 – хліба. Це і є стандарт KaDeWe – одного з найстаріших і найфешенебельніших універмагів Європи. Купляти тут щось не радимо, але повештатися на шостому поверсі у відділі делікатесів чи на сьомому в зимовому саду – за милу душу. За це ніхто грошей не просить. Фішка берлінських універмагів у тому, що вони несуть у собі не лише купівельну, а й архітектурну цінність. Наприклад, три модерні корпуси місцевої Galeries Lafayette на вулиці Фрідріхштрассе – Quartier 205, Quartier 206 і Quartier 207 – це заочне змагання у вигадці між найкращими архітекторами світу. Europa-Center на Брайтшейдпляц нічим не показний зовні, але всередині корпусів булькає кількаповерховий химерно-кольоровий водяний годинник.

Якщо лишається час, то можна ще:

• поблукати в лабіринтах Хакських двориків, де сецесійні орнаменти сусідять з викличними графіті, а найдорожча в місті нерухомість – із хіпстерськими кнайпами;
• проїхатися найкоротшою і майже завжди безлюдною лінією метро між Бундестагом і головним вокзалом, що складається із трьох станцій, дві з яких – кінцеві;
• відвідати Checkpoint-Charlie – колишній пропускний пункт між Західним і Східним Берліном; зараз це інсценізація для туристів, історичний попкорн, але деколи й мисочка попкорну не зайва;
• зробити фото на тлі Бранденбурзьких воріт – красою вони не вражають, але там усі фотографуються.

Бюджет

Три доби у Берліні з перельотами, проживанням, харчуванням і культурною програмою, але без подарунків і сувенірів, обійшлися нам у 426 євро на двох. Якщо підійти до справи з винятковою скромністю й економністю, можна вкластися й у менш ніж 200 євро на брата.

Олег Дорожовець, Христина Дорожовець,

фото авторів, Анни Журби

Головне фото tripmydream.cc

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.