Куди полетіти зі Львова. Мюнхен, Нойшванштайн та батьківщина Моцарта

2615 0
Один з найменших німецьких аеропортів зачаївся у баварській глушині більш, ніж за 100 км від Мюнхена. Зате з Мемінгена порівняно недалеко не тільки до столиці Баварії, а й до найпопулярнішого німецького замку Нойшванштайн та шляхетного австрійського Зальцбурга. Tvoemisto.tv пропонує поєднати ці три маршрути в одній мандрівці.

Мемінген

Зі Львова Ryanair літає до аеропорту Мемінгена по середах і неділях. Витратити на дорогу у два боки всього лиш 40-50 євро — цілком реально. Мемінген — типове бюргерське містечко, яких дуже багато по всій Німеччині і на яке шкода часу. Того, що побачите з вікна автобуса, цілком вистачить, аби скласти загальне враження.

Автобус — найбільш очевидний транспортний засіб, щоб рухатися далі. Вибір маєте між двома перевізниками: глобальним Flixbus і локальним Allgaeu-express. У першого географія маршрутів ширша, але він прохідний, в аеропорт завертає побіжно, тому якщо ваш авіарейс затримається чи німецькі прикордонники надто довго і доскіпливо перевірятимуть паспорти, чекати на вас ніхто не буде. Другий курсує стало до Мюнхена, і його розклад плюс-мінус підлаштований під графік прильотів та вильотів. В Allgaeu-express фіксована ціна — 15 євро за поїздку. Flixbus гнучкіший — буває дешевше, буває дорожче (10-20 євро за дорогу до Мюнхена).

Гідна альтернатива автобусам — це Баварський квиток (Bayern Ticket). Він дає значно більше мобільності, та й економічної вигоди теж. Квиток можна придбати онлайн на сайті Німецької залізниці Deutsche Bahn або купити вже на місці у квиткових автоматах. Для самотніх мандрівників він не дуже вигідний, бо стартова ціна — 25 євро, але якщо ви подорожує принаймні парою — це вже окупиться. За кожну наступну особу в квитку доплачується лише 6 євро. Таким чином, на двох він коштуватиме тільки 31 євро, на п’ятьох — 49 (більше 5 осіб не можна).

Баварський квиток не прив’язаний до конкретного рейсу. Вам дозволено сідати на будь-який потяг, крім міжнародного сполучення, і скільки завгодно разів у межах Баварії. Також на ньому можна доїхати і до австрійського Зальцбурга. Вартість проїзду громадським транспортом у всіх містах Баварії він теж покриває. Наприклад, маючи Баварський квиток, ви можете сісти на автобус у Мемінгені, щоб доїхати з аеропорту до вокзалу, там сісти на потяг до Мюнхена, повозитися по баварській столиці на метро/трамваях, знову сісти на потяг і переїхатися до Зальцбурга. Головне — встигнути вкластися з 9:00 до 3:00 у будні дні й з 00:00 до 03:00 у вихідні.

Мюнхен

Із мемінгенської залізничної станції поїзди на Мюнхен їздять щогодини до пізнього вечора. Але деколи вони прямі, а деколи необхідно робити пересадку в містечку з характерною назвою Бухлое. Є сенс попередньо перевірити у розкладі на сайті DB. У самій пересадці нічого страшного. Електрички стикуються на сусідніх перонах, одна чекає іншу. Загалом дорога до Мюнхена забере півтора години. 

Головний мюнхенський вокзал стоїть майже в самому центрі. Кілька метрів пішки по Bayer-strasse — і ви в магічному колі під назвою Альтштадт. Тут дві топові церкви міста з піднебесними вежами — святого Петра і Фрауенкірхе, і дві ратуші — стара (майже непомітна) й нова (велетенська, архітектурно помережана, що й живого місця не лишилося). Новій ратуші нема ще й 200 років, а виглядає втричі старшою. Щодня об 11:00 і 12:00 під ратушним годинником розігрується коротка лялькова вистава. А о 21:00 під мотиви Вагнера з’являється Янгол миру, щоб сказати «на добраніч» мюнхенському хлопчикові. Münchner Kindl — один із символів міста — стоїть на самісінькому вершечку ратуші. Кажуть, скульптор ліпив фігуру зі свого сина.

Доцільно спланувати відвідини Мюнхена на неділю. У цей день вхід до двох найвідоміших музеїв Баварії — Старої і Нової Пінакотек коштує тільки 1 євро. В інші дні доведеться викласти за обидва щонайменше 12 євро. Серед тисяч колекційних картин запросто розгубитися. У віш-листі шедеврів — кілька мадонн (пера Рафаеля, да Вінчі, Ліппі), «Соняхи» Ван Гога, «Водяні лілії» Моне, автопортрет Дюрера в образі Христа тощо.

Щоб скуштувати справді доброго баварського пива, не обов’язково чекати на Октоберфест. Пивні сади працюють майже повен рік і закриваються хіба що в буран. А поза тим у Мюнхені безліч приємних броварень і пивниць під дахом. Ясна річ, оминути Hofbraeuhaus неприпустимо. У 1923 році заклад став штабом нацистського «пивного путчу», сьогодні позиціонує себе як найвідоміший трактир у світі. Літр оригінального Hofbraeu (темного чи світлого) коштує 9,20 євро, що не надто дорого, але й не дуже бюджетно. Місце любили Моцарт, Ленін, Гітлер, а зараз тут постійне паломництво туристичних груп. Не обов’язково дешевше, але точно затишніше можна посидіти за гальбою у Ratskeller (підземелля Нової ратуші) або в Donisl (на сусідній вулиці Weinstrasse), у похованому під плющем Pfistermuehle (з тилу від Hofbraeuhaus) чи Ayinger-am-platzl (теж поруч).

Серед ікон Мюнхена й місцевий футбольний клуб «Баварія». Вважайте, що вам дуже пощастило, якщо у період ваших відвідин команда гратиме домашній матч і будуть вільні місця. Повболівати на Альянц-арені — за відчуттями десь так само, як потрапити, до прикладу, на стадіонний концерт «Океану Ельзи». Один раз у житті треба спробувати. Найдешевші квитки на матч бувають по 15 євро.  У середньому ж – 40-90. Окрім, власне, футболу враження справляє і сам стадіон з його оригінальним дизайном – білий рифлений еліпс, наче надувний, із зеленим газоном посередині. Їхати до Арени з центру Мюнхена потрібно хвилин 30 на метро U6 (синя лінія) до станції Fröttmaning.

Два місця у Мюнхені пов’язані зі смертю Степана Бандери. Будинок №7 на Kreittmayrstrasse, де агент КДБ Сташинський убив провідника ОУН, – це майже ближній центр. Від Пінакотек сюди можна за 10 хвилин дійти пішки або їхати 5 зупинок трамваєм (№№20-22) від головного вокзалу до Sandstrasse. Жодних табличок на будівлі нема – звичайна 5-поверхівка, хіба що потинькована на червоно. До цвинтаря Вальдфрідгоф, де Бандера похований, добиратися далі. У центрі сідаємо знову ж таки на U6 до станції Holzapfelkreuth, а потім ще приблизно півкілометра пішки.

Нойшванштайн

Цей замок вважається наймальовничішим у всій Німеччині і найпопулярнішим серед туристів. Мемінгенське летовище найближче до Нойшванштайну з усіх можливих. Flixbus курсує до Фюссена (найближче до замку містечко) лише раз на день – о 10:05, зате за вельми привабливою ціною – 6 євро. Потяги їздять щогодини, але без пересадки не обійтися (або у згадуваному раніше Бухлое, або в Кемптені – вивчайте розклад DB). Інколи очікування між потягами може тривати годину чи близько того. Пряме сполучення Фюссен має і з Мюнхеном. Але що звідти, що з Мемінгена – швидше ніж за 2 години не впораєтеся. На одного така подорож стандартно коштуватиме понад 20 євро в один бік, тому купуйте Bayern Ticket не вагаючись.

Фюссен – це як Мемінген №2. Місто-крихітка, де все обертається довкола однієї центральної вулиці. Але й воно ще не наш фінішний пункт. Далі потрібно дістатися до села Швангау (Лебедине). На станції туристів з потяга вже очікує червоний автобус з написом Castle. З Bayern Ticket за проїзд грошей не візьмуть. Нойшванштайн височіє на узгір’ї, хвилин 20-30 треба дертися вгору – вхід 13 євро усім, кому за 18, пільг нема. Страхітливих черг теж не було, але ми завітали не в сезон. Улітку, розповідають, до каси можна простояти й хвилин 40.

Інтер’єри всередині розкішні, навіть якщо раніше ви бачили двадцять інших замків. Домінують розписи у дусі саги про Нібелунгів. Щоправда, в деталях роздивитися усіх цих витязів з валькіріями не встигаєш – на огляд дається лише 35 хвилин. Зовні Нойшванштайн ще ефектніший, ніж усередині. Довкола є кілька оглядових майданчиків, як облаштованих, так і стихійних. Найпопулярніший – перекинутий трохи вище над прірвою міст Марієнбрюкке. Якщо злегка виглянути за поручні, починають підступно підгинатися коліна. Але на сусідній горі є промаркований маршрут, звідки відкривається панорама не тільки на сам замок, а й на всю долину Швангау з двома гірськими озерами. Маєте ще трохи часу й сил – не полінуйтеся. Уся дорога – це майже кілометр угору.

Відтак на ще один тутешній замок – Хоеншвангау – наснаги майже ні у кого з приїжджих не залишається. Хоч саме в ньому майже весь час і жив трохи схибнутий баварський король Людвіг ІІ. У побудову Нойшванштайну він вгатив увесь бюджет Баварії, але так і не встиг насолодитися життям у своєму гірському пентхаузі. Його ж власні вельможі визнали короля божевільним, таємно вивезли з Нойшванштайну і, скоріш за все, втопили.

Посерфивши трохи на Офіційному туристичному порталі Баварії, можна обрати ще кілька напрямків, куди не завадило б зазирнути (наприклад Нюрнберг, Бамберг, Регенсбург, Вюрцбург, Пассау), але часу  обмаль, тому ці пункти залишаємо на колись і переміщуємося на австрійську територію.

Зальцбург

Були часи, коли Баварії належав і Зальцбург. Але тривало це недовго. Здебільшого місто належало саме собі – кілька століть поспіль його суверенами були римо-католицькі архієпископи, котрим вдавалося зберігати практично повну автономію від сусідніх держав. Отакий-от альпійський Ватикан. З Мемінгена до Зальцбурга добиратися через Мюнхен орієнтовно 3,5 години (знову ж таки, Баварський квиток чинний по всьому маршруту). А сам Зальцбург вартий того, щоб зависнути тут на кілька днів. І вартий, щоб розповісти про нього трохи детальніше. Бо перед поїздкою інформації щодо Зальцбурга в неті знайшли значно менше, ніж про всю Баварію. Найкорисніше джерело – міський турсайт.

Порівняно з габаритним Мюнхеном Зальцбург компактніший, але імпозантніший. Уявіть собі Кам’янець-Подільський, який увесь спустили в каньйон, а нагорі залишили тільки білосніжну фортецю. Оце десь так Зальцбург і прилаштувався. Він із трьох боків затиснутий горами, причому дві з них – глухі темні брили, в які місто буквально вгризається. Третя – більш лісиста й полога, тому забудова її м’яко огинає. Таке розташування наче навмисне задумали під майбутніх туристів. Підіймаєшся собі на будь-яку з трьох гір і наче з театрального балкона розглядаєш стародавнє місто внизу. На гору Фестунгсберг (там, де фортеця) возить старенький фунікулер. А спуститися вниз можна й пішки, петляючи мальовничими вуличками. У фортечних закапелках  постарайтеся відшукати старомодно-зворушливий музей маріонеток. А з мурів у повноекранному режимі проглядаються найближчі альпійські хребти в засніжених попонах.

Туди, до речі, нескладно добратися – сідайте на автобус №25 і прямуйте до кінцевої зупинки у бік St Leonhard. Звідти стартує канатна лінія на гору Унтерсберг, яка заввишки майже 2 кілометри. 10 хвилин над прірвою в кабінці – і ви підкорили вершину. Повертаючись цим же автобусним маршрутом у місто, можна зійти на півдорозі (біля зоопарку, де нічого особливого) і відвідати трохи бутафорний палац Гельбрунн. Його основна атракція – веселі фонтани. Ото ідете собі по травнику, нікого не чіпаєте, раптом з-під землі виривається струмінь води й обливає вас із голови до ніг. Усім весело. Крім вас. Насправді, вмикають цю забавку тільки в теплу пору року, а дитячий вереск легко підкаже, куди ходити треба обережно. Усі три перелічені локації реально відвідати за один день (ще й час залишиться), а відтак є сенс придбати денну Salzburg card за 26 євро. На транспорт і вхідних квитках зекономите до 50%. Додивлятися решту в наступні дні можна й без картки.

У Зальцбургу народився Моцарт. І хоч він ніколи особливо не любив рідного міста, а воно його, нині це бренд, який щороку приносить у зальцбурзьку скарбницю десятки мільйонів євро. Щонайменше 4 рази на рік тут відбуваються фестивалі класичної музики й оперного співу світового рівня – після Різдва, перед Великоднем, на Зелені свята й упродовж усього серпня. У ці дні у центрі міста – аншлаг: населеність зростає удвічі, вартість номерів у готелях – утричі. В інший час Зальцбургом можна гуляти спокійніше. Без своєї порції Моцарта ви все одно не залишитеся. У першу чергу гості стікаються в жовтий дім, де композитор народився. Це на вулиці Getreidgase (самісінький центр) – легко ідентифікується завдяки величезним австрійським знаменам на всю висоту будинку й численним екскурсіям під дверима. Хоч сама експозиція жодного сильного враження не справляє. Набагато цікавіше пройтися по Getreidgase, задерши голову і розглядаючи ковану рекламу. Логотипи McDonalds чи Zara в такому обрамленні ви ще не бачили.

На протилежних кутах старого міста стоять два пам’ятники Моцарту. На його іменній площі – монумент відповідає усім культурним скульптурним канонам: статечний і гордий композитор при всій параді розвернувся спиною до будинку, де жила його дружина. А на Урсуліненпляц, одразу біля української греко-католицької церкви святого Марка, Моцарта зображено з голим жіночим торсом і затуманеним поглядом. Авангард ще той. Автор, німець Маркус Люперц, так собі побачив. Блукаючи містом, ви точно надибаєте ще кілька модерних інсталяцій – з огірками, стільцями, велосипедами. Але найвідоміша – це золота сфера біля Катедрального собору. На маківці кулі балансує чоловічок у білій сорочці. Міський поголос вирішив, що це Пауль Фюрст – винахідник цукерок «моцарткугель». Власне, верхи на своєму кондитерському винаході.

З цукерками не все так просто. Ми звикли, що шоколадно-марципанові кульки в червоно-золотих обгортках з портретом Вольфганга-Амадея – це і є традиційні австрійські «моцарткугелі». У Зальцбурзі ж переконують – нітрохи. Згідно з місцевою версією, автентичні «моцарткугелі» вигадав місцевий кондитер Фюрст і загортають їх винятково у срібно-синю позлітку. Його кондитерська працює досі. Проте у місті безліч магазинів, які торгують і червоними, і синіми, і всіма одразу. А ще у Зальцбурзі готують нокерльн – самобутній десерт, що формою відтворює три гори, які оточують місто. За консистенцією це гаряче суфле, яке найчастіше подають із полуничним мусом чи просто свіжими полуницями. За розміром – як вгодована індичка. Тому навіть удвох справитися з одним нокерльном нелегко, самотужки – й поготів. 

Поруч із Зальцбурзьким аеропортом є ще одне місце, куди годиться завернути. Це Ангар7, де паркує свій транспорт відомий виробник енергетичних напоїв Red Bull, виставляючи її на публічний огляд. В експозиції – боліди «Формули-1» і розмаїті літальні апарати. Усе це, стильно розфарбоване і наглянцоване, виблискує фюзеляжами під спіралеподібним куполом. Фоткатися з технікою можна, торкатися ні. Вхід безкоштовний. Їхати з центру трамваєм №10 до зупинки S-Markus-Strasse.

Дещо довшої подорожі (практично на півдня) вимагає мандрівка на соляні копальні під Зальцбургом. На Велічку під Краковом вони схожі й не схожі. Шахти в Галляйні інтерактивніші – там і поїздка під землю на лавці-вагонетці, і бобслей на п’ятій точці, і переправа на поромі через соляне озеро, і підземний перетин австро-німецького кордону. Щоб потрапити сюди, спочатку потрібно на центральному вокзалі Зальцбурга сісти на електричку S3 й доїхати до Галляйна, а там пересісти на автобус №41, який за 10 хвилин завезе до гірського села Бад-Ішль. Дорога туди-зворотньо – приблизно 20 євро на двох, якщо квитки на потяг купувати в автоматі, а не в касі чи у вагоні (тоді – націнка). За квиток у самі копальні доведеться заплатити ще 24 євро з особи. І Salzburg card, на жаль, тут не приймають.

Бюджет

Переліт у два боки, усі переїзди по Баварії та Австрії, плюс 4 ночівлі, Пінакотеки, Нойшвайнштайн, Зальцбурзька картка й соляні копальні вдалося зі скрипом втиснути у 550 євро на двох. Але це без харчування, пива, цукерок і сувенірів. На все останнє варто закласти ще 100-150 євро або скільки не шкода.

Олег Дорожовець, Христина Дорожовець,

фото авторів та www.muenchen.de, www.bavaria.by

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.