Фото: Міла Реутова/Facebook

Фото: Міла Реутова/Facebook

Купити здоров’я за гроші. Історія художниці, в якої діагностували рак

1915 0
Художниця Міла Реутова на «Часі історій з Іриною Снітинською» розповіла, чому не варто опускати руки перед страшним діагнозом і де брати надію, якщо її майже не лишилося.

Ти хотіла свій проект? Нехай лікування і одужання стане твоїм проектом

Я живу з діагнозом рак. Моя історія дещо трагічна, але не безнадійна.

Я народилася в маленькому містечку в звичайній родині за часів Радянського Союзу. Із 17 років почала працювати, бо батьки не могли дати мені того, чого я хотіла. Кілька разів мені доводилося змінювати професію, я втрачала гроші в 90-х і була безробітною. Розлучилася з чоловіком і сама виховувала доньку, але тоді знайшла справу до душі. Працювала в салоні італійських меблів та почала подорожувати, зустріла коханого.

Тоді здійснилася моя дитяча мрія – я почала малювати. Мені здалося, що життя стало цікавим, впорядкованим і фінансово стабільним. Коли в країні почалася війна та криза, я втратила роботу. Саме тоді почала хворіти.

Три місяці дисципліновано ходила до своєї лікарки і виконувала всі її призначення: обстеження, лікування, приходила на контроль. Мій стан лише погіршувався і одного разу мене забрала швидка. Там мені зробили обстеження і відправили чомусь до онкодиспансеру на подальше дослідження.

Усі лікарі відводили очі, зображали з себе вселенську зайнятість. А я забила в Google якісь незрозумілі слова з папірчика, де був написаний мій діагноз – так і дізналася, що це був рак.

Що я тоді відчула? Паніку, страх і шок. Моє уявлення про онкологію малювало страшні картини болю, страждань, втрати майна і смерті. Я не хотіла цього ні для себе, ні для своєї родини. Моїм бажанням було сховатися і доживати віку, який назначив Бог.

Та мій чоловік сказав мені: «Міла, ти мені потрібна, всі мої плани на життя пов’язані з тобою. Життя цінніше за будь-які гроші, ми будемо боротися. Ти хотіла мати свій проект? Нехай твоє лікування і одужання стане проектом за життя». Ці слова висмикнули мене з прірви. Я почала ставитися до своєї хвороби і лікування не як до світової трагедії, а як до роботи.

Читайте також: Відважні. Відверті історії жінок, які подолали рак

Півроку чекала, що мені скажуть: «У вас все добре, ви в ремісії»

Два місяці мене посилали з одного онкоцентру до іншого. Ми втрачали гроші і час, але нічого не відбувалося. Друзі з різних куточків світу запропонували мені опублікувати номер своєї картки і почали допомагати грішми. Вони знайшли мені хорошого онкохірурга в Ізраїлі. Для мене це було щось фантастичне: де я, а де Ізраїль?

Одного разу я вчергове прийшла до Інституту раку з набором на госпіталізацію. Пройшла всі черги, лікарняні маніпуляції, а чергова лікарка, яка врешті відірвалася від своїх мегаважливих паперів, каже: «Що ви від мене хочете? Ви взагалі не за адресою, приходьте через тиждень». Я вибігла звідти в істериці і сльозах.

Мій чоловік мріяв про нове авто, а я – про море і Париж. З цими мріями в грошовому еквіваленті сім’я посадила мене на літак до Хайфи. За тиждень мала консультацію в онкохірурга, повне обстеження організму, після чого лікар сказав, що моя пухлина – неоперабельна.

Він порадив лікуватися в приватній клініці в Україні, бо в Ізраїлі це було б надто дорого. Я повернулася додому і вже наступного дня була в цій клініці. Це все одно було дуже дорого. Я сумнівалася, чи вилікуюся, чи варто лишати родину без грошей. Шанси на одужання оцінили як 50 на 50, і я таки почала лікування, яке було дуже важким. Витримати все мені допомогли чоловік і ставлення до лікування як до роботи.

На кожному контрольному обстеженні чекала, що мені скажуть: «У вас все добре, ви в ремісії». Але за півроку почула інші слова. Метастази, які були раніше, зменшилися, але з’явилися нові – у легенях. Лікарі призначили другий протокол хіміотерапії і порадили додати таргетний препарат «Авастин». Одна така крапельниця коштує 50 000 грн, їх треба було робити кожні три тижні мінімум рік, якщо препарат подіє. Це приблизно 1 млн грн. У мене були думки покинути лікування, але тоді це означало би, що все, що я вже зробила, було марним. Не хотілось зрадити свій проект, себе і своїх рідних.

Я вагалася, але чоловік – ні. Він сказав, що потрібно продовжувати лікування, хоча я вже зневірилась.  

Ділитися з ближніми і допомагати іншим

До мене приїхала подруга, вона в мене психолог. І, як виявилось, дуже крутий психолог. Вона зі мною проговорила кілька годин і за цей час просто перевернула мою уяву про світ грошей та людей, а мої негативні установки вона розбила вщент. Вона казала: «Міла, уяви, скільки в світі грошей. У всьому білому світі, зараз. І скільки тобі треба для лікування?».

Коли я це порівняла, зрозуміла, що той мільйон гривень просто ніщо порівняно зі світовим запасом грошей. Потім вона мене навчила тому, що треба великі суми і цілі поділяти на маленькі частки і кроки. Так набагато легше осягнути щось велике і зробити важливе. Ще вона мені нагадала, що у самій людській суті, у кожній вірі та релігії закладене таке поняття як ділитися з ближніми і допомагати іншим.

Вчитися з «прохіміченим» мозком

Після цієї розмови я вийшла другою людиною. Почала писати пости на Facebook і розповідати свою історію. Просила про допомогу, почала вчитися з «прохіміченим» мозком, слухала семінари, вебінари, читала статті. Я вивчала все: як звертатися до людей, як правильно писати, як звертатися до певних установ, як не робити помилок і не стати жертвою шахраїв, як не бути «токсичною» і не відвернути від себе людей, як бути самому собі бухгалтером і менеджером проекту.

Я зверталася до багатьох фондів, депутатів, установ, бізнесменів, але мені приходили тільки відмови. Я нікому не була цікава: не молода мама маленької дитини, не АТОшниця, не багатодітна мама, не зірка і суспільству з мене жодної користі. Але я була здивована, скільки звичайних людей відгукнулися на мої прохання.

Мені почали приходити грошові перекази. Люди писали мені, допомагали, розказували мою історію своїм друзям і долучали їх. З деякими з них ми зустрічаємося і спілкуємося у реальному житті. Завдяки цим людям я почала збирати гроші, але все одно цього було замало.

Читайте також: Справи сердечні. Пройдіть кардіотест і перевірте своє здоров'я

Зараз витру сльози і мої гроші щезнуть

Були якісь крихти. Я не дуже вірила, що все вийде. Тоді сталося ще одне диво: мені прийшов грошовий переказ фантастичного розміру, як для мене, що покривав першу хіміотерапію разом з «Авастином». Я зраділа, а потім злякалася, в мене полилися сльози: «Боже, так не буває, це неможливо, це якась помилка. Зараз витру сльози і мої гроші щезнуть».

Але вони не щезли. Гроші скинула сім’я з Одеси, яка сама зіштовхнулася з цією проблемою. Той крок одеської сім’ї перевернув щось у мені. З крихти надії в мене з’явилася міцна віра, що я роблю все правильно і в мене все вийде. Інколи нічого не вдавалося, переказів не було. Але щоразу я згадувала про свого чоловіка, сестру, родину, друзів з Ізраїлю, які в мене повірили, ту родину з Одеси, всіх своїх друзів. Це неймовірно підтримувало, тож я продовжувала йти далі.

Рецидиву захворювання не виявлено

Завдяки цьому я мала хіміотерапію «Авастин» весь рік. Мені вдалося зупинити і стабілізувати свою хворобу і вже 1,5 роки я чую ці чарівні слова: «Рецидиву захворювання не виявлено». Я живу і почуваюся щасливою людиною, ціную кожен день і насолоджуюся моментами, втілюю поступово мрії. Я вже була на морі, збираюся в Париж і почала трішки допомагати іншим.

Зрештою, зрозуміла, чому всі ті люди допомагали мені: коли ти допомагаєш іншим, то відчуваєш вдячність. Це дає особливу енергію, яка надихає, бо ти розумієш, що даєш людині шанс на життя. І я хочу подякувати всім тим, завдяки кому я зараз живу.

Ольга Гуцол

Фото взяті зі сторінки героїні у Facebook 

Вибір Твого міста