Фото: Міла Реутова/Facebook
Купити здоров’я за гроші. Історія художниці, в якої діагностували рак
Ти хотіла свій проект? Нехай лікування і одужання стане твоїм проектом
Я живу з діагнозом рак. Моя історія дещо трагічна, але не безнадійна.
Я народилася в маленькому містечку в звичайній родині за часів Радянського Союзу. Із 17 років почала працювати, бо батьки не могли дати мені того, чого я хотіла. Кілька разів мені доводилося змінювати професію, я втрачала гроші в 90-х і була безробітною. Розлучилася з чоловіком і сама виховувала доньку, але тоді знайшла справу до душі. Працювала в салоні італійських меблів та почала подорожувати, зустріла коханого.
Тоді здійснилася моя дитяча мрія – я почала малювати. Мені здалося, що життя стало цікавим, впорядкованим і фінансово стабільним. Коли в країні почалася війна та криза, я втратила роботу. Саме тоді почала хворіти.
Три місяці дисципліновано ходила до своєї лікарки і виконувала всі її призначення: обстеження, лікування, приходила на контроль. Мій стан лише погіршувався і одного разу мене забрала швидка. Там мені зробили обстеження і відправили чомусь до онкодиспансеру на подальше дослідження.
Усі лікарі відводили очі, зображали з себе вселенську зайнятість. А я забила в Google якісь незрозумілі слова з папірчика, де був написаний мій діагноз – так і дізналася, що це був рак.
Що я тоді відчула? Паніку, страх і шок. Моє уявлення про онкологію малювало страшні картини болю, страждань, втрати майна і смерті. Я не хотіла цього ні для себе, ні для своєї родини. Моїм бажанням було сховатися і доживати віку, який назначив Бог.
Та мій чоловік сказав мені: «Міла, ти мені потрібна, всі мої плани на життя пов’язані з тобою. Життя цінніше за будь-які гроші, ми будемо боротися. Ти хотіла мати свій проект? Нехай твоє лікування і одужання стане проектом за життя». Ці слова висмикнули мене з прірви. Я почала ставитися до своєї хвороби і лікування не як до світової трагедії, а як до роботи.
Читайте також: Відважні. Відверті історії жінок, які подолали рак
Півроку чекала, що мені скажуть: «У вас все добре, ви в ремісії»
Два місяці мене посилали з одного онкоцентру до іншого. Ми втрачали гроші і час, але нічого не відбувалося. Друзі з різних куточків світу запропонували мені опублікувати номер своєї картки і почали допомагати грішми. Вони знайшли мені хорошого онкохірурга в Ізраїлі. Для мене це було щось фантастичне: де я, а де Ізраїль?
Одного разу я вчергове прийшла до Інституту раку з набором на госпіталізацію. Пройшла всі черги, лікарняні маніпуляції, а чергова лікарка, яка врешті відірвалася від своїх мегаважливих паперів, каже: «Що ви від мене хочете? Ви взагалі не за адресою, приходьте через тиждень». Я вибігла звідти в істериці і сльозах.
Мій чоловік мріяв про нове авто, а я – про море і Париж. З цими мріями в грошовому еквіваленті сім’я посадила мене на літак до Хайфи. За тиждень мала консультацію в онкохірурга, повне обстеження організму, після чого лікар сказав, що моя пухлина – неоперабельна.
Він порадив лікуватися в приватній клініці в Україні, бо в Ізраїлі це було б надто дорого. Я повернулася додому і вже наступного дня була в цій клініці. Це все одно було дуже дорого. Я сумнівалася, чи вилікуюся, чи варто лишати родину без грошей. Шанси на одужання оцінили як 50 на 50, і я таки почала лікування, яке було дуже важким. Витримати все мені допомогли чоловік і ставлення до лікування як до роботи.
На кожному контрольному обстеженні чекала, що мені скажуть: «У вас все добре, ви в ремісії». Але за півроку почула інші слова. Метастази, які були раніше, зменшилися, але з’явилися нові – у легенях. Лікарі призначили другий протокол хіміотерапії і порадили додати таргетний препарат «Авастин». Одна така крапельниця коштує 50 000 грн, їх треба було робити кожні три тижні мінімум рік, якщо препарат подіє. Це приблизно 1 млн грн. У мене були думки покинути лікування, але тоді це означало би, що все, що я вже зробила, було марним. Не хотілось зрадити свій проект, себе і своїх рідних.
Я вагалася, але чоловік – ні. Він сказав, що потрібно продовжувати лікування, хоча я вже зневірилась.
Ділитися з ближніми і допомагати іншим
До мене приїхала подруга, вона в мене психолог. І, як виявилось, дуже крутий психолог. Вона зі мною проговорила кілька годин і за цей час просто перевернула мою уяву про світ грошей та людей, а мої негативні установки вона розбила вщент. Вона казала: «Міла, уяви, скільки в світі грошей. У всьому білому світі, зараз. І скільки тобі треба для лікування?».
Коли я це порівняла, зрозуміла, що той мільйон гривень просто ніщо порівняно зі світовим запасом грошей. Потім вона мене навчила тому, що треба великі суми і цілі поділяти на маленькі частки і кроки. Так набагато легше осягнути щось велике і зробити важливе. Ще вона мені нагадала, що у самій людській суті, у кожній вірі та релігії закладене таке поняття як ділитися з ближніми і допомагати іншим.
Вчитися з «прохіміченим» мозком
Після цієї розмови я вийшла другою людиною. Почала писати пости на Facebook і розповідати свою історію. Просила про допомогу, почала вчитися з «прохіміченим» мозком, слухала семінари, вебінари, читала статті. Я вивчала все: як звертатися до людей, як правильно писати, як звертатися до певних установ, як не робити помилок і не стати жертвою шахраїв, як не бути «токсичною» і не відвернути від себе людей, як бути самому собі бухгалтером і менеджером проекту.
Я зверталася до багатьох фондів, депутатів, установ, бізнесменів, але мені приходили тільки відмови. Я нікому не була цікава: не молода мама маленької дитини, не АТОшниця, не багатодітна мама, не зірка і суспільству з мене жодної користі. Але я була здивована, скільки звичайних людей відгукнулися на мої прохання.
Мені почали приходити грошові перекази. Люди писали мені, допомагали, розказували мою історію своїм друзям і долучали їх. З деякими з них ми зустрічаємося і спілкуємося у реальному житті. Завдяки цим людям я почала збирати гроші, але все одно цього було замало.
Читайте також: Справи сердечні. Пройдіть кардіотест і перевірте своє здоров'я
Зараз витру сльози і мої гроші щезнуть
Були якісь крихти. Я не дуже вірила, що все вийде. Тоді сталося ще одне диво: мені прийшов грошовий переказ фантастичного розміру, як для мене, що покривав першу хіміотерапію разом з «Авастином». Я зраділа, а потім злякалася, в мене полилися сльози: «Боже, так не буває, це неможливо, це якась помилка. Зараз витру сльози і мої гроші щезнуть».
Але вони не щезли. Гроші скинула сім’я з Одеси, яка сама зіштовхнулася з цією проблемою. Той крок одеської сім’ї перевернув щось у мені. З крихти надії в мене з’явилася міцна віра, що я роблю все правильно і в мене все вийде. Інколи нічого не вдавалося, переказів не було. Але щоразу я згадувала про свого чоловіка, сестру, родину, друзів з Ізраїлю, які в мене повірили, ту родину з Одеси, всіх своїх друзів. Це неймовірно підтримувало, тож я продовжувала йти далі.
Рецидиву захворювання не виявлено
Завдяки цьому я мала хіміотерапію «Авастин» весь рік. Мені вдалося зупинити і стабілізувати свою хворобу і вже 1,5 роки я чую ці чарівні слова: «Рецидиву захворювання не виявлено». Я живу і почуваюся щасливою людиною, ціную кожен день і насолоджуюся моментами, втілюю поступово мрії. Я вже була на морі, збираюся в Париж і почала трішки допомагати іншим.
Зрештою, зрозуміла, чому всі ті люди допомагали мені: коли ти допомагаєш іншим, то відчуваєш вдячність. Це дає особливу енергію, яка надихає, бо ти розумієш, що даєш людині шанс на життя. І я хочу подякувати всім тим, завдяки кому я зараз живу.
Ольга Гуцол
Фото взяті зі сторінки героїні у Facebook
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори