Фото: photo-lviv.in.ua

Фото: photo-lviv.in.ua

«Кузнєчік» без нафталіну. Що відбувається з Палацом Хоткевича

6056 0
Львівський палац культури хочуть перетворити на відкритий центр мистецтва й дозвілля. Старі кадри не проти змін, але просять залишити все, що було.

У народі Палац культури на вулиці Кушевича, 1 називають «Кузнєчіком». Кузнєчік – бо колись називався на честь радянського розвідника Миколи Кузнєцова. Чверть століття тому його перейменували на честь письменника Гната Хоткевича, але старе прізвисько ніяк не відстане.

Нещодавно в Палаці культури був скандал. Комісія з управління культури міської ради застала директора Ігоря Мартиненка на роботі в нетверезому стані. Працівники кажуть, випивав він часто, до цього навіть звикли. Його звільнили, потім була довга судова тяганина, він намагався поновитися. Зараз обов’язки директора виконує Олександр Ігнатенко, який паралельно займається розвитком Народного дому в Білогорщі. Він хоче зробити «Кузнєчік» відкритим модерним культурно-освітнім центром. Tvoemisto.tv побачило на власні очі, чим живе Палац імені Хоткевича сьогодні.

Колгосп «Тихе життя»

На вході в Палац, одразу навпроти рецепції з охоронцем, висить розклад занять. Тут діють кількадесят гуртків і ансамблів для дітей і дорослих. «Квіти України», зразковий ансамбль танцю. «Діадема», ансамбль сучасного естрадного танцю. «Під мостом», зразковий театр-студія. «Ніка», клуб бального танцю. Приймаються діти від 5 років, від 7 років. Запис в гуртки проводиться в серпні-вересні кожного року.

У розпал літа тут тихо. Ніяких дітей від 5 чи 7 років, викладачі та керівники студій переважно у відпустках.

Валерій Васильович, головний режисер, підіймається сходами до нового директора. Шкутильгає, спирається на паличку, йде повільно. Йому треба підписати папір – дозвіл на зйомки відеокліпу.

«Зйомки в кіно, зйомки в кіно, є охочі?», – він театрально жестикулює палицею і озирається на порожній коридор, де охочих немає. Додає, що все офіційно – ось навіть документ.

Валерій Васильович головує в палаці вже більше тридцяти років. Прийшов сюди у 88-му, викладаючи фізику в університеті. Заснував театр сатири «Під мостом». Перший український, додає гордо – до того всі подібні театри були лише російською мовою. Потім одного театру стало мало – діти і дорослі не могли грати в однакових виставах. З’явилась ще й доросла студія. Тепер він головний режисер Палацу, має дві театральні студії. І титул президента Асоціації КВН Галичини. Він гуморний:

«Оце відкриття театру – це, якщо чесно, я придумав собі менінгіт. Ви не подумайте, звісно, що я ґей. Але я закоханий в нього. В театр».

Тепер театрів у Валерія Васильовича два. Один – зразковий, інший – народний. Слова «зразковий» і «народний» в палаці цінуються, тут це дійсно показник успішності.

«Нарешті Палац культури – це не колгосп "Тихе життя". Я вже працював у такому, з мене досить», каже режисер.

Насправді, коли Валерій Васильович сюди прийшов, тут був клуб Львівського трамвайно-тролейбусного управління. Раз на рік відбувалися якісь концерти, цікаві хіба комунальникам, каже. Колективів було небагато, зате, додає іронічно, регулярно влаштовували новорічні ялинки.

А потім прийшов Мартиненко. Він, розповідає режисер, спершу був дуже діловий і енергійний, «запустив машину». Тепер треба звикати до нового керівництва. Від нового ніколи не знаєш, чого очікувати. І страшно – навіть якщо це щось хороше, модернізація, розвиток.

«Я просто хочу, щоб тут усе збереглося, – пояснює. – Захоплення сучасними жанрами і розвиток має бути, але це не має стосуватися таких закладів культури, як наш. Вони мають бути трохи з нафталіном. І було би добре, якби нарешті в нас зібрали ансамбль бандуристів».

Досвідчені

«Коли я прийшов у палац, хороші колективи раптом вирішили, що їх скоротять чи виженуть – був такий страх. Ніби нове керівництво – це суцільна руйнація. Але ж ні», каже новий директор.

Це Олександр Ігнатенко. Він щоп’ять хвилин відповідає на телефонні дзвінки. Переважно дзвонять у справах, пов’язаних з палацом, ремонтами різних рівнів і побутовими питаннями.

«Я прийшов не в пусте місце, – додає. – Тут було життя – колективи, причому гарні, яким просто треба покращити умови. Прикро тільки те, що попередній керівник пішов, як з тонучого корабля. Він не залишив жодних контактів або напрацювань за останні двадцять років».

Зате залишилися люди. Всі, хто працює в палаці – це кадри з кількадесятирічним стажем роботи в цьому місці. І вони хочуть допрацювати до пенсії.

«У мене був такий буферний момент, коли я намагався знайти в людях хороші якості та скористатися ними для розвитку палацу. І я знайшов, тепер знаю, хто що може і вміє. І от тепер вони йдуть на пенсію», - говорить директор розчаровано.

На місця, які звільняються, нема кого взяти. Занадто низькі зарплати, підвищити їх немає змоги, бо фінансування йде з міськради, а молодь не хоче працювати за копійки.

«Є речі, які це покоління взагалі не в змозі робити, – констатує Ігнатенко. Наприклад, вести блоги, рекламувати, вести інтернет-сторінки. На сарафанному рівні вони працюють прекрасно. Але розрекламувати палац не можуть. І на такі посади потрібно шукати людей, які коштують адекватних грошей. Я б навіть не сказав великих. Хоча б просто адекватних».

Ставка керівника Палацу культури – чотири тисячі гривень.

Королева ночі

У Палаці культури є кілометри темних вузьких коридорів і сотні дверей. За ними – репетиційні зали, перевдягальні, кабінети, сцени. За одними з них, залізними, колись був нічний клуб «Королева ночі». Дискотеки, стриптиз і все те, що не в’яжеться з концепцією простору для гуртків і ансамблів.

Для того, щоб повернути нічний клуб у власність палацу, довго судилися. Врешті повернули.

Зараз це темне приміщення, де зберігають старі меблі, декорації, будівельне сміття. Тут немає світла і єдине, чим пишаються, це погруддя Гната Хоткевича, яке раніше було при вході, а тепер чекає, коли його відреставрують. Нове керівництво домовилось, щоб Академія мистецтв зробило для Хоткевича безкоштовний п’єдестал.

Коли нічний клуб звідси йшов, по собі залишив розруху, розповідає Ігнатенко. Повиривали навіть дроти. Тепер це одна з причин, чому жодне приміщення не здають у довготривалу оренду:

«Всі хочуть тут щось орендувати, навіть за великі гроші, у нас шквал пропозицій. Але що тоді буде? Ми втратимо те основне, чого хочемо – доступність для всіх. Фактично ми вже не зможемо давати цей зал нікому».

А оренда могла бути одним із джерел надходження таких потрібних палацові коштів.

«Місто може нам давати кошти на капітальні ремонти. Всі внутрішні роботи, що стосуються закупівлі хімії, нового обладнання, запрошених гостей все це робиться за власний кошт. Тому зміни не можуть бути фундаментальними: прибуток не великий. І правова причина: ми не можемо робити без дозволів, впираємось у фінансування міста», пояснює Ігнатенко.

Зрештою, навіть недовготривала оренда на події, концерти чи фестивалі – це не оренда. Підпорядкований управлінню культури, палац взагалі не має права здавати нічого в оренду. Все, за що можуть брати гроші – це використання обладнання і прибирання. І це не оренда, а співпраця.

Обгортка, якої ще нема

«Палац культури має виконувати насамперед соціальну функцію. Він має нести неформальну освіту, бути простором, де людина може робити щось своє, у широкому значенні бути коворкінгом. До кінця цього року ми подаємося на ґранти, пропрацьовуємо реструктуризацію, щоб оцінити сам простір палацу і зрозуміти, в якому напрямку його розвивати. Зробити нову мапу палацу зі збереженням функцій, які він виконує зараз, але  і з впровадженням нових», – розповідає Богдана Брилинська з управління культури ЛМР.

Нових функцій – це, наприклад, зробити Палац культури ще однією важливою точкою на мапі туристичних цікавинок. До Оперного театру – кількасот метрів, навпроти відкривається музей «Територія терору», неподалік архітектурні пам’ятки Підзамча. Це місце може стати альтернативним центром, каже Богдана. І добре, якщо палац перестане асоціюватися з дармовою орендою залів, де потрібно платити хіба за обладнання та прибирання.

Палац хочуть зробити культурно-освітнім простором. Цей процес лише  починається: наприклад, тут оселився офіс Міста літератури ЮНЕСКО.

«Ми хочемо поділити Палац культури на окремі зони, де будуть театр, музика, танцювальні платформи. Якщо зробити це й лишити ще простір для освітніх заходів, для менеджерів культури, його можна перетворити в нову унікальну форму культурного центру», – розповідає Брилинська. 

Керівник палацу додає: було би добре, аби ще й відкриті студії були – куди можна прийти, наприклад, з власним інструментом або навіть без нього, провести якийсь час, повчитися.

«Кузнєчік» є улюбленою репетиційною базою багатьох львівських музичних гуртів. За одними з дверей вже сім років репетирує «Піккардійська терція». Це ще одна традиція, якою тут пишаються. Влітку, коли тут немає купи дітвори, ритми барабанщика чути на кілька поверхів.

«Найсмішніше  те, що всі хочуть бачити зміни як обгортку від цукерки. Прийшов – і зразу все бачиш. А так не буває», – каже Олександр Ігнатенко.

Альона Вишницька

Фото авторки. Головне фото - photo-lviv.in.ua

Міські акценти