Пандемія Covid-19 стала ще однією передовою в Україні. На неї вийшли медики. Tvoemisto.tv хоче вшанувати пам’ять померлих лікарів, медсестер і фельдшерів та розповісти історію кожного з них. Кого ці люди любили, про що мріяли та що залишили нам у спадок – у проєкті «У пам’ять про медиків».

Сьогодні розповідаємо про Ігоря Мартинюка – завідувача гепатитним відділенням Львівської обласної інфекційної лікарні. У медзакладі він пропрацював більше 30 років, 19 з яких очолював гепатитне відділення, а останні 8 місяців працював з хворими на коронавірусну інфекцію. Через ускладнення від Covid-19 Ігор Мартинюк помер 8 листопада торік у віці 56 років.

Така людина трапляється на мільйон

Дружина Ігоря Мартинюка Інна відгукується про медика найтеплішими, але скромними словами. Разом вони прожили пліч-о-пліч 33 роки.

«Такого тата, як наша донька, і такого дідуся, як наш онук, не мав більше ніхто. У принципі вважаю, що така людина трапляється раз на мільйон. 33 роки, які прожила разом з Ігорем, промайнули, наче один день», – говорить Інна.

Читайте також: Завжди перший. У пам’ять про педіатра Богдана Остальського

Жінка розповідає, що втрата знаного лікаря і просто хорошого чоловіка завдала невимовного болю. Особливо гостро смерть батька сприйняла єдина їхня донька, в яких із ним були дуже теплі стосунки.

Інна Мартинюк, яка за фахом також медик і працює у медичному стоматологічному центрі при Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького, каже, що її чоловік був дуже пунктуальним. Ніколи не запізнювався ні на зустрічі, ні на роботу, ані додому.

«Ігорю не було притаманно спізнюватися. Він ще жодного разу не запізнився додому з роботи. Щойно робочий день закінчувався, то відразу їхав додому. Бо там чекали ми – особливо донька і внук», – каже дружина.

У лікаря завжди був порядок

Удома Ігор Мартинюк перебірливим не був. Зі слів Інни, чоловік ніколи не сказав, що щось не так приготовлено, а також не чекав, щоб йому все подадуть.

«День удома проходив звичайно – допомагав мені, їздив на закупи, бавив онука. У нього завжди у всьому був порядок – і в робочих документах, і в домашніх речах. Удома можна було знайти потрібну річ із заплющеними очима. І цей порядок він підтримував завжди сам», – додає Інна Мартинюк.

За її словами, чоловік дуже любив життя та подорожі. Було у нього чимало планів і мрій. Одна із найзаповітніших – потрапити в Іспанію.

«Ігор побував у багатьох країнах. Більшість поїздок, звісно, відбувалися ще перед карантином і через робочі моменти. Але найбільше він хотів побувати в Іспанії, а саме в Барселоні», – ділиться співрозмовниця.

Читайте також: «Пан генерал». У пам’ять про військового медика Івана Гайду

Загалом відпочинок Ігоря Мартинюка, за словами дружини, був різноманітний. Узимку він любив покататися на лижах у Карпатах, улітку – поїхати на море в Одесу.

У вихідні лікар обожнював поїхати на дачу, яка неподалік Львова і яку у спадок лікарю залишили батьки. Там і працював – підрізав кущі та дерева, а також відпочивав. Інколи на дачу приїжджали й співробітники, разом вони влаштовували пікніки.

На роботі жартівливо кликали «Мафією»

Дружина розповідає, що колектив чоловіка був дуже дружній та згуртований. Раз у рік усі разом збиралися та їздили на могилу попередньої керівниці відділу. Оскільки та не мала дітей і практично нікого з рідних, для них це був наче обов’язок.

Про те, що працівники гепатитного відділення, яке очолював Ігор Мартинюк, було одним з найдружніших у лікарні, наголошує Тvoemisto.tv і директор Львівської інфекційної лікарні Сергій Федоренко. Це проявлялося у всьому – від робочих моментів, підтримки аж до відпочинку.

«Ігор завжди був зі всіма привітний та оптимістичний. У сприятливий час з колегами робили різдвяні вечори, зустрічі, виїзди. Його любили усі», – каже Сергій Федоренко, який зі своїм покійним товаришем у лікарні почав працювати практично в один день, 1989 року.

Удома, за словами дружини, Ігоря називали просто і мило – татко, а ось на роботі, зі слів колег, жартома кликали «Мафія», бо був «серйозним хлопець».

Читайте також: Працювала до останнього. У пам'ять про керівницю міського лабцентру Галину Михальчук

«Ігор Мартинюк лікував усіх – високопоставлених чиновників, правоохоронців та простіших людей. Зі всіма міг знайти спільну мову, нікому не відмовляв. Був дуже серйозним і добрим водночас, тому його жартома так і називали – «Мафія», – пояснив Сергій Федоренко.

Беріг усіх, не вберіг себе

Майже від початку карантину та пандемії коронавірусної інфекції Львівська інфекційна лікарня працювала лише з хворими на Covid-19. У своєму відділенні Ігор Мартинюк разом з іншими лікарями щодня обходили пацієнтів, особливу увагу приділяли важкохворим. Та хвороба завжди оминала його.

«Ігор однозначно захворів на роботі. Він працював у такому відділенні, де 8 місяців день у день завжди лежало 40 хворих на коронавірус. Восени, мабуть, концентрація цієї інфекції була найбільшою. Вона й поклала його самого на лікарняне ліжко», – веде далі дружина.

Читайте також: Людина-фортеця. У пам'ять про медика-майданівця Василя Савенка

Два тижні Ігор Мартинюк лежав у своєму відділенні. Його стан був зовсім не важким – легені були уражені лише на 15%, ні кашлю, ні задишки не було. Далі, ледь не раптово, здоров’я стало погіршуватися. Запалення стало «наростати», піднявся рівень цукру в крові, хоч до того з цим проблем взагалі не виникало.

«Ігор практично ніколи не хворів, лікарняні взагалі не брав, бо не було потреби. Що саме могло спровокувати ускладнення, не відомо, але легені стали «горіти» зі швидкістю», – каже вона.

Сергій Федоренко пригадує, як, захворівши, Ігор Мартинюк сам усіх заспокоював, що скоро у нього все мине.

«Коли Ігор захворів, то ще був повний сил і надій, що зовсім скоро може подолати недугу. Але замість його здоров’я почало блискавично погіршуватися. Ми відразу прийняли рішення перевести його в реанімаційне відділення та ввести у стан медикаментозної коми для безперебійної кисневої терапіїї. На жаль, із цього критичного стану він вже не вийшов», – каже він.

Помер Ігор Мартинюк 8 листопада 2020 року. Поховали лікаря на Сихівському кладовищі.

«Коронавірусна хвороба дуже підступна, непередбачувана і непрогнозована. Коли я хворів і мені було важко на душі, Ігор Мартинюк часто приходив та заспокоював. Казав, що у мене все буде добре і треба берегтися. На жаль, він не зміг вберегти себе», – додав Сергій Федоренко. 

Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав