Лікар, якого жартома називали «Мафією». У пам’ять про медика Ігоря Мартинюка
Сьогодні розповідаємо про Ігоря Мартинюка – завідувача гепатитним відділенням Львівської обласної інфекційної лікарні. У медзакладі він пропрацював більше 30 років, 19 з яких очолював гепатитне відділення, а останні 8 місяців працював з хворими на коронавірусну інфекцію. Через ускладнення від Covid-19 Ігор Мартинюк помер 8 листопада торік у віці 56 років.
Така людина трапляється на мільйон
Дружина Ігоря Мартинюка Інна відгукується про медика найтеплішими, але скромними словами. Разом вони прожили пліч-о-пліч 33 роки.
«Такого тата, як наша донька, і такого дідуся, як наш онук, не мав більше ніхто. У принципі вважаю, що така людина трапляється раз на мільйон. 33 роки, які прожила разом з Ігорем, промайнули, наче один день», – говорить Інна.
Читайте також: Завжди перший. У пам’ять про педіатра Богдана Остальського
Жінка розповідає, що втрата знаного лікаря і просто хорошого чоловіка завдала невимовного болю. Особливо гостро смерть батька сприйняла єдина їхня донька, в яких із ним були дуже теплі стосунки.
Інна Мартинюк, яка за фахом також медик і працює у медичному стоматологічному центрі при Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького, каже, що її чоловік був дуже пунктуальним. Ніколи не запізнювався ні на зустрічі, ні на роботу, ані додому.
«Ігорю не було притаманно спізнюватися. Він ще жодного разу не запізнився додому з роботи. Щойно робочий день закінчувався, то відразу їхав додому. Бо там чекали ми – особливо донька і внук», – каже дружина.
У лікаря завжди був порядок
Удома Ігор Мартинюк перебірливим не був. Зі слів Інни, чоловік ніколи не сказав, що щось не так приготовлено, а також не чекав, щоб йому все подадуть.
«День удома проходив звичайно – допомагав мені, їздив на закупи, бавив онука. У нього завжди у всьому був порядок – і в робочих документах, і в домашніх речах. Удома можна було знайти потрібну річ із заплющеними очима. І цей порядок він підтримував завжди сам», – додає Інна Мартинюк.
За її словами, чоловік дуже любив життя та подорожі. Було у нього чимало планів і мрій. Одна із найзаповітніших – потрапити в Іспанію.
«Ігор побував у багатьох країнах. Більшість поїздок, звісно, відбувалися ще перед карантином і через робочі моменти. Але найбільше він хотів побувати в Іспанії, а саме в Барселоні», – ділиться співрозмовниця.
Читайте також: «Пан генерал». У пам’ять про військового медика Івана Гайду
Загалом відпочинок Ігоря Мартинюка, за словами дружини, був різноманітний. Узимку він любив покататися на лижах у Карпатах, улітку – поїхати на море в Одесу.
У вихідні лікар обожнював поїхати на дачу, яка неподалік Львова і яку у спадок лікарю залишили батьки. Там і працював – підрізав кущі та дерева, а також відпочивав. Інколи на дачу приїжджали й співробітники, разом вони влаштовували пікніки.
На роботі жартівливо кликали «Мафією»
Дружина розповідає, що колектив чоловіка був дуже дружній та згуртований. Раз у рік усі разом збиралися та їздили на могилу попередньої керівниці відділу. Оскільки та не мала дітей і практично нікого з рідних, для них це був наче обов’язок.
Про те, що працівники гепатитного відділення, яке очолював Ігор Мартинюк, було одним з найдружніших у лікарні, наголошує Тvoemisto.tv і директор Львівської інфекційної лікарні Сергій Федоренко. Це проявлялося у всьому – від робочих моментів, підтримки аж до відпочинку.
«Ігор завжди був зі всіма привітний та оптимістичний. У сприятливий час з колегами робили різдвяні вечори, зустрічі, виїзди. Його любили усі», – каже Сергій Федоренко, який зі своїм покійним товаришем у лікарні почав працювати практично в один день, 1989 року.
Удома, за словами дружини, Ігоря називали просто і мило – татко, а ось на роботі, зі слів колег, жартома кликали «Мафія», бо був «серйозним хлопець».
Читайте також: Працювала до останнього. У пам'ять про керівницю міського лабцентру Галину Михальчук
«Ігор Мартинюк лікував усіх – високопоставлених чиновників, правоохоронців та простіших людей. Зі всіма міг знайти спільну мову, нікому не відмовляв. Був дуже серйозним і добрим водночас, тому його жартома так і називали – «Мафія», – пояснив Сергій Федоренко.
Беріг усіх, не вберіг себе
Майже від початку карантину та пандемії коронавірусної інфекції Львівська інфекційна лікарня працювала лише з хворими на Covid-19. У своєму відділенні Ігор Мартинюк разом з іншими лікарями щодня обходили пацієнтів, особливу увагу приділяли важкохворим. Та хвороба завжди оминала його.
«Ігор однозначно захворів на роботі. Він працював у такому відділенні, де 8 місяців день у день завжди лежало 40 хворих на коронавірус. Восени, мабуть, концентрація цієї інфекції була найбільшою. Вона й поклала його самого на лікарняне ліжко», – веде далі дружина.
Читайте також: Людина-фортеця. У пам'ять про медика-майданівця Василя Савенка
Два тижні Ігор Мартинюк лежав у своєму відділенні. Його стан був зовсім не важким – легені були уражені лише на 15%, ні кашлю, ні задишки не було. Далі, ледь не раптово, здоров’я стало погіршуватися. Запалення стало «наростати», піднявся рівень цукру в крові, хоч до того з цим проблем взагалі не виникало.
«Ігор практично ніколи не хворів, лікарняні взагалі не брав, бо не було потреби. Що саме могло спровокувати ускладнення, не відомо, але легені стали «горіти» зі швидкістю», – каже вона.
Сергій Федоренко пригадує, як, захворівши, Ігор Мартинюк сам усіх заспокоював, що скоро у нього все мине.
«Коли Ігор захворів, то ще був повний сил і надій, що зовсім скоро може подолати недугу. Але замість його здоров’я почало блискавично погіршуватися. Ми відразу прийняли рішення перевести його в реанімаційне відділення та ввести у стан медикаментозної коми для безперебійної кисневої терапіїї. На жаль, із цього критичного стану він вже не вийшов», – каже він.
Помер Ігор Мартинюк 8 листопада 2020 року. Поховали лікаря на Сихівському кладовищі.
«Коронавірусна хвороба дуже підступна, непередбачувана і непрогнозована. Коли я хворів і мені було важко на душі, Ігор Мартинюк часто приходив та заспокоював. Казав, що у мене все буде добре і треба берегтися. На жаль, він не зміг вберегти себе», – додав Сергій Федоренко.
Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку