Фото: Марія Стахів

Фото: Марія Стахів

Львівські дні. Що відбувається у місті, поки ви вдома. Репортаж

3545 0
Tvoemisto.tv продовжує фіксувати та розповідати, чим живе місто у дні карантину. Адже весна, як і життя, триває навіть тоді, коли цього ніхто не бачить.

З початком карантину життя у мене точно змінилося. Збилися давно пропрацьовано звички, пейзаж за вікном встиг набриднути настільки, що навіть знову став чимось цікавим. В часи самоізоляції та обмежень мапа міста зменшилася до кількох основних точок, найближчих продуктових крамничок та аптек — місць щотижневого паломництва. Тепер світ виглядає так, як на картах ігор-стратегій: трішки зелені розвіданих територій, а все решта вкрите суцільною пітьмою і хто зна, що там коїться.Той інший, позамагазинний, Львів вже здається вигадкою, і треба щось робити, аби переконатися, що він теж реальний.

Якщо раніше обов’язковим обладнанням міських прогулянок було зручне взуття, павербанк, телефон і навушники, то тепер до цього переліку додалися маска, антисептик та документи: такі вже розпорядження. І гарна сукня, бо кожен вихід у світ — то вже велике свято, хоч його немає у церковному календарі. Супутник чи супутниця зараз вже зайві. По-перше, вам ще треба зустрітися, а це вже нетривіальне завдання для людей, які живуть в різних кінцях міста. По-друге, дистанцію ніхто не скасовував, а перекрикуватися на рекомендованій відстані — ще те задоволення. До того ж, здається, що тільки журналісти можуть себе заспокоювати тим, що «підхоплю COVID, напишу репортаж з інфекційки», інші ж такій перспективі не втішаться.

Маска, до речі, дуже корисна річ не тільки через коронавірус, а й через пилюку та пісок. «Ммм, що це так хрумтить на зубах? Це Орбіт-львівські вулиці. Тепер з присмаком пилу та будівельного сміття». Здавалося б, цьогоріч взимку піскосуміші висипали значно менше, але деякі вулиці все одно нагадують демо-версію Сахари.

Поки виходжу до однієї з транспортних артерій міста, встигаю побачити поодиноких матусь, які гуляють з дітьми та здалеку привітатися зі знайомою, яка дивується, чого ж це моя маска закриває рот та ніс, все одно ж людей довкола катма. Себе ж, схоже, вона людиною не вважає.

Читайте також: Весна, що увійде в історію. Репортаж із полудневого Львова

Проспект Чорновола призвичаївся до свого буття. Тут власники вигулюють песиків, чи то песики вигулюють господарів, дрібні алкогольні ятки та кафешки, взуттєві крамнички та магазини одягу порожні та самотні. На вікнах та дверях зміями вигинаються рукописні літери оголошень «карантин, зачинено». Опціонально додається «Телефонуйте за номером». На східцях зоомагазину дрімає собака. В чергах до банкоматів люди дотримуються дистанції, а от маски носять у всіх можливих варіаціях: закриваючи рот та ніс, закриваючи тільки рот, на підборідді та навіть на лобі. Десь на 13-й неправильно вдягнутій масці я збилася та перестала рахувати. Така собі карантинна розвага. 

Біля «Арсену» літні та нелітні пані й панове торгують нарцисами та нагадують про весну. Всі в масках та дотримуються дистанції. 

Тротуар перегороджують черги до МАФів з цукерками, сиром та польськими продуктами і зеленню. МАФи відповідають на виклики часу та розширюють асортимент багаторазовими масками. Ринок зачинено і він сумує за гамором продавців та покупців. Люди ховаються під дашками, п’ють каву з собою та знімають маски тільки для важливих людей та розмов. 

Частина дерев повідцвітали, частина ще не розпустилася, а біля кільця на Липинського маленьке деревце квітне темно-рожевимим. Воно стає тлом для кількох спонтанних фотосесій: дві пані підходять до нього, по черзі знімають маски та роблять фото одна одній, сміються, переміщують маски на лоба та роблять парне селфі. Весна та життя тривають.

Тепер простір здається просто безмежним. Місто наче дихає на повні груди.

Парковка біля МакДональдсу поволі перетворюється на місце для ділових перемовин та стає справжньою точкою тяжіння. Двоє солідних чоловіків ставлять свою каву на багажник і починають обговорювати справи. МакДрайв працює. Якусь мить мені хочеться викликати таксі, щоб замовити собі меню, бо Glovo до мене не їздить, а цієї шкідливої їжі так кортить. Але жену цю спокусливо грішну думку геть та йду далі.

Скверик біля Замарстинівської вирує життям, лавочки через одну зайняті парами, сама ж вулиця тиха та доволі безлюдна. Тільки автівки, поодинокі скутери доставок та дзенькання трамваїв розбиває тишу. Із вікон дивляться коти, компанія чоловіків ховається у темряві провулків, а копіцентр пропонує телефонувати та забирати замовлення не заходячи в приміщення. У вітринах колекції одягу та взуття повільно та незворотно виходять із моди. А у провулку за залізничним мостом причаївся маленький автобус Нової Пошти.

Вулиця Богдана Хмельницького зустрічає вже звичною чергою, цього разу — до алкомаркету: душевні рани теж потребують лікування. Оголошення про маски та дистанцію всі такі різні, та всі такі справжні. А от на Старому ринку незвично порожньо. Тільки пара відданих шанувальників не зраджують своїм звичкам. Дворик колишнього монастиря бернардинок зустрічає п’янким магноліями, а на поодиноких лавочках бічних вулиць де-не-де сидять знайомі.

Меморіал Небесної сотні вітається яскравим світлом, іменами та портретами вічно живих та великоднім декором. Хтось фотографується на фоні неба, хтось просто дивиться на місто з висоти. Газончиком біжить песик, хазяйка намагається його наздогнати. Правда, тут все зовсім інакше — тихіше та повільніше. Повітря тягуче та вигріте сонцем.

Майданчик, на якому завше стояли туристичні автобуси, щемко порожній. Немає водіїв, які весело перекрикувалися, немає й туристів, що вихлюпували враження від міста в реальному часі у соціальні мережі. На Валах висять оголошення про заборону прогулянок та обробку від кліщів, втім, декого вони зовсім не лякають. 

Таке враження, що тільки маршрутки, таксі та велосипеди доставки курсують вулицями міста, як еритроцити артеріями та венами, а решта пішоходів — то статистична похибка. Центр незвично порожній, особливо для людини, яка востаннє була на Ринку орієнтовно 10 березня. 

У маленькій крамничці на зворотньому шляху купую яблука та помічаю коробочку безкоштовних масок з підписом на кшталт «беріть, якщо є потреба». Вже традиційно розраховуюсь безконтактно і повільним-повільним кроком іду додому, щоб там помити руки, зняти маску, знову помити руки, викупати телефон у антисептику та врешті вмосититися на кріселку, щоб подивитися фото з епохальної прогулянки. 20 000 кроків. Рекорд місяця, однозначно. Телефон певно думає, що сталося чудо, і я таки прокинулася з летаргічного сну.

А за вікном продовжує буяти весна. Вона справді несамовито прекрасна.

Текст та фото: Марія Стахів

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

 
...

Міські акценти

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!