Львів’яни на «запорожцях». Чим живе найбільший в Україні клуб ретро-авто

1501 0
Президент клубу «ЗАЗ Козак» Володимир Кулинич розповідає про найстарше авто у Львові, поїздки на «запорожцях» на край світу та зміни в законодавстві, які потрібні індустрії ретро-авто.

ЗАЗ-965 або «горбатий запорожець», був першим українським автомобілем серійного виробництва. Його почали виробляти у 1960 році та зняли з виробництва в кінці 60-х, проте архаїчні малолітражки ще кілька десятиліть їздили радянськими і пострадянськими дорогами. Деякі їздять дотепер. 1983 року львівські власники «запорожців» створили клуб «ЗАЗ Козак», щоб допомагати одне одному з ремонтом і пошуком необхідних запчастин.

Сьогодні найдавніший у Львові автоклуб приймає власників не тільки «горбатих», а й інших класичних автомобілів, ретро-мотоциклів і мопедів. І не тільки львів’ян. Про сучасне життя антикварних авто, організацію фестивалю Leopolis Grand Prix та автоподорожі в стилі ретро Tvoemisto.tv розповів президент клубу Володимир Кулинич.

Наш клуб не лише найдавніший в Україні, але й найбільший: понад 60 учасників зі Львова, Києва, Запоріжжя, Дніпра, Івано-Франківська і навіть з Білорусі. Кожного року ми готуємо чотири масштабні події – Leopolis Grand Prix, історичне ралі «Золота Підкова», відкриття і закриття сезону, а також їдемо в мандри.

Ми постійно мандруємо на наших ретро-автомобілях – Польща, Чехія, Литва, Київ, Харків, Запоріжжя, а раз на рік вирушаємо у далеку подорож, наприклад, у Німеччину, Францію, Австрію, Люксембург чи Бельгію... У нас є ідея об’їхати на запорожцях Європу вздовж та впоперек. Два роки тому ми вже були на мисі Нордкап у Норвегії, який вважають крайньою північною точкою Європи. У Норвегію з нами їхали литовці, поляки, білоруси – загалом сорок людей на шістнадцяти автомобілях. У дорозі знайомимось з іншими фан-клубами класичних авто: у Таллінні є схожий на наш клуб власників запорожців.

Поїздка на Нордкап – це поки що наша найдальша мандрівка, протягом якої ми подолали за двадцять днів більше семи тисяч кілометрів. Така подорож можлива лише влітку, адже в інший час на мис неможливо доїхати через погану погоду. Та й у липні там ненайкращі умови – слабка видимість, сильний вітер та сніг. Проте Нордкап наче магніт притягує до себе: туди їдуть на мотоциклах, велосипедах, конях, навіть на тракторі, тож ми на своїх «горбатих» машинах нікого особливо не здивували. У планах на наступне літо поїздка в Португалію на мис Рока – найзахіднішу точку Євразії.

Учасник клубу «ЗАЗ Козак» із Білорусі два роки тому проїхав трасу найвагомішого у світі ретро-ралі «Пекін – Париж». Офіційна участь у ралі коштує надто дорого, тому він їхав як супроводжуюче авто і подолав на запорожці 13 000 кілометрів. Суть змагання у тому, що усі поломки та несправності повинен ремонтувати екіпаж авто, тож це ралі не лише на швидкість, але і на знання автомобіля. Не всім учасникам вдається проїхати цю трасу від старту до фінішу.

А ще ми вже кілька років опікуємось Сколівським сиротинцем, куди приїжджаємо не лише на свята. Сиротинці, які розташовані ближче до Львова, отримують допомогу від різних організацій, а Сколівський залишався осторонь, тож ми взяли його під опіку. Ходимо з дітьми у гори, граємо у футбол, займаємось у різних гуртках, навіть вишиваємо. Перед Великоднем разом із нами до них приїжджала майстриня, яка вчила діток малювати писанки та крашанки. Проводимо різні заходи, які були б цікавими для дітей. Якщо не можемо приїхати, то все необхідне передаємо. Наприклад, у Буківський сиротинець для неповносправних дітей закупили необхідний їм нержавіючий посуд.

В українському законодавстві немає чіткого визначення ретро-автомобіля. Зараз ми готуємо з юристами закон, який би означив цей термін та дозволив ввозити класичні автомобілі та ставити їх на облік в Україні. Любителі ретро-автівок тоді зможуть купувати автомобілі, реставрувати, реєструвати та їздити. Клуби України отримають нові автомобілі, бо зараз кількість ретро-авто тільки зменшується – власники продають машини закордон або просто не мають можливості їх відремонтувати.

Усі свої автомобілі я реставрував сам. У нас майже немає реставраційних майстерень та ретро-базарів. Наприклад, поляки ретро-автомобілі купують в Америці й Західній Європі, привозять, ремонтують та активно ними користуються. Там реставрація – це ціла індустрія, яка забезпечує людей робочими місцями, а бюджет – новими коштами.

В нашій країні реставрація ретро-автомобіля може тривати рік – треба розібрати, почистити, віднайти потрібні запчастини, покрити їх хромом, замінити гумові деталі на нові, а потім усе акуратно зібрати. Крім того, необхідний гвинт чи болт можна шукати декілька днів і, зрештою, так нічого й не знайти. Є запчастини, які неможливо замінити сучасними відповідниками. Можна замовити деталь в інтернеті, а потім чекати декілька місяців і пояснювати людині, чому її автомобіль досі не готовий. Якщо з’являться нові авто, буде потреба у їхній реставрації, а відповідно і в майстернях та запчастинах, які треба буде виготовляти. З’явиться ринок ретро-автомобілів та нові робочі місця.

Нашому клубу уже понад тридцять років, проте ми не маємо власного приміщення. Подавалися на різні конкурси проектів, готові зробити ремонт, проте отримуємо лише відмови. Наш учасник відкрив музей автотехніки в Городку, бо не зміг зробити це у Львові. Для порівняння: місто Люблін надало своєму клубу ретро-автомобілів приміщення для музею, а в неділю вони мають право заїжджати на класичних автомобілях у стару частину міста.

У 2011 році клуб «ЗАЗ Козак» відновив кільцеві автомобільні перегони, які вперше відбулися на вуличній трасі Львова у 1930 році. Етап був частиною міжнародної серії Ґран Прі, попередника відомої Формули-1. Уже сім років поспіль клуб своїми силами організовує Leopolis Grand Prix Festival, на який приїжджають сотні учасників та туристів. У цьогорічному фестивалі брали участь 250 автомобілів із 10 країн світу.

Читайте також: Фестиваль ретро-автомобілів «Leopolis Grand Prix» у Львові. Фоторепортаж

У нас немає мети представити на фестивалі якомога більше автомобілів, нам цікавіша їх якість. Не інформативно ставити підряд п’ятдесят автомобілів однієї марки – гість фестивалю уважно роздивиться першу машину, а повз наступні сорок дев’ять просто пройде без зупинки. Окрім виставки ретро-автомобілів, ми організовуємо перегони Львівським трикутником – відтворюємо ту саму вуличну трасу початку двадцятого століття.

Змагання – це завжди адреналін, і учасники із задоволенням їдуть по трасі. Уже кілька років поспіль, щоб узяти участь в перегонах і поганяти по львівським дорогам, до нас своїм ходом на старенькому спортивному Fiat 500 приїжджає італієць поважного віку. Він долає півтори тисячі кілометрів тільки для того, щоб позмагатися з іншими авто свого класу та відчути шарм давно минулої епохи. Загалом, на фестиваль щороку приїжджають нові люди з різних країн. Цього року вперше приїхала група з Латвії, учасником однієї з команд був фін. Наступного року, імовірно, будемо мати ретро-авто з Фінляндії.

Коли закінчується фестиваль, одразу починається підготовка до наступного. Ми думаємо над форматом фестивалю – окрім перегонів плануємо зробити експозиції – коли авто буде стояти в антуражі своєї епохи з одягнутим за тогочасною модою екіпажом. Якщо автомобіль брав участь у фільмі, його власники можуть відтворювати персонажів та розігрувати сцени зі стрічки. Кубок Leopolis Grand Prix зберігається у нашому клубі, але кожного року ми гравіруємо на ньому ім’я переможця та марку його машини. Якщо ми отримаємо від міського бюджету кошти на проведення фестивалю, в нього з`явиться нагородний фонд.

Цього року в організації фестивалю мені активно допомагали доньки. Одна за фахом дизайнер, тож розробила для нас усю друковану продукцію, презентації та журнали фестивалю, друга донька займається менеджментом – пошук спонсорів, спілкування з журналістами та волонтерами, а також багато іншої «невидимої» роботи, без якої фестиваль просто не відбудеться.

Фестивалі в інших країнах зазвичай проводять лише як виставки ретро-автомобілів із ярмарком запчастин. Наприклад, у Маґдебурґу можна купити усі необхідні деталі до автомобіля «Волга»: один лише асортимент фігурок оленя для капота просто вражає своєю різноманітністю. Проте на таких фестивалях дозвіллям учасників особливо не переймаються – виділили місце для автомобіля і все. Чесно кажучи, про фестивалі такого рівня, як робимо ми у Львові, я ще не чув.

Я завжди цікавився автомобілями. З моменту, коли реставрував свій перший «запорожець», минуло більше двадцяти років. Зараз у мене різні автомобілі, які я показую на виставках чи беру участь у перегонах – цікаво змагатись із такими самими автомобілями, як у тебе. Нещодавно придбав цікаву річ – німецький байк 1934 року, дуже рідкісний, аналог якого є в музеї в США. Треба його розібрати, почистити, зробити мотор, знайти деталі, яких не вистачає…

Найстарша машина у Львові – це Ford Model T 1912 року, власник якого поки що не входить до нашого клубу, але їздить із нами на фестивалі. Нещодавно ми з клубом їздили до Києва на фестиваль OldCarLand, який організовують мої друзі. Там ми плануємо події на рік: дати обираємо таким чином, щоб вони не перетинались і можна було відвідати декілька фестивалів. Коли було 50 років із часу випуску першого «запорожця» ми зібрали 50 «горбатих» і 50 «прямих» (ЗАЗ-966) і поїхали в Запоріжжя на завод. На жаль, на самому заводі нам не змогли показати свій перший автомобіль і були здивовані, що ми змогли знайти в Україні стільки антикварних «запорожців».

Катерина Москалюк

Фото Катерини Москалюк та надані клубом «ЗАЗ Козак»

(Не)пересічні львів'яни