Не буває однакових. Як львів’янка дає нове життя старим вишиванкам
Христина Дух-Зафійовська розповіла Tvoemisto.tv, чому часто у старих сорочках трапляються помилки, чому люди звертаються за копією сорочки, навіть маючи оригінал, та чому насправді не буває однакових вишиванок.
Щороку на Великдень я мала бути в новій сорочці. В один момент вишила тернопільську сорочку. Вклала туди дуже багато роботи, але коли вже після пошиття випрала, то рукави дуже «підскочили», стали закороткими, і вдягти її було неможливо. Це була перша сорочка, яку я продала. Я виставила оголошення і була дуже здивована, що через два тижні моя робота поїхала в Чикаго. Коли ти за свою працю дістаєш матеріальну сатисфакцію, це шалений стимул. То був перший випадок, коли я зрозуміла, що моє хобі може стати ще моєю професією.
Вишивати мене навчила бабця. Вона на замовлення вишивала ґорсети кораликами та пацьорками для половини Перемишлянського району. То було наївне малярство: просто бралося полотно і по ньому малювалося милом, а далі — вишивалося. Це було фантастично. Бабця могла десь побачити взір, прийти додому і ввечері на папері його відмалювати з пам’яті. То ж були часи, коли нічого не було: ні книжок, ні полотна, ні ниток, не було можливості побачити, в когось щось навчитися. Суспільство було замкнуте, колгоспників з села не випускали. Їм і паспорти не видавали, щоб ті далеко не виїжджали. Я думаю, що вона була б зараз в захваті від кількості літератури, фотографій з музейних фондів. Від бабусі в мене зберігся дитячий ґорсик — як звичайний чоботар без чобіт вона вишивала всім навколо, тільки не своїм.
Не буває однакових вишиванок
Те, що залишилося від сорочки, яку привезли з Сибіру
Друга бабця також вишивала, але в неї я бувала рідше. Трирічну маму та її батьків вивезли в Сибір, назад вони поверталися нелегально. У тих перипетіях збереглися дідова сорочка та одна бабцина запаска, на якій були неймовірні 20-ти сантиметрові вишиті американськими нитками тороки. Вона їх порола і на Сибіру вишивала тим хлопцям сорочки. Бабця завжди вишивала дуже дрібно, дуже філігранно.
Випускна вишиванка майстрині, яку вона вишивала за рисунками у книжці.
Коли кожна жінка сідає шити собі сорочку? Коли бачить щось гарне і їй хочеться таке саме. Цікаво, коли ти, маючи тільки шматок полотна і нитки, здатний з того зробити якийсь витвір. Вишиваючи, я відпочиваю, не напружуюся, мені це нетяжко. Так, робота монотонна й довга, на місяці. Не можна клацнути пальцями, і сорочка вийшла за тиждень. Ще на самому початку потрібно уявляти собі результат. Хоча, переважно це зовсім інакше виходить. Не може бути двох однакових вишиванок, навіть якщо візерунок однаковий і хочеться зробити один в один. У тебе інше полотно, можуть бути інші нитки, на оригіналі вони вицвіли, тут вони нові.
Мої вишиванки залишаться між людьми
Я зовсім не шкодую, коли комусь віддаю сорочку, хоча це нелегко. Мені просто захотілося і щоб після мене щось зосталося, адже залишити все собі неможливо. А коли воно йде десь між люди, як речі, що робила моя бабця, то залишається між людьми.
Насправді дуже тішить, що люди хочуть щось справжнє і розуміють цінність давнього. Тішить, що не всі ходять в китайських маках і машинних візерунках, і знають що їм потрібно. Дуже часто хочуть сорочку з візерунками, звідки вони походять. Добре, що знають, якого вони роду.
Львівщина, Галичина та Карпати — основні мотиви, які я вишиваю. Щоб створити добру копію, ти маєш тримати оригінал у руках. Звісно, що найбільше оригіналів я мала з найближчих регіонів. Колекціонерів багато, — серед них і Галя Гафійчук, і Уляна Явна, вони досить відкриті, дозволяють подивитись який крій, як все складено. Звичайно, ніхто не дасть пороти і вивчати, як цей шов був зроблений.
Якщо чесно, то інколи хочеться відтворити щось інше, але є стільки задумок, і розумію, що мені ще десять років, напевно, доведеться тільки Львівщину і Карпати вишивати. Та, наприклад, сокальські чорні сорочки я вже не можу робити. Хоч вони були схожі лише кроєм, — візерунки зовсім різні, — але сьомої вже не хочу.
Завжди виникає запитання, чи повторювати помилки з старих сорочок
Доглядати за старими вишиванками дуже складно. Вони вовняні і досить важкі, тому через це розповзаються по швах, дуже часто просто полотно розходиться. Десь шия, десь плечі — там, де більше навантаження. Звісно, можна реставрувати, і все ніби ціле, але через деякий час слабкі місця знову дають про себе знати. Тому люди хочуть мати гарну копію на новому полотні, щоб її можна було сміливо вдягати, або просто стає шкода прабабцину сорочку, яка вже в такому стані, що її не можна носити, але потрібно зберегти. Зараз працюю над копією сорочки, що належить дівчині з Лондона.
Зараз пані Христина працює над над копією сорочки, що належить дівчині, яка зараз в Лондоні. Та вирішила тким чином зберегти сімейну вишиванку.
У старих сорочках часто трапляються помилки, наприклад, несиметричні рукави. Завжди видно, який з них вишивальниця робила першим — він рівний, довершений і маже ідеальний. У тому, над чим працювати наприкінці, переважно, найбільше помилок. Якщо хочеться це відновити, то тоді постає питання, чи повторювати ці помилки, чи виправляти їх. Коли робиш абсолютну копію, десь підсвідомо думаєш, чим керувалася та жінка, коли вона це вишивала, як вона це робила.
Переважно старі сорочки незавершені на плечах. Традиційно їх вишивали до Великодня або на весілля. І якщо до Великодня не встигли доробити, то заправляли в спідниці і закручували крайками, так, щоб ніхто не бачив. Потім починалися городи і поля, і все решта, і сорочку ніхто не закінчував — так роками вона і лежала.
Мене часто питають: «Це, напевно, якась дуже глибока думка, що цей рукав такий, а цей такий, а тут от вжито такі кольори холодні, а тут тепліші, один був від вроків, а другий, щоб не дивилися на молодицю…». Та неправда. Все дуже просто і прагматично: жінка сиділа в глибокому селі, у неї вистачило ниток на цей рукав, тільки почала інший, а тут все снігами засипало, Великдень на носі — куди вона поїде? Які були нитки, такими і зашила. І не треба придумувати якусь неймовірну сакральність. Те саме з різними ластовицями. Зазвичай на ткацькому верстаті робили полото шириною 60 см, і рідко коли ширше. Тому, коли потрібна сорочка більшого розміру, робилися всі оці клини, вставки, але ніякого сакрального змісту в це вкладати не варто.
Мої копії — комфортні живі сорочки
Я і так достатньо грішу, бо не вишиваю на старому полотні, а беру в роботу в основному нове. Не тому, що не хочу, просто маю не дуже добрий досвід зі старим полотном, яке після прання гарно розлізлося в руках.
Щоб вишивати на ньому, треба знати скільки років, де і в якій скрині воно лежало, чи було вогке. Коли ти понад півроку витрачаєш на роботу, яка потім розповзається, то стає дуже шкода. Крім того, дуже часто на злежаному полотні, яке може видаватися абсолютно нормальним, від вологості вилізають якісь грибки, після прання, контакту з повітрям чи з тілом. Воно жорстке, тверде та дуже важке в роботі. За той час, скільки на ньому витрачається на одну сорочку, на новому полотні можна зробити у півтора раза більше. Доводиться обирати, бо життя не вічне.
Я не претендую на роль музейного працівника. Мої копії — комфортні живі сорочки, які максимально схожі на старі оригінали. Зараз достатньо музейних експонатів, на які треба дивитися крізь скло, і немає необхідності їх примножувати.
У кожної жінки інша фігура, і традиційний крій не може лежати однаково добре на всіх. Доводиться вносити зміни, наприклад, глибше вирізати комір. І тоді це вже не копія, адже колись так не робили. Але подібна річ гарно виглядатиме, і жінці в ній буде зручно ходити. Інакше сорочка просто лежатиме на полиці: «Вишила, але носити неможливо». Дуже часто така доля у старих популярних борщівських сорочок. Це неймовірний обсяг роботи, але запитайте, як часто власниці в них ходять і як довго в них витримують. Це різдвяні сорочки, вишиті теплою тяжкою вовною, в яких можна ходити у -20°С. Вони зроблені з грубого конопляного полотна, яке неймовірно тре. Часто шви настільки дубові, що носити їх неможливо, хіба Святвечір витримати. І подібних речей дуже багато.
У Львові є Ярина Сліпецька, яка робить елєґанські копії борщівських сорочок на новому конопляному полотні та сучасними вовняними нитками, які не пускають колір, і власниці не мучаться, коли їх перуть.
В Україні приблизно 20 майстрів, які відтворюють древній одяг
Випрати стару сорочку — це ціле мистецтво. Спершу потрібно руками вимочити на рушнику і засунути в морозилку, щоб замерзла — якщо на вулиці літо, чи взимку винести на -20 С, щоб не потекли фарби, бо натуральні барвники дуже примхливі. У домашніх умовах це процес на тиждень. Хоча у Львові у Національному музеї є дівчина, яка прекрасно їх пере. За це, звісно, доведеться заплатити, але таки цінну річ все ж краще віддати в професійні руки, ніж експериментувати самому.
Так само на Східній Україні є люди, які прекрасно відновлюють старе, є вже цілі студії. Завдяки інтернету, соціальним мережам ми всі між собою заочно знайомі. Десь 20 осіб в Україні займаються відтворенням давнього одягу, притому притаманного тим регіонам, де самі живуть.
Є прекрасні вінницькі сорочки від Андрія Єрмакова з дружиною. Вони малюють схеми, відроджують старі техніки, але радше з точки зору музейних працівників. Є Лідія Бебешко — теж етнографиня, бачить більше свою місію в тому, щоб відмалювати і передати ці візерунки, але не відтворює їх.
У Києві є такий «Шляхетний одяг», вони шиють неймовірні керсетки. З нової парчі, полотна, сатину, оксамитових стрічок, ґудзиків, але максимально зберігаючи старий крій.
Тішить, що таких людей стає все більше, бо ми створюємо наступне покоління такого одягу, який буде жити. Ми стараємось максимально зберегти крій, дібрати ґудзики, кольори. Тому ці вироби не дешеві, як і колись. Не треба творити ілюзію, що кожна друга ходила в керсетці чи мала шалянову спідницю.
Чомусь збереглося дуже мало саме львівських сорочок, на відміну від карпатських. Можливо, це пов’язано з тим, що людей вивозили, як мою родину. До речі, складається враження, що і на східній Україні, що далі на схід, то все менше і менше збереженого. Це все нищилося, палилося, а в голод просто йшло як розмінна монета.
В мене завдяки чоловікові, який стримував моє бажання почати скуповувати все, немає власної колекції старовинного одягу, тільки декілька предметів: два кожухи, декілька плахт та крайок. Адже навіть їх необхідно мінімум два-чотири рази на рік перетрушувати, перекладати всім, чим можна, захищати від молі. З великими колекціями давати раду набагато складніше. Якщо ти віддаєш свій час збиранню та зберіганню одягу, то повинен усвідомлювати, що займаєшся музейною справою і або доглядаєш за своїм міні-музеєм, або наймаєш людей і створюєш реальний музей, який має приносити прибуток.
P.S. До традиційних строїв майстриня створює та відновлює традиційні прикраси. Дивіться більше у нашій фотоісторії нижче.
Марія Стахів
Фото Каті Москалюк
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Міські акценти
- «Зміна управління містом може потроїти довоєнний бюджет Львова»
- «Для візочника у Львові є два варіанти – дім і балкон». Що можна змінити?
- Де у Львові побачити копію дохристиянської писанки
- Що буде на місці «Добробуту» у Львові. Нові подробиці давньої історії
- Будинок з історією. Як колишній парафіяльний дім став приватним
- «Із грішми проблем нема». Коли у Львові добудують сміттєпереробний завод
- Із трамваєм чи без. Як планують змінити вулицю Миколайчука
- Паркування у Львові. Що змінилось та де найчастіше штрафують
- Наскладали дров, купили генератор. Як ОСББ Львова готуються до зими
- Без хліба, світла і зв’язку. Як Львів пережив ракетні удари
- «Маємо нову тенденцію». Як змінилася ситуація з орендою житла у Львові
- Білозора чи Вакарчука? Як у Львові перейменують вулицю великих математиків
- «Реально небезпечно». Що робити з електросамокатами у Львові
- «Крапля в морі». Чи вдалося зберегти туризм у Львові попри війну
- «Укрзалізниця» передає лікарню в центрі Львова. Що там буде
- «Це терапія, яка допомагає». Чи варто було проводити Свято музики у скорботний день
- З якими назвами вулиць у Львові ми попрощаємося
- «Треба йти до школи!» Яким буде навчання у Львові з 1-го вересня
- «Не буде червоної доріжки». Чи виграє львівський бізнес від скасування мит на товари
- Чи справді у Львові готові будувати квартири із кімнатами захисту
- Місто-фортеця, або Чим є Львів для путіна
- «На вас чекає смерть за Бучу, Ірпінь, Київ…» У Львові зняли відео, через яке виник скандал
- Як Львів підготувався до можливого нападу Путіна
- Як бізнес у Львові реагує на повідомлення про імовірний напад Росії
- Як отримати відшкодування за розірвані колеса через ями у Львові. Пояснення юриста
- Так продовжуватись не може. Як покращити онлайн-навчання у львівських школах
- Готель на ринку, або Коротка історія «Добробуту» у Львові
- Е-квиток у Львові. Усе про картки, ціни, пільги
- На вершині – пішохід. Що передбачає Піраміда мобільності у Львові
- Перехоплювальні паркінги, е-квиток і безпечні дороги. Що робитиме Львів для покращення мобільності
- Недовіра директорці. Що відбувається у львівському ОХМАТДИТі
- День Х. Коли у Львові запрацює е-квиток і чому не з 13 січня
- Замість автобусів може бути поїзд, або Що змінить у Львові електричка
- У Львові розробили перший тролейбус з автономним ходом. Навіщо він місту та куди поїде
- Одна бригада, сім батальйонів. Як у Львові планують організувати оборону у разі наступу Росії
- «Не дати їм будувати, щоб до них підходили всякі жулікі». У Львові виник скандал через будову на Княгині Ольги
- У яких районах Львова потрібне нове житло та чим виділятися на ринку первинного житла сьогодні
- «У Львові варто будувати кампуси». Що відбувається на львівському ринку нерухомості сьогодні
- «Україна для Росії пріоритет номер один». Аналітик – про можливе російське вторгнення
- «Далі знову буде ескалація». Аналітик про загрозу російського вторгнення
- «Зараз маємо пік». Як змінилась ціна на квартири у Львові
- «Думав, вона послизнулась». Водій маршрутки каже, що не зрозумів, що наїхав на монахинь у Львові
- Все можна робити швидше? Хто та як проєктує львівські вулиці
- Львів готує план, щоб повернути дітей до школи. Як це відбуватиметься
- «Посидіть дома, почитайте книжку». Андрій Садовий про нові обмеження у Львові
- На межі життя і смерті. Що відбувається та хто платить за лікування у лікарні швидкої допомоги
- «Нас зробили крайніми». Що у Львові з вакцинацією вчителів та як дають раду інші міста
- «Ми перестали розуміти, чого хоче покупець». Важливі думки після BookForum у Львові
- Як «спорт поза політикою» стає зброєю проти України
- Біля парку і за 15 хвилин до центру Львова. Які переваги пропонує ЖК Safe Town
- Моцарт виглядає для вас чужинцем, але дайте йому час
- Збережуть чи забудують. Що буде на території кераміко-скульптурної фабрики у Львові
- Усі чекають на апеляцію. Як розгортається справа шести засуджених поліцейських у Львові
- Чи справді спорт поза політикою. Як зреагували на позицію львівського спортсмена Горуни
- «Маємо прийняти нову реальність». Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest
- Місто, де можна розвивати мистецькі ідеї. Ніколя Фасіно про «Французьку весну» у Львові
- «Караван історій». Що буде із кінотеатром у Стрийському парку
- Вода в місті. Як річка Зубра впливає на львів'ян і як її врятувати
- Квіти на руїнах. Що можуть збудувати у лісопарку «Погулянка»
- Як у Львові оновили унікальну браму в будинку, де жила дружина Грушевського
- «Підпільні» матрьошки. Як у Львові заробляють на російській символіці
- Як оплатити за воду, не виходячи з дому. Детальна інструкція
- Законсервований простір. Чого бракує культурі і відпочинку у львівському парку
- Так триває історія. Як демонтаж Монументу Слави у Львові змінює сенси територій
- Від підземелля до небес. Що унікальне можна побачити в соборі святого Юра у Львові
- Як не купити «проблемну» квартиру і чи реально повернути гроші. Розмова з юристом
- План на Великдень. Як церкви у Львові уникатимуть скупчень вірян
- Чи справді можна вакцинуватись залишковими дозами. Журналістський експеримент
- Навколо автовокзалу. Як врятувати від депресії новий район на околицях Львова
- Тут живе дух Львова. Чи зникне з мапи міста кінотеатр «Коперник»
- За тиждень Великдень. Як волонтерки у Львові напекли пів тисячі пасок для військових на Сході
- Епіфаній теж просив. Як у центрі Львова будують храм. Оновлена візуалізація
- Мистецький дух і дірява підлога. Як це – жити в будівлі театру в центрі Львова
- Забуте і нове. Як може змінитись обличчя Львова за кілька років. Візуалізація
- Мені треба тільки житло, розумієш? Історії непомітних
- Як занепав «символ Львова», або Чи зміниться щось на Стрийському автовокзалі
- Як у старі добрі часи. Хто такі садівники Львова і для чого вони місту
- «Пустіть в туалет!» Як це, коли у Львові не працюють громадські вбиральні
- Воля і розрахунки. Що потрібно, щоб запустити у Львові міську електричку
- Шлях вакцини. Як у Львові зберігають і перевозять «щит» від коронавірусу. Репортаж
- На невеликі квартири у Львові ціна зросла. Що змінилось на ринку нерухомості у час пандемії
- Продукти з'їмо самі. Як ресторани у Львові пішли на новий локдаун
- Весняне дежавю. Коли у Львові можуть ввести локдаун
- Два тижні на збір. Що буде із солодощами і кавою з переходу на Митній
- Два Львова. Як минуло перше онлайн-обговорення здорожчання проїзду в міському транспорті
- Тут живе дух Львова. Як дають собі раду бар «Корівка» і «Пиріжкова» на Словацького
- Як привчити львів’ян прибирати за своїми домашніми улюбленцями
- Без бюджету та з виконкомом. Як на сесії домовлялись депутати і Андрій Садовий
- Кав’ярні для чоловіків, цукерні – для жінок. Розваги і торгівля у Львові сто років тому
- Затори у Львові. Чому світлофори в місті працюють так, а не інакше
- Чемні/хамовиті. Громадський активіст про те, як паркуються у Львові та Києві
- Куди зникає дух Львова. Справа магазину на Краківській
- Викинули продуктів на сотні тисяч. Як бізнес у Львові пережив другий локдаун
- Берлін у центрі Львова. Як після реставрації виглядає брама на Князя Романа
- Труднощі перекладу? Що не так із українською мовою у Львові
- Автобуси і політика. Чому Садовий запитує у львів'ян, у кого місту купувати транспорт
- Новий рік та Різдво у Львові сто років тому і сьогодні. Історія, фото
- Дожити до ста. Дві історії довгожителів Львова
- Львівська ОТГ офіційно запрацювала. Як пройшло передноворічне засідання депутатів
- Бруківка, асфальт, камінь і знову бруківка. Сім п'ятниць вулиці Бандери