Люди Твого міста: Лев Скоп

6630 0
Лев Скоп – легендарний львівський іконописець. У час війни малює ікони на підтримку українських вояків, грає рок-музику, колекціонує старі гітари і видає книги зі своєю лірикою. Хвалиться, що йому пощастило рости у нерадянській частині Львова, і навіть зараз, у свої 60 років, мало не щодня відкриває для себе щось нове в улюбленому місті.

Лев Лазор-Скоп народився у 1954 року у Львові. Автор понад 20 персональних виставок. Роботи зберігаються у музеях і колекціях як в Україні, так і за її межами. Працює художником реставратором у музеї "Дрогобиччина" та старшим викладачем на кафедрі Сакрального мистецтва ЛНАМ. Автор низки ікон, що знаходяться у церквах Західної України, автор іконостасу у селі Коти Яворівського району. Крім малярства, займається мистецтвознавчою науково-дослідною роботою. У 2002 році заснував творче об’єднання "Кактус", метою якого є продовження української національної малярської традиції у сучасному мистецтві. Автор безпрецедентного арт-проекту: намалював 365 ікон Богородиці на кожен день року. 

Про Знесіння, де ніколи не було СРСР

Дуже люблю бувати там, де я народився і виріс – Знесіння. Там не було радянської влади, на Знесінні, ніколи. Ми собі «Розриту могилу» на танцях грали, українські пісні, до церкви постійно ходили, або вікна були відриті і на Радіо Ватикан Служба Божа правилася… І про радянську владу я почув в 20 років, коли прийшов працювати до Львова. А у Львові! І КДБ, і підслуховують, і те, і те. Таке було враження, що в кожному унітазі сидить КДБіст і підслуховує. Паніка така…

Новознесенська – це близький моєму серцю район. У нас не було багато грошей, але брат – художник, і як якісь гроші з’являлись, то ми купували книжки. І так з’явилась книжка про Львів, якесь старе видання. Як тепер пам’ятаю, дивлюсь і думаю: «Та це ж Львів мій!». Прокинувся рано і полетів по центрі з тією книжкою – пам’ятки архітектури дивитися. І собі я той Львів відкрив колосально!

Про львівські сентименти

Мій сентимент до Львова у тому, що люблю ті брами, де нема ремонту. Люблю зайти туди, де мало людей ходить… і ще раз собі відкривати Львів.

Кожна частина Львова – це для мене якась таїна. Люблю церкву Онуфрія одною любов’ю, П’ятницьку церкву – іншою. До собору Святого Юра теж є сентимент, піду туди в крипту до Шептицького, помолюся, звітую за життя…

Тепер, може, менше по цвинтарях ходжу. Напевно, не через вік, просто відчув, що цвинтар для мене перетворюється на якийсь музей…

Дякувати треба батькам: тато, хоч працював на заводі, та чимось для нас було таким богемним, коли він нас водив в Історичний музей. Ми могли в неділю поїхати, походити і побачити Львів ще іншим. Та й зараз так буває іноді, що я просто зайду в Історичний музей, повільно пройду залами і ще якесь відкриття для себе зроблю!

Про ностальгічні львівські кнайпи

Люблю ностальгічні львівські старі кнайпи, де щось відбувалося. Наприклад, де художники збиралися. «Вірменська кава», вона ще є. А знамениту «Квітку» (працювала на площі Ринок,14), на жаль, закрили. Це був такий маленький зал, але там народилося стільки фантастичних ідей. Там мало не статті писались на тих столиках!

 

Про знищений Львів

 

За останні 20 років, навіть трохи більше, Львів дуже знищили. Це – болюча тема. Що більше ви будете знати і розуміти мистецтво, то більше розумітимете трагедію Львова. Всі будинки колись у Львові мали розписи на стінах. Та тільки там якийсь кабак (заклад харчування, – ред.) роблять чи щось інше – одразу усе збивають аж до кладочки. Хто ж буде платити шалені гроші за реставрацію?! Інтер’єри викидають, ламають. Це дуже боляче, але так – по всій Європі. Нема в нас ще тої культури розуміння збереження пам’яток…

Про малювання як талант кожного

Ви не малюєте – бо не хочете малювати. А малювати може кожна людина. Це – залежність. Встав вранці і в 5:00 можу малювати, в обід – сів, помалював. І не важливо, що малювати! Часто ідея стихійно приходить і я починаю її реалізовувати. Але іноді, як ми, наприклад, робили виставку про Стефаника, – ти читаєш Стефаника і Стефаник вже сам розповідає тобі, що і як малювати (поcміхається).

Про цінність мистецтва

Я в мистецтві не дуже розуміюся і всім про це кажу. Та й ніхто не розуміється в мистецтві. Час визначає твір мистецтва.

 

Про музику і поезію

 

Моє покоління в тому часі (в часи молодості, – ред.) здебільшого не мало дотичності до музики. Музика до на прийшла з бітломанією. Як почалася бітломанія, то кожен ходив з гітарою, робив собі гітару, створював ансамбль. То страшне, що тоді творилося (сміється). І два-три роки тому знову… найменший син Михайло подзвонив і сказав, що вони в гурт шукають бас-гітариста. Різниця у віці у нас – 30 років. Грають вони важкий рок. І нам одразу якось так добре пішло, ми вже за першу нічну репетицію зробили багато музики. Гурт є ("Чорна дебра", - ред.), зараз пишемо новий трек. Ясна річ, музику хочеться робити іншою, щоб це не був якийсь закос під якийсь рок-гурт.

Дуже цікаво, що саме через рок-музику я прийшов до симфонічної… В СРСР не давали слухати західної естради, в кожному магазині були платівки з класикою, нас змушували ходити на класичні концерти. І це відштовхувало. Але якось Deep Purple використали в своєму треку віолончель (посміхається)…

І музика для мене важлива, і лірика. Недавно вийшла моя книга з п’єсами. Знаєте, я сам собі роблю подарунки. Дорогі книги і альбоми про мистецтво я собі не дуже можу видати, хоч рукописів багато. Але час від часу видаю якусь лірику.

Дивіться більше у повному варіанті відео:

Розмовляла: Лілія Кузік

Автор фото: Аліна Смутко

Люди Твого Міста